Оповідання цієї збірки якнайкраще розкривають дивовижну багатовимірність таланту Рея Бредбері, одного з найвизначніших майстрів короткої прози ХХ століття. Реалістичні твори сусідять тут з відверто фантастичними візіями, та всі вони різними словами оповідають про одне й те саме: радість буття, щастя незначних повсякденних відкриттів, які зрештою впритул наближають людину до межі, за якою казка стає реальною.
Ray Douglas Bradbury was an American author and screenwriter. One of the most celebrated 20th-century American writers, he worked in a variety of genres, including fantasy, science fiction, horror, mystery, and realistic fiction.
Bradbury is best known for his novel Fahrenheit 451 (1953) and his short-story collections The Martian Chronicles (1950), The Illustrated Man (1951), and The October Country (1955). Other notable works include the coming of age novel Dandelion Wine (1957), the dark fantasy Something Wicked This Way Comes (1962) and the fictionalized memoir Green Shadows, White Whale (1992). He also wrote and consulted on screenplays and television scripts, including Moby Dick and It Came from Outer Space. Many of his works were adapted into television and film productions as well as comic books. Bradbury also wrote poetry which has been published in several collections, such as They Have Not Seen the Stars (2001).
The New York Times called Bradbury "An author whose fanciful imagination, poetic prose, and mature understanding of human character have won him an international reputation" and "the writer most responsible for bringing modern science fiction into the literary mainstream".
Ця збірка достатньо літня, достатньо різна, самодостатня, хоча має багато відсилок до "Кульбабового вина". Так, це не найкраще, на мою думку, в Бредбері, так, в мене є питання до автора, чому, будучи збіркою, де піднімається тема втрати і дорослішання, втрачають головні герої саме важливих жінок в своєму житті і тільки жінок - маму, сусідку по парті, перше кохання, бабусю.
[Критики пишуть, що це свідомий прийом, оскільки для автора жінка це символ дому і життя, тому, коли вони "йдуть", це про "втрату затишку, закінчення літа та перехід від дитячої ілюзії безсмертя до дорослого прийняття життя."]
Перед оцінюванням, доречна вправа спробувати перелічити оповідання, які спобадися більше і побачити, що фаворитів багато, в моєму випадку це "Ніч", "Велд" (недарма він був екранізований, це бімба. Родина майбутнього в цьому оповіданні живе в повністю автоматизованому домі з унікальною віртуальною дитячою кімнатою, яка матеріалізує думки дітей...), "Прийми вітання і прощай", "Машина щастя", "Я співаю про тіло електричне", "Історія одного кохання", 'Прощай, літо".
Трохи порефлексувавши, для мене це дуже гарна збірка, багато з оповідань в якій вперше видані українською, в ній присутній літній вайб, гарні описи природи, які переносять в просторі і малюють красиву картинку. Бредбері взагалі пише дуже майстерно, що тут скажеш, він описує той бутерброд з шинкою і солоними огірками і ти вже сам хочеш ту канапку, він пише про те, як щез старший брат під час прогулянки в лісі і ти відчуваєш наростаючий саспенс і страх, який на тебе навалюється, що той брат може вже ніколи не повернутися... І це все в дуже короткому жанрі і за допомогою 2-3 речень.