Les Couleurs de nos souvenirs

by Michel Pastoureau

Fait de souvenirs personnels, de notations prises sur le vif, de propos débridés, mais aussi de digressions savantes ou de remarques propres au sociologue, à l’ethnologue ou au linguiste, ce journal chromatique, nostalgique et poétique, retrace l’histoire des couleurs en France et en Europe depuis le milieu du XXe siècle. De nombreux champs d’observation sont évoqués ou parcourus : le vocabulaire et les faits de langue, la mode et le vêtement, la vie quotidienne, le sport, la publicité, les drapeaux, la peinture, la littérature, l’histoire de l’art.

Genres: Art, Nonfiction, History, France, Psychology, Design, Sociology

288 pages, Pocket Book

First published September 1, 2010

About the author

Pastoureau was born in Paris on 17 June 1947. He studied at the École Nationale des Chartes, a college for prospective archivists and librarians. After writing his 1972 thesis about heraldic bestiaries in the Middle Ages, he worked in the coins, medals and antiquities department of the French National Library until 1982.
Since 1983 he has held the Chair of History of Western Symbolism (Chaire d'histoire de la symbolique occidentale) and is a director of studies at the Sorbonne's École pratique des hautes études. He is an academician of the Académie internationale d'héraldique (International Academy of Heraldry) and vice-president of the Société française d'héraldique (French Heraldry Society). When he received an honorary doctorate from the University of Lausanne in 1996, he was described as an eminent scholar who has made a radical contribution to several disciplines.
Professor Pastoureau has published widely, including work on the history of colours, animals, symbols, and the Knights of the Round Table. He has also written on emblems and heraldry, as well as sigillography and numismatics.

Reviews

[Jeff · Rating 4 out of 5]

Michel Pastoureau is a "historian of color," and his two books "Blue" and "Black" are fascinating (and beautifully produced). This little book is an odd mixture of memoir and short essays on his favorite topic, and reveal the author to be a mildly curmudgeonly Frenchman in the classic style. Nevertheless, the book is full of interesting trivia and anecdotes: how, on his first day of school, he was handed a piece of blue cardboard that he had to carry with him at all times, to identify him as one of the students taking the Latin (i.e. classics) curriculum; how and why theater people consider green to be an "unlucky" color; his father's relationship with many of the famous Surrealist artists, like Salvador Dali; how the French insurance companies charged higher rates to people with red cars, etc. But i liked the book best when Pastoureau is speculating on Western culture. in a chapter called "The Demise of Nuances" he remarks "...there is now practically no room for variables, subtleties, restrictions, exceptions or hesitations. Doubt is no longer a tool for thinking, intuition is no longer an instrument of research." He ties this to the on/off, black/white, either/or tendencies of computers, and how reliance on those machines has come to limit our thinking. Reading this book will leave you with the feeling that you have spent a long evening conversing with a very erudite and amusing friend. Just add your own wine, and it's a perfect experience.

[Олена Рябченко · Rating 3 out of 5]

Коли ти настільки відомий дослідник кольорів, що кожен твій дитячий спогад, який хоч якимось боком лежав біля жовтого або зеленого, увійде в книжку.

Привіт обмануті очікування про комплексне дослідження кольорів в одній книзі. На хорошу мемуаристику не тягне, на цікавинки про кольори тим паче.

Що цікаво, автор пише, що не любить "Voyelles" ("Голосівки") Артюра Рембо, а сам же ж створює таку собі інверсивну на них пародію. Тільки там було слово - колір, а тут колір - слово.

[Tanya Fabrychenko · Rating 2 out of 5]

Я була професійно опрацьована брехливою анотацією книжки.

З опису я мала отримати якісь грунтовні знання про походження кольорів і їх застосування, а на ділі отримала рефлексію діда про своє життя.

Вся експертність автора зводилась до запитань без відповіді і до аналітики в стилі «червоне то любов, а чорне то журба».

Ну і одна зірочка мінуснулась за те, що Європа у Пастуро закінчується Польщею.

[Carlos B. · Rating 2 out of 5]

El libro está salpicado de anécdotas sobre la historia de los colores, sus significados, percepciones, usos e importancia. La organización es un poco caótica, da pequeñas pinceladas sobre temas sin profundizar en ellos. El autor incluye muchos pasajes sobre su vida, imagino que en un esfuerzo para hacer más amena la lectura pero en mi opinión sólo hace más confusa la exposición del tema. El último capítulo, que hace de resumen, es lo que esperaba que fuese el libro.

[Barbara · Rating 3 out of 5]

A scholarly look into how we perceive color through our culture and how it impacts our memories.

[Molinos · Rating 3 out of 5]

Pastoureau es francés, gordito según dice él, medievalista y debió de ser un empollón en su época de colegio. Además de todo eso es historiador de los colores y un estupendo narrador de historietas. En este libro recorre los colores a través de sus recuerdos: el traje beige de Miterrand, el maillot amarillo del tour, el verde administrativo de unas aulas que nunca se construyeron, el verde como su color favorito, las banderas, su odio por el oro y el dorado por el recuerdo de la abuela de un compañero. A través de anécdotas de su infancia y juventud enlaza historias y curiosidades sobre los colores haciendo que el lector reflexione sobre su propia experiencia con los colores, su percepción sobre ellos, sus gustos o su total indiferencia hacia ellos. Leyendo a Pastoureau te paras a pensar en los colores que te rodean en tu casa, los colores de la ropa en tu armario, los colores que jamás te has atrevido a ponerte, tu vocabulario para hablar sobre colores y la limitación lingüística que existe para ser capaces de expresar cómo es un color en realidad y qué nos transmite. Nos hace reflexionar sobre como es completamente imposible conocer, entender o incluso aproximarse a la percepción que otra persona tiene de un color.

Pastoureau es muy francés y muy digno, casi snob, pero tiene un sentido del humor muy inteligente y, sobre todo, no le da ningún miedo decir todo lo que piensa. En la época de la corrección y de "mejor me callo que seguro que me caen por todos lados" se agradece leer a alguien que sencillamente dice lo que piensa siendo lo que piensa muy interesante.

[Mykola · Rating 4 out of 5]

Коли починав читати цю книжку, спершу трохи не розумів, що саме автор хоче сказати про кольори за допомогою своїх суб'єктивних думок і спогадів. Та, як виявляється, тема кольорів дійсно дуже суб'єктивна і залежить від сприйняття кожної людини.

Загалом доволі пізнавальна книга. Зайве нагадування про те, що навколо нас багато цікавого, просто треба його помічати. Навіть за допомогою кольорів можна простежити цілі віхи в історії людства і нові тенденції в сучасному суспільстві.

Залишається подякувати Видавництву Анетти Антоненко за те, що дарує українському читачеві такі немейнстрімні, але дуже цікаві книжки.

[Oleksandr Hryshchenko · Rating 3 out of 5]

Подекуди направду цікаві розвідки, але подано надто безрозбірливо і незв'язно, з розлогами ностальгійними екскурсами і деталями про минуле автора, які мені геть не хотілося знати і які здебільшого впиралися в банальні висновки.

[Jim Coughenour · Rating 4 out of 5]

My first memory of color per se is from a picture book in which farm animals suddenly turned into creatures of exuberant, improbable hues, a transformation that captivated my imagination. Years later when I discovered the vibrantly colored animals of Franz Marc, the magic was undiminished - and even now when I read about something as mysterious as Kandinsky's "the spiritual in art" I think of Marc's blue horses first.

Michel Pastoureau's "memoir" is a far more sophisticated version of this type of memory, referencing color to personal experience. The autobiography is aleatoric – as is, it seems, the character of color itself. Most of us grow up with a sense of color as "given." But as Pastoureau points out,

color only exists if it is perceived, that is to say if it is not only seen by the eyes but also, and most importantly, apprehended and coded by the memory, one's knowledge and one's imagination.

One's imagination is in turn conditioned by culture, climate and geography. For example, in the Indo-European tradition from Aristotle to the Middle Ages, the chromatic scale was constructed from light to dark: white, yellow, red, green, black. Blue did not appear (between green and black) until the high Middle Ages; the spectrum as we generally understand it did not appear until Newton's optical experiments in 1665-6. Newton's spectrum was then projected back onto the rainbow, "the representation of which has always remained a matter of trial and error." Our standard seven-color watery arc (or six, if you're flying a flag in San Francisco) is an invention as much as it is a meteorological phenomenon.

I only became aware of Pastoureau's work last year, when I was seduced by the cover of Green: The History of a Color in a bookstore, with its emerald photo of Jane Fonda.

Shortly after I hunted down Black. The history of Blue (almost everyone's favorite color) was more difficult to afford, but I closed my eyes and cashed in Amex points on Amazon.

Fortunately, this lollipop of a book is an excellent introduction to the Pastoureau perspective, as charming as one would hope from a French author, lucid and full of light – though deliberately exclusive of illustrations. For those you'll have to turn to the coffee-table tomes, and you'll be happy you did.

[Mariia Homola · Rating 4 out of 5]

Автор Мішель Пастуро
Видавництво Ніка-Центр,
Видавництво Анетти Антоненко
Рік видання 2020
Перекладач Андрій Рєпа
Кількість сторінок 232 Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат 135x205 мм
Чи замислюємося ми, яку роль грає колір у нашому житті? Мабуть, що ні. Адже ми так звикли до різнобарв’я світу, що у вирі сучасного життя майже не помічаємо цього. Утім колір має давню, багату й загадкову історію. Ви хочете дізнатися, коли жовтий став кольором перемоги і чому діти не люблять фіолетовий? Чому червона автівка не надто пасує поважному «батечку сімейства» і чи справді спати на чорних простирадлах означає прикликати до себе ночами диявола? Чому зелений іще від доби Середньовіччя набув поганої слави, що подеколи переслідує його й сьогодні, а смужки на одязі донедавна сприймали як щось непристойне? Тож вирушайте у захопливу подорож разом із французьким істориком Мішелем Пастуро — ерудованим мрійником, цікавим оповідачем, знаним фахівцем кольорів. Його «хроматичний щоденник», довжиною в півстоліття (1950–2010), простежує історію кольорів у Франції та Європі й охоплює чи не всі царини людського життя — одяг і їжу, спорт і кіно, літературу, мову та живопис, емблеми, герби та прапори, музеї, метро тощо. Кольори навкруги. Варто їх побачити.
1. Дійсно гарне оформлення та шрифт, дуже приємно держати у руках та зручно читати, якісний переклад.
2. Багато цікавої інформації, особливо про геральдичні правила щодо кольорів – прямо з’явилася ідея для історії про підробки.
3. Але все це лише облямівка споминів автора про Францію та його дитинство і молодість, хоча у процесі спогадів в мене з’явилася цікава ідея щодо того, чому Лоран Біне вважав, що «Мерседес» Гайдриха, в якому його підірвали, був зеленим, а не чорним – тут можна цитувати всі зловісні асоціації з зеленим кольором плюс асоціацію з «адміністративним зеленим» від Пастуро.
4. Вражає «рівень мілітаризації» Франції у 70-х - автор під час служби у армії не фарбує траву чи шагає на плацу, а сидить у бібліотеці та пише першу книжку
5. На мою думку, головний недолік, що це по суті не книжка, хоча список літератури та джерел займає багато сторінок, це по суті запис лекцій з сентиментальними спогадами, хоч і без картинок – це принципова позиція автора, тому багатослівність трохи дратує, але розсипи несподіваних знахідок це компенсують, якщо є час та натхнення.
6. Дуже сподобалися назви глав та ґрунтовність автора у розвідках про кольори.
7. Це буде цікаво тим, кому така педантичність і багатослівність до вподоби, я читала на відпочинку за два дні. Мені сподобалося, я б не відмовилася б від інших книжок автора у подарунок).

[Purpura Solis · Rating 4 out of 5]

Давно цікавлюся темою кольору, навіть серйозно досліджувала її певний час, тож книг про колір прочитала досить багато. Саме ця викликала у мене неоднозначне враження. З одного боку автор високоерудований, має блискучу освіту та глибокі знання в гуманітарних науках. Його влучні приклади і цікаві деталі вражають. Це ж скільки людина знає всього і досліджувала десятиріччями. А з другого боку - дуже антипатичний снобізм. Стиль спілкування з читачем якийсь зверхньо-зневажливий. Він постійно акцентує увагу на своїй елітарності та вищості. Навіть теоретичні сентенції про колір перетворюються на вияв снобізму - ось у мене так завжди було (у мого оточення, сім'ї), а у звичайних людей не так. Оцей його поділ людей на гатунки відштовхує.
Стосовно самих ідей книги. Вони місцями надто суб'єктивні. Складається враження, що він заперечує світ навколо і зумисне закриває очі на все те, що не відповідає його вподобанням. Книга написана 2010 року, хоча й базується на його особистих щоденниках за пів століття. Проте, в ній є очевидні зумисні закривання очей на те, що відбувається. Зокрема, нелюбов до сучасних технологій та тих змін, які вони принесли у поняття кольору. Автор не любить фіолетовий, тому він принижує його значення. Натомість для його улюбленого зеленого знаходить позитивні виправдання, попри історичні факти. Такі маніпуляції вважаю неприпустимими для вченого, який має бути об'єктивними.
Загалом, книгу раджу читати пропри всі зауваги. Вона багата на цікаві деталі й спонукає до роздумів. Але не забувайте піддавати сумнівам написане, бо як то кажуть: істина народжується в суперечці. Я подумки дискутувала з автором всю книгу.

[Андріан · Rating 4 out of 5]

Перечитав вдруге, бо за першим разом сприйняв як ностальгійне бурчання старого товстуна з Франції. Ні його спогади, ні французькі особливості історії кольору не здивували чи зацікавили. Так, було пару пізнавальних фактів про сприйняття кольору чи його історію, але це мало вплинуло на сприйняття твору. Цього разу трохи інакше підійшов до книжки, менше вимог і більше аналізу. Автор зробив масштабну роботу – дослідив колір в одязі, повсякденному житті, мистецтві, літературі, спорті, смаках, символах та словах. Те, що він ділиться власними спогадами і «кольоровими примхами» створює доповнену вартість цієї роботи для тих, хто має подібні спогади або цікавиться кольором. Цей текст може надихнути когось на подібне дослідження, але з українським обличчям. А таке я би прочитав із більшою цікавістю.

[Jacques le fataliste et son maître · Rating 3 out of 5]

Se si prescinde dal narcisismo (che forse è un’insidia frequente dei libri di memorie), dal sense of humour decisamente ingenuo, dalle numerose espressioni di perplesso conservatorismo ecc., il diario cromatico di Pastoureau è una lettura piacevole — per chi già conosce e apprezza le sue ricerche sul colore e sarebbe curioso di trascorrere un pomeriggio a chiacchierare col proprio storico preferito.
Di riflessioni nuove, rispetto alle altre opere, non se ne trovano e gli approfondimenti non vanno mai molto in profondità; è però interessante vederli scaturire a margine di episodi di vita decisamente comuni — forse anche un modo efficace, agli occhi dell’autore, per attirare l’attenzione sulla presenza e influenza dei colori ecc.

[Reggie · Rating 3 out of 5]

Habría ganado muchos puntos si me interesaran mínimamente Pastoureau y su vida. Pese a que el propio autor advierte en el prólogo de que se trata de un libro personal, esperaba otra cosa.
Tal vez hubiera sido mejor empezar por sus «Historia de un color».
Aun así, hay pasajes curiosos, sobre todo los que narran anécdotas en las que intervienen personajes como Éric Rohmer, André Breton o ciertos políticos y deportistas.

[Timofey · Rating 5 out of 5]

Еще одна прекрасная работа Пастуро - сборник "цветных" очерков-воспоминаний. Безусловно, это не серьезная научная работа, даже не научпоп. Но при этом - отличный подход к собственному прошлому, попытка посмотреть на него через призму красок. Категорически рекомендуется к прочтению.

[Alina_Khamikaeva · Rating 5 out of 5]

In love with Pastoureau)

[rubén gómez · Rating 4 out of 5]

Una historia de los colores a través de la autobiografía del autor. Es un peculiar ejemplo de aplicación mnemónica-egohistórica de la vida cotidiana. Muy divertida y llena de curiosidades acerca de la simbología del color.

[Oleg · Rating 3 out of 5]

Встречаются отдельные интересные факты, но в целом рыхлый набор воспоминаний автора о своей жизни, условно связанных темой цвета.

[Jonas · Rating 3 out of 5]

3,5 ✨

C'était intéressant, j'ai appris des choses sur les couleurs, notamment sur leur usage et le sens des couleurs dans la langue française. La base du livre apporte des infos utiles, mais j'avoue qu'en 240 pages c'est un peu répétitif sur le mode de pensée. Les anecdotes c'est cool mais la y'en a bcp quand même. Donc j'ai pas passé un mauvais moment, mais je pense que pour en retenir l'essentiel, le réduire à une centaine de pages serait suffisant !

[Pierrick Luez · Rating 5 out of 5]

Un ouvrage complet qui permet de mieux cerner la complexité des couleurs. Beaucoup de développements dans de nombreux domaines avec comme point de départ d’anciens souvenirs de l’auteur par lesquels nous sommes tous aussi passés en fin de compte sans forcément ou en y ayant peu prêté attention.
J’ai beaucoup aimé la partie finale qui dissocie la vision et non la définition des couleurs au sein des sciences-physiques et sciences-humaines.
Rapprochement et développement philosophique instructif entre l’impossibilité d’une vision des couleurs autre que par le langage, lui même directement soumis à l’ethnocentrisme, au relativisme culturel ainsi qu’à ses propres limites, rendant une définition globale de la couleur dans le temps et dans l’espace, purement et simplement impossible.

[iago-go · Rating 2 out of 5]

Some parts are good like the origins of colour words and the psychological assocations with colours, some parts are just seemingly meaningless ramble about the authors life and opinions that i didn't particularly enjoy, was honestly skimming through most bits. I prefer his detailed books on individual colours, this was a bit of a chore to read.

[Sofi Mammana · Rating 4 out of 5]

Es un libro que te deja pensando y con ganas de saber mas sobre los colores.
Esta muy bien escrito, personalmente no tuve la oportunidad de leerlo en francés, pero me parece que si se tiene conocimiento del idioma original, seria muchísimo mejor para la interpretación de las ideas que se exponen.

[Katizza Carvajal · Rating 4 out of 5]

Un libro interesante sobre los colores y cómo se relacionan con diferentes aspectos de las sociedades. Está en un marco bastante europeo, pero se logra extrapolar con facilidad (algunas cosas) a otros continentes y países.

[Garance · Rating 3 out of 5]

Enrichissant

[Alice · Rating 5 out of 5]

Lettura affascinante, per chi, come me, è incantanto dal mondo dei colori. Lo consiglio

[Alfonso Romero · Rating 1 out of 5]

Random (not-fun) facts and their colorless associations by a spoiled french man. [uv]

[Nathalia T. · Rating 3 out of 5]

interesting but a bit too fragmented.

fav quotes :
« L'historien sait bien que le passé n’est pas seulement ce qui a été, c’est aussi ce que la mémoire en a fait. Quant à l’imaginaire, il ne s’oppose nullement à la réalité : il n’en est ni le contraire ni l’adversaire, mais constitue lui aussi une réalité – une réalité différente, fertile, mélancolique, complice de tous nos souvenirs. » (p.15)

« […] chaque exemplaire affiche sa couleur propre, parfois « customisée » par son propriétaire. Certains sociologues ou psychologues y voient une expression supplémentaire de l’individualisme contemporain. Mais lorsque les comportements individuels vont tous dans le même sens, s’agit-il encore d’individualisme ? » (p.31)

« Elle souligne combien, en France, il y a cinquante ans, la photographie en couleurs était encore regardée comme quelque chose de suspect ou d’infidèle. Non seulement l’officiel et le légal s’exprimaient en noir et blanc, mais c’était aussi le cas de tout ce qui relevait de l’exact, du sérieux, du juste, du vrai. Les couleurs étaient réservées au frivole, au pittoresque, au loisir, voire au plaisir ou à la débauche. La photographie en couleurs, il faut le reconnaître, ne présentait pas les mêmes qualités qu’aujourd’hui, y compris dans les domaines de pointe de la science. » (p.59)

« L'historien sait que les documents, quelle que soit l’époque concernée, sont coutumiers de ce genre de facéties : l’inhabituel se conserve et se transmet mieux que l’ordinaire. » (p.62)

« […] la couleur n’est jamais neutre, combien elle est chargée d’une dimension idéologique qui, bien plus que ses prétendus effets physiologiques, conditionne nos choix et nos attitudes. » (p.71)

« Aujourd’hui, tourner un film en noir et blanc coûte plus cher que tourner un film en couleurs (il en va de même pour la photographie). D’où, chez les vrais créateurs, par un mouvement de balancier dont les modes et les systèmes sont coutumiers, une nette revalorisation du noir et blanc, plus séduisant, plus atmosphérique, plus « cinématographique ». » (p.92)

« « Pour moi les couleurs sont des êtres vivants […], les véritables habitants de l’espace. La ligne, elle, ne fait que le parcourir, que voyager au travers. Elle ne fait que passer. » » (p.115) ; phrase d’Yves Klein (1928-1962)

« Au bout de quelques semaines, quelques mois, une autre image revient se fixer dans ma mémoire : celle que je m’étais fabriquée avant de partir et qui est parfois très différente de ce que j’ai pu voir sur place, notamment pour ce qui concerne les couleurs. Cette image-là est désormais ineffaçable. Dès lors, à quoi bon voyager ? Je sais que c’est cette image, la première, la seule, la « vraie », riche de toutes les colorations de l’imaginaire, que je conserverai jusqu’à la fin de mes jours. Comme si chez moi le souvenir de ce que j’ai rêvé était plus puissant que celui de ce que j’ai vécu. » (p.203-204)

« À juste titre, mon père me faisait remarquer que prendre la partie pour le tout, ou le tout pour la partie, était chose courante dans les faits de langue et constituait un cas particulier de métonymie. » (p.223)

« Montrer la couleur, c’est parfois l’appauvrir. » (p.232)

« De bonne heure en Europe la couleur a cessé d’être considérée seulement comme une matière pour devenir, aussi et surtout, une lumière ; ou plutôt une fraction de la lumière. […] Isaac Newton […] propose au monde savant un nouvel ordre des couleurs : le spectre. Un ordre au sein duquel il n’y a désormais plus de place ni pour le noir ni pour le blanc, et où les couleurs forment une séquence sans aucun rapport avec les précédentes : […]. Ce classement spectral des couleurs s’est progressivement imposé comme l’ordre physicochimique de base dans la plupart des domaines relevant du monde des sciences. […]
Plus tard, les neurosciences ont à leur tour accentué cette importance de la perception et proclamé que la couleur n’était pas seulement une enveloppe matérielle ou un phénomène physique, mais également une sensation : la sensation d’un effet coloré, reçu par l’œil et transmis au cerveau. Elle serait due à la conjonction de trois éléments : une source de lumière, un objet sur lequel tombe cette lumière, et un organe récepteur, l’homme, […] » (p.238-39)

« […] donc nous les voyons. Ou, du moins, nous croyons les voir. » (p.238)

[La Central · Rating 3 out of 5]

"De la francesa Escuela de los Annales surgieron, durante la segunda mitad del siglo XX, una serie de autores que cambiaron la manera de mirar en las profundidades de la historia europea. George Duby, Jacques Le Goff o Fernand Braudel han colaborado a ampliar la visión de los grandes acontecimientos, gracias al giro del foco hacia la vida cotidiana. En esta visión social de la historia ha jugado un papel determinante la aportación de Michel Pastoureau, que desde sus intereses iniciales por la heráldica terminó especializándose en dos temas hasta entonces ignorados: los colores y los animales.

En su último libro traducido al castellano, Los colores de nuestros recuerdos, premio Médicis de ensayo en 2010, realiza un recorrido por su memoria profesional, tanto como profesor como en sus trabajos de asesor en producciones cinematográficas como El nombre de la rosa. Su visión de la época medieval ha pretendido recuperar la idea de que durante esta época oscura tuvieron lugar algunos de los advenimientos con mayor repercusión en la actualidad: la concepción del tiempo, la organización de la jornada o la disposición de las ciudades.

A partir de algunos recuerdos de su infancia, como los cuentos de Blancanieves o Caperucita Roja, Pastoureau redefine su interés por los animales y los colores, protagonistas simbólicos en estos relatos tan antiguos y tan presentes en nuestra cosmovisión moderna que resulta imposible que no tengamos cada uno nuestra propia opinión al respecto: «Los colores poseen la asombrosa cualidad de ser de la incumbencia de todo el mundo [...] No dudan en decir cuáles son sus colores preferidos, en meterse con los que no les gustan, en asociar un color con una idea, otro con una emoción, con un sentimiento»." Raquel Ungo

[emmarps · Rating 2 out of 5]

Je n'ai pas lu l'œuvre in extenso, préférant laisser de côté certaines parties (le chapitre qui traite du sport par exemple). Là où Pastoureau parle d'un "journal chromatique" je n'ai vu qu'un catalogue d'anecdotes personnelles, assez disparates, plus ou moins reliées à la question de la couleur. Certains sujets m'ont paru survolés, un peu trop vites expédiés (quand ils m'intéressaient), alors que justement j'étais en train d'apprendre quelque chose.

Impossible de mettre en doute les qualités de chercheur de Pastoureau, extrême passionné de son sujet, historien prolifique, etc. Mais c'est à se demander s'il ne vaudrait mieux pas laisser à d'autres ce registre d'écriture (que mon édition qualifie "d'essais") que pour ma part j'ai du mal à situer ailleurs que dans une compilation arbitraire de souvenirs "colorés" un poil romancés.

[Ire · Rating 2 out of 5]

Me lo he tenido que leer para un trabajo de clase e iba con muy buenas expectativas, pero al final el señor es simplemente un historiador del color que, a mi parecer, no debe tener muchos amigos a los que darles la chapa con sus ideas del color y por eso escribió este libro. Hay algunas cosas interesantes, cómo por ejemplo la parte de los mitos y el color o del deporte y el color, pero a muchas preguntas que hace (que al ser un experto del color debería saber contestar) no las contesta. Espero que no me hagan leer mas libros de arte.