What do you think?
Rate this book
Ажнабія на червоній машині
Словом «ажнабія» називають в арабських країнах іноземок. Дія роману Марини Гримич відбувається в сучасному Лівані, відомому своїм міжконфесійним розмаїттям, і перегукується з середньовічними арабськими оповідками з «Тисячі й однієї ночі». В центрі сюжету опиняються дві ажнабії-українки — Павлина, заміжня за сунітом Ахмадом, та Віра (лагідно — Вірунчик), дружина шиїта Жаввада. Павлина береться допомогти Жавваду порозумітися з дружиною, однак та несподівано зникає, і в пошуках Вірунчика Ахмад, Жаввад, Павлина, а також таємничий дуруз Зіяд, що несподівано приєднався до компанії, об’їжджають червоною машиною увесь Ліван.
Книга пронизана делікатним гумором, який допомагає уявити специфіку міжетнічних шлюбів на Близькому Сході й розкрити секрети міжконфесійного та міжкультурного порозуміння.
Книга пронизана делікатним гумором, який допомагає уявити специфіку міжетнічних шлюбів на Близькому Сході й розкрити секрети міжконфесійного та міжкультурного порозуміння.
176 pages, Hardcover
First published March 28, 2018
57 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 31 reviews
May 17, 2018
Чудова книжка! Динамічна, позитивна, з гумором, загалом із таким життєствердним ставленням до проблем; дуже, дуже колоритна, я насолоджувалася, ніби сама побувала в Лівані і їла ті наїдки)))))) Страшенно люблю цей прийом, коли в загальній оповіді, ніби буденній, раптово проривається глибина, ніби трішечки піднімається пелена моря, під якою бачиш велич і глибину. Таке враження колись мала від "Пісєм братана", хоча тут геть інша оповідь. Але мова й тут, до речі, дуже жива, і багато вкраплкень арабської (з поясненнями), я ціную такі речі)
Словом, рекомендую)
Словом, рекомендую)
March 22, 2022
Я думаю, в спокійніший час книжечка сприймалася би краще. А тут занадто... легковажна чи щось таке)
Але багато нового про Ліван і те, як там живуть люди, місцеві і зайди.
Але багато нового про Ліван і те, як там живуть люди, місцеві і зайди.
August 18, 2025
Отримала величезне задоволення від цього невеличкого, але дуже духопідйомного роману. Коротенький, камерний ( в ньому, по великому рахунку, п'ять (плюс один заочний) персонажів, які в автомобілі подорожують через увесь Ліван, в пошуках Вірунчика, дружини ліванця Жаввада, яка кудись пропала. Це дуже весела розповідь про дві ,як могло б здатися, абсолютно різні культури, в яких, якщо придивитися, дуже багато спільного. Це книга про життя підчас війни ( при цьому про війну жодного слова), про Ліван, про який я раніше практично нічого не знала, крім того, що його столиця - Бейрут, про важливі моменти взаєморозуміння, про людей, про культуру. Тепер я точно буду читати про культуру та історію цієї дивовижної країни. Одним словом, це, звичайно, не висока полиця з літературними екзерсисами, але дуже хороша книга, як для того, щоб розважитися і підняти настрій, так і для того, щоб подумати. Ну і написана майстерно.
November 16, 2020
رواية ممتعة تُرجمتْ بلغة أنيقة تُناسب جوهر النصّ وزمانه. هي رواية عن سيدتين أوكرانيتين متزوجتين من رجلين لبنانيين، أحدهما من بيروت، والآخر من بعلبك. تتناول الكاتبةُ في الرواية الاختلافَ بين ثقافتي المجتمعين؛ اللبنانيّ والأوكرانيّ، بأسلوب كوميدي ساخر. لفتني في الرواية أنّ الكاتبة، رغم إشاراتها المتكرّرة إلى الفوضى العارمة في لبنان، لا تبدو مستاءة من العيش فيه، بل على النقيض من ذلك، فهي توحي لقرّائها أنّ الحياة في لبنان، رغم كلّ شيء، لم تفقد رحابتها وطبيعتها، بخلاف الحياة في العالم الغربي. أمّا نصيحتها للسيدات الأوكرانيات، فهي أن يتذكرن دائمًا أنهن متى تزوجن رجلًا لبنانيًّا، فقد تزوجن عائلة بكاملها.
November 18, 2024
4,5⭐️
Легко, невимушено, з гумором та ліванським колоритом
Легко, невимушено, з гумором та ліванським колоритом
February 19, 2024
мила, легка, дотепна історія, що робить уявлення про життя українок в Лівані виразнішим та об'ємнішим. книжка написана до повномасштабного вторгнення і я розумію, чому в уривках з чатиком українок 50 % коментарів російською, але мене вони однаково підбішували. ще був цікавий момент про опис життя в Лівані під час бойових дій: за пару кілометрів вибухають бомби, поруч сусід притяг трактор і збирається щось будувати, а вечорами ресторани наповнені людьми, музикою, сміхом. і ремарка: українцям слід повчитися в ліванців. ну от - повчилися...
November 8, 2025
Марина Гримич, яка останнім часом привернула більше уваги читацької спільноти трилогією про Клавку, виявляється, колись певний проміжок часу жила в Лівані як дружина посла (якщо не плутаю) і мала нагоду ретельно познайомитися з країною в цілому і тим, як в ній живуть українки. Українки, які, на відміну від неї, дружини зовсім не посла чи іншого приїжджого українця, а місцевих таки ліванців. І відтак знайомляться з культурою та звичаями країни не як тимчасові гості, а з огляду на те, що вони вже ретельно пов'язали з нею своє життя - і це життя дуже часто обмежується домашнім побутом і вихованням численних дітей, а також конфліктами з іншими членами величезної родини чоловіка, які зовсім не звикли до таких нахаб, якими їм видаються невістки-українки.
Це дуже легко, з гумором написана історія про дві такі родини. Ажнабія (іноземка, власне) на червоній машині - це Павлина, що мешкає в Бейруті з чоловіком і сім'єю, аж раптом до неї з'являється геть незнайомий ліванець і просить зарадити його незрозумілій життєвій ситуації: його дружина-бо теж українка, Вірунчик, яка депресує від нереалізованості та весь час зависає на фейсбук-сторінці якоїсь "ажнабії на червоній машині". І так складається, що вони втрьох, плюс із четвертим таємничим співучасником, муситимуть об'їхати весь Ліван, аби знайти раптом зниклу Віру, а також зрозуміти щось про себе самих.
Ненав'язливе читво, яке я взяла з собою в літак, того ж дня прочитавши зацікавлений відгук з підказкою, що електронка на якабу коштує всього 30 гривень.
З формальної точки зору мені сподобалося чергування наративу про цю подорож з постами обох жінок в блогах на принагідні теми. Не постами, які вони пишуть по ходу подій, а тими, які колись писали з інших приводів, які які принагідно розкривають певні аспекти ліванської культури. Якби роздуми про це були просто включені в оповідь, це був би зайвий інфодампінґ, який би переривав динаміку подій. А так дуже органічно, і ми можемо познайомитися з кожною з персонажок ближче від першої особи. Також кумедна репрезентація спільноти українських дружин в коментах. Єдине що - здається, текст би виграв, якби кількість вживань слова "ажнабія" в ньому скоротили вдвічі.
Це дуже легко, з гумором написана історія про дві такі родини. Ажнабія (іноземка, власне) на червоній машині - це Павлина, що мешкає в Бейруті з чоловіком і сім'єю, аж раптом до неї з'являється геть незнайомий ліванець і просить зарадити його незрозумілій життєвій ситуації: його дружина-бо теж українка, Вірунчик, яка депресує від нереалізованості та весь час зависає на фейсбук-сторінці якоїсь "ажнабії на червоній машині". І так складається, що вони втрьох, плюс із четвертим таємничим співучасником, муситимуть об'їхати весь Ліван, аби знайти раптом зниклу Віру, а також зрозуміти щось про себе самих.
Ненав'язливе читво, яке я взяла з собою в літак, того ж дня прочитавши зацікавлений відгук з підказкою, що електронка на якабу коштує всього 30 гривень.
З формальної точки зору мені сподобалося чергування наративу про цю подорож з постами обох жінок в блогах на принагідні теми. Не постами, які вони пишуть по ходу подій, а тими, які колись писали з інших приводів, які які принагідно розкривають певні аспекти ліванської культури. Якби роздуми про це були просто включені в оповідь, це був би зайвий інфодампінґ, який би переривав динаміку подій. А так дуже органічно, і ми можемо познайомитися з кожною з персонажок ближче від першої особи. Також кумедна репрезентація спільноти українських дружин в коментах. Єдине що - здається, текст би виграв, якби кількість вживань слова "ажнабія" в ньому скоротили вдвічі.
April 23, 2022
Така кайфова історія️
Культура Лівану огорнула своєю самобутністю. Тотальне занурення у традиції, історію та побут ліванців. Було так цікаво, з розряду - проковтнула і хочеш добавки.
Приємно, сумно й смішно споглядати, як дві українки вживаються у новій країні, про казуси й випадкові невипадковості. За час читання можна було вивчити ньюанси мови, деколи брови підлітали до гори. Наприклад, як укаїнські імена переінакшують або, що пишуть арабськими літерами додаючи цифри, бо їм мало букв.
Марина Гримич взяла дуже цікаву казкову основу і показала світу цю шикарну книгу.
Культура Лівану огорнула своєю самобутністю. Тотальне занурення у традиції, історію та побут ліванців. Було так цікаво, з розряду - проковтнула і хочеш добавки.
Приємно, сумно й смішно споглядати, як дві українки вживаються у новій країні, про казуси й випадкові невипадковості. За час читання можна було вивчити ньюанси мови, деколи брови підлітали до гори. Наприклад, як укаїнські імена переінакшують або, що пишуть арабськими літерами додаючи цифри, бо їм мало букв.
Марина Гримич взяла дуже цікаву казкову основу і показала світу цю шикарну книгу.
February 26, 2024
кумедна і легка (на перший погляд) історія про пригоди українки Павлини, її чоловіка, собачки та кількох нових знайомих, один з яких виявився зовсім не людиною, що подорожували Ліваном у пошуках раптово зниклої Павлининої землячки. і хоча читалась вона швидко й невимушено, з раптовими вибухами сміху, однак схожий з ліванцями досвід проживання життя під час війни чи постійного зникнення електрики не давав повністю розслабитись та легковажити згаданими темами.
загалом хороша книжка
загалом хороша книжка
February 19, 2024
Після Клавчиної трилогії захотілось почитати ще щось Марини Гримич.
Дуже легка книга, з присмаком та красою ліванських страв, краєвидів, традицій. Дотепно написано. Прочитала за два вечори з задоволенням.
Дуже легка книга, з присмаком та красою ліванських страв, краєвидів, традицій. Дотепно написано. Прочитала за два вечори з задоволенням.
June 4, 2018
Це моє перше знайо��ство із автором. Все відбулося легко, захопливо та цікаво.
Захопив ліванський колорит змальований у книзі.
Рада знайомству та буду продовжувати).
Захопив ліванський колорит змальований у книзі.
Рада знайомству та буду продовжувати).
August 22, 2023
Чудова книга, якщо вам необхідно розвантажити голову, насолодитися гумором, а також дізнатися щось цікавеньке про Ліван та його культуру.
Якісна відпочинкова література.
Якісна відпочинкова література.
November 1, 2025
Хто всравсь? Іфрит!
А його вдома не було? А лампа ж висить!
Погана новина: дуже мало книжок українських авторів є в перекладах іншими мовами. Добра новина: такі переклади все ж є і їх дедалі більшає.Перелік книжок і статистику можна знайти в базі від УІК — вона дуже цікава і корисна, рекомендую зазирнути до неї. Я доклала лапку до її створенняі тому ставлюсь до бази з особливою, якщо хочете, ніжністю.
Коли ми у команді ділили роботу між волонтерами, я взяла турецьку і арабську мови. Я раніше, давно, жила у Стамбулі і люблю східну культуру. І ось тепер, поки я збирала інформацію для бази, я звернула увагу на книжку «Ажнабія на червоній машині» авторки Марини Гримич. Я не зрозуміла, про що книжка і у якому вона жанрі, втім, вона була однією з шести (так мало вдалося знайти!) українських книжок, перекладених арабською мовою, тож я захотіла роздивитися її детальніше.
У Львові у офлайн-книгарні цієї книжки не знайшлося — мені сказали, що давно немає, тому далі книжку я шукала на ОЛХ. Свій примірник я купила там за 75 гривень.
Якщо вам треба чудовий, веселий, захопливий спосіб витратити 75 гривень, то це воно!
До мене приїхала книжка у яскраво-рожевій обкладинці. Колір називається «маджента». Такий радісний! І персонажі на обкладинці такі різні, такі яскраві.
Це road-trip, тобто книжка, події якої відбуваються під час поїздки. Жанр, який не так часто можна зустріти взагалі, зокрема у сучасній українській літературі. Тож це щось особливе.
Далі. Це книжка про українок («ажнабія» перекладається як «іноземка» з арабської) у Лівані. Фактично про те, що міжкультурні шлюби — це часто історія Гюррем Султан у мініатюрі. Хоча я по собі знаю, як нелегко буває адаптуватися у новому середовищі, погляд авторки на таку адаптацію з гумором — це щось неймовірно життєдайне! При чому — тут знімаю капелюха — гумор легкий, дуже дотепний і — важливо! — не образливий. Пожартувати, не образити і не принизити — це велика рідкість, тому що цього дуже складно досягти. Мало кому вдається.
Ще буду хвалити. Дуже, дуже складно написати ЛЕГКУ, чудову книжку і зробити так, щоб її видали іншою мовою теж. Знову ж таки, якщо ви покопирсаєтесь у базі, то ви скоро зрозумієте, що переважно перекладають складні монументальні праці. Це цінно і важливо, втім, треба розуміти: пересічна людина-іноземець навряд чи прорветься через 400 сторінок складного тексту про, скажімо, Голодомор. Це хіба якийсь професор з університету зможе…
Ще раз наголошу: монументальні книжки важливі і цінні, це добре, що їх перекладають. Водночас вони підходять лише для вузького кола читачів. А що ж читати широкому? Це ж дуже важливо, щоб Україну знали і щоб ми з вами були симпатичні широкому загалу іноземців. також треба враховувати, що людям у багатьох випадках треба почати з чогось простішого, щоб потім перейти до складного. Це якраз про м’яку силу культурної дипломатії. Тому я дуже тішусь, коли бачу саме таку книжку.
Я вже писала про те, яку чудову ідею з історичним коміксом придумав і втілив турецький автор Ерсін Булут — і я дуже рада, що Марина Гримич знайшла чудовий спосіб розповісти про Україну і про Ліван так, щоб це було легко і цікаво читати всім.
Власне, мені дуже сподобалась глава, де персонажі обговорюють традиції і забобони, які притаманні українцям і ліванцям. Є відмінності і є чимало спільного. У нас часто «Хто всравсь? Невістка!», а в них у таких ситуаціях винні джини.
Ще одне круте рішення: у тексті є ілюстрації, але крім ілюстрацій у ньому є ніби скріншоти з українських чатів. Я в таких теж свого часу сиділа. Дуже точно передана атмосфера — і це класно доповнює оповідь.
Кому пораджу читати?
Усім, кому знайома тема адаптації до іншої культури.
Усім, кому потрібна доза гарного настрою.
Усім, хто цікавиться традиціями різних народів.
Усім, хто хоче подивитися, як цікаво авторка експериментує з форматами.
Нагадаю, що книжка є в перекладі арабською мовою, тож її можна — і треба! — купувати на подарунки, якщо серед кола вашого спілкування є люди, для яких арабська — рідна.
БОНУС для тих, хто розумничка і дочитав до кінця. Електронна книжка «Ажнабія на червоній машині» зараз продається на Yakaboo за 30 (лише тридцять!) гривень. Ви що. Беріть. Нагрібайте. Хапайте. Читайте. Отримуйте задоволення.
А його вдома не було? А лампа ж висить!
Погана новина: дуже мало книжок українських авторів є в перекладах іншими мовами. Добра новина: такі переклади все ж є і їх дедалі більшає.Перелік книжок і статистику можна знайти в базі від УІК — вона дуже цікава і корисна, рекомендую зазирнути до неї. Я доклала лапку до її створенняі тому ставлюсь до бази з особливою, якщо хочете, ніжністю.
Коли ми у команді ділили роботу між волонтерами, я взяла турецьку і арабську мови. Я раніше, давно, жила у Стамбулі і люблю східну культуру. І ось тепер, поки я збирала інформацію для бази, я звернула увагу на книжку «Ажнабія на червоній машині» авторки Марини Гримич. Я не зрозуміла, про що книжка і у якому вона жанрі, втім, вона була однією з шести (так мало вдалося знайти!) українських книжок, перекладених арабською мовою, тож я захотіла роздивитися її детальніше.
У Львові у офлайн-книгарні цієї книжки не знайшлося — мені сказали, що давно немає, тому далі книжку я шукала на ОЛХ. Свій примірник я купила там за 75 гривень.
Якщо вам треба чудовий, веселий, захопливий спосіб витратити 75 гривень, то це воно!
До мене приїхала книжка у яскраво-рожевій обкладинці. Колір називається «маджента». Такий радісний! І персонажі на обкладинці такі різні, такі яскраві.
Це road-trip, тобто книжка, події якої відбуваються під час поїздки. Жанр, який не так часто можна зустріти взагалі, зокрема у сучасній українській літературі. Тож це щось особливе.
Далі. Це книжка про українок («ажнабія» перекладається як «іноземка» з арабської) у Лівані. Фактично про те, що міжкультурні шлюби — це часто історія Гюррем Султан у мініатюрі. Хоча я по собі знаю, як нелегко буває адаптуватися у новому середовищі, погляд авторки на таку адаптацію з гумором — це щось неймовірно життєдайне! При чому — тут знімаю капелюха — гумор легкий, дуже дотепний і — важливо! — не образливий. Пожартувати, не образити і не принизити — це велика рідкість, тому що цього дуже складно досягти. Мало кому вдається.
Ще буду хвалити. Дуже, дуже складно написати ЛЕГКУ, чудову книжку і зробити так, щоб її видали іншою мовою теж. Знову ж таки, якщо ви покопирсаєтесь у базі, то ви скоро зрозумієте, що переважно перекладають складні монументальні праці. Це цінно і важливо, втім, треба розуміти: пересічна людина-іноземець навряд чи прорветься через 400 сторінок складного тексту про, скажімо, Голодомор. Це хіба якийсь професор з університету зможе…
Ще раз наголошу: монументальні книжки важливі і цінні, це добре, що їх перекладають. Водночас вони підходять лише для вузького кола читачів. А що ж читати широкому? Це ж дуже важливо, щоб Україну знали і щоб ми з вами були симпатичні широкому загалу іноземців. також треба враховувати, що людям у багатьох випадках треба почати з чогось простішого, щоб потім перейти до складного. Це якраз про м’яку силу культурної дипломатії. Тому я дуже тішусь, коли бачу саме таку книжку.
Я вже писала про те, яку чудову ідею з історичним коміксом придумав і втілив турецький автор Ерсін Булут — і я дуже рада, що Марина Гримич знайшла чудовий спосіб розповісти про Україну і про Ліван так, щоб це було легко і цікаво читати всім.
Власне, мені дуже сподобалась глава, де персонажі обговорюють традиції і забобони, які притаманні українцям і ліванцям. Є відмінності і є чимало спільного. У нас часто «Хто всравсь? Невістка!», а в них у таких ситуаціях винні джини.
Ще одне круте рішення: у тексті є ілюстрації, але крім ілюстрацій у ньому є ніби скріншоти з українських чатів. Я в таких теж свого часу сиділа. Дуже точно передана атмосфера — і це класно доповнює оповідь.
Кому пораджу читати?
Усім, кому знайома тема адаптації до іншої культури.
Усім, кому потрібна доза гарного настрою.
Усім, хто цікавиться традиціями різних народів.
Усім, хто хоче подивитися, як цікаво авторка експериментує з форматами.
Нагадаю, що книжка є в перекладі арабською мовою, тож її можна — і треба! — купувати на подарунки, якщо серед кола вашого спілкування є люди, для яких арабська — рідна.
БОНУС для тих, хто розумничка і дочитав до кінця. Електронна книжка «Ажнабія на червоній машині» зараз продається на Yakaboo за 30 (лише тридцять!) гривень. Ви що. Беріть. Нагрібайте. Хапайте. Читайте. Отримуйте задоволення.
May 3, 2025
Книга мені сподобалась, але до авторки маю питання.
Якщо ми дивимось на цю книгу, як на путівник для потенційного мандрівника по Лівану, то це прекрасно: атмосфера, екзотика, місцевий колорит - шикарно, я купую.
Але як художній твір це заслабко. Я абсолютно не повірила ні в головну героїню, ні головній героїні. Мені здається, авторка спрощує життя українських дівчат, які вийшли заміж за ліванців, і я скоріше повірю в історію Вірунчика, ніж в історію Павлини.
Склалось враження, що авторка мало спілкувалася саме з українками, які живуть в Лівані, а просто спостерігала збоку.
Будова книги лишає химерні відчуття. Авторка в малий обсяг впихнула переписки в Фейсбуці, вірування ліванців і "Тисячу і одну ніч". При цьому сюжета, як такого, в книзі в принципі нема - герої просто подорожують по кількох місцях в Лівані.
Тож, якщо відчути атмосферу країни, то вам воно треба.
Це було моє знайомство з авторкою і я його продовжуватиму - стиль, мова мені сподобалися.
Якщо ми дивимось на цю книгу, як на путівник для потенційного мандрівника по Лівану, то це прекрасно: атмосфера, екзотика, місцевий колорит - шикарно, я купую.
Але як художній твір це заслабко. Я абсолютно не повірила ні в головну героїню, ні головній героїні. Мені здається, авторка спрощує життя українських дівчат, які вийшли заміж за ліванців, і я скоріше повірю в історію Вірунчика, ніж в історію Павлини.
Склалось враження, що авторка мало спілкувалася саме з українками, які живуть в Лівані, а просто спостерігала збоку.
Будова книги лишає химерні відчуття. Авторка в малий обсяг впихнула переписки в Фейсбуці, вірування ліванців і "Тисячу і одну ніч". При цьому сюжета, як такого, в книзі в принципі нема - герої просто подорожують по кількох місцях в Лівані.
Тож, якщо відчути атмосферу країни, то вам воно треба.
Це було моє знайомство з авторкою і я його продовжуватиму - стиль, мова мені сподобалися.
May 11, 2020
Книга, куплена 2 роки тому на книжковому ярмарку у Львові нарешті знайшла свій теплий сонячний день, аби бути прочитаною. Для мене вона стала особливою, адже я не переставала уявляти собі пейзажі та людей Лівану, де живуть мої знайомі, з якими я провела один тиждень в Парижі, розуміла більше, що для них означає шлюб та мета життя, захопилась думкою про подорож до Лівану. Мені ця книга особливо сподобалась своїм розважливо-закоханим ставленням до країни та культури - це змушує перейнятись почуттями до краю, в якому ніколи не була. Фабула є оригінальною, особливо сподобалось вплетення соціальних мереж - так воно і є, наразі реальність це є і доповнена реальність також.
Після прочитання книги залишається відчуття чудових канікул, що, як і все хороше, промайнули надто швидко.
Точно раджу до прочитання 🌿
Після прочитання книги залишається відчуття чудових канікул, що, як і все хороше, промайнули надто швидко.
Точно раджу до прочитання 🌿
October 25, 2023
Збитошна, місцями весела і дуже впізнавана історія про наших жінок у Лівані, де все ніби і схоже, а трохи відрізняється (та від пуза вас все одно нагодують і про життя до сьомого коліна розкажуть). Чоловік намагається відшукати пропалу дружину-українку, а в цьому йому допомагають дружинина землячка, її чоловік і якийсь чи то джинн, а чи то привид - але казочки він розказує в кращих традиціях Шахерезади. Так вони обтарахкотять весь Ліван, дещо для себе виснують, ну й зниклу знайдуть, як же без цього.
Дуже сподобалось. Головні герої часом досить неприємні у своїх узвичаєннях, але кожен і кожна з них чудово уявляється, а це багато вартує.
Дуже сподобалось. Головні герої часом досить неприємні у своїх узвичаєннях, але кожен і кожна з них чудово уявляється, а це багато вартує.
June 3, 2018
Легка, позитивна книжка про життя українок в Лівані. Власне, ми зазираємо тільки у одну маленьку пригоду, два дні життя двох сімей, кожна з яких має за невістку ажнабію, іноземку. Таке собі віконечко, яке дало змогу зазирнути у іншу культуру, менталітет, побут.
Невеличка, швидко читається. А взагалі, непогана тема для цілої серії книг, мені сподобалися персонажі і настрій
Невеличка, швидко читається. А взагалі, непогана тема для цілої серії книг, мені сподобалися персонажі і настрій
March 28, 2019
Легка сучасна проза.
Казка переплетена з реальними подіями.
Дещо новим для мене було вплетення фейсбучних постів і коментів у текст, проте це додало смаку книзі і було доречним.
Багато кумедних історій з життя українок у "східному світі".
Рекомендую
Казка переплетена з реальними подіями.
Дещо новим для мене було вплетення фейсбучних постів і коментів у текст, проте це додало смаку книзі і було доречним.
Багато кумедних історій з життя українок у "східному світі".
Рекомендую
October 6, 2023
Тепла, хороша історія, легкі ілюстрації. Схоже, це найкоротша книжка якій я даю 5 зірок. Наче скринька у скриньці історія містить основну оболонку (історію подорожі Ліваном), казку про Зімуруд і короткі розповіді про ліванські дивацтва очами ажнабій (жінки-іноземки) у вигляді постів у ФБ.
June 17, 2018
Легка для читання (особливо якщо ви хоч раз бували, наприклад, в Єгипті :) ) і дотепна книжка. Сприймається як східна казка - ідеальний варіант для відпустки!
July 15, 2018
Гарна книга для знайомства з побутом та культурою Лівану, а також життям українок в ліванських сім'ях!
November 5, 2018
Чудова легка книжка, яка на деякий час занурює читача у особливості ливанських культури і життя українських невісток в ливанських родинах. Гарна книжка для відпочинку.
October 23, 2019
Колоритна книжка, що легко читається. Змусила внести Ливан до списку країн, до яких хочеться потрапити найближчим часом :)
January 11, 2020
Цікаве поєднання казки, сучасного життя у Лівані та фейсбук-історій. Книгу прочитала із задоволенням.
April 10, 2020
Легка і весела книжка про українську жінку ліванського чоловіка, яка дає всім прикурити.
Прочитала за два дні. Дуже сподобалась
Прочитала за два дні. Дуже сподобалась
August 13, 2020
Фактично — путівник по Лівану :)
September 25, 2021
Окрім мовної шизофренії доводиться мати справу з купою абсолютно непотрібних виносок: у тексті транслітерація іноземного слова, у виносці переклад. Причому і транслітерація не зажди правильна. На крихітну сторінку може бути по 5 виносок, які виправдані лише у випадку з назвами страв. "Клавка" мала таку саму проблему.
На додачу до дуже сумнівної якості тескту книжка має сюжет у стилі "де сів там і встав".
P.S. На жаль, часто складається враження, що більшість українських видавництв/авторів читачів тримають за ідіотів.
На додачу до дуже сумнівної якості тескту книжка має сюжет у стилі "де сів там і встав".
P.S. На жаль, часто складається враження, що більшість українських видавництв/авторів читачів тримають за ідіотів.
Read
July 16, 2023DNF. 4 розділи 🫠
May 31, 2024
Гримич переглянула один Марвел фільм і вирішила нас цим замучити
June 2, 2018
Ажнабія Anastasiya рекомендує! Ця книга принесла стільки задов Марина так майстерно розкрила увесь "букет"ліванського менталітету. Так влучно та з гумором автор знайомить читача з арабськими словами та звичаями. Цитати із соцмереж, як пристрій віртуальноі реальності, дозволяють читачеві повністю поринути у життя ажнабій. Браво! (less)
Displaying 1 - 30 of 31 reviews