Бели лебеди летят

by Mikhailo Stelmakh, Михайло Стелмах, Любомир Б. Павлов (Translator)

Автобіографічна повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» змальовує нелегке дитинство хлопчика Михайлика, у якого не було навіть чобіт. Але це не завадило йому відчувати радість життя, помічати красу природи, бути добрим та милосердним, поважати хліборобську працю. З великою любов'ю згадує письменник своїх рідних — батька-матір, діда. Саме від них він отримав перші уроки людяності, відчуття прекрасного, здатність до мрії, почуття гумору й проніс їх через усе життя. Твір сповнений ліризму, місцями нагадує поезію.

Genres: Ukrainian Literature

159 pages, Hardcover

First published January 1, 1964

About the author

Mykhail Stelmakh (Ukrainian: Миха́йло Пана́сович Сте́льмах, 11 (24) May 1912, Diakivtsi, Letychev district, Vinnytsia region - September 27, 1983, Kyiv, Ukrainian SSR, USSR) was a Ukrainian novelist, poet, and playwright. Member of the Writers' Union of the USSR, academician of the USSR Academy of Sciences (since March 29, 1978), Hero of Socialist Labor (May 23, 1972). Father of playwright Yaroslav Stelmakh. Member of the Supreme Soviet of the USSR of the 6th-10th convocations.

Reviews

[Марія П. · Rating 3 out of 5]

Легка оповідь, добре читалося перед сном після довгого робочого дня. Доволі докладно описаний побут та життя українського села 20-х років минулого століття. Очікувала комуністичного ура-патріотизму, особливо враховуючи передмову, однак рада написати, що це не виправдалося. Книга про дитину, сільського «мужицького» хлопчика, який розповідає про всі події від першого лиця саме таким чином, як йому це запам’яталося та зрозумілося. Інколи автор дозволяє собі дрібненькі вставки від себе теперішнього, тобто 50-річного старіючого чоловіка. Цей нечастий контраст тільки більше заглиблює читача у дитячі клопоти. Стельмах дуже щиро про все розповідає, у мене не було ні краплі сумніву в його емоціях. Однак як він не старався показати все хороше зі свого дитинства, приправши це ностальгією, книжка все одно сумна. Це важке дитинство, інколи щасливе не завдяки, а всупереч, просто тому, що вік такий: наївний, довірливий та сповнений надією на все хороше. Мене рятувало знання, що надалі життя автора склалося доволі непогано, навіть здійснилися деякі мрії та сподівання. Без цього могло сприйматися геть тужливо.

На жаль, це все, що можна сказати хорошого про цей твір. Я не можу оцінити його вище середнього. Це не затягуюче чтиво з цікавим сюжетом та традиційною композицією. Це просто спогади з дитинства, доволі хаотичні, рвані, без якоїсь кінцевої мети чи чогось подібного. Починати читання можна з будь-якої сторінки, це ні на що не вплине. Ділення на глави взагалі не зрозуміло для чого там існує. Тому воно і йшло нормально перед сном на втомлений мозок. Коли мені хотілося «харчів для розуму» або чогось хоч трішки захоплюючого, то книжка здавалася надто нудною, тягучою та ледь не шкільною. Немає нічого унікального в цих спогадах. Місцями це типове старезне крехтіння за молодими роками. Таких історій у кожного діда й баби є кошик з торбинкою. Було б краще, якби автор таки розщедрився на якийсь притомний сюжет с експозицією, зав’язкою, кульмінацію і тд. Найбільш цікава частина - це останні 2 глави, вони якось більш упоряджені та літературно складені.

***

Тут окремо хочу вставити свою думку про ситуацію в родині автора. Най пан Стельмах мене пробачить, але ці думки не полишали мене впродовж усього читання. Автор описує своє дитинство, як сильно і сильно бідне, буквально впроголодь. Через усю книжку тягнеться тема відсутності в хлопчика чоботів та його шаленого прагнення читати та вчитися. Він єдина дитина в родині на 4 діючих дорослих, де дід має якесь ремесло, у них є невеличке господарство (кури, гуси, свині, кінь), город та ще й сад. В матері був ще й вищий одяг та навіть вишита квітами торба! І враховуючи це все на цю одну єдину дитину ця орава дорослих не могла спромогтися придбати хоч найдешевші чоботи? Або хоча б огризками зі шкіри чи просто тканини йому ноги прикрити? Та хоча б лапті йому зробити? Не вірю! Бідна дитина ще й наганяй постійно отримувала за те, що намагалася жити життя хоч так. Схоже за думкою батьків, які тупо економили на дитині, хлопчик мав навчитися літати. У мене немає ніяких гідних цього порталу слів, щоб описати, що я думаю про цих людей. До речі, автор описує своє оточення так, що в селі тільки в нього з тутешніх дітей не було хоч якогось взуття.

Книгу не можу радити.

[Анна Хлевная · Rating 4 out of 5]

Неймовірна чуйна автобіографічна історія. Часом хотілось плакати, а часом на душі було неймовірно тепло. А як гарно автор зображає природу, в кожному рядку вона сміється та дихає, немов жива істота. Дуже поетична мова, хоча декому вона може ускладнити читання, особливо якщо ви не любите описи природи. Дія відбувається на початку 20х років ХХ століття, закінчення першої світової, прихід до влади більшовиків та життя простого народу на історичному тлі, тому будьте готові до певних переконань автора.

[Julia Lukanina · Rating 4 out of 5]

Я би сказала, що то частина автобіографії. Не якийсь окремий твір з сюжетом і героями.
Просто спогади про дитинство.
До того ж кінець мені здався обірваним.
Я так і не зрозуміла, чого саме там автор вирішив шо дитинство кончилось і слів вже за то хватає.
Але читалось легко, нагадало Зачаровану Десну)

[Kris · Rating 2 out of 5]

Третьосортна автобіографічна книга, густо замішана на пропаганді совка і революції. Не корисна ні дітям, ні дорослим