Молитва за владу: Українці та євреї в революційну добу

by Henry Abramson, Генрі Абрамсон

Після краху Російської імперії українці та євреї, подолавши взаємні протиріччя, разом працювали над створенням Міністерства єврейських справ у рамках нової Української держави. Цей сміливий експеримент тривав зовсім недовго – допоки існувала сама незалежна Українська Народна Республіка. Генрі Абрамсон досліджує цей складний період українсько-єврейської історії, показує як складалися міжетнічні стосунки за часів різних українських урядів. Особливу увагу приділено постаті Симона Петлюри і його ставленню до євреїв.

Для всіх, хто цікавиться добою Української революції і міжетнічними стосунками.

Genres: History

320 pages, Hardcover

First published August 31, 1999

About the author

Henry Abramson is a Dean of Touro's Lander Colleges, serving at the Avenue J campus in Brooklyn, New York. A native of northern Ontario, Canada, he earned his PhD in History from the University of Toronto and went on to hold post-doctoral fellowships and visiting appointments at Cornell, Harvard, Oxford and the Hebrew University of Jerusalem. His research has been recognized with fellowships from the Social Sciences and Research Council of Canada, the National Endowment for the Humanities, and he has won numerous teaching awards, including the Excellence in the Academy Award from the National Education Association.

Reviews

[Serhiy]

У нас люблять посилатись на цю монографію для спростування вини Петлюри у погромах, буквально вчора натрапив на відому цитату з неї у статті Історичної правди:

«Довести, що Петлюра був відповідальний за погроми як суб'єкт, неможливо; дійсно, всі доступні свідчення вказують, що він аж ніяк не був організатором погромів. З іншого боку, як очільник держави він повинен був нести відповідальність за вчинки своєї армії, незважаючи на те, що сам досить слабко контролював її.»

Проте Абрамсон досліджує не лише погроми, але й менш відому загалу спробу створення єврейської автономії в УНР і співпраці українських та єврейських політиків у Центральній Раді та Міністерстві єврейських справ. На українську сторону єврейських політиків схилила зростаюча сила українського руху, послідовна відданість автономії та підтримка політичної єдності земель колишньої Російської імперії. Останній пункт був визначальним, і коли на початку 1918 року Україна проголосила незалежність, єврейсько-українська співпраця почала тріщати оп швах. До того ж єврейські політики мали ті ж самі вади, що й українські: брак державницького досвіду, схильність до партійних інтриг та недалекоглядність. Характерний приклад — питання єврейської самооборони після перших погромів, яке виявилось досить дискусійним. Єврейські соціалістичні партії Ради схилялися до того, щоб сформувати слідчі комітети з метою вивчити всі деталі, бувши не в особливому захваті від ідеї створення загонів самооборони. Сіоністи навпаки, ідею організації загонів підтримували. Центральна Рада й генеральний секретар військових справ Симон Петлюра вважали їх також слушним задумом. Та Моше Рафес із Бунду заявив, що єврейські військові частини лише провокуватимуть подальші погроми (sic!), а Макс Шац-Анін із Фарейнікте попередив, що така ідея — «проти інтересів і волі народу». Ідея зійшла нанівець, подальші події добре відомі.

[Aliona Tkach · Rating 5 out of 5]

Перегорнула останню сторінку книжки Генрі Абрамсона «Молитва за владу» і мимоволі вирвалося слово «дякую».

Якщо вас переконують чи переконали, що українці антисеміти, особливо за часів УНР та Петлюри, прочитайте цю книжку. Якщо ви вважаєте, що українці ніколи й мухи не образили, а тільки всі нас ображали, прочитайте цю книжку. Якщо вважаєте, що українці самі винні, що сто років тому не втримали владу і не зберегли державність, прочитайте цю книжку.

Автор більшість часу в книжці приділяє увагу саме єврейським рухам та політичним партіям. Розкриває стосунки цих єврейських партій, а їх найбільш впливових було шість, з владою УНР, потім Директорії. Тут і про погроми – хто вчиняв, коли, з яких причин. Й про причини та час появи такого затятого переконання на заході, що Петлюра був лютий антисеміт і особисто давав накази вчиняти погроми (спойлер: це не так).

Найкраще в цій книжці для мене – ніяких зайвих емоцій, тільки документи, факти, аналітика. Все називається своїми іменами, немає голослівних звинувачень, але там де факт провини очевидний, так і говориться.

Читаючи книжку, раз-по-раз виникала думка, що сто років тому Україна майже не мала шансу зберегти державність. І не тільки через внутрішні сварки, брак еліти чи що українське селянство ще не думало категоріями нації (як про це писав Грицак), навіть не стільки через це. Занадто потужними були зовнішні фактори: західні країни, які не бачили України як окремої держави і російські більшовики.

[Vittorio Pelemeni · Rating 4 out of 5]

excellent