What do you think?
Rate this book
Транс
Перекладач і письменник Остап Українець, який нещодавно стрімко увійшов у вітчизняний культурний простір майстерними перекладами Говарда Філіпса Лавкрафта та дебютним, тепло сприйнятим читачами і критиками, романом «Малхут», продовжує своє письменницьке паломницво і презентує другий роман «Транс».
Цього разу письменник звертається до середньовічної легенди про Філософський Камінь та алхімічних трактатів, які накладає на подорож багатогранним сьогоденням і через символіку яких досліджує автоеротизм та андрогінність свого героя. Проводячи персонажів таємничим Паломництвом: містами сучасної Європи та сторінками класичної літератури, письменник постійно ставить їх у ситуацію між вибором та напередвизначеністю самих себе.
Європа, наші дні. Молодий хлопець вирушає в мандрівку, Паломництво, мета якого йому невідома, а кожен крок вказує лише на наступний. Ним рухає бажання з'ясувати, ким є друга особа, із якою він ділить тіло, а також – хто такий зловісний Третій, що завжди йде поруч із ними. Водночас слідчий віденської поліції кидається навздогін за єдиним свідком дивного злочину, проходячи маршрут Паломництва у зворотньому напрямку – у процесі розслідування йому відкривається правда про головного героя. Правда, яку і сам герой може дізнатися, тільки здійснивши самопожертву.
Відповідь на запитання «про що цей роман?» у кожного буде своя, так само, як і трактування, ким насправді був головний герой на початку «Трансу» і ким він став наприкінці.
Цього разу письменник звертається до середньовічної легенди про Філософський Камінь та алхімічних трактатів, які накладає на подорож багатогранним сьогоденням і через символіку яких досліджує автоеротизм та андрогінність свого героя. Проводячи персонажів таємничим Паломництвом: містами сучасної Європи та сторінками класичної літератури, письменник постійно ставить їх у ситуацію між вибором та напередвизначеністю самих себе.
Європа, наші дні. Молодий хлопець вирушає в мандрівку, Паломництво, мета якого йому невідома, а кожен крок вказує лише на наступний. Ним рухає бажання з'ясувати, ким є друга особа, із якою він ділить тіло, а також – хто такий зловісний Третій, що завжди йде поруч із ними. Водночас слідчий віденської поліції кидається навздогін за єдиним свідком дивного злочину, проходячи маршрут Паломництва у зворотньому напрямку – у процесі розслідування йому відкривається правда про головного героя. Правда, яку і сам герой може дізнатися, тільки здійснивши самопожертву.
Відповідь на запитання «про що цей роман?» у кожного буде своя, так само, як і трактування, ким насправді був головний герой на початку «Трансу» і ким він став наприкінці.
200 pages, Hardcover
Published January 1, 2018
2 people are currently reading
44 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
May 27, 2018
З одного боку, хочеться порадити цей текст тим, кому зайшли «Маятник Фуко» Умберто Еко, «Янгол західного вікна» Ґустава Майрінка, «Алхімік» і «Паломництво» Коельо, Кастанеда тощо. З іншого боку, тим, хто це все прочитав, цей текст буде вже нецікавим – в «алхімічному романі» ніхто не вигадав нічого нового ще з 1602 року («Хімічне весілля Хрістіана Розенкрейца» – власне, перший і єдиний оригінальний твір цього напрямку). «Транс» – це саме «текст»: не «роман», не «сюжет», не «тревелог».
Є така драбинка Гофстедтера з книги «Ґьодель, Ешер, Бах». На нижніх її поверхах є окремі нейронні імпульси, тоді сигнали, вище – символи, спочатку прості (наприклад, «зелений колір справа внизу на сітківці»), потім складніші й складніші («трава»), потім поняття, смисли, думки і абстракції. Так от, повноцінний роман має займати певну кількість поверхів на цій драбинці. Якщо в нього немає «низу» – то перед вами Дуґлас Адамс із його вазоном герані, який раптово матеріалізується поряд із головним героєм, хоча жодні закони фізики описуваного світу не передбачали цього (випадкові елементарні події). Якщо немає «верху», то це Бунін: нудне примітивне чтиво, в якому сюжет розвивається ніби правильно і згідно з усіма законами фізики, хімії, біології, соціології та антропології, але глобально цей «сюжет» нікуди не веде читача, в усьому цьому немає жодного сенсу, і після прочитання книжки у вас виникає враження, що ви даремно згаяли час, просто дізнавшись якусь біографію якихось нецікавих персонажів, які завтра вивітряться з вашої пам’яті. А от якщо немає «середини» драбинки – тоді це «алхімічний роман». Елементарні події наче в порядку: повернувши за ріг вулиці, герой не провалюється несподівано в портал, який веде до нього додому, на Місяць чи на мікроскопічний рівень матерії, а потрапляє на наступну вулицю. Глобальний сенс теж ніби є: відбувається якесь велике алхімічне перетворення, символічно втілене в тих чи інших подіях, персонажах і сценах. Але от серединою довелося пожертвувати: зв’язати всі ці події в притомні причинно-наслідкові зв’язки не виходить. Я не кажу, що це добре або погано – це просто чтиво на любителя (адже Бунін теж якимось чином Нобелівську премію дістав, хе). А от не-любитель побачить просто мішанину тексту, мішанину подій, і вирішить, що автор таки просадив мозок на тих своїх психотропних грибах.
Було декілька знахідок (), але хотілося їх побачити в трохи іншому контексті. Бо цей контекст я розумів тільки завдяки потужній попередній підготовці у вигляді інших «алхімічних романів», а після такої підготовки, повторюся, всі ці символи виглядають вторинно.
Ну, і ще – текст погано вичитаний редактором. (Певно, редактор теж не витримав знущань над українською мовою, хе.)
Побажання автору – знизити рівень ерудиції. Алюзій, референсів і рідковживаних термінів трохи забагато; якщо навіть мені деколи доводилося лізти в гугл (і не для того, щоб «знати все», а просто для того, щоб продовжувати насолоджуватися текстом!), то більшість читачів, думаю, взагалі не прожує такий товстий шар інформації. Текст, забитий географічними назвами, теж мало що промовляє до читача.
Є така драбинка Гофстедтера з книги «Ґьодель, Ешер, Бах». На нижніх її поверхах є окремі нейронні імпульси, тоді сигнали, вище – символи, спочатку прості (наприклад, «зелений колір справа внизу на сітківці»), потім складніші й складніші («трава»), потім поняття, смисли, думки і абстракції. Так от, повноцінний роман має займати певну кількість поверхів на цій драбинці. Якщо в нього немає «низу» – то перед вами Дуґлас Адамс із його вазоном герані, який раптово матеріалізується поряд із головним героєм, хоча жодні закони фізики описуваного світу не передбачали цього (випадкові елементарні події). Якщо немає «верху», то це Бунін: нудне примітивне чтиво, в якому сюжет розвивається ніби правильно і згідно з усіма законами фізики, хімії, біології, соціології та антропології, але глобально цей «сюжет» нікуди не веде читача, в усьому цьому немає жодного сенсу, і після прочитання книжки у вас виникає враження, що ви даремно згаяли час, просто дізнавшись якусь біографію якихось нецікавих персонажів, які завтра вивітряться з вашої пам’яті. А от якщо немає «середини» драбинки – тоді це «алхімічний роман». Елементарні події наче в порядку: повернувши за ріг вулиці, герой не провалюється несподівано в портал, який веде до нього додому, на Місяць чи на мікроскопічний рівень матерії, а потрапляє на наступну вулицю. Глобальний сенс теж ніби є: відбувається якесь велике алхімічне перетворення, символічно втілене в тих чи інших подіях, персонажах і сценах. Але от серединою довелося пожертвувати: зв’язати всі ці події в притомні причинно-наслідкові зв’язки не виходить. Я не кажу, що це добре або погано – це просто чтиво на любителя (адже Бунін теж якимось чином Нобелівську премію дістав, хе). А от не-любитель побачить просто мішанину тексту, мішанину подій, і вирішить, що автор таки просадив мозок на тих своїх психотропних грибах.
Було декілька знахідок (), але хотілося їх побачити в трохи іншому контексті. Бо цей контекст я розумів тільки завдяки потужній попередній підготовці у вигляді інших «алхімічних романів», а після такої підготовки, повторюся, всі ці символи виглядають вторинно.
Ну, і ще – текст погано вичитаний редактором. (Певно, редактор теж не витримав знущань над українською мовою, хе.)
Побажання автору – знизити рівень ерудиції. Алюзій, референсів і рідковживаних термінів трохи забагато; якщо навіть мені деколи доводилося лізти в гугл (і не для того, щоб «знати все», а просто для того, щоб продовжувати насолоджуватися текстом!), то більшість читачів, думаю, взагалі не прожує такий товстий шар інформації. Текст, забитий географічними назвами, теж мало що промовляє до читача.
February 3, 2020
Попри наявність низки алюзій, увесь роман поставав в уяві наче фільм "Дев'яті ворота". Звичайно "Транс" не є трилером чи жахами в класичному розумінні, однак у них наявні певні елементи цих жанрів. Загалом ця історія пасує для екранізації.
April 13, 2021
Український постмодерний роман написаний у стилі творів кінця 90-их/початку 2000-их.
August 7, 2018
Хороший, добротно написаний роман, наповнений дотепною грою зі смислами та словами, у якого є один лише недолік - він запізнився в часі років так на двадцять :) Якби він вийшов одночасно з "Перверзіями" Андруховича або p "Generation П" Пєлєвіна, то виглядав би доречно. А в 2018 році, як на мене, виглядає анахронізмом. Не вистачило мені там пошуків "нової щирості", одним словом :) Але в післямові автор чесно каже, що роман цей дуже особистий, свого роду терапія, тому всі мої міркування, зрештою, не такі й важливі. Те, для чого роман був написаний, сподіваюся, відбулося.
September 30, 2018
Після достатньо цікавого "Малхута" новий невеликий роман "Транс", радше повість, справив на мене двояке враження. Автор описує пригоди, часом містичні, молодого чоловіка, особистість якого роздвоїлася. На мою думку, твір перенасичено поверховим описом відомих європейських міст (Краків, Прага, Відень, Дрезден тощо), назвами вулиць, закладів... Я бував у багатьох з тих міст, тому я можу спокійно слідкувати за розповіддю та розуміти де перебуває протагоніст, і що автор намагається донести. Але для особи, яка не подорожувала Європою, доведеться постійно звертатися до інших джерел (як мінімум Вікіпедії). Твір переобтяжений назвами вулиць, маршрутів. Багато речень, викладеного різними іноземними мовами, однак, трапляються помилки. У мене склалося враження, що автор поставив собі завдання швидко написати твір у певному стилі і виконав цю задачу.
April 7, 2021
Текст насичений сенсами. А я таке обожнюю.
Деталізований, містичний шлях, яким крокує герой роману є якимось нескінченним, або навпаки логічно фіналізованим... Подорож по містах Європи накладено на пошуки шляху самого героя і його я.
Деталізований, містичний шлях, яким крокує герой роману є якимось нескінченним, або навпаки логічно фіналізованим... Подорож по містах Європи накладено на пошуки шляху самого героя і його я.
June 14, 2018
У мене не велика бібліотека, я, скоріше за, все не знайомий із бібліотекою Трансу, що завадило мені зрозуміти усе, про що розповідав Автор у певних моментах твору. Я не знайомий з аналогічними романами. Не зважаючи на все вище написане хочу поділитися своїми відчуттями опісля прочитання роману (пройшло хвилин п'ять як я його закінчив).
Із самого початку роман відчуваєтсья як купа насичених подіями епізодів, які між собою пов'язані, але відчуваються дуже відірваними й так до самого фіналу, це збиває з пантелику та поскладнює сприяняття твору. Також, як на мене, назва роману є вірною, під час читання складається враження, що ГГ перебуває у певному трансі та всі його відчуття наче у тумані.
Не знаю чи це вплив Лавкравта (соперекладачем творів якого був Автор), або стиль написання лише цього твору (тому як Малхут не "страждав" цим), дуже багато описових моментів які можуть розтягнутися на половину сторінки. Сюди можна включити назви вулиць, автошляхів, опис перехожих, оточуючого середовища, роздуми про алхімічні перетворення, релігію, тощо. Частини про релігію та алхімію, як на мене, вимагають знання пов'язаної літератури. Можливо це лише моє враження, ці описові моменти теж збивають з пантелику і ти втрачаєш суть описуваного.
Дуже не сподобалась відсутність приміток із перекладами текстів іноземною мовою. Якщо у випадку з польською та англійською це ще нормально, то італійська(іспанська?), латинь, німецька змушують або пропустити репліки, або лізти за телефоном, що у свою чергу також відволікає від читання.
Однак, приблизно на 80% тексту для мене відкрилася, скажімо так, "фішка" твору, метод яким Автор хотів подати історію читачу, і це змінило моє сприйняття роману у ліпшу сторону. Я б сказав це щось схоже на сучасні ігри у яких є кілька способів пройти шлях запропонований гравцю, звучить цікаво, але коли ти не знаєш що у тебе є така можливість, то все перетворюється на трохи незрозумілу кашу.
Дякую, Остапе, за цікаву концепцію роману та кількість знань вкладених у нього. Гадаю, через деякий час я спробую прочитати твір "правильно" не змішуючи часові потоки, від початку до кінця або ж навпаки. І я точно пораджу моїй Гільді прочитати його одним із шляхів.
Мущ ?
П.С. Не очікував зустріти плакат танцівника, сучасну музику з радіо та бідолашного поляка, який порушував пдр. Дякую.
Із самого початку роман відчуваєтсья як купа насичених подіями епізодів, які між собою пов'язані, але відчуваються дуже відірваними й так до самого фіналу, це збиває з пантелику та поскладнює сприяняття твору. Також, як на мене, назва роману є вірною, під час читання складається враження, що ГГ перебуває у певному трансі та всі його відчуття наче у тумані.
Не знаю чи це вплив Лавкравта (соперекладачем творів якого був Автор), або стиль написання лише цього твору (тому як Малхут не "страждав" цим), дуже багато описових моментів які можуть розтягнутися на половину сторінки. Сюди можна включити назви вулиць, автошляхів, опис перехожих, оточуючого середовища, роздуми про алхімічні перетворення, релігію, тощо. Частини про релігію та алхімію, як на мене, вимагають знання пов'язаної літератури. Можливо це лише моє враження, ці описові моменти теж збивають з пантелику і ти втрачаєш суть описуваного.
Дуже не сподобалась відсутність приміток із перекладами текстів іноземною мовою. Якщо у випадку з польською та англійською це ще нормально, то італійська(іспанська?), латинь, німецька змушують або пропустити репліки, або лізти за телефоном, що у свою чергу також відволікає від читання.
Однак, приблизно на 80% тексту для мене відкрилася, скажімо так, "фішка" твору, метод яким Автор хотів подати історію читачу, і це змінило моє сприйняття роману у ліпшу сторону. Я б сказав це щось схоже на сучасні ігри у яких є кілька способів пройти шлях запропонований гравцю, звучить цікаво, але коли ти не знаєш що у тебе є така можливість, то все перетворюється на трохи незрозумілу кашу.
Дякую, Остапе, за цікаву концепцію роману та кількість знань вкладених у нього. Гадаю, через деякий час я спробую прочитати твір "правильно" не змішуючи часові потоки, від початку до кінця або ж навпаки. І я точно пораджу моїй Гільді прочитати його одним із шляхів.
Мущ ?
П.С. Не очікував зустріти плакат танцівника, сучасну музику з радіо та бідолашного поляка, який порушував пдр. Дякую.
January 7, 2024
Я прочитав ‘’Транс’’ за два дні. Точніше, за п’ять годин двох днів. Українець, каже що писав його три місяці.
Читати почав в дорозі, ні це була не подорож, я повертався додому. В навушниках Sinnerman Ніни Саймон. Історія розкочегарюється поволі, мова трохи важкувата, автор легко кидає іншомовні фрази і слова. Звісно, це підкреслює атмосферу і дозволяє краще вгрузнути в сюжет, але людям непідготованим до лінгвоігор це може здатись кітчем, таким-собі літературним маньєризмом.
Це аж ніяк не розслабляюче, легке читання. Ви можете зопалу взятись за книгу і вкінці вхопити десь 15-20% смислових мотивів і алюзій, тому спішити не варто. Але сам формат і потік слів тягне за собою і приходиться бігти, захекуючись вихоплювати образи і натяки. Інколи трапляються зупинки, заправки, бо ми їдемо попутним транспортом.
Під час цих зупинок корисно і зовсім не соромно використати Вікіпедію, або Ґуґл. Я зробив це кілька разів – перекладав грецьку і зачитався статтею про Сікстинську Мадонну і шестипалого Сікста(насправді їх п’ять). Дрезден, Рібера і його Інесса.
Моя зацікавленістю окультизмом, алхімією і етсетера, почалась від людини, котра ‘’вбила магію’’ – Фрейзера, я не читав Ріплі і не планую найближчим часом, тому деякі пасхалки лишились за бортом.
З іншої сторони – тішать міфологічні алюзії, творення світу, Уроборос і інші істоти бестіарію.
А ще – вдалий кінець. Епічний.
Зараз скажу шаблонну фразу, але ‘’цю книгу кожен зрозуміє по своєму’’, комусь Твін Пікс і Широко Заплющені очі Кубрика, комусь Нут, Йормунданґ і Ґолем, комусь рубрика ‘’Чи знаєте ви що?’’, комусь Химера з Пєлєвіна, Кортасара і Еко, комусь Ґідгарґіум і Сульфур, а комусь звичайний білий щуМ.
Читати почав в дорозі, ні це була не подорож, я повертався додому. В навушниках Sinnerman Ніни Саймон. Історія розкочегарюється поволі, мова трохи важкувата, автор легко кидає іншомовні фрази і слова. Звісно, це підкреслює атмосферу і дозволяє краще вгрузнути в сюжет, але людям непідготованим до лінгвоігор це може здатись кітчем, таким-собі літературним маньєризмом.
Це аж ніяк не розслабляюче, легке читання. Ви можете зопалу взятись за книгу і вкінці вхопити десь 15-20% смислових мотивів і алюзій, тому спішити не варто. Але сам формат і потік слів тягне за собою і приходиться бігти, захекуючись вихоплювати образи і натяки. Інколи трапляються зупинки, заправки, бо ми їдемо попутним транспортом.
Під час цих зупинок корисно і зовсім не соромно використати Вікіпедію, або Ґуґл. Я зробив це кілька разів – перекладав грецьку і зачитався статтею про Сікстинську Мадонну і шестипалого Сікста(насправді їх п’ять). Дрезден, Рібера і його Інесса.
Моя зацікавленістю окультизмом, алхімією і етсетера, почалась від людини, котра ‘’вбила магію’’ – Фрейзера, я не читав Ріплі і не планую найближчим часом, тому деякі пасхалки лишились за бортом.
З іншої сторони – тішать міфологічні алюзії, творення світу, Уроборос і інші істоти бестіарію.
А ще – вдалий кінець. Епічний.
Зараз скажу шаблонну фразу, але ‘’цю книгу кожен зрозуміє по своєму’’, комусь Твін Пікс і Широко Заплющені очі Кубрика, комусь Нут, Йормунданґ і Ґолем, комусь рубрика ‘’Чи знаєте ви що?’’, комусь Химера з Пєлєвіна, Кортасара і Еко, комусь Ґідгарґіум і Сульфур, а комусь звичайний білий щуМ.
May 8, 2022
Знайшов цю книжкчку, як і багато інших, в місцевій бібліотеці. Вибрав, оскільки нещодавно почав слідкуватиза автором в фб і було цікаво, що пан Остап вміє. І мушу сказати, що вміє ще й як.
Сподобалося, що в книжці багата мова. Кожне речення я артекулював, хотілося читати в голос. Початок і кінець історії мене захопили, сподобалася частина з вампіром. Оповідь не має впізнаваної структури, сприймається по новому.
Трохи засинав на 'другому акті' якщо тут і можна так поділити. Багато де текст є потоком свідомості, що дійсно вганяє в транс, але дуже важко слідкувати за суттю і взагалі якось пояснити самому собі, на що я щойно витратив півгодини.
Загальне враження позитивне, хочеться більше читати таких книжок, може і я колись буду таким же інтелектуалом. Після останнього прочитаного слова я не знаю про, що ця книжка. Але після прочитання я знову змотивувався писати свої історії. Тому дякую автору та рекомендую всім для прочитання.
Сподобалося, що в книжці багата мова. Кожне речення я артекулював, хотілося читати в голос. Початок і кінець історії мене захопили, сподобалася частина з вампіром. Оповідь не має впізнаваної структури, сприймається по новому.
Трохи засинав на 'другому акті' якщо тут і можна так поділити. Багато де текст є потоком свідомості, що дійсно вганяє в транс, але дуже важко слідкувати за суттю і взагалі якось пояснити самому собі, на що я щойно витратив півгодини.
Загальне враження позитивне, хочеться більше читати таких книжок, може і я колись буду таким же інтелектуалом. Після останнього прочитаного слова я не знаю про, що ця книжка. Але після прочитання я знову змотивувався писати свої історії. Тому дякую автору та рекомендую всім для прочитання.
January 31, 2026
Транс- другий після "Малхуту" роман автора. Я б навіть сказала, що це повість, бо обсяг всього 196 сторінок тексту.
Щодо мого враження і сприйняття- найкраще це висловив сам автор, а я зацитую :
"Більшості написаного я не зрозумів- попри любов до історії, цих подій я не знав. Щось начебто зрозуміле вбачалось мені у її рядках. Тільки я все не міг збагнути, що саме".
Тут багато намішано, є і так би мовити тревел блог, є висоий текст, є певний уроборос сюжету, трансформація героя, інь і янь (злиття жіночого і чоловічого я), паломництво , постійне переміщення, погляд на подію 2х персонажів, при тому, що вони зміщені у часу.
Є бари, бійки, наркотики, мафія.
Мені- забагато.
Та є перлинки- є такі викохані тексти в самому тексті, є РПЦ з культом Баби Яги (ще надсатирично, і сам опис, і процедура посвячення).
Як бачите, роман не залишив мене байдужою :) , але й повністю я його не осягнула.
Щодо мого враження і сприйняття- найкраще це висловив сам автор, а я зацитую :
"Більшості написаного я не зрозумів- попри любов до історії, цих подій я не знав. Щось начебто зрозуміле вбачалось мені у її рядках. Тільки я все не міг збагнути, що саме".
Тут багато намішано, є і так би мовити тревел блог, є висоий текст, є певний уроборос сюжету, трансформація героя, інь і янь (злиття жіночого і чоловічого я), паломництво , постійне переміщення, погляд на подію 2х персонажів, при тому, що вони зміщені у часу.
Є бари, бійки, наркотики, мафія.
Мені- забагато.
Та є перлинки- є такі викохані тексти в самому тексті, є РПЦ з культом Баби Яги (ще надсатирично, і сам опис, і процедура посвячення).
Як бачите, роман не залишив мене байдужою :) , але й повністю я його не осягнула.
December 26, 2025
Суміш магічного реалізму, постмодернізму, фєнтезі з дрібкою детективу
Displaying 1 - 11 of 11 reviews