У 10-й том Творів Вячеслава Чорновола в десяти томах увійшли, як і раніше, статті «Колонок редактора» газети «Час Тіmе», виступи у Верховній Раді, документи НРУ хроніка його діяльності. Це період за 1998 та три місяці 1999 років. У томі відображено намагання В. Чорновола об'єднати національно-демократичні сили, відновити зруйнований Рух. Безумовно, останній том важливий не тільки для характеристики діяльності Чорновола, а й для вивчення історії України, для аналізу подій того часу, з яких не зроблено висновків дотепер. Рекомендовано науковцям, студентам, дослідникам нашої історії.
Український політик, громадський діяч, публіцист, літературний критик, народний депутат України I—III скликань (1990—1999), діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; другий голова Народного руху України (1992—1999). Герой України (2000, посмертно), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975) та Національної премії імені Тараса Шевченка (1997).
Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року.
Разом з іншими діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Один з ініціаторів створення Української Гельсінської спілки. Кілька разів ув'язнений за «антирадянську агітацію та пропаганду» (1967—1969, 1972—1979, 1980—1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму та на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990–1992 роках — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р.
Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р. (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). З 1992 року і до смерті 1999 р. — голова Народного Руху України. З жовтня 1991 р. — Гетьман українського козацтва. З 1995 року — член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
Тричі одружений. З першою дружиною — Іриною Брунець мав сина Андрія, від другої — Олени Антонів — Тараса. Третьою дружиною стала відома дисидентка Атена Пашко, дітей в шлюбі не було.
Загинув 25 березня 1999 року в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Дехто (наприклад, син політика Тарас) вважає загибель Чорновола умисним вбивством.
Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї. У похороні взяли участь сотні тисяч людей.