Я засумував за спортом. Не у тому сенсі, щоб піти до тренажерки, а за атмосферою спортивних змагань, коли ти цікавишся подіями сезону, новинами та колокультурним життям «обранця». Мені подобається багато різних видів спорту, але саме до футболу повертаюсь найчастіше. Й от коли ти після довгої паузи пірнаєш у контекст, хочеться зробити й доречним тло.
Виявляється, у Сергія Демчука є книжка «Міжсезоння». Перші асоціації: ультрас, бійки, футбік («колофутбік»). Ну, має бути щось типу «Хуліганів зеленої вулиці». Але ні. Спорт — лише декорації для теми, яка у творах автора завжди пов’язана із захопленням та смакуванням моменту. Те саме й тут: дворові пригоди хлопаків та низка подій, від яких у реальному житті хочеться плакати. Але автор вміє сміятись з дрібних витівок та занурювати тебе у контекст.
«Міжсезоння» — коротка, але дуже затишна подорож у дворові будні. Я сміявся, зводив брови на переніссі, переймався за почуття героїв та інше. І це на такій малій кількості сторінок. Читається за вечір й добре, бо не встигає набриднути. Або, тому що просто гарно написано, попри деякі кринжові метафори, які за загальними враженнями можна й вибачити. Було затишно. Дякую.