What do you think?
Rate this book
Нижче
Поліна стоїть перед трапом до круїзного лайнера в порту Гонолулу. Вона змінила крісло маркетингового аналітика у київському офісі на бігові туфлі офіціантки. Попереду — шість місяців короткого сну в тісній каюті нижче ватерлінії і бездоганного сервісу високо над водою, без вихідних. За бортом — мальовничі краєвиди, на борту — ярмарок нестримного споживання… Перед Поліною мерехтить пістрявий калейдоскоп з пейзажів і побіжних облич, і її закручує у вирі алкоголю, сліз і тисячі порожніх слів.
Та все, що трапляється на кораблі, лишається на кораблі. А інколи — стає новим початком.
Рукопис роману відзначено ІІІ-ю премією Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова»-2017.
Та все, що трапляється на кораблі, лишається на кораблі. А інколи — стає новим початком.
Рукопис роману відзначено ІІІ-ю премією Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова»-2017.
400 pages, Hardcover
Published January 15, 2018
2 people are currently reading
30 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
June 1, 2018
Якщо коротко: книжка симпатична. Ми симпатизуємо героїні, з усіма її сумнівами, недоліками, помилками і мріями.
Поза тим, це ще й добрий опис життя на круїзному лайнері. Я б рекомендував книжку усім, хто збирається на такий корабель — хоч на роботу, хоч пасажиром. Просто як путівник по корабельному життю :)
І сила, і слабкість книги полягає у тому самому — вона дуже докладна. З одного боку, ми знаємо про кожну подію, кожну обставину, кожне почуття, кожен сумнів, кожну цікавинку як на кораблі, так і на березі. На Аляску вже можна не їздити — ми й так тепер знаємо як там ;)
Але з іншого боку — цих подробиць дуже багато. Замість написати: «вони познайомилися, поцілувалися і провели чудову ніч» йде опис того, як зустрілися очима, що подумали, як заговорили, як їли виноград, як відкорковували вино, яке це вино на смак, як ховалися від супервізора, як засумнівалися... і поки поцілуються — мине кілька сторінок :)
Поза тим, це ще й добрий опис життя на круїзному лайнері. Я б рекомендував книжку усім, хто збирається на такий корабель — хоч на роботу, хоч пасажиром. Просто як путівник по корабельному життю :)
І сила, і слабкість книги полягає у тому самому — вона дуже докладна. З одного боку, ми знаємо про кожну подію, кожну обставину, кожне почуття, кожен сумнів, кожну цікавинку як на кораблі, так і на березі. На Аляску вже можна не їздити — ми й так тепер знаємо як там ;)
Але з іншого боку — цих подробиць дуже багато. Замість написати: «вони познайомилися, поцілувалися і провели чудову ніч» йде опис того, як зустрілися очима, що подумали, як заговорили, як їли виноград, як відкорковували вино, яке це вино на смак, як ховалися від супервізора, як засумнівалися... і поки поцілуються — мине кілька сторінок :)
October 6, 2020
Якби можна було поставити 10 з 5, я б поставила. Вдруге я знайшла таку класну українську книгу, від якої не можеш відірватися, якої хочеться ще і ще, коли прочитавши останній абзац перегортаєш сторінку і стає гірко від того, що це кінець і не знатимеш, що там далі. А кінець такий класний!
Думаю, мені так сподобалось, бо мені теж 25, як і героїні, в мене теж виникали думки попрацювати чи то на лайнері, чи то стюардесою, і в мене є троє знайомих, які такипрацюють на кораблі. Вже хочу з ними обговорити те, що прочитала.
Багато писати не буду, лише хочеться навести цитату:
Корабель - то чистилище для маргіналів, для тих, хто застряг між своїми прагненнями і можливостями. Якщо хтось їде на корабель за новими враженнями і пригодами, якщо просто хоче "побачити світ", якщо на суходолі не має нічого, від чого варто тікати, - він скоро не витримує і списується. Корабель не приймає щасливих. Він харчується відчаєм, несамовитими бажаннями, розмитими мріями й нездійсненими надіями, тихими стражданнями й відчайдушними пориваннями. Хтось хоче заробити грошей, хтось намагається знайти кохання, хтось вирішує будувати тут кар'єру, хтось просто біжить від життя на березі, тому що там необхідно приймати рішення, мати зобов'язання і відповідати за свої вчинки і слова. Море відокремлює від усього цього.
Корабель для багатьох - то "тимчасовий етап". Задовольнити відповідну потребу - і все. Та для більшості це "тимчасовий" триває роками. Корабель за кораблем, контракт за контрактом. Життя їхнє вимірюється контрактами.
Думаю, мені так сподобалось, бо мені теж 25, як і героїні, в мене теж виникали думки попрацювати чи то на лайнері, чи то стюардесою, і в мене є троє знайомих, які такипрацюють на кораблі. Вже хочу з ними обговорити те, що прочитала.
Багато писати не буду, лише хочеться навести цитату:
Корабель - то чистилище для маргіналів, для тих, хто застряг між своїми прагненнями і можливостями. Якщо хтось їде на корабель за новими враженнями і пригодами, якщо просто хоче "побачити світ", якщо на суходолі не має нічого, від чого варто тікати, - він скоро не витримує і списується. Корабель не приймає щасливих. Він харчується відчаєм, несамовитими бажаннями, розмитими мріями й нездійсненими надіями, тихими стражданнями й відчайдушними пориваннями. Хтось хоче заробити грошей, хтось намагається знайти кохання, хтось вирішує будувати тут кар'єру, хтось просто біжить від життя на березі, тому що там необхідно приймати рішення, мати зобов'язання і відповідати за свої вчинки і слова. Море відокремлює від усього цього.
Корабель для багатьох - то "тимчасовий етап". Задовольнити відповідну потребу - і все. Та для більшості це "тимчасовий" триває роками. Корабель за кораблем, контракт за контрактом. Життя їхнє вимірюється контрактами.
January 18, 2018
Унікальна для укр. літ. процесу книжка, як на мене: з одного боку це типовий масліт - цікава історія, таке собі роадмуві з мелодрамою, про дівчинку, яка кидає київський офіс і наймається працювати на круїзному лайнері (дуже класно і детально описано життя стафу, що обслуговує пасажирів), а з іншого боку - головна героїня ... а далі прочитаєте самі :)
August 21, 2023
Легка книга, по відчуттям як перегляд ромкому.
Частини про життя на лайнері дуже подобались, бо дозволяли зазирнути в невідоме життя і частково резонували моєму досвідові. Проте любовна частина здалась абсолютно затягнутою і вистражданою
Частини про життя на лайнері дуже подобались, бо дозволяли зазирнути в невідоме життя і частково резонували моєму досвідові. Проте любовна частина здалась абсолютно затягнутою і вистражданою
August 29, 2023
Загалом книга сподобалась ☝🏻
Вона дуже легко читається, незважаючи на свій об'єм
Дуже сподобався захопливий сюжет, особливо опис/історії/робота на кораблі. Опис роботи на лайнері вразив своєю деталізацією та реалізмом, створюючи атмосферу життя на борту.
Проте ниття головної героїні все ж таки лишає по собі негатив. Так, в більшості випадків, їй можна симпатизувати та загалом любовна історія захоплива, але вона ДУЖЕ БАГАТО НИЄ
Також щодо деталей - їх все ж таки забагато в цій книзі. Складалось враження, що авторка хотіла написати більш об'ємну книгу, ніж фактично це вимагалось.
Але це гарний детальний сценарій для серіалу 😅
Вона дуже легко читається, незважаючи на свій об'єм
Дуже сподобався захопливий сюжет, особливо опис/історії/робота на кораблі. Опис роботи на лайнері вразив своєю деталізацією та реалізмом, створюючи атмосферу життя на борту.
Проте ниття головної героїні все ж таки лишає по собі негатив. Так, в більшості випадків, їй можна симпатизувати та загалом любовна історія захоплива, але вона ДУЖЕ БАГАТО НИЄ
Також щодо деталей - їх все ж таки забагато в цій книзі. Складалось враження, що авторка хотіла написати більш об'ємну книгу, ніж фактично це вимагалось.
Але це гарний детальний сценарій для серіалу 😅
August 28, 2023
Ця історія однозначно не лишила мене байдужою.
Враження від книги двоякі, бо наче і ниття, і страждання, і співзалежність, і перекладання відповідальності, і чого там тільки не було. Але через пару днів після прочитання думки наче наздоганяють, десь знаходять відгук ситуації з життя і наводять на висновки. Люблю коли книжки продовжують «працювати» після завершення.
В першому розділі стиль досить сухий, наче чернетка. А от з другої частини ми навпаки пірнаємо в море синонімів, порівнянь і дуже детальних описів емоцій. Місцями ту мач.
Сподобалось:
- Тема кохання між двома жінками
- Деталі життя на круїзному лайнері (навіть сподівалась що їх буде більше)
- Соціальні теми (нерівність соціальних груп, надмірне споживання, домашнє насилля, ескапізм)
Не сподобалось:
- Некоректні описи зовнішності та етнічної приналежності
- Розтягненні страждання і муки
- Чоловіки які не приймають «ні»
Враження від книги двоякі, бо наче і ниття, і страждання, і співзалежність, і перекладання відповідальності, і чого там тільки не було. Але через пару днів після прочитання думки наче наздоганяють, десь знаходять відгук ситуації з життя і наводять на висновки. Люблю коли книжки продовжують «працювати» після завершення.
В першому розділі стиль досить сухий, наче чернетка. А от з другої частини ми навпаки пірнаємо в море синонімів, порівнянь і дуже детальних описів емоцій. Місцями ту мач.
Сподобалось:
- Тема кохання між двома жінками
- Деталі життя на круїзному лайнері (навіть сподівалась що їх буде більше)
- Соціальні теми (нерівність соціальних груп, надмірне споживання, домашнє насилля, ескапізм)
Не сподобалось:
- Некоректні описи зовнішності та етнічної приналежності
- Розтягненні страждання і муки
- Чоловіки які не приймають «ні»
March 29, 2024
Я очікувала більше виробничий роман, а тут акцент якраз на любовній лінії героїні.
Просто фанатизм іншою особою, хвороблива зацикленість.
Оця любовна драма з нічого якраз і зіпсувала загальне враження.
Просто фанатизм іншою особою, хвороблива зацикленість.
Оця любовна драма з нічого якраз і зіпсувала загальне враження.
April 5, 2023
Життєвий роман. Цікаво описана природа, цікаво читати про стосунки людей різних національностей які працюють разом. Переживання і думки головної героїні мимоволі пропускаються крізь тебе, але якось не до кінця віриш цим переживанням. Рекомендую до прочитання всім, хто планує, або вже навіть побував в якомусь круїзі. Нічим не гірше будь-якого роману про море, подорожі, відносини людей. Рекомендую до прочитання.
May 25, 2023
Зустріч із океаном, щоб віднайти себе
Кіра Малко «Нижче». – Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля»,2018 -400 с.
Віднайти себе, щоб зрозуміти: як, куди саме, навіщо йти і рухатися далі – саме цього найбільше прагне Поліна, головна героїня дебютного роману Кіри Малко «Нижче», який здобув третю премію конкурсу «Коронація слова» - 2017.
Саме для цього Поліна залишає посаду маркетингового аналітика у київському офісі і влаштовується офіціанткою на круїзному лайнері. Так починаються всі її пригоди, роздуми, хвилювання, нові знайомства, відкриття, розчарування.
На моє переконання маємо справу з психологічним романом з елементами пригод, тому що героїня відкриває для себе нові місця, під час коротких прогулянок, коли може залишити борт корабля у дозволений час вихідного дня.
Однак, в сюжеті роману піднято цілу низку соціальних проблем, а саме: тему соціальної нерівності між людьми, протест, чи, радше, виклик загальноприйнятим нормам суспільної моралі через ймовірність виникнення сексуальних та емоційних стосунків між двома жінками. Ця тема є наскрізною у романі. Спочатку Поліна дуже довго вагається, чи варто взагалі зізнаватися А у своїх почуттях?, як вона це сприйме?, чи це «нормально» відчувати подібне до дівчини, що працює у сусідньому відділі в цьому ж офісі?, Поліна прагне зрозуміти, що ж з нею відбувається і, зрештою, «втікає» від прийняття рішення на круїзний лайнер. Вона не задоволена власним життям і пережила складну психологічну драму в дитинстві, ставши свідком домашнього насильства батька над її матір`ю. Відтоді, Поліна «відключається», «застигає», коли переживає сильні негативні, або позитивні емоції.
Кіра Малко прагне спонукати читача замислитися над складністю та багатозначністю внутрішнього світу Поліни. Психологізм є однією із визначальних рис роману. Багато уваги приділено психологічним аспектам стосунків між двома людьми, які відчувають конання, взаємну симпатію, а пізніше – обов`язок та відповідальність.
«Це ж парадоксально – до досягнення певного рівня близькості, коли двоє не знають одне про одного, їм значно легше догодити одне одному, ніж коли вони стають близькими. Вони гуляють, починають зустрічатися. Що більше відкриваються одне одному, то більше очікувань мають. Що більше отримують… Стосунки тривають, скромні очікування переходять у ранг претензій.» (с. 186)
«…вона ненавидить себе за те, що ненавидить їх – (пасажирів)… вона ненавидить те, що у двадцять п`ять років, із двома вищими освітами, накладає морозиво, миє холодильники і стоки. Вона ненавидить те, що наприкінці кожного дня схожа на почвару, вкриту плямами ванілі й шоколаду. Ненавидить те, що їй байдуже, який у неї вигляд. Ненавидить те, що має їсти тоді, коли їй дозволять, виходити на берег, коли їй дозволять, справляти нужду – коли їй дозволять. Ненавидить, що має повертатися на корабель, коли понад усе хочеться просто лишитися у кав`ярні і просидіти там увесь день. »(с. 183)
Письменниця зображає корабель, як модель суспільства із проблемами ієрархії соціального стану, рівня достатку, різним рівнем заробітних плат, відповідно до того, із якої країни ти приїхав, щоб працювати на кораблі, або ж просто безтурботно, весело розважатися, як пасажири, які поїхали у цей круїз, щоб відпочити і отримати найвиший рівень сервісу і комфорту, за який вони заплатили гроші.
«Корабель – то герметична коробка, що кишить бажаннями й можливостями і гойдається на хвилях десь удалині від суходолу з усіма його соціальними нормами, очікуваннями, обов`язками і заборонами. Тут усе можливо і все дозволено – головне вчасно і у прийнятному стані з`явитися на duty сім днів на тиждень і не спалитися на drug test. Тут не потрібно брехати дружині \ чоловікові, де затримуєшся після роботи, не потрібно обманювати батьків, що не вживаєш забагато алкоголю і правильно харчуєшся – вони ніколи не дізнаються, чим ти насправді займалася півроку на кораблі, окрім того, що тяжко працювала…. Можна навіть не прибирати своєї каюти, не заправляти ліжка, не прати і не прасувати своїх речей – усе це може зробити за тебе cabin boy – так підробляють філіппінці з пральні – за символічну щокруїзну плату.» (с. 145)
Як видно із наведеного вище уривку, в тексті роману трапляються вислови англійською, французькою та іспанською мовою, на мою думку, таким чином, авторка прагне акцентувати увагу читача на персонажах, деталях обстановки.
Ще однією важливою темою, якої письменниця торкається ніби навмисне, мимохідь, лише кількома реченнями, є даремне витрачання на кораблі великої кількості продуктів харчування, які пасажири не в змозі споживати фізично, але сплатили гроші за вартість круїзу, у який це включено. Натомість ця їжа, яку просто викидають, могла б врятувати життя людей, які страждають від голоду у «країнах третього світу».
«Певно, риб в океані вже нудить від усіх тих спагеті з песто, сиру барі, корзинок із ягодами й ванільним кремом і ще купи різноманітної смакоти. Щодня всього цього виробляють, мабуть, на третину більше, ніж з`їдається, а десь далеко – або й не дуже – ця третина могла б нагодувати тих, хто голодує, і тих, хто харчується зі сміттєвих баків. » (с. 181)
Туга за рідною домівкою, думки про безвихідь і навіть, іноді, думка про те, що можливо, було б краще вистрибнути за борт корабля, адже, скоріш за все, цього й так ніхто не помітить… з такими почуттями, в постійній боротьбі із собою, своїми страхами Поліна живе впродовж піврічного контракту на кораблі. Наче в калейдоскопі змінюються сусіди по її каюті, випадкові зустрічі, прогулянки, секс, різні долі, різні життєві обставини, труднощі, різні мотиви перебування на кораблі: хтось відпочиває від буденності, хтось будує кар`єру, налагоджує бізнес – зв`язки, хтось заробляє гроші на навчання, хтось – на лікування важкохворої дружини, а дізнавшись, що вона померла й сам наважується зробити останній крок в глибини океану… Зрештою,
«…все, що відбувається на кораблі, лишається на кораблі… Корабель не приймає щасливих. Він харчується відчаєм, несамовитими бажаннями, розбитими мріями й нездійсненними надіями, тихими стражданнями й відчайдушними пориваннями…»(с.379 -380)
Чи вдасться Поліні здійснити найбажаніше?, знайти найніжніше? Шанс існує завжди, головне не прогавити його, вміти угледіти, де ж він насправді… і найголовніше, мати достатньо сміливості, аби наважитися почати все спочатку, хай навіть для розуміння цього потрібна така жадана і непередбачувана зустріч з океаном, що змінить все…
Примітка: Текст огляду опубліковано на сайті Всеохопний літературний портал за посиланням: https://knockdown56.rssing.com/chan-2...
Кіра Малко «Нижче». – Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля»,2018 -400 с.
Віднайти себе, щоб зрозуміти: як, куди саме, навіщо йти і рухатися далі – саме цього найбільше прагне Поліна, головна героїня дебютного роману Кіри Малко «Нижче», який здобув третю премію конкурсу «Коронація слова» - 2017.
Саме для цього Поліна залишає посаду маркетингового аналітика у київському офісі і влаштовується офіціанткою на круїзному лайнері. Так починаються всі її пригоди, роздуми, хвилювання, нові знайомства, відкриття, розчарування.
На моє переконання маємо справу з психологічним романом з елементами пригод, тому що героїня відкриває для себе нові місця, під час коротких прогулянок, коли може залишити борт корабля у дозволений час вихідного дня.
Однак, в сюжеті роману піднято цілу низку соціальних проблем, а саме: тему соціальної нерівності між людьми, протест, чи, радше, виклик загальноприйнятим нормам суспільної моралі через ймовірність виникнення сексуальних та емоційних стосунків між двома жінками. Ця тема є наскрізною у романі. Спочатку Поліна дуже довго вагається, чи варто взагалі зізнаватися А у своїх почуттях?, як вона це сприйме?, чи це «нормально» відчувати подібне до дівчини, що працює у сусідньому відділі в цьому ж офісі?, Поліна прагне зрозуміти, що ж з нею відбувається і, зрештою, «втікає» від прийняття рішення на круїзний лайнер. Вона не задоволена власним життям і пережила складну психологічну драму в дитинстві, ставши свідком домашнього насильства батька над її матір`ю. Відтоді, Поліна «відключається», «застигає», коли переживає сильні негативні, або позитивні емоції.
Кіра Малко прагне спонукати читача замислитися над складністю та багатозначністю внутрішнього світу Поліни. Психологізм є однією із визначальних рис роману. Багато уваги приділено психологічним аспектам стосунків між двома людьми, які відчувають конання, взаємну симпатію, а пізніше – обов`язок та відповідальність.
«Це ж парадоксально – до досягнення певного рівня близькості, коли двоє не знають одне про одного, їм значно легше догодити одне одному, ніж коли вони стають близькими. Вони гуляють, починають зустрічатися. Що більше відкриваються одне одному, то більше очікувань мають. Що більше отримують… Стосунки тривають, скромні очікування переходять у ранг претензій.» (с. 186)
«…вона ненавидить себе за те, що ненавидить їх – (пасажирів)… вона ненавидить те, що у двадцять п`ять років, із двома вищими освітами, накладає морозиво, миє холодильники і стоки. Вона ненавидить те, що наприкінці кожного дня схожа на почвару, вкриту плямами ванілі й шоколаду. Ненавидить те, що їй байдуже, який у неї вигляд. Ненавидить те, що має їсти тоді, коли їй дозволять, виходити на берег, коли їй дозволять, справляти нужду – коли їй дозволять. Ненавидить, що має повертатися на корабель, коли понад усе хочеться просто лишитися у кав`ярні і просидіти там увесь день. »(с. 183)
Письменниця зображає корабель, як модель суспільства із проблемами ієрархії соціального стану, рівня достатку, різним рівнем заробітних плат, відповідно до того, із якої країни ти приїхав, щоб працювати на кораблі, або ж просто безтурботно, весело розважатися, як пасажири, які поїхали у цей круїз, щоб відпочити і отримати найвиший рівень сервісу і комфорту, за який вони заплатили гроші.
«Корабель – то герметична коробка, що кишить бажаннями й можливостями і гойдається на хвилях десь удалині від суходолу з усіма його соціальними нормами, очікуваннями, обов`язками і заборонами. Тут усе можливо і все дозволено – головне вчасно і у прийнятному стані з`явитися на duty сім днів на тиждень і не спалитися на drug test. Тут не потрібно брехати дружині \ чоловікові, де затримуєшся після роботи, не потрібно обманювати батьків, що не вживаєш забагато алкоголю і правильно харчуєшся – вони ніколи не дізнаються, чим ти насправді займалася півроку на кораблі, окрім того, що тяжко працювала…. Можна навіть не прибирати своєї каюти, не заправляти ліжка, не прати і не прасувати своїх речей – усе це може зробити за тебе cabin boy – так підробляють філіппінці з пральні – за символічну щокруїзну плату.» (с. 145)
Як видно із наведеного вище уривку, в тексті роману трапляються вислови англійською, французькою та іспанською мовою, на мою думку, таким чином, авторка прагне акцентувати увагу читача на персонажах, деталях обстановки.
Ще однією важливою темою, якої письменниця торкається ніби навмисне, мимохідь, лише кількома реченнями, є даремне витрачання на кораблі великої кількості продуктів харчування, які пасажири не в змозі споживати фізично, але сплатили гроші за вартість круїзу, у який це включено. Натомість ця їжа, яку просто викидають, могла б врятувати життя людей, які страждають від голоду у «країнах третього світу».
«Певно, риб в океані вже нудить від усіх тих спагеті з песто, сиру барі, корзинок із ягодами й ванільним кремом і ще купи різноманітної смакоти. Щодня всього цього виробляють, мабуть, на третину більше, ніж з`їдається, а десь далеко – або й не дуже – ця третина могла б нагодувати тих, хто голодує, і тих, хто харчується зі сміттєвих баків. » (с. 181)
Туга за рідною домівкою, думки про безвихідь і навіть, іноді, думка про те, що можливо, було б краще вистрибнути за борт корабля, адже, скоріш за все, цього й так ніхто не помітить… з такими почуттями, в постійній боротьбі із собою, своїми страхами Поліна живе впродовж піврічного контракту на кораблі. Наче в калейдоскопі змінюються сусіди по її каюті, випадкові зустрічі, прогулянки, секс, різні долі, різні життєві обставини, труднощі, різні мотиви перебування на кораблі: хтось відпочиває від буденності, хтось будує кар`єру, налагоджує бізнес – зв`язки, хтось заробляє гроші на навчання, хтось – на лікування важкохворої дружини, а дізнавшись, що вона померла й сам наважується зробити останній крок в глибини океану… Зрештою,
«…все, що відбувається на кораблі, лишається на кораблі… Корабель не приймає щасливих. Він харчується відчаєм, несамовитими бажаннями, розбитими мріями й нездійсненними надіями, тихими стражданнями й відчайдушними пориваннями…»(с.379 -380)
Чи вдасться Поліні здійснити найбажаніше?, знайти найніжніше? Шанс існує завжди, головне не прогавити його, вміти угледіти, де ж він насправді… і найголовніше, мати достатньо сміливості, аби наважитися почати все спочатку, хай навіть для розуміння цього потрібна така жадана і непередбачувана зустріч з океаном, що змінить все…
Примітка: Текст огляду опубліковано на сайті Всеохопний літературний портал за посиланням: https://knockdown56.rssing.com/chan-2...
October 17, 2022
Дебют авторки дуже достойний, читається легко і захопливо, крім другого розділу (особисто для мене). Якось головна лінія кохання у книзі мене ніяк не захопила, бо знала, що закінчиться саме так. Крім того, якась підліткова зацикленність Поліни на об'єкті свого обожнювання на всі ті довгі сторінки мене стомлювала. Для мене, всі інші лінії були значно цікавішими, а найбільше - моменти життя екіпажу на круїзному лайнері. Саме такі декорації і спокусили мене придбати цю книгу.
Це не виробничий роман, тому все ж людські відносини, думки та переживання головної героїні на передньому плані. Надто багато секретів самого лайнера ви не дізнаєтесь, але таєниць і подробиць життя команди буде вдосталь. А це, напевно, найцікавіше.
Крім того хочеться похвалити мову і стиль автора. Вона і легка, і виразна, і з гумором, і з влучними порівняннями, а головне, не перегружена усім разом, як на мій смак. Дуже тішить, що в нас є достойна молода і сучасна українська література. Буду рекомендувати до прочитання і друзям.
Що стосується кінцівки, то думаю, що Поліна багато що про себе зрозуміла, але змінилася мало. Чи то плюс, чи мінус, кожен читач визначить для себе сам. Хоч все виглядає позитивно і віє початком нових перспектив і звершень, але в мене залишився підлясмак про те, що все ж Кайо був правий. Поліна якось сказала, що дивується як погано він її знає, але знає він її набагато краще, ніж іноді вона саму себе.
Це не виробничий роман, тому все ж людські відносини, думки та переживання головної героїні на передньому плані. Надто багато секретів самого лайнера ви не дізнаєтесь, але таєниць і подробиць життя команди буде вдосталь. А це, напевно, найцікавіше.
Крім того хочеться похвалити мову і стиль автора. Вона і легка, і виразна, і з гумором, і з влучними порівняннями, а головне, не перегружена усім разом, як на мій смак. Дуже тішить, що в нас є достойна молода і сучасна українська література. Буду рекомендувати до прочитання і друзям.
Що стосується кінцівки, то думаю, що Поліна багато що про себе зрозуміла, але змінилася мало. Чи то плюс, чи мінус, кожен читач визначить для себе сам. Хоч все виглядає позитивно і віє початком нових перспектив і звершень, але в мене залишився підлясмак про те, що все ж Кайо був правий. Поліна якось сказала, що дивується як погано він її знає, але знає він її набагато краще, ніж іноді вона саму себе.
October 27, 2024
Чим мене привабила ця книжка? Малою кількістю відгуків; цікавою темою: подорож і кохання. Ну і власне дебютом. І ціною на електронку. І можливістю прочитати її в Якабу за підпискою.
Але вона не стала моєю. Для книжки, можливо, б найкраще пасувала структура плюс-мінус, але спеціально таке робити не додумався, тому згадуватиму під час написання.
Загалом мені сподобався опис праці на круїзному лайнері. Але отримати цілковитий захват завадила, як на мене, надмірна деталізованість. Хотів лишити відгук без цитат, аби не переобтяжувати його, проте дещо таки наведу і конкретно переобтяжу:
«Ось огрядний пан років шістдесяти сідає за найближчий до Поліниного бару стіл. На його тарілці окремими купками лежать різні інгредієнти для бургера. Він бере булочку, наносить на неї товстий шар майонезу, кладе листок салату, підрівнявши його краї під розмір булки, акуратно викладає нагору два кружальця помідора, потім сир, котлету. Він бережно притискає те все, оглядає з усіх сторін, потім кладе ще пластинку сиру, два кружальця помідора і лист салату. Відтак бере верхню половинку булочки, змазує її гірчицею з майонезом і акуратно, дуже ніжно, накриває нею зведену щойно гору. Тоді оглядає свій витвір, і на його обличчі вимальовується блаженне очікування моменту насолоди. Ось його верхня і нижня щелепи одночасно входять у верхню і нижню булочки, ось тріщить салат, піддаючись їхньому тиску, ось вони одночасно досягають верхніх і нижніх кружалець помідора, його сік змішується з хрускотом салату і м’якою, густою майонезною масою. Щелепи продовжують рухатися назустріч одна одній з однаковою швидкістю, проходять останній бар’єр — шар ніжного, підталого сиру — і ось вони досягають кульмінаційного моменту, апогею цього феєричного акту — гуркотять фанфари, зала завмирає у знесиленому очікуванні і… зуби встромляються у цю соковиту плоть яловичини прожарки medium. О, так!»
І таких описів багато. Можна навіть написати, що так описано буквально все. Є книжки, що їм це личить. Але тут я часто знуджувався. Хоча конкретно тут доволі смачно описано.
З іншого боку є також іронія:
«Якщо в минулому житті вона й була Наполеоном, то лише тортом».
«Надто рано для сексу — так вона собі подумала і вступила до університету на факультет соціології, де у групі було аж два хлопці і тридцять дівчат. Хлопців відрахували одного за одним ще до кінця першого семестру. Так оазис втратив два свої жалюгідні деревця».
І, наприклад, Сіетл із людьми, що не сплять:
«Леді доїла свій маффін і щось гортає на планшеті. Дядько в шортах незворушно читає газету за столиком праворуч. Нора Джонс у динаміках співає для всіх них «One Flight Down».
Але про любов… не романтик я жодного разу, тому мені якось солоденько… навіть ромкоми здаю��ься більш темними проти цього:
«Цього разу було зовсім інакше. Не звичайний бодун, а похмілля після затяжного, беззмістовного пияцтва, яким було її життя до цього. Катарсис. Її тіло скидало баласт, щоб злетіти. Пальним слугуватимуть ендорфіни, якими стрімко заповнювався звільнений простір. Усі її запаси саркастичних заготівок, жовчних гострот і ядучих підколок — породження її сексуального й екзистенційного незадоволення — всі її засоби адаптації у цьому світі, все, що до цього моменту формувало її особистість — жовто-рожевою рідиною спускалося в унітаз. Поліна спустошувалася, спускала в каналізацію залишки свого колишнього життя, і тішилася цьому. Була готова наповнитися А., і нехай окрім неї не буде нічого».
«На весь світ Поліні було начхати так само глибоко і щиро, як глибоко і щиро їй була важлива А. Організм потребував її, як потребує чашки чорної кави зранку. Вона не помре без цієї кави, але день не задасться вже з самого початку. Її гіпоталамус запалився і нагадував, певно, бомбу з годинниковим механізмом. Вона чекала вибуху».
«Якби до неї прикріпили електроди, вона б світилася, як новорічна ялинка, і могла б забезпечити електроенергією весь Нью-Йорк на Різдво».
І тут немає спойлеру, бо будуть ще сюжетні повороти, й, звісно, драма (теж, на мою думку, солодка, проте стільки писати, щоби закінчити рівно… Ну, не знаю, певно, забагато очікував. Змальовка життєвих періодів, яка мене не зачепила. Хоча читалася напрочуд легко: можливо, завдяки додатку Якабу, що збільшив обсяг удвічі; проте кегль комфортний мені.
Але вона не стала моєю. Для книжки, можливо, б найкраще пасувала структура плюс-мінус, але спеціально таке робити не додумався, тому згадуватиму під час написання.
Загалом мені сподобався опис праці на круїзному лайнері. Але отримати цілковитий захват завадила, як на мене, надмірна деталізованість. Хотів лишити відгук без цитат, аби не переобтяжувати його, проте дещо таки наведу і конкретно переобтяжу:
«Ось огрядний пан років шістдесяти сідає за найближчий до Поліниного бару стіл. На його тарілці окремими купками лежать різні інгредієнти для бургера. Він бере булочку, наносить на неї товстий шар майонезу, кладе листок салату, підрівнявши його краї під розмір булки, акуратно викладає нагору два кружальця помідора, потім сир, котлету. Він бережно притискає те все, оглядає з усіх сторін, потім кладе ще пластинку сиру, два кружальця помідора і лист салату. Відтак бере верхню половинку булочки, змазує її гірчицею з майонезом і акуратно, дуже ніжно, накриває нею зведену щойно гору. Тоді оглядає свій витвір, і на його обличчі вимальовується блаженне очікування моменту насолоди. Ось його верхня і нижня щелепи одночасно входять у верхню і нижню булочки, ось тріщить салат, піддаючись їхньому тиску, ось вони одночасно досягають верхніх і нижніх кружалець помідора, його сік змішується з хрускотом салату і м’якою, густою майонезною масою. Щелепи продовжують рухатися назустріч одна одній з однаковою швидкістю, проходять останній бар’єр — шар ніжного, підталого сиру — і ось вони досягають кульмінаційного моменту, апогею цього феєричного акту — гуркотять фанфари, зала завмирає у знесиленому очікуванні і… зуби встромляються у цю соковиту плоть яловичини прожарки medium. О, так!»
І таких описів багато. Можна навіть написати, що так описано буквально все. Є книжки, що їм це личить. Але тут я часто знуджувався. Хоча конкретно тут доволі смачно описано.
З іншого боку є також іронія:
«Якщо в минулому житті вона й була Наполеоном, то лише тортом».
«Надто рано для сексу — так вона собі подумала і вступила до університету на факультет соціології, де у групі було аж два хлопці і тридцять дівчат. Хлопців відрахували одного за одним ще до кінця першого семестру. Так оазис втратив два свої жалюгідні деревця».
І, наприклад, Сіетл із людьми, що не сплять:
«Леді доїла свій маффін і щось гортає на планшеті. Дядько в шортах незворушно читає газету за столиком праворуч. Нора Джонс у динаміках співає для всіх них «One Flight Down».
Але про любов… не романтик я жодного разу, тому мені якось солоденько… навіть ромкоми здаю��ься більш темними проти цього:
«Цього разу було зовсім інакше. Не звичайний бодун, а похмілля після затяжного, беззмістовного пияцтва, яким було її життя до цього. Катарсис. Її тіло скидало баласт, щоб злетіти. Пальним слугуватимуть ендорфіни, якими стрімко заповнювався звільнений простір. Усі її запаси саркастичних заготівок, жовчних гострот і ядучих підколок — породження її сексуального й екзистенційного незадоволення — всі її засоби адаптації у цьому світі, все, що до цього моменту формувало її особистість — жовто-рожевою рідиною спускалося в унітаз. Поліна спустошувалася, спускала в каналізацію залишки свого колишнього життя, і тішилася цьому. Була готова наповнитися А., і нехай окрім неї не буде нічого».
«На весь світ Поліні було начхати так само глибоко і щиро, як глибоко і щиро їй була важлива А. Організм потребував її, як потребує чашки чорної кави зранку. Вона не помре без цієї кави, але день не задасться вже з самого початку. Її гіпоталамус запалився і нагадував, певно, бомбу з годинниковим механізмом. Вона чекала вибуху».
«Якби до неї прикріпили електроди, вона б світилася, як новорічна ялинка, і могла б забезпечити електроенергією весь Нью-Йорк на Різдво».
І тут немає спойлеру, бо будуть ще сюжетні повороти, й, звісно, драма (теж, на мою думку, солодка, проте стільки писати, щоби закінчити рівно… Ну, не знаю, певно, забагато очікував. Змальовка життєвих періодів, яка мене не зачепила. Хоча читалася напрочуд легко: можливо, завдяки додатку Якабу, що збільшив обсяг удвічі; проте кегль комфортний мені.
April 15, 2025
Вагалась, яку оцінку поставити - між 3 і 4, але страждання-зітхання головної героїні, ота вся надумана драма все ж таки остаточно вибісили до кінця книги, тому ось так. ГГ сама ж вирішує "заморозити" стосунки з А., і перериває зв'язок, а потім весь час до кінця книги їй подумки дорікає, що та, мовляв, мовчала весь час і жила своє життя. Бо вона ж, бачте, очікувала, що інша людина весь цей час їй писатиме. Серйозно? Враження, шо авторка забула про це, і потім переграла всю цю історію. Так я нагадаю - це сталось на стор. 139. Хоча я прекрасно розумію, як почувається людина, з якою ось так раптово припиняють спілкуватись. І це не ГГ.
Проте опис життя на кораблі сподобався.
P. S. Ще бісило, що авторка/редактори весь час забували, що в українській мові на питання "чий" відповідає слово їхній, а не їх. І в одному реченні могло сусідити їх каюта, але їхня ковдра, їхні стосунки, тощо. Ну такоє.
Проте опис життя на кораблі сподобався.
P. S. Ще бісило, що авторка/редактори весь час забували, що в українській мові на питання "чий" відповідає слово їхній, а не їх. І в одному реченні могло сусідити їх каюта, але їхня ковдра, їхні стосунки, тощо. Ну такоє.
November 5, 2025
Легка та швидко читна книжка. Наче побувала в літньому таборі чи в довгій відпустці в студентські роки. Закінчення оповіді, неочікуване і наче натягнуте, бо треба було поставити яскраву крапку. А може не треба було.
February 10, 2020
люблю гарний секс в сучасній українській літературі)
August 23, 2024
Чудова книга, надихаюча, "колись ти обовʼязково зустрінеш людину, яка пояснить тобі, чому з іншими у тебе не сталося"
June 2, 2023
«Щось на кшталт: якщо не віриш, що Україна—не Європа, варто поїхати у східний регіон, і відразу все буде зрозуміло. «Якщо не побоїшся туди їхати, звісно»—а що стане зрозуміло?
«Хоча вона полюбляє Західну Україну—та більше схожа на Європу. А зрештою, Європу, вона любить більше ніж не-Європу»—це що за регіон такий, що за не-Європа? Здоровенний червоний прапорець, книга могла би бути непоганою, шкода.
«Хоча вона полюбляє Західну Україну—та більше схожа на Європу. А зрештою, Європу, вона любить більше ніж не-Європу»—це що за регіон такий, що за не-Європа? Здоровенний червоний прапорець, книга могла би бути непоганою, шкода.
November 9, 2025
Дуже сподобалася книга. І те, як описана закоханість, і те, як детально зображені всі деталі життя на круїзному лайнері. Дуже хороші і стиль, і структура, майже протягом усього тексту не відпускає увагу.
Спочатку мене дуже бісила головна героїня тим, якими нелогічними і дурними є її вчинки, але потім я дізналася про неї трохи більше, і хоча логіки її вчинкам це не додало, у мене виникло до неї більше емпатії. Бо такі люди є, і читати про них теж цікаво. Насправді, читати про таких живих і емоційних людей цікавіше, ніж про таких, що говорять і поводяться, наче пройшли щонайменше сто сеансів терапії.
Розчарував фінал.
Спочатку мене дуже бісила головна героїня тим, якими нелогічними і дурними є її вчинки, але потім я дізналася про неї трохи більше, і хоча логіки її вчинкам це не додало, у мене виникло до неї більше емпатії. Бо такі люди є, і читати про них теж цікаво. Насправді, читати про таких живих і емоційних людей цікавіше, ніж про таких, що говорять і поводяться, наче пройшли щонайменше сто сеансів терапії.
Розчарував фінал.
Displaying 1 - 17 of 17 reviews