What do you think?
Rate this book
Моноліт
Валерій Пузік — художник, письменник та режисер документального кіно. «Моноліт» — деб’ютна збірка короткої прози автора.
"Книга оповідань, яку ви тримаєте в руках, проведе вас шляхом відновленої свідомості людини, яка вижила під мінометним обстрілом. Пазл за пазлом проявляться образи минулого і риси майбутнього, з яких і формується нова реальність, яка шокує"
"Книга оповідань, яку ви тримаєте в руках, проведе вас шляхом відновленої свідомості людини, яка вижила під мінометним обстрілом. Пазл за пазлом проявляться образи минулого і риси майбутнього, з яких і формується нова реальність, яка шокує"
256 pages, Hardcover
Published January 1, 2018
3 people are currently reading
37 people want to read
About the author
Валерій Пузік
24 books29 followersВалерій Пузік — український художник, письменник, режисер.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).
Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.
Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).
Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.
Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
December 8, 2020
Книжка, яку я проковтнула за один вечір, бо почавши її читати, вже важко зупинитися, вона затягує в себе, допоки не перегорнеш останню сторінку. А потім ти сидиш і просто дивишся в простір, бо вона тебе й далі не відпускає…
Сповідь, оголена, чесна та глибоко особиста. Ілюстрація внутрішніх відчуттів на війні та поза нею, а це часто втома, яка породжує безнадію й апатію. І все описано простою й навіть беземоційною мовою, натомість емоції накривають читача. Адже автор настільки майстерно вибудовує оповідь, що ти отримуєш абсолютне занурення в текст, відчуваєш краплі дощу на своєму обличчі, трясешся з героями воєнними дорогами, боїшся під час нічного чергування, здригаєшся від вибухів і чекаєш, чи не впаде врешті ота бетонна плита, яка тримається на останній опорі, або ж бредеш розгублений і дезорієнтований у байдужому до тебе і взагалі до війни місті. А ще майже фізично вбираєш в себе втому героїв, бо вона настільки тягуча, що, здається, її можна краяти ножем.
Дитинство, Майдан, війна. Здавалось би, калейдоскоп тем, але всі вони якраз і складають моноліт, переплітаючись та взаємодоповнюючи одна одну.
У загальному емоційному контексті навіть оповідання-спогади про дитинство не є радісними (хоча, здавалося б, що може бути радіснішим, аніж наші дитячі спогади). Вони перетворюються на своєрідні готичні оповідки, у такий спосіб доповнюючи воєнні тексти. Окрім того, ці дитячі спогади, як на мене, слугують певним якорем для головного героя, адже вони залишилися незмінними, а він теперішній вже геть інший. Та згадуючи дитинство, важливих рідних людей, він намагається віднайти і згадати себе, щоб спробувати примиритися з цим новим досвідом, відштовхнутися від точки опори, яка теж є частиною моноліту, і вжитися (вижити) в новій реальності.
А ще в цій книзі мертві постійно поряд із живими. Поряд із предками стають загиблі побратими. Вони ще не зрозуміли, що вже померли, а тому їхню присутність теж можна відчути фізично. І їх, і усвідомлення їхнього небуття тепер теж потрібно вбудовувати в моноліт життя. І те, наскільки це вдасться зробити, визначить це подальше життя.
Сподіваюся, що книга допомогла авторові. Думаю, написати її йому було просто необхідно. І, можливо, зараз вона допомогла примиритися і – жити далі.
А тим, хто ще не встиг прочитати «Моноліт», я просто заздрю – ваш катарсис ще попереду.
Сповідь, оголена, чесна та глибоко особиста. Ілюстрація внутрішніх відчуттів на війні та поза нею, а це часто втома, яка породжує безнадію й апатію. І все описано простою й навіть беземоційною мовою, натомість емоції накривають читача. Адже автор настільки майстерно вибудовує оповідь, що ти отримуєш абсолютне занурення в текст, відчуваєш краплі дощу на своєму обличчі, трясешся з героями воєнними дорогами, боїшся під час нічного чергування, здригаєшся від вибухів і чекаєш, чи не впаде врешті ота бетонна плита, яка тримається на останній опорі, або ж бредеш розгублений і дезорієнтований у байдужому до тебе і взагалі до війни місті. А ще майже фізично вбираєш в себе втому героїв, бо вона настільки тягуча, що, здається, її можна краяти ножем.
Дитинство, Майдан, війна. Здавалось би, калейдоскоп тем, але всі вони якраз і складають моноліт, переплітаючись та взаємодоповнюючи одна одну.
У загальному емоційному контексті навіть оповідання-спогади про дитинство не є радісними (хоча, здавалося б, що може бути радіснішим, аніж наші дитячі спогади). Вони перетворюються на своєрідні готичні оповідки, у такий спосіб доповнюючи воєнні тексти. Окрім того, ці дитячі спогади, як на мене, слугують певним якорем для головного героя, адже вони залишилися незмінними, а він теперішній вже геть інший. Та згадуючи дитинство, важливих рідних людей, він намагається віднайти і згадати себе, щоб спробувати примиритися з цим новим досвідом, відштовхнутися від точки опори, яка теж є частиною моноліту, і вжитися (вижити) в новій реальності.
А ще в цій книзі мертві постійно поряд із живими. Поряд із предками стають загиблі побратими. Вони ще не зрозуміли, що вже померли, а тому їхню присутність теж можна відчути фізично. І їх, і усвідомлення їхнього небуття тепер теж потрібно вбудовувати в моноліт життя. І те, наскільки це вдасться зробити, визначить це подальше життя.
Сподіваюся, що книга допомогла авторові. Думаю, написати її йому було просто необхідно. І, можливо, зараз вона допомогла примиритися і – жити далі.
А тим, хто ще не встиг прочитати «Моноліт», я просто заздрю – ваш катарсис ще попереду.
January 10, 2023
Книжка дуже філософська про війну на сході.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews