What do you think?
Rate this book
Як читати класиків
Ця книжка про підкорення могутньої сили — сили літератури.
Автор веде непростим, проте цікавим шляхом: через різні жанри та творчість відомих письменників — від Олександра Дюма та Еміля Золя до Вірджинії Вулф та Джона Толкіна. За час подорожі читач навчиться розуміти книжки краще: вловлювати неочевидні сенси і зв’язки між текстами, отримувати задоволення від складного письма і, врешті, виробляти власні стратегії читання.
Ростислав Семків – літературознавець, критик, автор книги «Як писали класики», перекладач, директор видавництва «Смолоскип», доцент кафедри літературознавства «Києво-Могилянської Академії». Лектор LITOSVITA. Стажувався у Гарвардському університеті. Член журі багатьох літературних премій.
Автор веде непростим, проте цікавим шляхом: через різні жанри та творчість відомих письменників — від Олександра Дюма та Еміля Золя до Вірджинії Вулф та Джона Толкіна. За час подорожі читач навчиться розуміти книжки краще: вловлювати неочевидні сенси і зв’язки між текстами, отримувати задоволення від складного письма і, врешті, виробляти власні стратегії читання.
Ростислав Семків – літературознавець, критик, автор книги «Як писали класики», перекладач, директор видавництва «Смолоскип», доцент кафедри літературознавства «Києво-Могилянської Академії». Лектор LITOSVITA. Стажувався у Гарвардському університеті. Член журі багатьох літературних премій.
288 pages, Hardcover
First published May 28, 2018
64 people are currently reading
926 people want to read
About the author
Ростислав Семків
21 books151 followersРостислав Семків - український письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 148 reviews
January 13, 2021
із обіцяного жанру «серйозний мужик навчить вас любити книжки», до якого в мені повно симпатії, ця книжка весь час зривається в жанр «серйозний мужик пояснить вам, що таке об'єктивно найвеличніша література», від якого мені хочеться хіба закочувати очі. може, звідси наїзди на сповідальний гудрідз в останній інтерлюдії: авторові першого жанру навряд чи спало б на думку, що хтось із осудом дивитиметься на ваші плани і список прочитаного (або що ви самі відчуєте докори сумління, виносячи на люди прочитане, непрочитане чи недочитане).
доки це книжка про любов до читання, вправи з читання й занурення в читання, вона здебільшого – окрім місць, на яких вмикається моя ідіосинкразія до зверхніх жартиків – чарівна. але щойно ні, на поверхню вилазять крокодили авторських преференцій і упереджень.
«як шкода, що тепер у нас так мало смішних текстів», – пише семків. «га?» – думає галя про роман павла касцюкевіча, мемуари ширлі джексон і весь нонфікшн мері роуч.
«середньовічний сміх – тільки поза храмом», – пише семків. «га?» – думає галя про сраки в бібліях, мізерикордії з похабними сценками й собор паризької богородиці.
«якщо вам не заходять кафка і джойс, то, на жаль, проблема з вами», – пише семків. «га?» – думає галя про те, що комусь, вочевидь, не дають спокою лаври гаролда блума. і про глибоку суб'єктивність добірок об'єктивно найвеличніших текстів. і про те, що всі ці переліки не варті нігтя з лівої руки сильвії тавзенд ворнер, але то вже інша, дуже інша історія.
доки це книжка про любов до читання, вправи з читання й занурення в читання, вона здебільшого – окрім місць, на яких вмикається моя ідіосинкразія до зверхніх жартиків – чарівна. але щойно ні, на поверхню вилазять крокодили авторських преференцій і упереджень.
«як шкода, що тепер у нас так мало смішних текстів», – пише семків. «га?» – думає галя про роман павла касцюкевіча, мемуари ширлі джексон і весь нонфікшн мері роуч.
«середньовічний сміх – тільки поза храмом», – пише семків. «га?» – думає галя про сраки в бібліях, мізерикордії з похабними сценками й собор паризької богородиці.
«якщо вам не заходять кафка і джойс, то, на жаль, проблема з вами», – пише семків. «га?» – думає галя про те, що комусь, вочевидь, не дають спокою лаври гаролда блума. і про глибоку суб'єктивність добірок об'єктивно найвеличніших текстів. і про те, що всі ці переліки не варті нігтя з лівої руки сильвії тавзенд ворнер, але то вже інша, дуже інша історія.
October 19, 2018
Так, щоби по суті, то буде отак.
"Ростислав Семків написав симпатичну книжку про стратегію і тактики читання – такий розширений курс вправ “З чого починати, щоби не зомлівати перед полицями з модерністами”. NB: автор наполягає, що саме модернізм є вершинною літературою, Ксеня не сперечається, але сумно зітхає.
І цю симпатичну книжку вирізняє бадьорість викладу (а сучасному українському наукпопу цього часто не вистачає), наочність (постійні апеляції до досвіду читачів – а частіше навіть читачок), низка лайфхаків, численні переліки знакових творів або імен (Семків через кому згадав про Октавію Батлер! їх вже можна колекціонувати – ці скромні ненав’язливі згадки про Батлер через кому) та чіткість запропонованої схеми опанування літературних глибин. Щоправда, коли лектор (а позиція автора в тексті тут наближується до жирафі, якій завжди видніше), наприклад, дбайливо прилаштовує фантастику гамузом на другий рівень складності, Ксеня косплеїть свою улюблену гіфочку з "Касла").
Тобто загалом воно цілком ок, але… Але деякі речі дратують. Дратує оця зверхня риторична позиція (між нонфікшеном в стилістиці “Аааааа, мене пре, так хочу поділитися класним” і “Чекайте, мишки, зара поділюся істинним способом стати їжачками” є певна різниця). Піддратовують деякі стилістичні рішення (а ще демонстративне використовування фемінітивів поряд зі спірними жартиками на адресу дівчат-читачок). Змушують трішки ніяковіти надто широкі жести задля красного слівця класу “Оце зараз класно узагальнив чувак!”. Воно здебільшого дрібні блощиці, навроді Westworld – це серіал про “закамуфльованих під людей кіборгів” (meh, біомехи та кіборги – все ж таки не тотожні поняття), але іноді викликають напади фінського сорому (NB: приблизно отам, де “троє провідних американських фантастів того часу – Хайнлайн, Кларк та Азімов" – Ксеня починає дихати в пакетик). Але все це плюс-мінус об’єктивні моменти. Для мене ж головною проблемою стало суб’єктивне нерозуміння: “А чому мені про все це розповідають оцим тоном строгого, але доброго батечка?”. Чесна відповідь ховалася довго, аж до 162 сторінки. На цій сторінці було отаке речення:
І це нарешті була омріяна індульгенція! Остаточне китайське попередження, що книжка – не моя. Тобто не для мене. Тобто я не є її цільовою аудиторією. І знаєте, найскладніше було не визнати це (бо насправді воно було очевидно, як не з перших сторінок, то з моменту про “якщо прочитаєте перед сном 2-20 сторінок, то це буде аж цілих +3-5 книжок на рік!” – ну зашибісь!). Найскладнішим було відрефлексувати безпідставний сором. Шо, сильно вумна, да? Чи аж сильно – не знаю, але читацький досвід маю такий, що суттєво випереджає середньостатистичний. Фух! Сказала. Все ще трохи знітилася. Але з цим треба попрацювати".
А результат власне особистих рефлексій - за посиланням.
"Ростислав Семків написав симпатичну книжку про стратегію і тактики читання – такий розширений курс вправ “З чого починати, щоби не зомлівати перед полицями з модерністами”. NB: автор наполягає, що саме модернізм є вершинною літературою, Ксеня не сперечається, але сумно зітхає.
І цю симпатичну книжку вирізняє бадьорість викладу (а сучасному українському наукпопу цього часто не вистачає), наочність (постійні апеляції до досвіду читачів – а частіше навіть читачок), низка лайфхаків, численні переліки знакових творів або імен (Семків через кому згадав про Октавію Батлер! їх вже можна колекціонувати – ці скромні ненав’язливі згадки про Батлер через кому) та чіткість запропонованої схеми опанування літературних глибин. Щоправда, коли лектор (а позиція автора в тексті тут наближується до жирафі, якій завжди видніше), наприклад, дбайливо прилаштовує фантастику гамузом на другий рівень складності, Ксеня косплеїть свою улюблену гіфочку з "Касла").
Тобто загалом воно цілком ок, але… Але деякі речі дратують. Дратує оця зверхня риторична позиція (між нонфікшеном в стилістиці “Аааааа, мене пре, так хочу поділитися класним” і “Чекайте, мишки, зара поділюся істинним способом стати їжачками” є певна різниця). Піддратовують деякі стилістичні рішення (а ще демонстративне використовування фемінітивів поряд зі спірними жартиками на адресу дівчат-читачок). Змушують трішки ніяковіти надто широкі жести задля красного слівця класу “Оце зараз класно узагальнив чувак!”. Воно здебільшого дрібні блощиці, навроді Westworld – це серіал про “закамуфльованих під людей кіборгів” (meh, біомехи та кіборги – все ж таки не тотожні поняття), але іноді викликають напади фінського сорому (NB: приблизно отам, де “троє провідних американських фантастів того часу – Хайнлайн, Кларк та Азімов" – Ксеня починає дихати в пакетик). Але все це плюс-мінус об’єктивні моменти. Для мене ж головною проблемою стало суб’єктивне нерозуміння: “А чому мені про все це розповідають оцим тоном строгого, але доброго батечка?”. Чесна відповідь ховалася довго, аж до 162 сторінки. На цій сторінці було отаке речення:
“Я не знаю людини, яка б з першого разу осягнула “Сто років самотності“, принаймні у молодому віці”.
І це нарешті була омріяна індульгенція! Остаточне китайське попередження, що книжка – не моя. Тобто не для мене. Тобто я не є її цільовою аудиторією. І знаєте, найскладніше було не визнати це (бо насправді воно було очевидно, як не з перших сторінок, то з моменту про “якщо прочитаєте перед сном 2-20 сторінок, то це буде аж цілих +3-5 книжок на рік!” – ну зашибісь!). Найскладнішим було відрефлексувати безпідставний сором. Шо, сильно вумна, да? Чи аж сильно – не знаю, але читацький досвід маю такий, що суттєво випереджає середньостатистичний. Фух! Сказала. Все ще трохи знітилася. Але з цим треба попрацювати".
А результат власне особистих рефлексій - за посиланням.
Read
April 15, 2024не моя чашка чаю. протягом трьох сотень сторінок пан Семків із допомогою спрощень, маніпуляцій, та пасіонарності висловлювань намагається навʼязати власний (визнаю, непоганий) канон та змотивувати мене взяти в руки хоча б якусь книжку. у 20 років такий контент зайшов би значно краще. ну, серйозно:
подібні аргументи — моветон вже n років, пан Семків точно знає, що цінотворення та критика не мають жодного відношення до якості твору. про перше вам багато розповість Джефф Кунс, Дем'єн Герст або будь-який NFT артист, а про друге ще декілька століть тому все розповів Оноре де Бальзак. з більш сучасних — Славой Жижек, що доволі точно рецензує фільм “Барбі”, навіть його не подивившись, або отой чувак, що написав сценарій до “American Fiction” (з приводу першоджерела не певен). я до чого, подібні доводи можуть спрацювати хіба що на підлітків.
але разом із тим пан Семків казав бути уважним, тож в цьому тексті я побачив:
- мабуть, десь плюс-мінус в районі написання тексту автор мав неприємну стоматологічну пригоду — в пролозі тричі згадувались візити до дантистів
- олдскульний снобізм — типу, якщо вам не подобається Кафка, то або не доросли, або з вами щось не так 🤡
- пан люблять подорожувати (але в Венецію без Манна таки можна, фільму “Don’t Look Now” цілком вистачить)
- скоріш за все Семків активно дивився “Гру престолів” під час створення книжки — то про Стіну щось напише, то скаже, що зима близько, то зверхньо про пошук часу на сезон серіалу в десять епізодів кожен згадає. кількість рандомних референсів на Джорджа Мартіна майже непристойна.
- хіба жарт про рЕмбо/рембО всі не пожартували ще в школі?
найкращий розділ книжки про техніки читання, там дуже слушні поради. от реально, люди, не бійтеся креслити в книжках! треба популяризувати цю думку активніше. але найважливіша інша, оця:
завжди так роблю з усім вживаним медіа, бо перший досвід має бути виключно моїм, а вже потім я почну його розмивати/збагачувати іншими опініями та трактуваннями. найстрашніше, що може бути — забруднити власну думку хором чужих голосів із подкастів/інтернет-видань/книжок. радий, що хтось не просто розділяє цей погляд, а ще й вдало транслює його на публіку.
Семків рекомендує безжально кидати слабкі або “не мої” тексти. цей точно не слабкий, проте зовсім не мій, тож я вчинив інакше: таки дочитав його до кінця, але до двох інших з “пабулумівської серії” братися не буду. а от “Пригоди української літератури” залюбки.
Ми ж не скажемо, що пізній Пікассо розівчився малювати або збожеволів? Дилетантське «і я так можу» розбивається об факт визнання іспанця численними критиками та 100 мільйонів доларів, за які продано одну з його картин.
подібні аргументи — моветон вже n років, пан Семків точно знає, що цінотворення та критика не мають жодного відношення до якості твору. про перше вам багато розповість Джефф Кунс, Дем'єн Герст або будь-який NFT артист, а про друге ще декілька століть тому все розповів Оноре де Бальзак. з більш сучасних — Славой Жижек, що доволі точно рецензує фільм “Барбі”, навіть його не подивившись, або отой чувак, що написав сценарій до “American Fiction” (з приводу першоджерела не певен). я до чого, подібні доводи можуть спрацювати хіба що на підлітків.
але разом із тим пан Семків казав бути уважним, тож в цьому тексті я побачив:
- мабуть, десь плюс-мінус в районі написання тексту автор мав неприємну стоматологічну пригоду — в пролозі тричі згадувались візити до дантистів
- олдскульний снобізм — типу, якщо вам не подобається Кафка, то або не доросли, або з вами щось не так 🤡
- пан люблять подорожувати (але в Венецію без Манна таки можна, фільму “Don’t Look Now” цілком вистачить)
- скоріш за все Семків активно дивився “Гру престолів” під час створення книжки — то про Стіну щось напише, то скаже, що зима близько, то зверхньо про пошук часу на сезон серіалу в десять епізодів кожен згадає. кількість рандомних референсів на Джорджа Мартіна майже непристойна.
- хіба жарт про рЕмбо/рембО всі не пожартували ще в школі?
найкращий розділ книжки про техніки читання, там дуже слушні поради. от реально, люди, не бійтеся креслити в книжках! треба популяризувати цю думку активніше. але найважливіша інша, оця:
Утім, навіть найскладніший текст варто спершу читати без додаткових коментарів. Просто, аби зафіксувати власне безпосередне враження.
завжди так роблю з усім вживаним медіа, бо перший досвід має бути виключно моїм, а вже потім я почну його розмивати/збагачувати іншими опініями та трактуваннями. найстрашніше, що може бути — забруднити власну думку хором чужих голосів із подкастів/інтернет-видань/книжок. радий, що хтось не просто розділяє цей погляд, а ще й вдало транслює його на публіку.
Семків рекомендує безжально кидати слабкі або “не мої” тексти. цей точно не слабкий, проте зовсім не мій, тож я вчинив інакше: таки дочитав його до кінця, але до двох інших з “пабулумівської серії” братися не буду. а от “Пригоди української літератури” залюбки.
November 5, 2018
Судячи з купи стікерів у книзі - вона мені дуже сподобалась. Цитувати хочеться багато всього, ледь не все, я б сказала. Та були моменти, коли трохи не йшов розмовний стиль автора. Заважали мені англійські фразочки і слова типу «трабли». І «Як писали класики» була більш структуризованою (таке довге слово взагалі існує?)). Коротше, зовсім-зовсім трошки мені не зайшло. Підозрюю, винна все-таки в цьому не книга, а мій настрій чи не-настрій до такого стилю автора.
Детальніше буде в моєму інстаграмі anniereadsbook :)
Детальніше буде в моєму інстаграмі anniereadsbook :)
December 17, 2018
Коротко зміст книжки можна передати так: їхав Кафка через Кафку, бачить Кафка Кафка Кафка.
Я навіть хотіла порахувати, скільки разів на 280 сторінок згадується Кафка, але трошечки обламалась))
Ну і що я винесла:
1. Читати - це добре.
2. Треба читати якомога більше різноманітної літератури.
3. Але насправді все фігня, бо вся інша література існує лише для того, щоб підготувати нас до читання Кафки.
4. Якщо ти не читав Кафку, то змарнував своє читацьке життя.
Всім Кафка, пацани!
Я навіть хотіла порахувати, скільки разів на 280 сторінок згадується Кафка, але трошечки обламалась))
Ну і що я винесла:
1. Читати - це добре.
2. Треба читати якомога більше різноманітної літератури.
3. Але насправді все фігня, бо вся інша література існує лише для того, щоб підготувати нас до читання Кафки.
4. Якщо ти не читав Кафку, то змарнував своє читацьке життя.
Всім Кафка, пацани!
September 4, 2018
І знову весь цей гайп-перегайп зіграв злий жарт зі мною. Стільки піднесення і захоплення довкола цієї книжки, що я чекала такого, ТАКОГО!!! А в результаті це просто книжка, ще й відверто необов'язкова. Тож знову я у ролі поганого поліцейського.
Чесно кажучи, я сподівалася, що ця книжка сподобається мені більше, адже попередниця, "Як писали класики", була радше орієнтована на актуальних і майбутніх авторів шедеврів. А ця нібито для простих смертних, які не мають письменницьких амбіцій, — зрештою усі ми тут читачі. На жаль, на практиці це вилилося у те, що те місце, яке в "Писали" займали оповіді про шістку авторів, майже цілковито приділене особистості автора. Не те що я б геть відкидала його пузато-вусато харизму, але вона все-таки працює краще в форматі живого виступу, ніж на на сторінках книжки. Не важко здогадатися, що пан Семків — активний читач, і за багато років виробив чимало своїх читацьких звичок і навичок, які він і впарює нам на сторінках своєї книжки. Але ми ж і самі-з-усамі, так би мовити. Я так само активно читаю змалку і так само маю свої читацькі звички, які вироблялися роками і які чудово працюють для мене, і вони далеко не завжди співпадають з тими, що у Вусатого Пузаня (якщо хто буде писати чи креслити в моїх книжках, руки пообриваю, г-р-р-р!). Знаєте, не для всіх Кафка — найкращий автор на світі. Хтось може знаходити неймовірний сенс у багатосторінкових творіннях Мартіна, а моя мама, скажімо, відновлюється після повсякденних стресів з любовними романчиками, в яких неодмінно має бути щасливе закінчення. Я взагалі не надто шаную концепцію обов'язкових книжок. Тож у цьому плані для мене книжка "Як читати класиків" не стала ані надто корисною, ані надто цікавою.
Оскільки пан Семків у книзі багато пише про себе, то дуже помітним стає і його вік — варто поглянути, наприклад, на його список "Книжки зразкової інтриги". Ясно, що він в своєму дитинстві полюбляв Дюма і Верна, які на мене що в 12, що тепер наганяють смертельну нудьгу. Я-ж бо виросла з "Гаррі Поттером" і "Дискосвітом". Він доходить навіть до того, що апелює до якихось зразків совєцького кінематографу. Серйозно, невже хтось ще їх дивиться?
Щодо самого видання, то зазначу, що деякі недоліки, про які я писала в своєму відгуку на попередню книжку, таки виправлені. Чи то пак, напів виправлені. Скажімо, в тексті "Джанкі", але вже є примітка, де зазначено, що український переклад цієї книги зветься "Наркота". Чи, так само, просто написати "Гемінґвей" рука не повертається, обов'язково треба додати ще й "Хемінгуей", інакше ми б і не здогадалися, про кого йде мова. Сподіваюся, це такий собі перехідний варіант, а в третій книжці вже буде все гаразд. Недотверда обкладинка, на жаль, залишилася. З нових недоліків особливо дратував дуже світлий шрифт, яким надруковано "Інтерлюдії" і, особливо, примітки внизу сторінки. Ці останні взагалі можна прочитати, лише водячи носом по сторінці. І це при яскравому літньому світлі. Не жаліє наших очей видавництво, геть не жаліє... І ще один глюк, який, можливо, стосується лише мого бракованого примірника. Останній розділ (с.252) обривається буквально на півслові: Інтер'єр — і все. Далі дві порожні сторінки, а тоді вже епілог. Приємного, знаєте, мало.
Чесно кажучи, я сподівалася, що ця книжка сподобається мені більше, адже попередниця, "Як писали класики", була радше орієнтована на актуальних і майбутніх авторів шедеврів. А ця нібито для простих смертних, які не мають письменницьких амбіцій, — зрештою усі ми тут читачі. На жаль, на практиці це вилилося у те, що те місце, яке в "Писали" займали оповіді про шістку авторів, майже цілковито приділене особистості автора. Не те що я б геть відкидала його пузато-вусато харизму, але вона все-таки працює краще в форматі живого виступу, ніж на на сторінках книжки. Не важко здогадатися, що пан Семків — активний читач, і за багато років виробив чимало своїх читацьких звичок і навичок, які він і впарює нам на сторінках своєї книжки. Але ми ж і самі-з-усамі, так би мовити. Я так само активно читаю змалку і так само маю свої читацькі звички, які вироблялися роками і які чудово працюють для мене, і вони далеко не завжди співпадають з тими, що у Вусатого Пузаня (якщо хто буде писати чи креслити в моїх книжках, руки пообриваю, г-р-р-р!). Знаєте, не для всіх Кафка — найкращий автор на світі. Хтось може знаходити неймовірний сенс у багатосторінкових творіннях Мартіна, а моя мама, скажімо, відновлюється після повсякденних стресів з любовними романчиками, в яких неодмінно має бути щасливе закінчення. Я взагалі не надто шаную концепцію обов'язкових книжок. Тож у цьому плані для мене книжка "Як читати класиків" не стала ані надто корисною, ані надто цікавою.
Оскільки пан Семків у книзі багато пише про себе, то дуже помітним стає і його вік — варто поглянути, наприклад, на його список "Книжки зразкової інтриги". Ясно, що він в своєму дитинстві полюбляв Дюма і Верна, які на мене що в 12, що тепер наганяють смертельну нудьгу. Я-ж бо виросла з "Гаррі Поттером" і "Дискосвітом". Він доходить навіть до того, що апелює до якихось зразків совєцького кінематографу. Серйозно, невже хтось ще їх дивиться?
Щодо самого видання, то зазначу, що деякі недоліки, про які я писала в своєму відгуку на попередню книжку, таки виправлені. Чи то пак, напів виправлені. Скажімо, в тексті "Джанкі", але вже є примітка, де зазначено, що український переклад цієї книги зветься "Наркота". Чи, так само, просто написати "Гемінґвей" рука не повертається, обов'язково треба додати ще й "Хемінгуей", інакше ми б і не здогадалися, про кого йде мова. Сподіваюся, це такий собі перехідний варіант, а в третій книжці вже буде все гаразд. Недотверда обкладинка, на жаль, залишилася. З нових недоліків особливо дратував дуже світлий шрифт, яким надруковано "Інтерлюдії" і, особливо, примітки внизу сторінки. Ці останні взагалі можна прочитати, лише водячи носом по сторінці. І це при яскравому літньому світлі. Не жаліє наших очей видавництво, геть не жаліє... І ще один глюк, який, можливо, стосується лише мого бракованого примірника. Останній розділ (с.252) обривається буквально на півслові: Інтер'єр — і все. Далі дві порожні сторінки, а тоді вже епілог. Приємного, знаєте, мало.
December 8, 2025
Текст про те, як читати тексти від простих до найскладніших, сам виявився досить складним як на мене. Залишаю поруч себе на столі, щоб підглядати і перечитувати.
August 22, 2025
--------------------
| Прочитання 2025 року |
--------------------
З цією книгою 2 приколи: 1. Тільки додаючи її на гудрідс, я зрозумів, що вже читав її перше видання у 2018 році, 2. Зрозумів, що купую українські паперові книжки, щоб грошима підтримати різноманітність української літератури, бо кожна українська книжка – це один квадратик активного динамічного захисту на броні української культури, що має витримувати прямі птури пушкіних і толстоєвських.
Одним словом, ясно що я між собою різні видання не порівнював. Але класно, що це вже друге видання не художньої книги, а книги про те, як читати книги. Причому написано дуже простою і зрозумілою мовою, в стилі Семківа і це більше про його майстерність, ніж про поверхневість. Як не парадоксально, але написати складно може будь який дурень, а от написати просто про складне може тільки справжній майстер Йода. Семків – тернопільський майстер Йода української критики. Словом простим на вигляд складність всю книги пояснити доступно може він.
Зрозуміло, щоб підбірка загадних в книзі творів і авторів дуже субʼєктивна і претензійна, але ж і в західному каноні Гарольда Блума вона така ж субʼєктивна за що він у вступі і перепрошує. Не впевнений, щоб в таких підбірках обʼєктивність взагалі можлива. Як каже Семків, – “поживемо, побачимо”, – це найпевніший критерій класичності автора і його твору. Класичності в сенсі “показав клас”. Якщо з цією конкретної книгою носяться і згадують вже сто років, то може ти б вже підняв свою сраку і пішов її читати? Чи як?
Гарна підбірка і хороша книга, бо дає тобі можливість не шукати, “а що ж читнути далі, щоб бути в контексті з европейськими інтелектуалами?”, а просто йти за списком і насолоджуватися (became filled with sugar), наснажуватися (наповнюватися снагою) з кожним наступним твором. Як в тому анекдоті, про який мені постійно нагадує кум: “Пити будеш? Не маю сили… Відмовитись від цієї чудесної пропозиції!”.
--------------------
| Прочитання 2018 року |
--------------------
TL;DR Дискусія стара як світ: чи потрібно айтішнєгам читати щось окрім технічної та бізнес-літератури?
Правильної відповіді скоріш за все немає, але подивіться на приклад Степана Джобса. Посередній інженер з іранської родини і затятий перфекціоніст, який багато подорожував, медитував і конфліктував, зміг самотужки змінити цілу індустрію. Візіонер, який знайшов і зручно вмостився на перетині експертиз і доменів, щоб спостерігати речі і потреби з різних перспектив.
Чи здатна на таке людина з вузькою та специфічною спеціалізацією?
Можливо так, але часто ми спостерігаємо протилежне: Григорій Перельман замість медалі Філдса пішов збирати гриби, фізик ЦНИИМАШ Скляров знаходив на єгипетських пірамідах сліди іншопланетян, а один з українських професорів на повному серйозі доводить, що людство зародилось на берегах Дністра, коли ще ним текла палаюча нафта (навіть не питайте). "Тунельний зір" шкодить навіть найсвітлішим мізкам і впасти на цьому тлі в мараз дуже навіть легко.
Як від цього захиститися? Найпевніший спосіб - читати. Багато читати. Читати різнопланового і різношерстного, щоб хоча б приблизно осягнути наскільки все навколо вас неоднозначне. Почати з чогось простого і однокрокового - Дюма, Дефо, Ден Браун, щоб з часом дорости до Еко, Кафки і Джойса.
А проблему, що читати і в якій послідовності за вас вже частково вирішив Ростислав Семків. Купіть цю книжку, прочитайте, поставте на поличку і викреслюйте по черзі кожен пункт. А там за 10 років побачимо, можливо ви не такі вже і безнадійні? :)
| Прочитання 2025 року |
--------------------
З цією книгою 2 приколи: 1. Тільки додаючи її на гудрідс, я зрозумів, що вже читав її перше видання у 2018 році, 2. Зрозумів, що купую українські паперові книжки, щоб грошима підтримати різноманітність української літератури, бо кожна українська книжка – це один квадратик активного динамічного захисту на броні української культури, що має витримувати прямі птури пушкіних і толстоєвських.
Одним словом, ясно що я між собою різні видання не порівнював. Але класно, що це вже друге видання не художньої книги, а книги про те, як читати книги. Причому написано дуже простою і зрозумілою мовою, в стилі Семківа і це більше про його майстерність, ніж про поверхневість. Як не парадоксально, але написати складно може будь який дурень, а от написати просто про складне може тільки справжній майстер Йода. Семків – тернопільський майстер Йода української критики. Словом простим на вигляд складність всю книги пояснити доступно може він.
Зрозуміло, щоб підбірка загадних в книзі творів і авторів дуже субʼєктивна і претензійна, але ж і в західному каноні Гарольда Блума вона така ж субʼєктивна за що він у вступі і перепрошує. Не впевнений, щоб в таких підбірках обʼєктивність взагалі можлива. Як каже Семків, – “поживемо, побачимо”, – це найпевніший критерій класичності автора і його твору. Класичності в сенсі “показав клас”. Якщо з цією конкретної книгою носяться і згадують вже сто років, то може ти б вже підняв свою сраку і пішов її читати? Чи як?
Гарна підбірка і хороша книга, бо дає тобі можливість не шукати, “а що ж читнути далі, щоб бути в контексті з европейськими інтелектуалами?”, а просто йти за списком і насолоджуватися (became filled with sugar), наснажуватися (наповнюватися снагою) з кожним наступним твором. Як в тому анекдоті, про який мені постійно нагадує кум: “Пити будеш? Не маю сили… Відмовитись від цієї чудесної пропозиції!”.
--------------------
| Прочитання 2018 року |
--------------------
TL;DR Дискусія стара як світ: чи потрібно айтішнєгам читати щось окрім технічної та бізнес-літератури?
Правильної відповіді скоріш за все немає, але подивіться на приклад Степана Джобса. Посередній інженер з іранської родини і затятий перфекціоніст, який багато подорожував, медитував і конфліктував, зміг самотужки змінити цілу індустрію. Візіонер, який знайшов і зручно вмостився на перетині експертиз і доменів, щоб спостерігати речі і потреби з різних перспектив.
Чи здатна на таке людина з вузькою та специфічною спеціалізацією?
Можливо так, але часто ми спостерігаємо протилежне: Григорій Перельман замість медалі Філдса пішов збирати гриби, фізик ЦНИИМАШ Скляров знаходив на єгипетських пірамідах сліди іншопланетян, а один з українських професорів на повному серйозі доводить, що людство зародилось на берегах Дністра, коли ще ним текла палаюча нафта (навіть не питайте). "Тунельний зір" шкодить навіть найсвітлішим мізкам і впасти на цьому тлі в мараз дуже навіть легко.
Як від цього захиститися? Найпевніший спосіб - читати. Багато читати. Читати різнопланового і різношерстного, щоб хоча б приблизно осягнути наскільки все навколо вас неоднозначне. Почати з чогось простого і однокрокового - Дюма, Дефо, Ден Браун, щоб з часом дорости до Еко, Кафки і Джойса.
А проблему, що читати і в якій послідовності за вас вже частково вирішив Ростислав Семків. Купіть цю книжку, прочитайте, поставте на поличку і викреслюйте по черзі кожен пункт. А там за 10 років побачимо, можливо ви не такі вже і безнадійні? :)
June 25, 2019
От і добрався до другої книги Семківа. Порівнювати із першою не варто, адже тут він не концентрує увагу на окремих постатях, а розглядає літературу в цілому (проте згадує Джойса і Кафку чи не в кожному розділі, подекуди аж очі мозолить). Звісно, є таки корисні речі, як от рівні літератури, але сам виклад думок містить надто багато води. Якщо позбавити текст лишнього, книга відчутно схудне. Особисто для мене, людини, яка тільки віднедавна пірнула у океан слів і фраз, цікавим залишились від сили сторінок 70. Як на мене, "Мої серед чужих" Бойченка в рази інформативніша і приємніша книга. Чому приємніша? Адже Семків із своїми "улюбленими" авторами до кінця книги стає як кістка в горлі . Тим паче, фрази із розряду, якщо у вас не має досвіду активного читання овер 10-20 років, ви цю книгу не зрозумієте. Це вже ну надто суб'єктно. В той час як Бойченко й близько не намагається впарити читачам "своїх" улюбленців, просто ділиться тим, що свого часу на нього якось вплинуло і заправляє це все відбірним буковинським гумором.
June 7, 2018
«Ахілл нашого захвату ніколи не наздожене черепаху світової літератури» пише Ростислав Семків, і має рацію. Мій Ахілл встигає лишень пронестись на чистому ентузіазмі сторінками жанрової літератури 2го рівня з 5ти, а вдумливе читання метатекстів з олівцем вічно відкладає на потім, залишаючи лише емоції від прочитання. «Як читати класиків» книга доступна, але мудра, наче той теплий, привітний факел, що світить у темряві лабіринту західноєвропейської літературної традиції, і показує скільки ще тунелів і розвилок можна побачити попереду. Якщо любите книги, гарантую, будете посміхатися не на одній сторінці цього якісного українського нон-фікшну.
December 23, 2025
Читайте у випадку періоду «нечитуна». Бо це більше мотиваційний нон-фік з нотками навігаторства серед океану літератури. Відчуєте гірко-солодкий присмак бажання читати більше (тому солодкий) і трошки фрустрації з того приводу, що книг ой як багато, а часу в нас ой як мало (тому гіркий).
June 29, 2018
Прекрасна книга. Це була захоплива та цікава мандрівка. Дуже тішуся, бо це окрім того, що якісний і легкий нон-фікшн, він ще й український. Справді. Наче тобі друг розповідає про текст, його рівні, стилі та дає поради. І на книги також. Мій ту-рід гарно поповнився))) тепер буду планувати його першу книгу починати)
March 9, 2019
чистий кайф! склалось враження що Семків читає мої думки ❤️
July 31, 2020
Яка ж прекрасна книжка!
Попередній праці автора "Як писали класики" я поставила 4 ⭐, але цій ставлю тверду 5.
"Як читати класиків" - це розповідь літературознавця і критика (але пише він "людською мовою"), який має досвід активного читання не один десяток років, і ділиться з читачами своїми роздумами про різні книги, пояснює стилі та напрямки літератури. Ну, і радить, що почитати і як почати читати регулярно.
Мій список "Прочитати" поповнився ще 10 книжками (і це тільки ті, які вже прям запланувала, але скільки ж ще є творів, які зацікавили).
"Як читати класиків" - дуже мила і тепла книга. Не знаю, як це пояснити, але мені було таааак затишно читати її. Думаю, що в кожного книголюба вона викличе теплі емоції. Це ж книжка про книжки 💛
Попередній праці автора "Як писали класики" я поставила 4 ⭐, але цій ставлю тверду 5.
"Як читати класиків" - це розповідь літературознавця і критика (але пише він "людською мовою"), який має досвід активного читання не один десяток років, і ділиться з читачами своїми роздумами про різні книги, пояснює стилі та напрямки літератури. Ну, і радить, що почитати і як почати читати регулярно.
Мій список "Прочитати" поповнився ще 10 книжками (і це тільки ті, які вже прям запланувала, але скільки ж ще є творів, які зацікавили).
"Як читати класиків" - дуже мила і тепла книга. Не знаю, як це пояснити, але мені було таааак затишно читати її. Думаю, що в кожного книголюба вона викличе теплі емоції. Це ж книжка про книжки 💛
June 13, 2018
Пишучи про Семківа я не можу бути об'єктивною чи неупередженою. Цю книгу я чекала з грудня минулого року, ще коли пан Ростислав заявив, що вона пишеться. І я відклала в сторону абсолютно все, що читала, щойно зірвала з упаковки наклейки Pabulum. Я була переконана, що прочитаю книгу за добу, максимум за півтори, але... "Як читати класиків" це не книга, це душевна розмова із другом. Досвідченішим, мудрішим, начитанішим і таким, що прагне поділитися із тобою всім тим масивом здобутого знання і досвіду. І такі розмови мають бути неспішними, спокійними і тривалими. Із можлівістю подискутувати і посперечатися, і, зрештою, дійти згоди. Книжка дозволяє це зробити. Більше того, такий клондайк рекомендованої літератури годі й шукати!
Що мене найбільше вразило, це наскільки співпадають мої враження і думки із враженнями і думками автора про більшість згаданих в тексті книжок. Окрім "Улісса", "Ім'я троянди" і "Сто років самотності". Першого я таки ще не здолала, і вірю, що ще дійсно не доросла до нього. Останні дві відносяться паном Ростиславом до складної літератури, тоді як їх я здолала із задоволенням ще в досить юному віці (Маркеса ми взагалі проходили в школі, і потім неодноразово до нього верталася). І те, що пан Ростислав пише про літературу в школі - ну на 100% мої думки.
Традиційно - реверанс до мови, до стилю. Це бальзам.
І камінчик в сторону видавництва: народ, що за неподобство на сторінках 252-253?
Що мене найбільше вразило, це наскільки співпадають мої враження і думки із враженнями і думками автора про більшість згаданих в тексті книжок. Окрім "Улісса", "Ім'я троянди" і "Сто років самотності". Першого я таки ще не здолала, і вірю, що ще дійсно не доросла до нього. Останні дві відносяться паном Ростиславом до складної літератури, тоді як їх я здолала із задоволенням ще в досить юному віці (Маркеса ми взагалі проходили в школі, і потім неодноразово до нього верталася). І те, що пан Ростислав пише про літературу в школі - ну на 100% мої думки.
Традиційно - реверанс до мови, до стилю. Це бальзам.
І камінчик в сторону видавництва: народ, що за неподобство на сторінках 252-253?
May 9, 2024
залітає, як майже завжди приємна бесіда про літ-ру, але не як нонфік ¯\_(ツ)_/¯
думаю, це предобра мотивашка, але вона так не позиціонується, тож, логічно, очікувала я від неї іншого.
якщо що — я дуууже люблю пана семківа, ок? та сонечко хуйово сяє у порівнянні з ним.
але ну... цього разу — трошкі вайбу вчительки, яка відчайдушно намагається тобі сподобатися (жарт про рЕмбо/рембО, рілі?), трошкі снобізму, трошкі харизми та 264-сторінкова підводка до 🥁 🥁 власного канону
думаю, це предобра мотивашка, але вона так не позиціонується, тож, логічно, очікувала я від неї іншого.
якщо що — я дуууже люблю пана семківа, ок? та сонечко хуйово сяє у порівнянні з ним.
але ну... цього разу — трошкі вайбу вчительки, яка відчайдушно намагається тобі сподобатися (жарт про рЕмбо/рембО, рілі?), трошкі снобізму, трошкі харизми та 264-сторінкова підводка до 🥁 🥁 власного канону
May 15, 2024
Давно полювала за цією книжкою та відразу почала читати, як отримала, поставивши на паузу всі інші.
Високі очікування книга виправдала, навіть трохи перевершила. Відповіді на свої читацькі питання знайшла, неочікувані класифікації та рівні складності книг побачила, на свої улюблені книжки минулого та заплановані книжки майбутнього натрапила.
Читалося на одному подиху, стиль написання легкий та натхненний, і добрий якийсь. Ще і приємний посмак: скільки всього цікавого є читати попереду.
Високі очікування книга виправдала, навіть трохи перевершила. Відповіді на свої читацькі питання знайшла, неочікувані класифікації та рівні складності книг побачила, на свої улюблені книжки минулого та заплановані книжки майбутнього натрапила.
Читалося на одному подиху, стиль написання легкий та натхненний, і добрий якийсь. Ще і приємний посмак: скільки всього цікавого є читати попереду.
Читання - це наш тип самотньої медитації, що потім обертається неймовірним імпульсом, жагою до спілкування
September 2, 2018
Отримала море задоволення, читаючи цю книгу із порадами, як іти від простіших текстів до складних, багатошарових, багаторівневих. Чому варто читати, як читати (особливо як читати класиків), на які твори якого часу варто звернути особливу увагу, з яких творів починати читати тих чи інших класиків та й навіть про те, як облаштовувати свою домашню бібліотеку.
У кінці книги навіть додається список літератури на 20 років, поділений на декілька категорій. Єдине, що мене в цьому списку бентежить, - це які «інші» твори тих чи інших авторів мав на увазі Семків? Всі? Чи якісь конкретні?) Важливо прочитати, наприклад, всі оповідання одного автора чи тільки ті, де стоять назви, а інші - за бажанням?) хоча весь цей список, звісно, не обов‘язковий і взагалі все в ньому пропонується читати суто за бажанням.
Навіть не знаю, тішитись чи плакати, що до сьогодні із 200 творів зі списку я прочитала 83 🙈😂
У кінці книги навіть додається список літератури на 20 років, поділений на декілька категорій. Єдине, що мене в цьому списку бентежить, - це які «інші» твори тих чи інших авторів мав на увазі Семків? Всі? Чи якісь конкретні?) Важливо прочитати, наприклад, всі оповідання одного автора чи тільки ті, де стоять назви, а інші - за бажанням?) хоча весь цей список, звісно, не обов‘язковий і взагалі все в ньому пропонується читати суто за бажанням.
Навіть не знаю, тішитись чи плакати, що до сьогодні із 200 творів зі списку я прочитала 83 🙈😂
December 20, 2023
Як перша книга про літературу - просто супер!, досить просто і весело відкриває читачам дороговкази в цьому нескінченному океані творів!
October 7, 2023
100 сторінок досить непогані. Я маю на увазі частину від По до постмодернізму. Інше - вода, ще й направлена на такого собі недочитача. Я поважаю Ростислава Семківа, але от здалося, що він не поважає українського читача. А читач наш різний.
Не зрозуміло, для кого все ж книга.
Не зрозуміло, для кого все ж книга.
November 11, 2018
З чого би його почати? Напевно так: я думаю, що перш ніж сідати писати своїх "Класиків-2", Ростиславу Семківу треба було спершу визначитися, хто ж буде його читачами. Чи ті, хто й так все життя читають і полізуть читати його книжку, бо пройшли в нього в Могилянці курси теорії літератури/компаративістики/іронії/кіберпанку. Чи ті, хто купує книжки для фоточок і лайків в інста��рамі. Чи ті, хто справді не читає взагалі, але хоче, чи принаймні думає, що хоче.
Бо перший розділ у цій книжці - там, де Ростислав Андрійович переконує, що читати круто, - він, знаєте, проблемний. Першим він виглядатиме глупо, ну бо як я читаю майже все своє життя, то для чого мені ці раціональні пояснення. Тим більше, що любов до книжки - це, по-моєму, взагалі якась нераціональна річ, як і більшість інших любовей. Другим, отим двадцятиліткам-інстаграмщикам, він зі всім його досвідом виглядатиме надто патерналістським, надто повчальним, і не здивуюся, якщо частина з них тут же почне кричати їхню улюблену мантру про ейджизм. Треті, ймовірно, цей розділ вподобали би, якби ця книжка потрапила їм до рук, що малоймовірно, бо літературознавчий нонфікшн - не те, що така людина ризикне взяти до рук. (Але я знаю одного підходящого потенційного читача, суто експерименту ради підсуну йому цю книжку, подивлюся, що з того вийде).
І от, якщо ви подолали цей перший розділ і не скористалися порадою автора безжально відкладати набік книжки, які вам не йдуть - то далі починається саме той прекрасний Ростислав Семків з "Класиків-1", який пише про літературу так, що знов хочеться читати Агату Крісті (той раз (з першою книжкою) теж хотілося, хоч я не люблю детективів і не читаю їх). З кожним наступним розділом Ростислав ускладнює не лише перелік творів до прочитання, але й розмову про них, так що на 5 рівні знову виникає непонятка з потенційним читачем. Боюсь, там виживуть тільки ті перші з могилянського курсу теорії літератури, якщо тільки вони не покинули книжки на першому розділі))
До речі, мені страшенно цікаво, що буде робити Ростислав, якщо, приміром, прийде до нього на семінар дитина і скаже: "Ви знаєте, я почала читати заданий вами роман, але я ще неготова до цього рівня текстів і за вашою порадою з книжки "Як читати класику" я його поки що відклала". ))
Останній розділ книжки - це про те, як зробити з читання гру. Не секрет же, що люди люблять ігри і саме заради них ставлять собі мету прочитати стільки то за осінь/півроку/рік/все життя і пишуть відгуки у Гудрідз.
Загалом же книжка прикольна, написана легко, цікаво. Кількість імен і текстів, які вигулькують упродовж розповіді, здатна вразити навіть досвідченого читача і таки спонукає повернутися до класики, бодай в форматі аудіокнижок під час прибирання чи готування їжі. Прикінцевий "канон" від Семківа-Блума, щоправда, дуже нагадує курс літератури в школі чи в універі на філології, але ж це завжди цікаво - скільки у вас "галочок" у списку.
Бо перший розділ у цій книжці - там, де Ростислав Андрійович переконує, що читати круто, - він, знаєте, проблемний. Першим він виглядатиме глупо, ну бо як я читаю майже все своє життя, то для чого мені ці раціональні пояснення. Тим більше, що любов до книжки - це, по-моєму, взагалі якась нераціональна річ, як і більшість інших любовей. Другим, отим двадцятиліткам-інстаграмщикам, він зі всім його досвідом виглядатиме надто патерналістським, надто повчальним, і не здивуюся, якщо частина з них тут же почне кричати їхню улюблену мантру про ейджизм. Треті, ймовірно, цей розділ вподобали би, якби ця книжка потрапила їм до рук, що малоймовірно, бо літературознавчий нонфікшн - не те, що така людина ризикне взяти до рук. (Але я знаю одного підходящого потенційного читача, суто експерименту ради підсуну йому цю книжку, подивлюся, що з того вийде).
І от, якщо ви подолали цей перший розділ і не скористалися порадою автора безжально відкладати набік книжки, які вам не йдуть - то далі починається саме той прекрасний Ростислав Семків з "Класиків-1", який пише про літературу так, що знов хочеться читати Агату Крісті (той раз (з першою книжкою) теж хотілося, хоч я не люблю детективів і не читаю їх). З кожним наступним розділом Ростислав ускладнює не лише перелік творів до прочитання, але й розмову про них, так що на 5 рівні знову виникає непонятка з потенційним читачем. Боюсь, там виживуть тільки ті перші з могилянського курсу теорії літератури, якщо тільки вони не покинули книжки на першому розділі))
До речі, мені страшенно цікаво, що буде робити Ростислав, якщо, приміром, прийде до нього на семінар дитина і скаже: "Ви знаєте, я почала читати заданий вами роман, але я ще неготова до цього рівня текстів і за вашою порадою з книжки "Як читати класику" я його поки що відклала". ))
Останній розділ книжки - це про те, як зробити з читання гру. Не секрет же, що люди люблять ігри і саме заради них ставлять собі мету прочитати стільки то за осінь/півроку/рік/все життя і пишуть відгуки у Гудрідз.
Загалом же книжка прикольна, написана легко, цікаво. Кількість імен і текстів, які вигулькують упродовж розповіді, здатна вразити навіть досвідченого читача і таки спонукає повернутися до класики, бодай в форматі аудіокнижок під час прибирання чи готування їжі. Прикінцевий "канон" від Семківа-Блума, щоправда, дуже нагадує курс літератури в школі чи в універі на філології, але ж це завжди цікаво - скільки у вас "галочок" у списку.
April 7, 2024
Я маю великий багаж читання книг
Але я не можу цього ж сказати про мій досвід усвідомленого читання
До якогось моменту мене це абсолютно не турбувало: книга мене розважала, відволікала, захоплювала, мене цікавив суто сюжет та й по всьому
А потім я відкрила для себе те, що в книзі може бути закладено, окрім сюжету, до фіга непримітних, з першого погляду, сенсів і глибин ( для мене непомітних)
Звісно, що це твердження стосується не всього літературного надбання планети, а переважно тієї частини, яка пройшла випробування часом і людьми
Отож, мені захотілося теж сягнути тих сенсів і глибин
Чи допомогла мені в цьому книга Семківа? (а я сильно на неї розраховувала)
Однозначно так
Вона допомогла мені структурувати те, що я знала і доповнила пробіли
Чи буду я тепер ламати класику як прутик через коліно? Нє
Але я точно тепер знаю куди копать і де шукать лопату
.
Що ще?
Однозначно читайте!!
Але я не можу цього ж сказати про мій досвід усвідомленого читання
До якогось моменту мене це абсолютно не турбувало: книга мене розважала, відволікала, захоплювала, мене цікавив суто сюжет та й по всьому
А потім я відкрила для себе те, що в книзі може бути закладено, окрім сюжету, до фіга непримітних, з першого погляду, сенсів і глибин ( для мене непомітних)
Звісно, що це твердження стосується не всього літературного надбання планети, а переважно тієї частини, яка пройшла випробування часом і людьми
Отож, мені захотілося теж сягнути тих сенсів і глибин
Чи допомогла мені в цьому книга Семківа? (а я сильно на неї розраховувала)
Однозначно так
Вона допомогла мені структурувати те, що я знала і доповнила пробіли
Чи буду я тепер ламати класику як прутик через коліно? Нє
Але я точно тепер знаю куди копать і де шукать лопату
.
Що ще?
Однозначно читайте!!
October 23, 2022
Не читайте цю книгу, якцо ви вже давно і багато читаєте. Бо до вашої довжелезної черги "хочу прочитати" додасться ще довжелезний список серьозних книг на найближчі 20 років.
Ця книга реально є універсальною. Вона написана для читачів різного рівня, від початківців до заядлих. Ніякої зверхньості, дуже дотепно і легко.
Для себе я збережу його поради щодо нотаток у книжках. Бо в мене досі не підіймалася рука креслити у книгах) Це треба буде перебороти. Цінні поради щодо повільного читання. І обовʼязково створю файл з рекомендованною літератураю.
Тож книгу однозначно раджу)
Ця книга реально є універсальною. Вона написана для читачів різного рівня, від початківців до заядлих. Ніякої зверхньості, дуже дотепно і легко.
Для себе я збережу його поради щодо нотаток у книжках. Бо в мене досі не підіймалася рука креслити у книгах) Це треба буде перебороти. Цінні поради щодо повільного читання. І обовʼязково створю файл з рекомендованною літератураю.
Тож книгу однозначно раджу)
March 26, 2020
• це хороша штука, щоби систематизувати літературу в голові
• попри всі інші аргументи, виходить: що складніший текст, то кращий
• все одно, читати літературознавче – це завжди про суперечку з автором
• дивно читати про стиль, коли сам автор так заграє з читачем
• попри всі інші аргументи, виходить: що складніший текст, то кращий
• все одно, читати літературознавче – це завжди про суперечку з автором
• дивно читати про стиль, коли сам автор так заграє з читачем
July 13, 2020
Цунамі естетичного задоволення!
August 18, 2019
«Читання для чайників») Хороша книжка, особливо в розділах про причини читати й про складну літературу. Я спочатку вліпила авторові 4 зірки, бо він мене трохи вибісив трохи зневажливим ставленням до Стругацьких і фантастики в цілому (я тут як типовий любитель сай-фаю хотіла б прочитати лекцію про канон і будову гермошлему, але не буду), сумбурною манерою (іноді аж надто він заграє з публікою) і ще більш сумбурними списками наприкінці. Але щиро посміялась кілька разів і захотіла врешті повернутись до класики. І подумала: як же печально, що в школі мене пічкали невчасною літературою, і як класно, що універ виправив цю несправедливість.
Плюси: весело, доступно, надихає перечитувати класику і читати в принципі.
Мінуси: після лекцій Бикова і подкастів Юзефович (і ще після гуманітарного вишу)) книжка може здатись дуже поверхневою.
Плюси: весело, доступно, надихає перечитувати класику і читати в принципі.
Мінуси: після лекцій Бикова і подкастів Юзефович (і ще після гуманітарного вишу)) книжка може здатись дуже поверхневою.
April 10, 2025
Натрапляв на інтерв’ю Ростислава Семківа, і він там дуже харизматичний. А от книжки, що починалися зі слова «Як» не читав і не було бажання; здавалося, що це щось повчальне.
Але росія внесла свої корективи; загиблі діти в Кривому Розі; День жалоби; запланований із кінця липня культурний захід перенесли на наступний день, тому подумав приєднатися до обговорення.
Відразу напишу, що на обговорення я цю книжку не дочитав. Але прочитав тоді більшу частину. Нормальне таке обговорення вийшло.
А дочитав сьогодні. Перед тим кілька разів спіймав нечитун, порушивши заповідь автора не читати нецікаві книжки. Однак наприкінці вона для мене трохи виправилася; хоча після тонн категоризації аргументи надалі читалися мені як «гаразд», адже так треба: наприкінці підсумувати лекцію, чи то пак книжку.
Джойс. Кафка.
Кафка. Джойс.
Беккет порівнюється з Достоєвським на користь останнього. Не знаю, щось я від «Джакомо» не в захваті, а «Ґодо» Беккета мені миліше, ніж творчість Достоєвського. Погоджуюся, що «Перевтілення» має найбільшу кількість трактувань у світі. Хоча читалася мені легко ця повість.
Сам текст — це такий собі потік свідомості; чи то наукова праця; чи то наукпоп (ніби стильні, модні, молодіжні жартики мені сприймались, як таке щось); чи то повчальна лекція; чи то зара чоткій паца поговорить із тобою — словом, забагато спецій на одну книжку. Також незрозуміло мені авторське бачення потенційної читацької авдиторії; «красиві міста закінчаться, а цікаві книжки — ні»; проте, чи для багатьох людей красиві міста дійсно закінчаться? При тому, що, припускаю, добре зчитую, що саме хотів написати автор, але читається мені все одно то неоковирно. Якщо книжка написана для навернення фанатів… нехай буде «Священника», то стиль цієї книжки мене навпаки мотивує підсунути «Священника» ближче і притулити до грудей планшет з інтерв’ю пана Ростислава в Ютубі, а книжку закинути. Якщо це — вузькоспеціалізоване читання — тоді незрозумілий накид на Goodreads і закарпатські тексти, бо їх якраз книголюби прекрасно дужають.
Бентежне читання було. А, відповіді на заголовок розкидані гачками по книжці. Може, так і має бути.
Але росія внесла свої корективи; загиблі діти в Кривому Розі; День жалоби; запланований із кінця липня культурний захід перенесли на наступний день, тому подумав приєднатися до обговорення.
Відразу напишу, що на обговорення я цю книжку не дочитав. Але прочитав тоді більшу частину. Нормальне таке обговорення вийшло.
А дочитав сьогодні. Перед тим кілька разів спіймав нечитун, порушивши заповідь автора не читати нецікаві книжки. Однак наприкінці вона для мене трохи виправилася; хоча після тонн категоризації аргументи надалі читалися мені як «гаразд», адже так треба: наприкінці підсумувати лекцію, чи то пак книжку.
Джойс. Кафка.
Кафка. Джойс.
Беккет порівнюється з Достоєвським на користь останнього. Не знаю, щось я від «Джакомо» не в захваті, а «Ґодо» Беккета мені миліше, ніж творчість Достоєвського. Погоджуюся, що «Перевтілення» має найбільшу кількість трактувань у світі. Хоча читалася мені легко ця повість.
Сам текст — це такий собі потік свідомості; чи то наукова праця; чи то наукпоп (ніби стильні, модні, молодіжні жартики мені сприймались, як таке щось); чи то повчальна лекція; чи то зара чоткій паца поговорить із тобою — словом, забагато спецій на одну книжку. Також незрозуміло мені авторське бачення потенційної читацької авдиторії; «красиві міста закінчаться, а цікаві книжки — ні»; проте, чи для багатьох людей красиві міста дійсно закінчаться? При тому, що, припускаю, добре зчитую, що саме хотів написати автор, але читається мені все одно то неоковирно. Якщо книжка написана для навернення фанатів… нехай буде «Священника», то стиль цієї книжки мене навпаки мотивує підсунути «Священника» ближче і притулити до грудей планшет з інтерв’ю пана Ростислава в Ютубі, а книжку закинути. Якщо це — вузькоспеціалізоване читання — тоді незрозумілий накид на Goodreads і закарпатські тексти, бо їх якраз книголюби прекрасно дужають.
Бентежне читання було. А, відповіді на заголовок розкидані гачками по книжці. Може, так і має бути.
May 23, 2025
Пізнавальна, корисна книга. Читала, немов сиділа на суперцікавій лекції пана Ростислава. Однозначно варто ознайомитися, хоча б заради списку літератури в кінці книги ;)
March 4, 2019
«Колись у бібліотеці педуніверситету я читав щойно тоді виданий український переклад збірки «П‘яний корабель». Що це? Рембо? - зупинився наді мною знайомий з факультету фізичної культури, - даси потім почитати? І доки в моїй голові повільно крутилися коліщатка асоціацій, він вихопив книжку й щиро здивувався: Вірші? А прикинь, який бойовик зняли!»
⠀
Анекдотичний спогад, вміщений у книзі «Як читати класиків» не мав на меті образити жодного представника фізичної культури чи людини, яка не читала творів Артюра Рембо, я певна цього. Але, попри усю комічність, він змушує замислитись над поступом у читанні: як зробити так, аби не бовкнути і собі десь дурниці, і почати врешті читати «серйозну» літературу? Власне, уся книга саме про це.
⠀
На переконання Семківа, кожен із нас потенційно готовий до прочитання творів Джойса чи Вулф, але для цього потрібно прочитати багато «простіших» творів. Треба дорости, так би мовити, до інтертекстуальності та вибриків постмодерну. Розділ за розділом, літературознавець веде читача до sancta sanctorum - надважкого читання - і обіцяє, що буде цікаво.
⠀
Для мене книга виявилась не надто інформативною: несподіваних фактів про стиль письма того чи іншого автора, про секрети тієї чи іншої літературної я не дізналась. Все це вже було мною десь почуте чи прочитане, як, власне, і чимало «надважких» книг. Тому я думаю, що книга розрахована на людину, яка не має великого читацького досвіду, а тому разом із Семківом поволі плистиме книжковим морем.
⠀
Мені не сподобалась перша половина книги - абзаци в ній наче були випадково розкидані сторінками, як буває в тих випадках, коли чудовий лекційний матеріал намагаються перекласти на папір. Можливо тут я помиляюсь, адже не мала змоги чути лекції Семківа, проте саме таке враження у мене склалось. Також мені видалась дивною назва третього розділу «Мама Франкенштейна: складне читання», де Мері Шеллі отримує від автора згадку в одне речення.
⠀
Десь із третього розділу текст стає врівноваженішим, автор перестає стрибати від однієї думки до іншої, і можна насолоджуватись згадками про улюблених авторів.
То чи була книга для мене корисною? Скоріше так, бо нагадала мені про мої давні списки «треба прочитати», і підкинула кілька вартісних імен. Найближчі кілька днів переглядатиму «завдання на 20 років: 200+ сильних книг» від Семківа, аби переконатись, що в моїх списках нічого не бракує.
⠀
Загалом, раджу книгу тим, хто лише шукає свою стежку, яка веде до Маркеса і Кафки, бо тим, хто вже читає Джойса (і не важливо як довго), тут може забракнути нових знань. А от на лекцію Семківа я б із задоволенням сходила, бо страх як люблю, коли про літературу говорять вголос!
⠀
Анекдотичний спогад, вміщений у книзі «Як читати класиків» не мав на меті образити жодного представника фізичної культури чи людини, яка не читала творів Артюра Рембо, я певна цього. Але, попри усю комічність, він змушує замислитись над поступом у читанні: як зробити так, аби не бовкнути і собі десь дурниці, і почати врешті читати «серйозну» літературу? Власне, уся книга саме про це.
⠀
На переконання Семківа, кожен із нас потенційно готовий до прочитання творів Джойса чи Вулф, але для цього потрібно прочитати багато «простіших» творів. Треба дорости, так би мовити, до інтертекстуальності та вибриків постмодерну. Розділ за розділом, літературознавець веде читача до sancta sanctorum - надважкого читання - і обіцяє, що буде цікаво.
⠀
Для мене книга виявилась не надто інформативною: несподіваних фактів про стиль письма того чи іншого автора, про секрети тієї чи іншої літературної я не дізналась. Все це вже було мною десь почуте чи прочитане, як, власне, і чимало «надважких» книг. Тому я думаю, що книга розрахована на людину, яка не має великого читацького досвіду, а тому разом із Семківом поволі плистиме книжковим морем.
⠀
Мені не сподобалась перша половина книги - абзаци в ній наче були випадково розкидані сторінками, як буває в тих випадках, коли чудовий лекційний матеріал намагаються перекласти на папір. Можливо тут я помиляюсь, адже не мала змоги чути лекції Семківа, проте саме таке враження у мене склалось. Також мені видалась дивною назва третього розділу «Мама Франкенштейна: складне читання», де Мері Шеллі отримує від автора згадку в одне речення.
⠀
Десь із третього розділу текст стає врівноваженішим, автор перестає стрибати від однієї думки до іншої, і можна насолоджуватись згадками про улюблених авторів.
То чи була книга для мене корисною? Скоріше так, бо нагадала мені про мої давні списки «треба прочитати», і підкинула кілька вартісних імен. Найближчі кілька днів переглядатиму «завдання на 20 років: 200+ сильних книг» від Семківа, аби переконатись, що в моїх списках нічого не бракує.
⠀
Загалом, раджу книгу тим, хто лише шукає свою стежку, яка веде до Маркеса і Кафки, бо тим, хто вже читає Джойса (і не важливо як довго), тут може забракнути нових знань. А от на лекцію Семківа я б із задоволенням сходила, бо страх як люблю, коли про літературу говорять вголос!
Displaying 1 - 30 of 148 reviews