«Після Криму» — збірка глибокої і пронизливої поезії, в якій мотиви війни, плинності часу, пам'яті, батьківщини тісно переплітаються із темою любові й чуттєвості. Це перша поетична книжка Світлани Поваляєвої, що з'явилася після виходу семи прозових книжок.
Текстову частину збірки доповнюють яскраві ілюстрації Світлани Фесенко
Більше про книгу https://starylev.com.ua/pislya-krymu.
Поезія - це взагалі дуже інтимна штука. Але вірші Поваляєвої такі, що їх читати берешся дуже обережно. Аби не поранити - бо така вразлива щирість світиться між рядків.Аби не поранитися - бо ріжуть, жорстко й чесно, і не перепрошують. Бо яке нафіг перепрошення, коли "така війна, братику..."
Тут є багато поезій про війну - не таких, що з надривом читають дєвочки в річницю пам'яті Героїв Небесної Сотні чи розстрілу наших хлопців з 51-ї під Волновахою, накручуючи себе і слухачів до істерики, а таких, де "пахне розталим снігом, кров'ю і гноєм". Світлана Поваляєва пише про реальні речі, які для більшості людей звучать не дуже поетично. Але, хоч вона ніколи не римує "любов" і "кров", у її віршах вони часто живуть поряд.
Але тут, у збірці "Після Криму" - не тільки про війну, а й про мир. Про ті дні, коли не мислилося категоріями війни. Про зірки і ватру, про мокрий пісок і кавуновий сік, про дівчинку в косусі і про "Купідон". І це ніжне-бентежне "Пильнуйте, кому ви даруєте свої дотики".
А ще ця збірочка від Видавництво Старого Лева з ніжними ілюстраціями Світлани Фесенко - просто надзвичайно красива і візуальним, і поетичним своїм наповненням.
мало що тямлю в поезії - лише відчуваю, коли торкається чогось усередині. світлані це вдалось. вона про війну та мир між війнами - про життя.
вона буде в моєму житті під грифом "пам'яті сократу". і мені не важливо, що ця збірка вийшла задовго до червня 22го.
"смерть за смертю життя за життям як над річкою дим усього що ти так любив і вважав своїм ось і закінчилися в цьому синьому золоті всі слова червінь смерку сюрчить наче кров з-під зеленого рукава"