What do you think?
Rate this book
Античний театр: Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан, Менандр, Плавт. Трагедії і комедії
До збірника увійшли найвідоміші драматичні твори давньогрецьких «батьків комедії та трагедії» Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана, Менандра та найславетніша комедія давньоримського драматурга Плавта. Ці твори й на сьогодні залишаються класичними зразками драматургічного жанру.
Зміст:
Есхіл. Прометей закутий : трагедія / Есхіл; Перекл. з давньогрец. Б. Тена
Софокл. Антігона : трагедія / Софокл; Перекл. з давньогрец. Б. Тена
Евріпід. Медея : трагедія / Евріпід; Перекл. з давньогрец. Б.Тена, О. Роздольського
Арістофан. Мир : комедія / Арістофан; Перкл. з давньогрец. А.Содомори
Менандр. Відлюдник : комедія / Менандр; Перекл. з давньогрец. А. Содомори
Плавт, Тіт Макцій. Близнюки : комедія / Тіт Макцій Плавт; Перекл. з латин. Ю. Мушака
Зміст:
Есхіл. Прометей закутий : трагедія / Есхіл; Перекл. з давньогрец. Б. Тена
Софокл. Антігона : трагедія / Софокл; Перекл. з давньогрец. Б. Тена
Евріпід. Медея : трагедія / Евріпід; Перекл. з давньогрец. Б.Тена, О. Роздольського
Арістофан. Мир : комедія / Арістофан; Перкл. з давньогрец. А.Содомори
Менандр. Відлюдник : комедія / Менандр; Перекл. з давньогрец. А. Содомори
Плавт, Тіт Макцій. Близнюки : комедія / Тіт Макцій Плавт; Перекл. з латин. Ю. Мушака
383 pages, Hardcover
Published January 1, 2003
21 people want to read
About the author
Aeschylus
1,812 books1,114 followersGreek
Αισχύλος
, Esquilo in Spanish, Eschyle in French, Èsquil in Catalan, Eschilo in Italian, Эсхил in Russian.
Aeschylus (c. 525/524 BC – c. 456 BC) was an ancient Greek tragedian often described as the father of tragedy. Academic knowledge of the genre begins with his work, and understanding of earlier Greek tragedy is largely based on inferences made from reading his surviving plays. According to Aristotle, he expanded the number of characters in the theatre and allowed conflict among them. Formerly, characters interacted only with the chorus.
Only seven of Aeschylus's estimated 70 to 90 plays have survived. There is a long-standing debate regarding the authorship of one of them, Prometheus Bound, with some scholars arguing that it may be the work of his son Euphorion. Fragments from other plays have survived in quotations, and more continue to be discovered on Egyptian papyri. These fragments often give further insights into Aeschylus' work. He was likely the first dramatist to present plays as a trilogy. His Oresteia is the only extant ancient example. At least one of his plays was influenced by the Persians' second invasion of Greece (480–479 BC). This work, The Persians, is one of very few classical Greek tragedies concerned with contemporary events, and the only one extant. The significance of the war with Persia was so great to Aeschylus and the Greeks that his epitaph commemorates his participation in the Greek victory at Marathon while making no mention of his success as a playwright.
Aeschylus (c. 525/524 BC – c. 456 BC) was an ancient Greek tragedian often described as the father of tragedy. Academic knowledge of the genre begins with his work, and understanding of earlier Greek tragedy is largely based on inferences made from reading his surviving plays. According to Aristotle, he expanded the number of characters in the theatre and allowed conflict among them. Formerly, characters interacted only with the chorus.
Only seven of Aeschylus's estimated 70 to 90 plays have survived. There is a long-standing debate regarding the authorship of one of them, Prometheus Bound, with some scholars arguing that it may be the work of his son Euphorion. Fragments from other plays have survived in quotations, and more continue to be discovered on Egyptian papyri. These fragments often give further insights into Aeschylus' work. He was likely the first dramatist to present plays as a trilogy. His Oresteia is the only extant ancient example. At least one of his plays was influenced by the Persians' second invasion of Greece (480–479 BC). This work, The Persians, is one of very few classical Greek tragedies concerned with contemporary events, and the only one extant. The significance of the war with Persia was so great to Aeschylus and the Greeks that his epitaph commemorates his participation in the Greek victory at Marathon while making no mention of his success as a playwright.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
December 13, 2018
Чи задумувалися ви колись про те, як виник театр?
Одна з найпопулярніших теорій виводить його початки із релігійних ритуалів. Кажуть, що свого часу в античній Греції став дуже модним бог Діоніс (хто ж не любить бога вина?), на честь якого проводилися масштабні свята, де виконувалися пісні на його честь — дифірамби. Згодом один чоловік із хору за допомогою масок став розігрувати події, які описувалися у цих піснях. Ці люди й стали предтечами перших акторів. З часом акторів стало більше, а роль хору потроху нівелювалась, так поступово й постав театр, який усі ми добре знаємо.
Під час читання цієї збірки з шести античних п'єс ця теорія видалася мені абсолютно логічною. Коли знайомишся з ними у тому порядку, в якому розмістив їх упорядник збірки, розвиток античної драматургії прослідковується дуже чітко. Найраніші античні трагедії не дійшли до наших днів, але в хронологічно першій з цієї книги ("Прометей закутий" Есхіла) діють боги і герої — усім добре відомі персонажі грецьких міфів, діють і поводяться відповідно до своїх давно усталених характерів. В "Антігоні" і особливо "Медеї" вже помітні зміни — хоча в центрі сюжетів цих трагедій так само історії з міфології, але їхні персонажі все більше скидаються на простих, звичайних людей, і можливо, навіть мали своїх реальних прототипів. Якщо ж порівнювати "Прометея закутого" з останніми п'єсами збірки — "Відлюдником" і "Близнюками", різниця просто разюча. Вони нагадують радше комедії часів Шекспіра (власне, Шекспір "злизав" увесь сюжет "Близнюків" для своєї "Комедії помилок" — римейки існували вже в його часи), ніж театралізоване релігійне дійство.
Тепер розповім вам потроху про кожну з п'єс.
📕Есхіл. Прометей закутий
Трагедія на тему всім відомого міфу. Письменники недарма полюбляють образ Прометея, такого красивого, пафосного, мало не ідеального бунтівника проти усталених (застарілих) порядків.
П'єса починається, власне, з того, що Прометея закуває бог-коваль Гефест (з наказу Зевса). Після чого той, досить іронічно завваживши "Дозвілля в мене більше, ніж хотів би я.", приймає численних відвідувачів, у тому числі й з інших міфів, натякає про свої неймовірні пізнання прийдешнього, і чарівно марнославить в стилі напівбога Мауї з "Моани" (пригадуєте його самовихваляльну пісеньку "You're Welcome"?).
Есхіл завершив свій твір на доволі цікавій ноті: мовляв, не варто нарікати на богів за всі свої лиха. Доволі свіжий погляд на грецький міф.
📕Софокл. Антігона
Ця п'єса починається з розмови двох сестер — Антігони та Ісмени, доньок покійного царя Едіпа (гадаю, всім відома його сумна історія). Двоє їхніх братів — Етеокл і Полінік — нещодавно полягли на полі бою, але один із "правильного" боку, а інший з "неправильного". Цар фіванський Креонт вирішує, що той перший отримає гідне поховання, а той другий лишиться на поталу птахам і червам просто неба. Його заборонено ховати під страхом смерті. Антігоні нестерпно дивитися на таку наругу над братовим тілом, вона вважає, що в смерті всі рівні. Для неї надзвичайно важливо здійснити поховальні ритуали, які відповідають "законам богів", навіть якщо вони суперечать законам людини — царя. Ісмена відмовляє її, намагаючиь достукатись до її здорового глузду, але Антігона сповнена рішучості вчинити відповідно до своїх моральних установ, навіть ціною свого життя. Піймана на гарячому, вона засуджена до жорстокої і тривалої смерті — її зачиняють у безвихідній печері. Тут треба згадати, що Антігона була ще й нареченою царевого сина Гемона. Той намагається переконати батька змінити свій жорстокий присуд, адже кожен може зрозуміти мотиви вчинку Антігони, якою керує любов до покійного брата і повага до стародавніх звичаїв. Та Креонт невблаганний. Чи має цар бути непохитним? Адже його рішення призводить до фіналу, який якнайкраще відповідає терміну "грецька трагедія".
Як на творіння, яке вперше було поставлене 442 року до нашої ери, "Антігона" сприймається напрочуд свіжо.
Що робити, коли твої моральні переконання суперечать офіційним законам?
Чи перейнявшись пихою, не втрачаєш людяності?
Чи маєш ти відмовитись від родини, в якої інакші політичні переконання, яка воює по ту сторону барикад?
Я б залюбки подивилася "Антігону" на сцені.
📕Евріпід. Медея
Медея була дочкою колхідського царя й чаклункою, яка, закохавшись в Ясона, допомогла йому виконати ряд неймовірних завдань і здобути золоте руно (вона буквально перемогла дракона). І чим же цей мерзотник відплатив їй? Покинувши її і їхніх синів, одружився з донькою місцевого правителя (до речі, цікаво, які були справи з розлученням у Давній Греції?). Мало того, правитель цей виганяє її з країни. Що робити, куди податись бідолашній жінці з малими дітьми? Самозакоханий покидьок Ясон ще й виголошує обурливу промову, де звинувачує у всьому Медею. Тож у відчаї вона виношує кривавий план — убити розлучницю і її несправедливого батька.
Дуже цікава п'єса з погляду становища жінок у нібито демократичній і цивілізованій країні. Як у бородатому анекдоті, у них ніяких прав, а лише обов'язки.
📕Арістофан. Мир
Ця комедія є пародією на міф про Беллерофонта: звичайний селянин-виноградар Трігей вирушає до Олімпу, осідлавши жука-гнойовика, щоб звільнити богиню Миру. Антимілітаристське висловлювання цілком очевидне — видно, війна виснажувала тогочасне суспільство, тяжким тягарем лягаючи на простих людей. Так мило і по-дитячому виглядають кпини Арістофана зі своїх сучасників-драматургів:
"Гляди лиши там, — схитнувшись, сторчака не дай,
А то, звихнувши ногу, станеш образом
Для Евріпіда у новій трагедії."
📕Менандр. Відлюдник
Сюжет в дусі романтичних комедій Шекспіра. Молодий багатій полюбив дівчину-красуню, і бажає її пошлюбити. Та от біда — її батько ненавидить людей, особливо заможних лінтюхів. Усе закінчується щасливо. )
📕Плавт. Близнюки
Єдиний римлянин серед греків експлуатує у своїй комедії вже традиційний мотив розділених у дитинстві близнюків, які з певної причини ще й носять однакове ім'я. Доля розвела їх по різних містах, і вже в дорослому віці один з них вирушає на пошуки брата. Ясна річ, коли він прибуває до міста, де проживає інший близнюк, знайомі того приймають його за брата, це призводить до неабиякої плутанини і численних комічних сценок. Але знову ж таки, все закінчується добре, і давно загублені брати щасливо возз'єднуються.
P.S. Якщо вас цікавить історія театру, на Crash Course є чудовий малений відеокурс, ось тут: goo.gl/cGwB3n
Одна з найпопулярніших теорій виводить його початки із релігійних ритуалів. Кажуть, що свого часу в античній Греції став дуже модним бог Діоніс (хто ж не любить бога вина?), на честь якого проводилися масштабні свята, де виконувалися пісні на його честь — дифірамби. Згодом один чоловік із хору за допомогою масок став розігрувати події, які описувалися у цих піснях. Ці люди й стали предтечами перших акторів. З часом акторів стало більше, а роль хору потроху нівелювалась, так поступово й постав театр, який усі ми добре знаємо.
Під час читання цієї збірки з шести античних п'єс ця теорія видалася мені абсолютно логічною. Коли знайомишся з ними у тому порядку, в якому розмістив їх упорядник збірки, розвиток античної драматургії прослідковується дуже чітко. Найраніші античні трагедії не дійшли до наших днів, але в хронологічно першій з цієї книги ("Прометей закутий" Есхіла) діють боги і герої — усім добре відомі персонажі грецьких міфів, діють і поводяться відповідно до своїх давно усталених характерів. В "Антігоні" і особливо "Медеї" вже помітні зміни — хоча в центрі сюжетів цих трагедій так само історії з міфології, але їхні персонажі все більше скидаються на простих, звичайних людей, і можливо, навіть мали своїх реальних прототипів. Якщо ж порівнювати "Прометея закутого" з останніми п'єсами збірки — "Відлюдником" і "Близнюками", різниця просто разюча. Вони нагадують радше комедії часів Шекспіра (власне, Шекспір "злизав" увесь сюжет "Близнюків" для своєї "Комедії помилок" — римейки існували вже в його часи), ніж театралізоване релігійне дійство.
Тепер розповім вам потроху про кожну з п'єс.
📕Есхіл. Прометей закутий
Трагедія на тему всім відомого міфу. Письменники недарма полюбляють образ Прометея, такого красивого, пафосного, мало не ідеального бунтівника проти усталених (застарілих) порядків.
П'єса починається, власне, з того, що Прометея закуває бог-коваль Гефест (з наказу Зевса). Після чого той, досить іронічно завваживши "Дозвілля в мене більше, ніж хотів би я.", приймає численних відвідувачів, у тому числі й з інших міфів, натякає про свої неймовірні пізнання прийдешнього, і чарівно марнославить в стилі напівбога Мауї з "Моани" (пригадуєте його самовихваляльну пісеньку "You're Welcome"?).
Есхіл завершив свій твір на доволі цікавій ноті: мовляв, не варто нарікати на богів за всі свої лиха. Доволі свіжий погляд на грецький міф.
📕Софокл. Антігона
Ця п'єса починається з розмови двох сестер — Антігони та Ісмени, доньок покійного царя Едіпа (гадаю, всім відома його сумна історія). Двоє їхніх братів — Етеокл і Полінік — нещодавно полягли на полі бою, але один із "правильного" боку, а інший з "неправильного". Цар фіванський Креонт вирішує, що той перший отримає гідне поховання, а той другий лишиться на поталу птахам і червам просто неба. Його заборонено ховати під страхом смерті. Антігоні нестерпно дивитися на таку наругу над братовим тілом, вона вважає, що в смерті всі рівні. Для неї надзвичайно важливо здійснити поховальні ритуали, які відповідають "законам богів", навіть якщо вони суперечать законам людини — царя. Ісмена відмовляє її, намагаючиь достукатись до її здорового глузду, але Антігона сповнена рішучості вчинити відповідно до своїх моральних установ, навіть ціною свого життя. Піймана на гарячому, вона засуджена до жорстокої і тривалої смерті — її зачиняють у безвихідній печері. Тут треба згадати, що Антігона була ще й нареченою царевого сина Гемона. Той намагається переконати батька змінити свій жорстокий присуд, адже кожен може зрозуміти мотиви вчинку Антігони, якою керує любов до покійного брата і повага до стародавніх звичаїв. Та Креонт невблаганний. Чи має цар бути непохитним? Адже його рішення призводить до фіналу, який якнайкраще відповідає терміну "грецька трагедія".
Як на творіння, яке вперше було поставлене 442 року до нашої ери, "Антігона" сприймається напрочуд свіжо.
Що робити, коли твої моральні переконання суперечать офіційним законам?
Чи перейнявшись пихою, не втрачаєш людяності?
Чи маєш ти відмовитись від родини, в якої інакші політичні переконання, яка воює по ту сторону барикад?
Я б залюбки подивилася "Антігону" на сцені.
📕Евріпід. Медея
Медея була дочкою колхідського царя й чаклункою, яка, закохавшись в Ясона, допомогла йому виконати ряд неймовірних завдань і здобути золоте руно (вона буквально перемогла дракона). І чим же цей мерзотник відплатив їй? Покинувши її і їхніх синів, одружився з донькою місцевого правителя (до речі, цікаво, які були справи з розлученням у Давній Греції?). Мало того, правитель цей виганяє її з країни. Що робити, куди податись бідолашній жінці з малими дітьми? Самозакоханий покидьок Ясон ще й виголошує обурливу промову, де звинувачує у всьому Медею. Тож у відчаї вона виношує кривавий план — убити розлучницю і її несправедливого батька.
Дуже цікава п'єса з погляду становища жінок у нібито демократичній і цивілізованій країні. Як у бородатому анекдоті, у них ніяких прав, а лише обов'язки.
📕Арістофан. Мир
Ця комедія є пародією на міф про Беллерофонта: звичайний селянин-виноградар Трігей вирушає до Олімпу, осідлавши жука-гнойовика, щоб звільнити богиню Миру. Антимілітаристське висловлювання цілком очевидне — видно, війна виснажувала тогочасне суспільство, тяжким тягарем лягаючи на простих людей. Так мило і по-дитячому виглядають кпини Арістофана зі своїх сучасників-драматургів:
"Гляди лиши там, — схитнувшись, сторчака не дай,
А то, звихнувши ногу, станеш образом
Для Евріпіда у новій трагедії."
📕Менандр. Відлюдник
Сюжет в дусі романтичних комедій Шекспіра. Молодий багатій полюбив дівчину-красуню, і бажає її пошлюбити. Та от біда — її батько ненавидить людей, особливо заможних лінтюхів. Усе закінчується щасливо. )
📕Плавт. Близнюки
Єдиний римлянин серед греків експлуатує у своїй комедії вже традиційний мотив розділених у дитинстві близнюків, які з певної причини ще й носять однакове ім'я. Доля розвела їх по різних містах, і вже в дорослому віці один з них вирушає на пошуки брата. Ясна річ, коли він прибуває до міста, де проживає інший близнюк, знайомі того приймають його за брата, це призводить до неабиякої плутанини і численних комічних сценок. Але знову ж таки, все закінчується добре, і давно загублені брати щасливо возз'єднуються.
P.S. Якщо вас цікавить історія театру, на Crash Course є чудовий малений відеокурс, ось тут: goo.gl/cGwB3n
Displaying 1 of 1 review