What do you think?
Rate this book
Українська поетична антологія
Ліниві і ніжні
До книги культового українського автора Юрія Іздрика увійшли найкращі вірші з усіх його попередніх збірок, а також найновіші поезії.
352 pages, Hardcover
First published May 14, 2018
64 people are currently reading
247 people want to read
About the author
Yuri Izdryk
43 books63 followersУкраїнський прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює у Калуші.
Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У «Четверзі» були опубліковані цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що «Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича». Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців «станіславського феномену» своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла.
Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції «Четверга», Іздрик починає активно займатися малярством (1990—1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів. Проводить персональні виставки — «Kchenkitsch» (1990, Ів.-Франківськ), «Колекція» (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія». Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім, Ю.Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки «Цвіркун на запічку» (за Діккенсом), «Над прірвою у житі» (за Селінджером), за якими Чернігівський обласний молодіжний театр на початку 90-их років створив вистави, а також на сцені цього ж театру Юрко Іздрик був співавтором, ініціатором та виконавцем у проекті «Адаптація».
У 1994 році митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор «вийшов з підпілля», й у журналі «Сучасність» з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу «Literatura na świecie» та окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії».
У перервах між написанням книг Ю.Іздрик співпрацює з газетою «День», продовжує редагувати «Четвер», займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 («Імпреза-93»)[1], фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича.
Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування.
У 2000 році світ побачив наступний роман «Подвійний Леон». Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією «Четверга». У 2004 р. з'являється принципово новий роман у новелах «АМтм». У 2008 р. з'явився останній 30-ий номер журналу «Четвер», видавництво якого поки що призупинено. У 2009 р. видається збірка есеїв та шкіців «Флешка 2GB» та «ТАКЕ», за яку автор отримав нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009». У 2011 р. письменник представив книгу «Underwor(l)d» («Підземелля»)- поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка «Іздрик. Ю», тексти якої публікувалися раніше у блозі автора «Мертвий щоденник».
Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У «Четверзі» були опубліковані цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що «Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича». Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців «станіславського феномену» своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла.
Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції «Четверга», Іздрик починає активно займатися малярством (1990—1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів. Проводить персональні виставки — «Kchenkitsch» (1990, Ів.-Франківськ), «Колекція» (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія». Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім, Ю.Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки «Цвіркун на запічку» (за Діккенсом), «Над прірвою у житі» (за Селінджером), за якими Чернігівський обласний молодіжний театр на початку 90-их років створив вистави, а також на сцені цього ж театру Юрко Іздрик був співавтором, ініціатором та виконавцем у проекті «Адаптація».
У 1994 році митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор «вийшов з підпілля», й у журналі «Сучасність» з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу «Literatura na świecie» та окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії».
У перервах між написанням книг Ю.Іздрик співпрацює з газетою «День», продовжує редагувати «Четвер», займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 («Імпреза-93»)[1], фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича.
Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування.
У 2000 році світ побачив наступний роман «Подвійний Леон». Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією «Четверга». У 2004 р. з'являється принципово новий роман у новелах «АМтм». У 2008 р. з'явився останній 30-ий номер журналу «Четвер», видавництво якого поки що призупинено. У 2009 р. видається збірка есеїв та шкіців «Флешка 2GB» та «ТАКЕ», за яку автор отримав нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009». У 2011 р. письменник представив книгу «Underwor(l)d» («Підземелля»)- поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка «Іздрик. Ю», тексти якої публікувалися раніше у блозі автора «Мертвий щоденник».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
April 1, 2023
Мені здається, що такі книжки, можна перечитувати постійно, навіть просто відкриваючи будь яку сторінку в будь який момент життя
September 28, 2023
влучність Іздрика вражає!
August 3, 2025
OK, so now I know that I do not like Юрій Іздрик.
I did not have any strong negative feelings reading his poetry; it just left me deeply indifferent. “Not my kind of poetry,” both in terms of subjects and in terms of lyrical images and vocabulary used. I don’t know, maybe the problem was in the personal tastes of the editor who formed this collection (it contains some of Юрій Іздрик’s poems written in different years and published in different collections previously, so the choice of poems was made not by the author himself). As I understand, Юрій Іздрик is a very “exuberant” poet, so it is possible that he has many other poems of different kinds, which I could have liked, but here, 99% of this collection was love poems, and I felt somewhat suffocated from this love-love-love non-stop and was even slightly concerned for Юрій Іздрик’s object(s) of love because all this Niagara Falls of love poems feels one-sided and obtrusive. Oh well, after all, I was similarly disappointed by Василь Голобородько’s collection of poetry published within this series; fortunately, I already knew many of his poems that were much more interesting to me than what I have read in this book, so I suppose it may be the same case with Юрій Іздрик, considering that he is regarded as one of our biggest contemporary poets.
What I especially disliked in his poems is an obsessive manner of piling up words that look and are pronounced similarly. It looks like the author tried to find some particular word and was turning over similar words in his mind, but after all, liked how they all sound together and decided to keep all of them in order to show the reader how they are “rhyming together.” This “poetic echolalia” feels quite ridiculous, and once you start noticing it, you see it in almost every Юрій Іздрик’s poem. Sometimes these lists form some jocular sequences and internal rhymes, but more often, it is just a stupid recitation that makes no sense. Examples:
“із балкону навпроти ранковий гобой
догодовує богу гобоїв”
“божевільний джедай пересів на джихад”
“шепотить шапіто згубно грає гобой
і прихід мабуть десь на підході
ти не йди лиш ніде — з нами бог і год?”
“в бітум неба в біт хіп-хопу в біг на місці в місяць май”
“трамадоли трабли тапки і печеньки з ганджубасом”
“скрипка люлька коломийка і колекція наліпок”
“патові патіо матові мати
шахи під ліжком мате на столі”
“зняти б кіно про твою кінетику
викласти б гру за твоєю грацією”
“і дії мої цілком дієслівні
а замість прикметників —
мітки
прикмети”
“плекаю психоделічні рослини”
“джедаї джимейла зависли в стосунках”
“ще глухо гудуть загальмовані бджоли
і глід під вікном до кінця ще не зблід”
“при тямі при темі при двох теоремах”
“і розкривають брахмани
рахманні гексаграми”
“джокер стрибає паяциком
то лиш здаєтья що карти живі —
всі ці пацанки і пацики”
“пасма пасьянсів зійшли на пси”
“пахтить бензин палахктотить жасмин”
“і скликаю мов ной всі наявні яні і іні”
“пам’ять дощами вимило
розум вітрами вимело
хто тебе мила вимолив?
хто тебе з неба виманив?”
“я тебе мила вимолив
з божого саду виламав”
If this is a characteristic property of Юрій Іздрик’s poems, I don’t want any of this again, thank you very much )).
Overall, I liked (moderately) less than 5% of the poems here, so I consider this acquaintance a failure for now.
What I liked:
“Ніжність і лінь
ніжність повільна лінива нахабна
лізе під шкіру кличе у трави
то віртуозна а то незграбна
берег є лівий
берег є правий
нас береже перестиглий серпень
нас береже недозрілий травень
падає хустка
котиться перстень
і намистини біжать по краю
ніжність манірна смішна навмисна
то сміхотлива а то печальна
як соло гітарне вгорі зависне
як мед до чаю на дні розтане
ніжність – алергік
вона дитинна
рветься на волю і капризує
завжди під кайфом завше на нервах
завше в перервах
здебільшого всує
ніжність без відліку ніжність без даху
така мала – і така бездомна!
але без пустки тривоги і страху
і безнадії
і без утоми
берегом лівим і берегом правим
руслом ріки
сірим асфальтом
пристрасть тече вулканічною лавою
сіючи паніку й хаос вокзальний
всіх спопелить – дальніх і ближніх
все рознесе – рано чи пізно
виживуть тільки ніжні й ліниві
виживуть тільки ліниві і ніжні”
*
“Інший
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини – спіймає звіра
не зловить звіра – віднайде бога
не знайде бога – візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в сóбі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може –
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…”
*
“Старі коханці
як прощаються давні коханці
так і бог розпрощається з світом
..довгі тіні повзуть по фіранці
і зникають під вуличним світлом
так незручно усе й недоречно
і хвилини здаються годинами
наче двоє чекають на третього
хто прийшов би і все це виправив
на столі задихається свічка –
недоречний огарок романтики
бо і вічність зникає у відчаї
і любов розв’язалась мов бантик
так незручно усе й недоречно
простирадла шорсткі і вологі
а розкидані поспіхом речі
наче вказують шлях до порогу
сновидіння просякнуті димом
обірвуться синхроном уранці
і прокинуться зовсім чужими
ще не друзі та вже не коханці
доторкнуться сухими губами
і з полегкістю виберуть втечу..
так і бог розпрощається з нами
позбиравши розкидані речі”
*
“Переселенці
енергетика зла заворожує лиш напочатку
паморочлива швидкість падіння тримає недовго
та й розбившись об дно світового не зміниш порядку
а на дні — тільки дно і воно цілковито умовне
хоч на небі так само — умовність безмовність і пустка
а здійматися вгору і важко і довго і нудно
кажуть праведний той хто пройде там де іншим завузько
вряд чи це справедливо і вже очевидно немудро
я б заплакав над світом та тільки — кого тут жаліти?
я б над ним посміявся та брак мені зверхності схоже
вже відчуто й на дні що невдовзі закінчиться літо
вже відчуто й на небі що осінь таки переможе
що там далі надійде — ніхто достеменно не знає
я приймаю усе навіть те з чим не вмію змиритись
кожен знайде свій край і можливо іще щось за краєм
може — зиму спекотну а може — засніжене літо
а можливо й нічого — лиш простір прозорий-прозорий
а можливо й усе — скам’яніле щільне монолітне
просто вийдеш у поле — і зникнеш із поля зору
просто вийдеш із літа — й увійдеш у вічність літню”
*
“ONEMORETIME
усе буде добре хоч буде непросто —
пітьма на пітьму наповзає мов хмара
для світла залишиться крихітний острів
та буде той острів у кожної пари
усе буде добре для доброго слова
для доброї думки і доброго діла
та світ буде важко почати віднова
і бога зачати із грішного тіла
усе буде добре під небом померклим
у сутінках дня і у темряві ночі
та буде непросто забути померлих
й простити гріхи материнські і отчі
усе буде добре як поміж собою
живих не ділити на свого й чужого
та буде нелегко із іскри малої
роздмухати вогник і сонце із нього
найважче на світі — і кожен це знає —
свобода у виборі власного світу
пітьми як такої ж насправді немає —
це лиш добровільна відмова від світла
і вибір такий не складніший дилеми
пройти по мостУ чи зіскочити з мОсту
тож я собі вірю що все недаремно —
усе буде добре..
і все буде просто..”
*
“Апокриф
кажуть бог полюбляє солодке
кажуть бог полюбляє війни
може навіть він постить фотки
в інстаграмі під ніком лівим
мало що ще про нього кажуть!
сам же він не говорить нічого
дехто навіть уже підважує
існування такого бога
але що тут можна сказати?
і про що взагалі говорити
коли солодко гинуть солдати
в мʼясорізці чергової битви..
коли чорні-пречорні прогнози
викликають чомусь ейфорію
а крізь сміх протікають сльози
і глюкоза практично не діє
бо господь — він не знає смаку
і байдужий до вигляду крові
от відправив же сина на страту
і не факт що не зробить це знову
бо створивши наш світ по приколу
цей старий нерозважливий пупс
розвернувся спиною спроквола
і сказав сам до себе:
«oops!»”
*
“WHAT KIND OF LOVE
вони ні про що не мріяли
вони одне одним марили
і бог дарував без міри їм
безумства свого захмарного
їх промисли були чистими
а помисли їхні — вчасними
їм не бракувало милостей
і часто вдавалось щастя їм
нічому вони не вірили
а те у що вірили — тролили
на хвилях нічної лірики
гойдались в безсонні голому
вони захлинались ніжністю
вони обертались травами
не знали вони розбіжностей
та плутали ліве з праведним
лиш раз переплівшись пальцями
тримались за себе віддано
були звідусіль вигнанцями
бу��и для усіх невидимі
і чулось зітхання вічності
між їхніх сердець ударами
коли накривала ніжність їх
коли одне одним марили”
*
“early morning
молочний туман протікає між пальцями й пагорбами
відсвічує міддю оголений ранком ландшафт
імла осідає в низинах потоками жадоби
і чутно зітхання в легенях закинутих шахт
цей ерос ранковий такий безпорадний і сонний
повітря пронизливе й сонце м’яке наче віск
хоч холод нічний ще крадеться крізь діри озонові
та наче чернець із колін піднімається листяний ліс
ми – тіло ландшафту його невротична версія
ми – слово від слова і камінь на камені ми
ми – сума секунд що часами складаються в терцію
щоб вийти на голос із нетрів глухої пітьми
містерія ранку повільна вогка й безтурботна –
брутальність реалій іще непомітна ніде
ще віриться в спокій і мир і у свято суботи
яке повернеться і станеться й нас неодмінно знайде
ще віриться в щирість прозору і у несуттєвість деталей
у листя і трави омиті вчорашнім дощем
у цім напівсні нам такі розгортаються далі
що не прокидаючись ми засинаємо ще”
*
By the way, I thought that this poetic series by “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” does not contain portraits of the poets, which is a pity. I was wrong: it indeed has a portrait of every respective poet at the very beginning of each book, only it is located in a place where we usually do not look automatically, between the inside front cover and initial technical information about the edition and its title. Here’s Юрій Іздрик’s portrait: very good, in my opinion. I now feel wistful that I did not like the book )).
I did not have any strong negative feelings reading his poetry; it just left me deeply indifferent. “Not my kind of poetry,” both in terms of subjects and in terms of lyrical images and vocabulary used. I don’t know, maybe the problem was in the personal tastes of the editor who formed this collection (it contains some of Юрій Іздрик’s poems written in different years and published in different collections previously, so the choice of poems was made not by the author himself). As I understand, Юрій Іздрик is a very “exuberant” poet, so it is possible that he has many other poems of different kinds, which I could have liked, but here, 99% of this collection was love poems, and I felt somewhat suffocated from this love-love-love non-stop and was even slightly concerned for Юрій Іздрик’s object(s) of love because all this Niagara Falls of love poems feels one-sided and obtrusive. Oh well, after all, I was similarly disappointed by Василь Голобородько’s collection of poetry published within this series; fortunately, I already knew many of his poems that were much more interesting to me than what I have read in this book, so I suppose it may be the same case with Юрій Іздрик, considering that he is regarded as one of our biggest contemporary poets.
What I especially disliked in his poems is an obsessive manner of piling up words that look and are pronounced similarly. It looks like the author tried to find some particular word and was turning over similar words in his mind, but after all, liked how they all sound together and decided to keep all of them in order to show the reader how they are “rhyming together.” This “poetic echolalia” feels quite ridiculous, and once you start noticing it, you see it in almost every Юрій Іздрик’s poem. Sometimes these lists form some jocular sequences and internal rhymes, but more often, it is just a stupid recitation that makes no sense. Examples:
“із балкону навпроти ранковий гобой
догодовує богу гобоїв”
“божевільний джедай пересів на джихад”
“шепотить шапіто згубно грає гобой
і прихід мабуть десь на підході
ти не йди лиш ніде — з нами бог і год?”
“в бітум неба в біт хіп-хопу в біг на місці в місяць май”
“трамадоли трабли тапки і печеньки з ганджубасом”
“скрипка люлька коломийка і колекція наліпок”
“патові патіо матові мати
шахи під ліжком мате на столі”
“зняти б кіно про твою кінетику
викласти б гру за твоєю грацією”
“і дії мої цілком дієслівні
а замість прикметників —
мітки
прикмети”
“плекаю психоделічні рослини”
“джедаї джимейла зависли в стосунках”
“ще глухо гудуть загальмовані бджоли
і глід під вікном до кінця ще не зблід”
“при тямі при темі при двох теоремах”
“і розкривають брахмани
рахманні гексаграми”
“джокер стрибає паяциком
то лиш здаєтья що карти живі —
всі ці пацанки і пацики”
“пасма пасьянсів зійшли на пси”
“пахтить бензин палахктотить жасмин”
“і скликаю мов ной всі наявні яні і іні”
“пам’ять дощами вимило
розум вітрами вимело
хто тебе мила вимолив?
хто тебе з неба виманив?”
“я тебе мила вимолив
з божого саду виламав”
If this is a characteristic property of Юрій Іздрик’s poems, I don’t want any of this again, thank you very much )).
Overall, I liked (moderately) less than 5% of the poems here, so I consider this acquaintance a failure for now.
What I liked:
“Ніжність і лінь
ніжність повільна лінива нахабна
лізе під шкіру кличе у трави
то віртуозна а то незграбна
берег є лівий
берег є правий
нас береже перестиглий серпень
нас береже недозрілий травень
падає хустка
котиться перстень
і намистини біжать по краю
ніжність манірна смішна навмисна
то сміхотлива а то печальна
як соло гітарне вгорі зависне
як мед до чаю на дні розтане
ніжність – алергік
вона дитинна
рветься на волю і капризує
завжди під кайфом завше на нервах
завше в перервах
здебільшого всує
ніжність без відліку ніжність без даху
така мала – і така бездомна!
але без пустки тривоги і страху
і безнадії
і без утоми
берегом лівим і берегом правим
руслом ріки
сірим асфальтом
пристрасть тече вулканічною лавою
сіючи паніку й хаос вокзальний
всіх спопелить – дальніх і ближніх
все рознесе – рано чи пізно
виживуть тільки ніжні й ліниві
виживуть тільки ліниві і ніжні”
*
“Інший
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини – спіймає звіра
не зловить звіра – віднайде бога
не знайде бога – візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в сóбі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може –
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…”
*
“Старі коханці
як прощаються давні коханці
так і бог розпрощається з світом
..довгі тіні повзуть по фіранці
і зникають під вуличним світлом
так незручно усе й недоречно
і хвилини здаються годинами
наче двоє чекають на третього
хто прийшов би і все це виправив
на столі задихається свічка –
недоречний огарок романтики
бо і вічність зникає у відчаї
і любов розв’язалась мов бантик
так незручно усе й недоречно
простирадла шорсткі і вологі
а розкидані поспіхом речі
наче вказують шлях до порогу
сновидіння просякнуті димом
обірвуться синхроном уранці
і прокинуться зовсім чужими
ще не друзі та вже не коханці
доторкнуться сухими губами
і з полегкістю виберуть втечу..
так і бог розпрощається з нами
позбиравши розкидані речі”
*
“Переселенці
енергетика зла заворожує лиш напочатку
паморочлива швидкість падіння тримає недовго
та й розбившись об дно світового не зміниш порядку
а на дні — тільки дно і воно цілковито умовне
хоч на небі так само — умовність безмовність і пустка
а здійматися вгору і важко і довго і нудно
кажуть праведний той хто пройде там де іншим завузько
вряд чи це справедливо і вже очевидно немудро
я б заплакав над світом та тільки — кого тут жаліти?
я б над ним посміявся та брак мені зверхності схоже
вже відчуто й на дні що невдовзі закінчиться літо
вже відчуто й на небі що осінь таки переможе
що там далі надійде — ніхто достеменно не знає
я приймаю усе навіть те з чим не вмію змиритись
кожен знайде свій край і можливо іще щось за краєм
може — зиму спекотну а може — засніжене літо
а можливо й нічого — лиш простір прозорий-прозорий
а можливо й усе — скам’яніле щільне монолітне
просто вийдеш у поле — і зникнеш із поля зору
просто вийдеш із літа — й увійдеш у вічність літню”
*
“ONEMORETIME
усе буде добре хоч буде непросто —
пітьма на пітьму наповзає мов хмара
для світла залишиться крихітний острів
та буде той острів у кожної пари
усе буде добре для доброго слова
для доброї думки і доброго діла
та світ буде важко почати віднова
і бога зачати із грішного тіла
усе буде добре під небом померклим
у сутінках дня і у темряві ночі
та буде непросто забути померлих
й простити гріхи материнські і отчі
усе буде добре як поміж собою
живих не ділити на свого й чужого
та буде нелегко із іскри малої
роздмухати вогник і сонце із нього
найважче на світі — і кожен це знає —
свобода у виборі власного світу
пітьми як такої ж насправді немає —
це лиш добровільна відмова від світла
і вибір такий не складніший дилеми
пройти по мостУ чи зіскочити з мОсту
тож я собі вірю що все недаремно —
усе буде добре..
і все буде просто..”
*
“Апокриф
кажуть бог полюбляє солодке
кажуть бог полюбляє війни
може навіть він постить фотки
в інстаграмі під ніком лівим
мало що ще про нього кажуть!
сам же він не говорить нічого
дехто навіть уже підважує
існування такого бога
але що тут можна сказати?
і про що взагалі говорити
коли солодко гинуть солдати
в мʼясорізці чергової битви..
коли чорні-пречорні прогнози
викликають чомусь ейфорію
а крізь сміх протікають сльози
і глюкоза практично не діє
бо господь — він не знає смаку
і байдужий до вигляду крові
от відправив же сина на страту
і не факт що не зробить це знову
бо створивши наш світ по приколу
цей старий нерозважливий пупс
розвернувся спиною спроквола
і сказав сам до себе:
«oops!»”
*
“WHAT KIND OF LOVE
вони ні про що не мріяли
вони одне одним марили
і бог дарував без міри їм
безумства свого захмарного
їх промисли були чистими
а помисли їхні — вчасними
їм не бракувало милостей
і часто вдавалось щастя їм
нічому вони не вірили
а те у що вірили — тролили
на хвилях нічної лірики
гойдались в безсонні голому
вони захлинались ніжністю
вони обертались травами
не знали вони розбіжностей
та плутали ліве з праведним
лиш раз переплівшись пальцями
тримались за себе віддано
були звідусіль вигнанцями
бу��и для усіх невидимі
і чулось зітхання вічності
між їхніх сердець ударами
коли накривала ніжність їх
коли одне одним марили”
*
“early morning
молочний туман протікає між пальцями й пагорбами
відсвічує міддю оголений ранком ландшафт
імла осідає в низинах потоками жадоби
і чутно зітхання в легенях закинутих шахт
цей ерос ранковий такий безпорадний і сонний
повітря пронизливе й сонце м’яке наче віск
хоч холод нічний ще крадеться крізь діри озонові
та наче чернець із колін піднімається листяний ліс
ми – тіло ландшафту його невротична версія
ми – слово від слова і камінь на камені ми
ми – сума секунд що часами складаються в терцію
щоб вийти на голос із нетрів глухої пітьми
містерія ранку повільна вогка й безтурботна –
брутальність реалій іще непомітна ніде
ще віриться в спокій і мир і у свято суботи
яке повернеться і станеться й нас неодмінно знайде
ще віриться в щирість прозору і у несуттєвість деталей
у листя і трави омиті вчорашнім дощем
у цім напівсні нам такі розгортаються далі
що не прокидаючись ми засинаємо ще”
*
By the way, I thought that this poetic series by “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” does not contain portraits of the poets, which is a pity. I was wrong: it indeed has a portrait of every respective poet at the very beginning of each book, only it is located in a place where we usually do not look automatically, between the inside front cover and initial technical information about the edition and its title. Here’s Юрій Іздрик’s portrait: very good, in my opinion. I now feel wistful that I did not like the book )).
January 30, 2024
є в мене якась проблема з цими збірками, що ніби в якийсь момент я починаю розуміти стиль автора і вірші стають надто передбачуваними, вони переходять одне в одне, ритміка та сама, слова іноді ті самі. так було і тут, під кінець стало нудновато, хоча повідмічала досить багато, щоб потім повертатись.
May 7, 2020
Іздрик - то любов!❤
December 20, 2023
Є прям дуже класні вірші ❤️, але іноді дуже дуже депресивно все 🥲💔
December 15, 2022
Лінива і ніжна поезія Іздрика справжня, відверта. Це мій особистий вид релаксанту
May 13, 2020
Я чекала весни, щоб читати Іздрика під запах яблуневого квіту.
⠀
▫️
⠀
Яка поезія сподобалась набільше? Не знаю. Для кожного вірша є свій час і місце.
⠀
Але безумовна любов - короткі строфи:
⠀
{Ніби обірвані,
міцно надірвані
Тихі і ніжні,
Голосні і глибокі}
⠀
▫️
⠀
Як читати?
⠀
{Можна до чаю, можна до кави
І до вина, і до власної слави.
Можна під місяцем, можна під сонцем,
Тільки самому, або з охоронцем.
Можна відкрити там, де попало,
Головне, що у душу запало}
⠀
◽️
⠀
А з цим в Іздрика проблем точно немає. А з всім іншим, як і в людей - багато гіркого, багато смішного, прикрого і майже забутого, тому знайти в тих рядках щось "своє" точно можна.
⠀
▫️
⠀
Так, мене дещо бентежила нецензурна лексика, але як сказала вчора Юлія Сливка: Іздрик без матюків, не Іздрик. І все таки в загальному вражені вони все більше "так", ніж "ні".
⠀
Але матюками інтелектуала не приховаєш. Відголоски історії і багатогранність сенсів підкорили мене остаточно.
⠀
Я люблю любити щось нове. І не тільки нового автора. А поезію в цілому. Бо тільки починаю це робити.
⠀
▫️
⠀
Яка поезія сподобалась набільше? Не знаю. Для кожного вірша є свій час і місце.
⠀
Але безумовна любов - короткі строфи:
⠀
{Ніби обірвані,
міцно надірвані
Тихі і ніжні,
Голосні і глибокі}
⠀
▫️
⠀
Як читати?
⠀
{Можна до чаю, можна до кави
І до вина, і до власної слави.
Можна під місяцем, можна під сонцем,
Тільки самому, або з охоронцем.
Можна відкрити там, де попало,
Головне, що у душу запало}
⠀
◽️
⠀
А з цим в Іздрика проблем точно немає. А з всім іншим, як і в людей - багато гіркого, багато смішного, прикрого і майже забутого, тому знайти в тих рядках щось "своє" точно можна.
⠀
▫️
⠀
Так, мене дещо бентежила нецензурна лексика, але як сказала вчора Юлія Сливка: Іздрик без матюків, не Іздрик. І все таки в загальному вражені вони все більше "так", ніж "ні".
⠀
Але матюками інтелектуала не приховаєш. Відголоски історії і багатогранність сенсів підкорили мене остаточно.
⠀
Я люблю любити щось нове. І не тільки нового автора. А поезію в цілому. Бо тільки починаю це робити.
July 8, 2020
Його вірші підходять на усі випадки життя: перша зустріч, кохання, пристрасть, різні пори року, подорожі, відстань, розлука, війна, смерть, забуття, воскресіння, повернення... Ліниві і ніжні. Ліниві, мов вареники, зліплені її руками й опублікованими в Інстаграмі. Ніжні, мов її доторки, вуста і поцілунки. Культова збірка культового сучасного українського поета.
June 28, 2024
Нехай пан автор і називає свою поезію "віршуванням", але мало хто вміє так досконало гратися словами і витримувати баланс між пафосом та іронією, що час від часу переходить у стьоб.
December 13, 2024
Не мій автор, його поезія мене не зачепила, на жаль.
December 17, 2025
Місцями занадто грубо. Часом - занадто безнадійно. Мені не всюди відгукується філософія автора, особливо його постійна боротьба з Богом, хоча, визнаю, це цікава динаміка.
Водночас певні поезії - глибокі і милі.
«айсберг вже близько
життя прекрасне»
Водночас певні поезії - глибокі і милі.
«айсберг вже близько
життя прекрасне»
March 20, 2019
Чудово збірка одного з сучасних Майстрів поезії.
February 26, 2020
Проста, відверта та про найголовніше 🤍
January 30, 2024
too much god
March 31, 2024
чудовий, глибокий та екстравагантний іздрик 🩷
прекрасна поезія, щоб відволіктися поміж читанням інших книг.
прекрасна поезія, щоб відволіктися поміж читанням інших книг.
August 23, 2024
Іздрик то кохання з першого до останнього рядка
Displaying 1 - 18 of 18 reviews