«Богиня і Консультант» — містично-детективний роман Володимира Єшкілєва, якого сучасна літературна критика відносить до провідних письменників «Станіславського феномену» — напевне, найцікавішого літературного угруповання в українській літературі останнього двадцятиліття. Попередній роман В. Єшкілєва «Втеча майстра Пінзеля» був визнаний найкращим українським художнім твором 2007 року за книжковим рейтингом київської «Афіші». А написаний на початку 90-х його роман «Адепт» і досі залишається одним із найбільш обговорюваних та коментованих художніх текстів, створених у стилі «альтернативної історії». На відміну від інших письменників-«станіславців», Володимир Єшкілєв завжди поєднував модні стилістичні пошуки з традиційним типом оповіді, вибудовуючи захопливі пригодницькі й фентезійні сюжети, які вводять читача у світ масонів і спецслужб, героїв і демонів, загадкових реліквій та історичних таємниць України.
У журнальних рецензіях прозу Єшкілєва часто порівнюють з романістикою Маргеріт Юрсенар, Умберто Еко, Франческо Сорті й Ріти Мональді. Зрозуміло, що будь-які порівняння в літературі є умовними. Але вплив історико-реконструктивної «середземноморської школи» на творчість івано-франківського автора безперечний. Володимир Єшкілєв, як бачимо, відмовився продовжувати традицію української радянської белетристики з її хворобливими копирсаннями у великих і малих поразках минулого. Історія і сучасність у творах Єшкілєва з'єднані пуповинами таємних орденських традицій, секретними домовленостями світових володарів і тими невидимими хідниками, котрі прокладає у майбутнє невтомний кріт історії. Цю історію в романах Єшкілєва творять не безглузді хитання сліпих і жадібних «народних мас», а залізна воля бійців невидимих армій. У новому романі «Богиня і консультант» таке тлумачення історії накладається не тільки на віддалені події минулого, але й на свіжі зигзаги українського шляху в майбутнє, такі, наприклад, як «помаранчева революція».
Фінальні відрізки деяких сюжетних ліній автор навмисне залишає відкритими. Можливо, для того, щоби потім продовжити ці лінії у нових романах. Можливо, саме там ми дізнаємося про подальшу долю талісмана Богині та його охоронців і про істинне значення спадку таємничих Повзучих Отців. Як би там не було, але читач тримає в руках не просто роман, а браму до цілого світу, в якому він знайде багато цікавого, незвичного і переконливого. І нехай його подорож цим світом буде недаремною!
Володимир Єшкілєв - український прозаїк, поет, есеїст, організатор літературного процесу.
Народився 23 травня 1965 р. у Івано-Франківську, Українська РСР. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер — Прикарпатський університет імені Василя Стефаника) (1988). У 1988—1998 рр. працював учителем історії і правознавства (в івано-франківських середніх школах № 18 і № 12) та викладачем (з 2001 р. — старшим викладачем, з 2004 до 2011 рр. — на посаді доцента) Західно-українського економіко-правничого університету. З 2018 р. активно займається кінодраматургією.
Таке враження, що авторові 15 років. Його порівнюють із Еко, але Єшкілєв поряд не валявся з науковцем, семіотиком і медієвістом Умберто Еко. Беззв’язний набір тексту з претензією на Потаємний Смисл – суміш різних містичних традицій і вірувань, постійне «введення нових сутностей» і купа термінів, які залишаються для читача загадкою. Величезна кількість зносок із поясненнями буквально кожного слова, щоб хоч щось було зрозуміло. Ближче до середини книги один з персонажів тупо перераховує своїх предків упродовж двох сторінок – дві сторінки підряд просто список імен і титулів. Здається, фентезі – чужорідний для автора матеріал, він узяв його «просто тому, що модно» і став ліпити з нього казна-що. Я вже мовчу про антиєвропейські погляди Єшкілєва і його одвічні пошуки «третього шляху». Сюжет не чіпляє, бо його, сюжету, як такого взагалі немає. Намагання змішати наукову картину світу (мільярди років еволюції) з оккультними поглядами (рептилоїди і масони) призводить до неконструктивного світу, який не має власних правил гри і розсипається при будь-якій спробі його проаналізувати.
Спочатку я зрадів, що знайшов книгу-філер – книгу-поїзд, у який просто сідаєш і їдеш. Після «Ґьодель, Ешер, Бах» це був справжній відпочинок для мозку. Але це враження дуже швидко розвіялося під тиском набору слів, який починається десь після перших 20% книги.