Структурно це збірка історій різних людей. Герої зустрічаються там чи тут протягом усього тексту, але кожен подає свій кут подій та передісторію. Це жорсткі реалістичні тексти про бої за Іловайськ. Тут вибір, шлях у невідомість, обстріли, втрата побратимів, втрата кінцівок і жахливі поранення, полон, зневіра і нова надія, розпач матерів і тихі сльози дружин, історії життя й смерті.
Мені ця книжка давалася важкувато й прочитання зайняло аж тиждень. І коли здавалося, що мене вже мало вже вразить після історій, як український військовий ховався в морзі під купою трупів від росіян та денеерівців в окупованому місті або де важко поранений боєць був вимушений харчуватися комахами, аби вижити. Саме тоді я починала нову главу, де також поранений військовий буквально в полі мав опікуватися малою дівчинкою, у якої щойно загинула вся сім’я від обстрілу машини росіянами. Сльози наверталися на очі стабільно й нещадно. А ще більше вдаряло розуміння того, що це реальні розповіді, таких купа і межі цього жахіття постійно розширюється. Схожі та несхожі історії відбуваються зараз, навіть тоді, коли я пишу, а ви читаєте цей текст.
Коли я сіла писати відгук, то зрозуміла, що опублікую його сьогодні, в День Збройних сил України. Тож принагідно хочу висловити щиру подяку Кожному і Кожній, хто захищає нашу країну від російських окупантів, віддаючи своє життя й здоров’я. Саме завдяки їм ми можемо прокидатися вранці, читати книжки й робити побутові речі.
В той час, як наші захисники й захисниці боронять наш спокій, ми маємо забезпечувати їм надійний тил, що даватиме їм сил та енергії й по поверненню прийматиме з повагою та розумінням. Якщо маєте знайомих військових – напишіть кілька теплих слів, нагадайте, що їх цінують і чекають. Якщо не маєте – зробіть донат на збір, якому довіряєте і пам’ятайте, що маленьких донатів не буває.
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)