Поезії Ніни Кур’яти – філософські, ліричні, настроєві, дуже особисті й водночас такі, що після прочитання ще довго відлунюють у душі образами, темами, враженнями, зрештою – своєю глибинністю.
У книжці час – наче окремий персонаж, що живе поруч з нами, заповнює собою простір, і в цьому просторі зима може змолоти нас на білий попіл, а взаємини мають присмак солі на вустах. Тут в мерехтінні вікон тіні та спогади живуть власним життям, а дерева – наче люди, кожне зі своєю долею.
Читання цих віршів – як занурення у світ, сповнений щемкої відвертості й особливої правди.
Книжка рівна. Трохи відкинуло в дух поезії дев'яностих, а вірш "я відкорковую вуличку гравію" - це такий крутий флешбек для мене особисто! Зауважив, що дущо кращими вірші у Ніни є ті, у яких вужчі рядки) Загалом майже десять дуже добрих віршів для себе відзначив. Ок, не дуже-дуже добрих, але лагідних, без надриву, милих, і одночас з доброю технікою, підкованих. Може трохи не вистачило надриву, чи об'єму емоцій, чи концентрації оригінальних образів. Але загалом - трепетна збірка, чуйна.
Прекрасна збірка ! Перечитую поезію Ніни Кур’яти під настрій і просто після важкого дня . Дивовижний талант у неї - так помічати навколишній світ, відчувати його , пропускати крізь себе і передавати все через вдало підібрані , відточені слова . Та це не просто красиві слова. Вони здатні викликати на поверхню пам’яті щасливі і болючі спогади . Вірші змушують думати , сумувати і співпереживати .