У книзі знаного грушевськознавця Ігоря Гирича надруковані його найголовніші праці про життя та діяльність великого історика і громадсько-політичного діяча – Михайла Грушевського, написані у 1990-х – 2010-х роках. Наголос у студіях зроблено на суспільно-політичний аспект діяльності історика, його внеску в ідеологію українського руху кінця ХІХ – початку ХХ ст. Видання призначається для науковців, студентів і всіх, хто цікавиться історією.
_ Мене дуже сильно вибісила ця книжка, тому на момент написання відгуку я був страшенно злий, тому й стільки агресії в подальших тезах, які коротко вміщають найяскравіші аспекти даного дослідження:
- Грушевський майже все життя присвятив науковим дослідженням і написання рецензій до них. Ну й велику частину його життя зайняло написання "Історії Руси-України". В якій він описував тяглість українства з часів Русі до сьогоднішнього дня. А далі здебільшого мінуси:
- Грушевський був за федералізацію України в складі росії, а не її Незалежності. - Був антинорманом, а тому придумував казочки, які йому вважались більш потрібними ніж те, що було насправді. - Гейтив прихильників Шептицького і його самого, як лідера уніатської церкви. (це його гвіздок у свою ж кришку гробу). - Через ці речі від нього відрікся Іван Франко й Липинський. - А сам автор у всіх аспектах намагається відбілювати Грушевського. А наприкінці книжки й В‘ятровича, очорнюючи польських письменників, які його гейтили.