Константинос Кавафіс (1863—1933) — видатний грецький поет ХХ ст., творчість якого відкрила світу новогрецьку літературу. Розквіт його творчості припав саме на ХХ ст., хоча писав він здебільшого про елліністичну епоху або Візантію. Напевне, це можна пояснити тим, що Кавафіс народився і прожив більшу частину свого життя в Александрії, яка вважається своєрідним символом еллінізму, відіграючи особливу роль у розвитку культури, науки та мистецтва цього періоду. Може, саме тому поету вдалося органічно поєднати в своїй творчості елементи давньої грецької традиції з автентичною новогрецькою культурною традицією і таким чином накреслити основні вектори розвитку грецької поезії ХХ століття.
Constantine P. Cavafy (also known as Konstantin or Konstantinos Petrou Kavafis, or Kavaphes; Greek Κ.Π. Καβάφης) was a major Greek poet who worked as a journalist and civil servant. His consciously individual style earned him a place among the most important figures not only in Greek poetry, but in Western poetry as well. He has been called a skeptic and a neo-pagan. In his poetry he examines critically some aspects of Christianity, patriotism, and homosexuality, though he was not always comfortable with his role as a nonconformist. He published 154 poems; dozens more remained incomplete or in sketch form. His most important poetry was written after his fortieth birthday.
три апорії Кавафіса? та біс із ними, краще розповім про три типи контенту, наявного в цій збірці:
1. метафоричний iconic stuff (див. Чекаючи на варварів, Ітака)
2. історичні та мітологічні екскурси для втаємничених (див. та, бляха, куди оком не кинь — поцілиш в історичний екскурс із алюзією на модерний світ або вляпаєшся у дидактичний підтекст)
3. гірка туга за прожитими роками та усілякий екзистенційний смуток (див. Місто, Старець та ще зо два десятки поезій)
3.1 як окремий піджанр туги за прожитими роками — гомоеротичні оспівування юних тіл (теж задовбався рахувати кількість 😏)
іконічні, звісно, найкращі, історичні теж переважно добрі, туга за прожитими роками, мабуть, стрельне мені в спину коли проживу трошки більше років, а от оці описи принад юнаків у тютюнових лавках викликають легеньку вуайеристську ніяковість, ніби випадково почув якусь занадто відверту оповідь, не призначену для широкого загалу, і тепер усе єство трошечки млоїть. ну, тобто, все супер, образи повнотілі, еротизм вишуканий і зовсім не вульгарний (не Аракі), але рівень відвертості відчувається як лютий овершеринг. мабуть, за те й цінують.
також, всі звикли обкладати хуями Фоліо, але ця збірка має офігезну передмову, дуже круті примітки, в цілому, нормальний непрозорий папір адекватного кольору та тканинну обкладинку. дивина!
Не думав, що таке станеться за мого життя, але наприкінці минулого року вийшло перше українське видання Кавафіса окремою книгою. У Вікіпедії згадане якесь видання 2016-го року, але жодної інформації про нього знайти неможливо, тож не будемо його рахувати.
На мій дилетантський розсуд, Кавафіс один за найвидатніших поетів минулого століття. Втім, наскільки можу судити, книга особої уваги не отримала. Були всі підстави для скепсису, бо вона вийшла в сумнозвісному видавництві Фоліо, але вони виявилися дарменими. До книги увійшли старі переклади Кочура та Пономаріва, решта переважно зроблена упорядником Андрієм Савенком. Фірмовий фолієвський туалетний папір на місці.
Кавафіс не належав до якоїсь школи, його стиль антиромантичен, уникає прямого та надмірного вираження почуттів, схильний до лаконізму. Теми навпаки, романтичні та чуттєві (багато відвертої еротичної лірики, точніше, гомоеротичної), але це уявне протиріччя тільки загострює емоційне враження від поезії, бо умовчання та недоговорювання створю пустоти, які кожен читач може заповнити власним досвідом. Ледь помітна іронія часто робить вірші Кавафіса амбівалентними, важко бути певним, говорит поет всерйоз чи ні, над чим само іронізує, чи іронізує взагалі.
Важко знайти щось схоже в українській поезій, античне підґрунтя, яким Кавафіс часто дистанціюється від сучасності, не робить його неокласиком, він не ідеалізує минувшину це скоріше ознака питомо грецької культури Кавафіса, ніж ескапізму. Найбільш відомий українцям поет, що перебував під значним впливом Кавафіса, це Бродський, але якщо іронія Бродського це іронія ображеної людини з імперськими комплексами, то для Кавафіса іронія іманентна ознака буття, ознака його мінливості та непостійності, а не привід для сарказму чи оціночних суджень.
Наприкінець приведу вірш, не найкращий, зате про всіх тут присутніх:
Могила Лісія
Неподалік, праворуч від читальні, в Бериті Лісія, граматика, ми поховали. Це місце, безсумнівно, ідеальне! Лежатиме він біля всього, про що буде дбати і після смерті, певно, - коментарі, аннали, слів списки, до яких тлумачення старанно добирали. Крім того, кожен з нас так може доглядати його могилу, як знову йтимемо щось почитати.