Цезарій Збєшховський (нар.1975 р.) – випускник факультету полоністики Варшавського університету.
Його оповідання та повісті друкувалися на шпальтах часописів «Нова фантастика», «Убік», «Science Fiction, Fantasy & Horror», а також у антологіях «Нове надходить», «Без героя», «Science fiction». Перша дебютна книжка Цезарія Збєшховського – збірка оповідань «Реквієм для ляльок» (2008), дія яких відбувається у вигаданому світі міста Рамма. «Голокост F» (2013) став візитівкою Збєшховського. Відтоді автор написав ще кілька оповідань та повістей, а наразі працює над своїм другим романом.
Роман «Голокост F» – рідкісний зразок сучасної безкомпромісної наукової фантастики: тут візія майбутнього настільки ж важлива, як і долі персонажів, а філософські концепції не менш захопливі, ніж сюжет. Масштабність Ніла Стівенсона, ядуча іронія Пітера Воттса, трохи божевільний погляд на реальність, притаманний Філіпу К. Діку, – і все це помножено на традиції кращих взірців польської фантастики. Крім роману, до книжки увійшла низка оповідань та повістей, самостійних за сюжетом, але пов'язаних з «Голокостом F» спільним світом.
Роман отримав три престижні премії польського фендому: премію «SFinks», премію найстарішого польського журналу фантастики «Nowa Fantastyka» та премію імені Єжі Жулавського.
Майбутнє – невідворотне й невблаганне. Воно наближається до нас зі швидкістю космічного корабля «Серце пітьми», що дивним чином знову повернувся на орбіту Землі. От тільки що принесло це «Серце» – і чи буде кому зустріти його на Землі?
Людство дійшло до межі, кількість змін досягла критичної маси – і схоже, от-от настане кінець не тільки світу, яким його знали всі ці тисячі років. Зникають суспільства, знецінюється сенс, розмивається пам'ять. І що далі, то примарніша межа між людиною з плоті й крові та свідомістю, що існує у цифровому, віртуальному світі. Може, той віртуальний світ – єдиний прихисток людства? На планеті, яка охоплена епідемією войовничої Сарани та модифікованими «вампірами», не лишилося нічого, за що варто було б боротися. Чи, може, все-таки лишилося?..
Оо, вот это то, что я люблю. Мозголомный постгуманистический фант, странная идея про бога как рассредоточенное в людях добро плазмата да еще авторская страсть в тексте.
Zaskoczyła mnie ta powieść - bardzo konsekwentnie, sugestywnie budowany świat, z rozmachem takim, jakiego dawno w polskiej fantastyce nie widziałam (choć może wynika to z tego, że na kilka lat wyłączyłam się ze śledzenia nowości). Wizja iście apokaliptyczna, złożona z takiego mrowia plastycznych, realistycznych detali i scen (brr!), że trudno nie dać się jej wchłonąć. Akcja wartka, bohater, jeśli nawet nie budzi sympatii, z pewnością angażuje swoimi losami. Nieco rozczarowujące było dość nagłe zakończenie - ale rozumiem, z czego wynikało (a w końcu zawsze znajdę dziurę w całym). Wcześniejsza lektura 'Requiem dla lalek' jest obowiązkowym wymogiem - rysuje podstawy opisywanego świata, przed i po katastrofie, znacznie ułatwiając odbiór 'Holocaustu F' (a przy tym większość opowiadań z tego zbioru broni się doskonale sama).
Одна з кращих книг, які я читав за останні років так десять. Темна й моторошна, але до біса цікава. Кіберпанк, есхатологічний твір, постапокаліпсис... Та ще й низка чудових оповідей. П'ять балів. Куплю і другу, і третю книгу.
Читав лише сам роман, без оповідань поки. Трохи захолодний, занадто відсторонений навіть за мірками Воттса, хоча здавалося б. Це не зовсім тверда НФ, бо без питань бога й душі не обійшлося. Але варте уваги, як на мене. Посткіберпанк? Це теж є. Словом, не шкодую, що взявся, хоча оповідання поки відкладу.
Книга доволі довгий час чекала на поличці. Трохи лякали відгуки про складність для сприйняття, тому довго наважувалась, але як виявилось, дарма вагалась - книга хоч і далеко не з найлегших для читання, але безумовно варта зусиль.
За порадою у передмові почала читати з середини - з коротких оповідань. Їхні сюжети, на перший погляд, жодним чином не перетинаються, за винятком згадок про місто Рамма. Вони депресивні, трагічні, параноїдальні, з неочікуваними ходами і поворотами сюжету.
🔹Іншого не буде. Перше оповідання розповідає про релігійний кінець світу, але зовсім не такий, як можна було б уявити. Лише представники ордену провенів, що розглядали фізику і біологію як джерело і основу теології, хоча б наближено мали уявлення про те, що чекає людство.
🔹Місце на дорозі. Люди самі творять свою долю, їхнє майбутнє наперед визначене, чи, може, вони - лише фігури на ігровій дошці в чужій грі? Навряд чи двоє друзів-компаньйонів, повертаючись ввечері після робочого дня додому, уявляли, до яких подій призведе збита на дорозі кішка.
🔹Монета. Розповідь іде вперед, показуючи шлях чоловіка до обраної ним мети, а потім розвертається назад і описує суміжні події в зворотньому хронологічному порядку. Вони показують історію під іншим кутом, прояснюють певні моменти розповіді, та все ж ставлять більше запитань, ніж дають відповідей.
🔹Склянка лімфи. Наступне оповідання кидає в стрімкий, заплутаний і божевільний вир подій, що розвиваються навколо загадкового могутнього артефакту. Все чіткіше прослідковується взаємозв'язок між розповідями.
🔹Безлюддя. Глобальна війна, солдати-андроїди, вампіри, поява жінки, якої тут не мало б бути - кілька днів з життя зруйнованої військової бази в божевільному світі майбутнього.
🔹Сумні парсеки. Останнє оповідання розповідає про керований штучним інтелектом космічний корабель, своєрідний ковчег, що перевозить колоністів. Під час польоту на ньому проводиться експеримент - були побудовані і заселені три платформи-поселення, людський Мурашник. За розвитком і взаємодією цих своєрідних суспільств наглядає команда Спостерігачів, яким заборонено втручатись в хід подій, вони мають лише дивитись і робити висновки про побачене. Метою експерименту є поведінкові дослідження. Та чи випадкові усі випадковості, коли теорія ймовірностей не працює? І хто є хто на борту корабля?
Ці оповідання - наче окремі фрагменти великого полотна. Вирвані з контексту, вони несуть власні ідею та сенс, проте не дають чіткого уявлення про загальну картину під назвою "Голокост F". Насправді, рада, що почала з оповідань, так легше було зрозуміти про що йдеться. "Голокост F" поєднює, розширює і наповнює дещо іншим сенсом ці історії. З одного боку, після його прочитання багато моментів в оповіданнях стали зрозумілішими. З іншого, почавши з нього важко було б осягнути весь масив інформації водночас.
Історія динамічна, видовищна, заплутана і трагічна. Атмосфера розповіді мені чомусь нагадувала страшний сон - гнітючий, в'язкий, безнадійний…
Сюжет, на мою думку, крутиться навколо кількох важливих питань - що таке Бог? що таке душа? що таке, врешті, людина? Що означає бути особистістю в світі технологій, кіборгів, андроїдів, штучного інтелекту і пост(над)людських істот? Хто заслуговує на виживання і чи виживе взагалі хтось в нищівній війні? Коли сумніваєшся в собі і у всіх навколо, коли людяність і індивідуальність безповоротно зникають, коли не знаєш що реальне, а що ні, коли все здається втраченим і немає сенсу жити далі, коли настає остаточний Голокост, кінець усьому, спричинений найбільшою загрозою - людьми, - чи є тоді надія на спасіння? Чи можливо полагодити зламану реальність? Чи варто продовжувати боротьбу?
Книга дуже специфічна, досить важка, і далеко не розважальна. Але надзвичайно цікава та оригінальна.
Плюси: (1) цікавий ПОВ з точки зору релігії та філософії (2) в автора химерна голова і майбутнє виглядає справді дивовижним, цікавим (3) оповідання «Іншого не буде» справді кльове
Мінуси (1) автор не відповідає на питання. Він відкриває безкінечність сюжетних питань і ніколи не дає на них відповіді. І зауваження не до відкритого кінця, а щодо доль купи персонажів, про які залишається нічого не відомим. Я так очікувала, що дізнаюся про Масного більше з оповідання, але ні, абсолютно нічого, тільки нові запитання.
(2) нестерпно погано написано. Важко пробиратися крізь текст, багато деталей, які складно уявити і запам’ятати, багато пафосу. Накладіть це на ненадійність оповідача і періодичний потік свідомості. Читайте на власний ризик.
(3) холодні персонажі, до яких важко пристріти душею. Вони майже всі однакові, у них немає жодної історії чи мотивації, тільки скупий опис зовнішності та функція, яку виконують в тексті. Мені цього мало, щоб почати співчувати.
(4) надто чоловіча стереотипна проза. Жінки тут — або дружини, або янголи які нічого не пояснюють, або обслуга. Що як навіщо — теж непонятно, можливо автору також непонятно, що там в голові у жінок. Але думаю, що скоріше не цікаво.
(5) скрізь однаковий головний герой. Такий справжній чоловік, але дещо розчарований життям, з депресивно-суїцидальними нахилами, щось не дуже добре з жінками, схильний до емоційних гойдалок та імпульсивних дій. І романі окрім зміни тіл він ще й ні до чого не приходить — можливо, правда, через пошкоджену свідомість.
Це перша прочитана мною книга в жанрі фантастики не англомовного автора. Не можу сказати, що вона мені зайшла, прям вау, але щось в цій книзі дійсно є.
Розповім, що мені сподобалось. Це описання майбутнього, яке дуже високотехнологічне та в той же час апокаліптичне.
Автор замахнувся на дійсно важку тему про Бога, а саме, хто він і як проявляється для кожного з нас.
Коли читаєш "Голо��ост F" то спочатку не розумієш взагалі, що відбувається, а потім стає дуже цікаво, навіть відірватися неможливо. Але все ж таки, щось до кінця мені не сподобалось.
Якщо ви бажаєте насолодитися ді��сно книгою, то спочатку прочитайте оповідання, які є в цій книзі, а потім вже основний твір. Тоді у вас буде гарний післясмак від книги.
Як на мене, ця книга дуже популярна сьогодні, бо всім нам цікаво, що нас чекає в майбутньому. Яке буде життя поруч з андроїдами, кібернетикою та безсмертям.
В цілому, напевно мені просто не дуже зайшла сама збірка оповідань, не враховуючи "Голокост F", хоч я не можу сказати, що сам насолодився в повній мірі книгою. Але прочитати її, для розуміння, що нас чекає в подальшому житті потрібно.
Po czterech latach nabrałem ochoty na ponowną lekturę. Podtrzymuję ocenę i opinię, że pierwsza z czterech części tej książki to jedna z najlepszych rzeczy jakie czytałem w życiu. Doskonale czuć tu owe cyzelowanie którym chwalił się autor (potem już nieco mniej). Nie ma w tej części ani jednego zbędnego słowa, a klimat wylewa się ze stronic i w rytm kolejnych zdań oddziałuje na wyobraźnię. Bezapelacyjnie 5/5, a w połączeniu z kolejnymi trzema częściami solidne 4/5.
6 kwietnia 2019: Genialne hard sci-fi, dynamiczne, kameralne - wspaniałe. Trochę przypomina prozę Petera Wattsa. Moje polskie odkrycie roku (jeśli nie dekady) w tej kategorii. Pierwsza połowa zachwycająca, potem akcja trochę zwalnia. Ale jakościowo - bez zarzutów.
Если "Ложная слепота" Уоттса — это пост-гуманистическая фантастика. Модель человека: биологическая, и в ней разные не-совсем-люди исследуют вопрос сознания/разума/личности на примере совсем-не-человека.
Книжка очень хороша в том числе потому, что эта модель сейчас сильнее всех.
В таком случае: "Всесожжение" — пострелигиозная фантастика. С тем же эффектом: если мы знаем что такое бог, то он пропадает из центра внимания. Это просто элемент сюжета. Как и гностический hard sci-fi.
Модель человека у Збешховского духовная. Поэтому ответ на основной вопрос — любовь.
И где-то в альтернативной вселенной Гарленд снял кино по этой книге в 2018 году, а не по "Аннигиляции".
Лише польські автори, що виросли в умовах "католицького шаріату" можуть мати таке двоїсте ставлення до віри: з однієї сторони - пієтет, замішаний на страху та дотриманні традицій; з другої - страх тої пустки, яка була б, коли б релігії не було. Автор, (досить вдало), показує що може статись за обставин, коли ціна техно-прогресу є повна духовна регресія. А те, що відділяє книгу від 1000 антиутопій на ту ж тему, є наступним - абсолютне зло крокує поруч із нами, і словами Кеннеді “The only thing necessary for the triumph of evil is for good men to do nothing.”
Добре, що я прочитала передмову і дослухалася до поради почати саме з оповідань, розташованих у книзі після основного роману - аби краще ознайомитися зі світом, створеним автором. Поріг входу справді високий, плюс нещадно експлуатується моє слабке місце в читанні - описи бойових сцен, які я взагалі погано сприймаю на папері і гублюсь, де наші і не наші, вже після третього речення. Але саме фантастичне припущення пророблене класно, тим більше що сучасні романи про ШІ набагато ближчі до сучасного життя (настільки, що це вже починає лякати), аніж спроби осягнути цей концепт у класичному сай-фаї 1970-х.
Дуже сподобалися оповідання "Іншого не буде", "Місце на дорозі" і "Монета".
«Після довгих років тестування френи в контейнерах було виведено на орбіту за допомогою кількох десятків штучних супутників. Вони пересилали результати вимірів і збирали дані в рідких банках інформації (рідких мізках), аж до року Зеро, до найвидовищнішої катастрофи в історії людства, коли водномить на всій землі померло сто мільйонів людей. Відповідальність за те, що сталося дванадцятого серпня, було покладено на френічні винаходи. ЗМІ шаленіли від злості, стверджуючи, що всю землю освітило френічне світло найпотужнішої сили... Отці ордена передбачали катастрофу за тридцять років до року Зеро. У свої книжках вони записали, що Бог полишить нашу планету, а разом з ним підуть люди, обдаровані душею... На Землі лишились натовпи, що не мали нічого спільного з духовністю, ощасливлені тим, що їх обійшов голокост... Бог нас уже не обмежує, аргументували вони, тому ми можемо створити нову реальність, незаперечну красу якої ми всі бачимо...»
Цезарій Збєшховський «Голокост F» Видавництво Жупанського, серія «Amalgama» Уперше опубліковано у 2013 р.
Дуже складно описати словами «Голокост F» і що це, бляха, було. Дуже хардкорна кіберпанкова наукова фантастика. Мало чого читав подібного. Це така собі суміш Філіпа Діка, Пітера Воттса та Вільяма Ґібсона. Коли намагаєшся аналізувати світ, вигаданий автором, просто вибухає мозок.
Світ «Голокосту» це планета Земля після апокаліпсису, масштабного геноциду, названого роком Зеро. Виживші отримали доступ до мережі Синет і були інфіковані вірусом. Деякі люди значно підвищили рівень інтелекту, вдосконалили тіло і почали харчуватись кров'ю живих істот. Їх назвали Сараною. Деякі втратили інтелектуальні здібності та здатність орієнтуватися у просторі, перетворились у зомбі. Також залишилась низка неінфікованих людей, які не користувались Синетом. Одним із таких є головний герой. Він колискар, тобто у разі старіння чи травми тіла, його свідомость можна перенести у інше тіло. Він має дружину, яка є бойовим андроїдом з серії Death Angel, машиною вбивств, а також двох дітей. Чи є він сам людиною, якщо має штучний мозок, а сам давно мертвий? І чи живі його діти?
Майбутнє у творі дуже похмуре, схоже на пекло. Здавалось, краще було б померти у рік Зеро, ніж залишитись жити у цьому світі. Людство дійшло до межі. Духовні цінності мертві. Технології еволюціонували до небачених масштабів. Терористичні акти, застосування біологічної, хімічної та ядерної зброї стало чимось звичайним, буденним. Людське життя не має ніякої цінності. Винайшли френічну зброю, яка перевищила за вбивчою силою будь-що інше. Люди самі себе прирекли на загибель. Зникають суспільства, знецінюються будь-які сенси. Межа між людиною та технологіями стає все примаршнішою, свідомість існує у цифровому, віртуальному світі. За що боротись у такому світі?
«— Я відведу вас у безпечне місце, будь ласка, йдіть за мною. Шум бою приведе сюди інші підрозділи. — Я хочу померти, — жінка піднімає очі на чудовисько. Камуфляж перестав діяти. — Дозволь мені померти, хай би ким ти був. Тільки про це прошу тебе... Сіґур довго дивиться на жінку, кліпаючи всіма очима, неначе в очікуванні на знак, який би затримав екзекуцію. Убивство людини — це зрада, моральне самогубство... Ось шанс для Францішека Еліаса. Якщо він хоче вибратися з ув'язнення, то повинен скористатися голодом. Він повинен з'їсти людське м'ясо, опуститись до сраного канібалізму, зламати табу...»
Варто також відзначити оповідання, які містяться у цій збірці. Вони мають багато спільного з всесвітом, який описується у романі. Мені найбільше сподобались «Місце на дорозі» та «Сумні парсеки». В останньому дія відбувається на космічному кораблі, де живуть залишки людства. Вони летять в далекі галактики, щоб колонізувати нові планети. Однак суспільство само себе нищить, народжуються люди, які створюють диктатуру, схожу на гітлерівський нацизм, і йдуть чинити геноцид до інших людей. Чи долетить людство до своєї цілі? Чи не знищить воно само себе раніше?
Кому читати цю книгу? Тим, кому подобається жорстка безкомпроміснісна наукова фантастика та кіберпанк.
хард сайфай, але якщо у вотса в голові виникає таке приємне поколювання-почухування від складности читання, то тут навпаки, таке враження, що автор начитався вотса і захотів зробить так само.
але от тільки це створює протилежний ефект: деталей забагато і вони лиш дратують. головні герої всі однакові. мільйон скорочень і неінтуїтивних абревіатур в яких постійно плутаєшся. сюжетні лінії які лиш розпочинаються та накопичуються, але ніяк не завершаться.
Czy zastanawialiście się kiedyś, jak mógłby wyglądać świat, gdyby możliwe było natychmiastowe i bezwysiłkowe zdobywanie wiedzy na dowolny temat lub zaprezentowanie wszystkich myśli i odczuć, jakie towarzyszą wykonywanej czynności? Koniec z egzaminacyjnym stresem, koniec z nieporozumieniami wynikającymi z niezrozumienia czy opacznego przypisania intencji. Cywilizacja-pstryk. Cały świat na wyciągnięcie ręki, dostępny od zaraz. Nie znasz się na konstruowaniu rakiet kosmicznych? Nie szkodzi, jednym kliknięciem pobierasz stosowny plik i zapisujesz go bezpośrednio we własnej pamięci. Nie byłeś na Bali? Nie szkodzi – w sieci łatwo znajdziesz wspomnienia kogoś, kto był. Na dodatek nie zwykłą reporterską relację, lecz pełny zapis, obejmujący psychiczną sferę odczuwania: myśli, skojarzenia, uczucia. Nie tylko czytasz o Bali i oglądasz zdjęcia, ale przeżywasz tę wizytę, dosłownie patrzysz oczami innego człowieka, doświadczasz tego, czego on doświadczył, ba – stajesz się nim. Niby tylko na chwilę, ale przecież przyswajasz – choćby tylko ułamek – tak wyraźnego, „realistycznego” wspomnienia. Czy po takim seansie nadal jesteś sobą? I w jakiej części? A jeśli takich projekcji zafundujesz sobie kilka? Kilkadziesiąt? Kilkaset?
Zaprezentowany powyżej przykład wykorzystania najnowszej technologii w rzeczywistości „Holokaustu F” Cezarego Zbierzchowskiego stanowi przeszłość, i to dość odległą. Ludzkość, gnana pragnieniem: „więcej, dalej, szybciej”, już od ponad stu lat podąża tą ścieżką. I nieważne, że wybór został dokonany nieco na oślep (to nie my dokonywaliśmy wyboru, to się „samo” stało – zawsze tak możemy się tłumaczyć), że doraźne korzyści przeważyły (a może nikt wtedy nie zrobił analizy ryzyka?). To nieistotne. Wydarzyło się. A teraz dotarliśmy do momentu, w którym narastające lawinowo nieoczekiwane efekty uboczne wymuszają natychmiastowe działanie. Główny bohater powieści jest skazany na reagowanie, w zasadzie można powiedzieć – osaczony przez warunki zewnętrzne. I aby przetrwać, musi przyjąć warunki gry.
Zatem dzieje się dużo i szybko. Narracja prowadzona jest w pierwszej osobie, opis świata znakomicie uzupełnia liniową początkowo fabułę. Liniowość ta stopniowo ulega zaburzeniu, nieumocowane w konkretnych chwilach przeszłości wspomnienia bohatera sąsiadują z bieżącymi wydarzeniami, jak autor sam zauważa: „historia pływa w zupie czasu teraźniejszego”*. Dynamiczna dotychczas akcja zwalnia, pojawiają się elementy oniryczne, książka zyskuje wyraźnie Dickowski klimat. Wyraźne są także odwołania do transcendentalizmu – postać doktora Thoreau i cytat z „Waldena, czyli życia w lesie” pojawiają się w powieści nieprzypadkowo i jasno określają stosunek bohatera do życia życiem innych ludzi. A całość kipi wręcz od odniesień do korzeni kulturowych: nawiązania do „Diuny” Herberta, „Jądra ciemności” Conrada, „Pigmaliona” Shawa czy cytaty z „Czarnych oceanów” Dukaja sąsiadują z fragmentami „Pana Cogito” Herberta i tekstów zespołu Slayer. Dzięki temu zachowane jest poczucie ciągłości – czytelnik łatwo przyjmuje, że świat opowieści wyewoluował z naszej rzeczywistości. Przy czym rozwój ten był jednostronny: „Nadal tworzyliśmy nowe technologie, grzebaliśmy we własnych mózgach, uparcie goniliśmy Osobliwość, ale nasza kultura stała się kulturą sampli, przetwarzanych w nieskończoność kawałków tego, co było. Zremiksowane covery słuchane przez kolejne i kolejne pokolenia”**. W efekcie przedstawiona przez autora wizja przyszłości nie prezentuje się zachęcająco. Przeciwnie – jest ponuro, mrocznie i naprawdę niebezpiecznie, a w miarę jak czytelnik zaczyna zdawać sobie sprawę z konsekwencji zmian, jakim dzięki zdobyczom technologii poddali się ludzie, pytanie o granice człowieczeństwa pojawia się coraz natrętniej.
„Holokaust F” odbieram jako ostrzeżenie, jako protest przeciwko zachodzącym procesom w otaczającym nas świecie, jako apel o samodzielne doświadczanie życia, o odrzucenie bezrefleksyjnej przynależności do wszystko-jedno-jakiej grupy. Zalążki opisanych w powieści zjawisk stanowią część naszej rzeczywistości, a autor ekstrapoluje je tylko – fakt, maluje przyszłość w ciemnych barwach. Ale taka jest rola science fiction: przepracowanie „na sucho” najróżniejszych wariantów przyszłości, a zwłaszcza tych najczarniejszych. Autor dobitnie wyraża swoją opinię: „Szukaliśmy zagrożeń na kosmiczną skalę. Patrzyliśmy na wybuchające gwiazdy, meteoryty i komety, czasem myśleliśmy – bardziej przyziemnie – o topieniu się lodowych czap, epidemiach i ładunkach nuklearnych. Tymczasem to my jesteśmy zagrożeniem. Ostateczną bronią w rękach prawdopodobieństwa. Nasza planeta pokryta jest oddychającą żywą bombą”***.
Obyśmy zreflektowali się w porę, bo nie dostaniemy drugiej szansy. Nikt nie przetuneluje nas do innej rzeczywistości, ani zajdlowscy bracia w rozumie nie zaoferują magicznej bransolety. Wizja Cezarego Zbierzchowskiego przemawia do wyobraźni. Nie jest – zwłaszcza w zakończeniu – tak subtelna jak głos Pana Cogito, ale być może, w czasach wszechobecnej dosłowności i drastycznych przekazów, potrzebujemy mocniejszego głosu. Z czystym sumieniem polecam.
Слишком приземлённо для пост-сингулярной sf, чересчур заумно для киберпанка, местами примитивная боевая фантастика и всё это вперемешку с не самими изящными размышлениями о вечных™ вопросах™. Ещё это, кажется, первая книга из жанра Уоттс-кор: где-то с 30й страницы и до конца примерно через абзац (а по мере движения по (разваливающемуся) сюжету - и вообще в каждом абзаце) автор буквально кричит Я ЧИТАЛ BLINDSIGHT И ХОЧУ ТАК ЖЕ. Серьёзно, сухой уоттсовский show-don't-tell стиль воспроизведён не худшим образом, жаль что уже есть сам Уоттс, который делает это сильно лучше. В общем, мне понравилось, но все проблемы дебютного романа налицо
PS Читал АСТ с рассказами в этом же сеттинге и они сильно лучше самого романа, написаны почти в духе золой эпохи sf
Polska transhumanistyczna SF. Trafiła w moje ręce przypadkiem, więc nie miałem oczekiwań, które można by zawieść. Autor stworzył bardzo, ale to bardzo rozbudowany świat pełen futurystycznych technologii, post-ludzkich szczepów i jakiś metafizyczny sos, który zupełnie mi do tego nie pasował. “Holocaust F” jest niby ładnie napisany, ale prawdę powiedziawszy to wpada raczej w poetycką grafomanię. Wspomnianym światem autor chyba jest bardzo zachwycony, bo serwuje go nam w ogromnych ilościach, choć niewiele wnosi do fabuły… której jest niewiele. Dominuje podróż bohatera, jego górnolotne przemyślenia, które mnie nie kupiły. Prawdę powiedziawszy, choć to krótka książka, choć jest tu kilka fajnych pomysłów to i tak mnie wymęczyła. Bohater był mi obojętny, fabuła nie wciągnęła, samozachwyt autora zbyt wielki.
Попалась в рекомендациях на DTF в качестве "хорошей современной фантастики". Пока читал рассказы – было норм. Хотя запомнились первый (который непосредственно влияет на происходящее в романе) и последний (который никакого явного отношения к вселенной не имеет). Их я перечитал.
Сам роман как-то не особо. В аннотации было что-то про "твёрдую НФ". Не очень понятно, что там твёрдого, потому что большую часть книги происходит какая-то дичь. Читалось это всё довольно тяжело, потому что книжка заняла месяц, что как-то чересчур для фантастики. В общем, "Другого не будет" и "Монета" – хорошо, остальное можно было бы и не читать.
Так что пока с "хорошей современной фантастикой" у меня по-прежнему не складывается.
"Голокост F" - це детальний інструктаж того, як неймовірно багаті люди, озброївшись високотехнологічною зброєю під керуванням штучного інтелекту, зустрічають крах людської цивілізації.
Мені поки що не вистачає читацького досвіду, щоб осягнути всі ті авторські візії майбутнього й фантастичні припущення. Однак, мушу визнати, це виняткова історія, до якої я справді хочу колись повернутися.
Маленька порада від Збєшховського: якщо у вас є зайві мільярди і пропонують два варіанти - побудувати бомбосховище з басейном і винним льохом або суперкомп'ютери з армією андроїдів - завжди обирайте другий!
Формат: Аудиокнига Язык: Русский Моя аудиокнига состояла из романа и рассказов, часть связанная с сюжетом романа и часть нет. Сам роман в целом неплох, я бы это назвал уже пост-киберпанком. Концепции интересны, вопрос - что же считать своей личностью заставляет задуматься. Выбирал между 3-мя и 4-мя звездами. Решил выдать 4-ре. В целом неплохо. Перечитывать наверно все таки не буду, ни или совсем под настроение.
Niesamowity pokaz daleko idącej wyobraźni z poważną dozą filozofii. Nie spodziewałam się aż tyle. Historia końca świata opowiadana z punktu widzenia "ghost in the shell", członka rodziny potentatów finansowych, korzystających z najnowszych możliwości przenoszenia świadomości do kolejnych ciał. Cyberpunkowe walki, intrygi, przeplatające się z wątkiem wspomnień historii miłosnej, a wszystko to w doskonale zbilansowanych dawkach. O tym nazwisko powinno być głośno!
"МужЫцкая" фантастика в одном из худших её проявлений, когда за нагромождением лора, а также самолюбованием и пиздостраданиями гг (аватара автора?) теряются идея и сюжет. Но идея интересная. И рассказы ничего так.
Я не зрозумів майже нічого з цього. Що відбувається в цьому світі, за якими законами, хто головні герої, чому відбувається те що відбувається - взагалі незрозуміло. Це дуже схоже на збірку оповідань, які відбуваються в одному світі, але не мають жодних звʼязків між собою. І, схоже, що так і є.
Перші враження були на пʼять зірочок, потім поступово зійшло ледь не до двох. Мало мати химерну і цікаву картину світу, треба у ній ще й історії розповісти. Однозначно позитивні враження тільки від пари оповідань: «Іншого не буде» і «Сумні парсеки».