Американська аспірантка Дженні Бартон навіть уявити не могла, що її мандрівка до Києва замість приємних закордонних канікул перетвориться на нескінченний вихор небезпечних пригод. Це ж треба було примудритися стати свідком пограбування й опинитися в полоні десь за містом, у заґратованому будинку, разом з такою самою посестрою-заручницею! І що тепер робити — покірливо чекати смерті? Так міг би вчинити хто завгодно, тільки не Дженні.
Книжка невелика, тож прочиталася на одному диханні — легко, швидко, ненав’язливо. Але після закриття обкладинки залишилось відчуття… сумбуру. Наче авторка захотіла вмістити в цю тоненьку книжечку цілий світ: тут і АТО, і спогади про Майдан, і наркотики, і контрабанда, і СБУ, і американка в чужій країні, і хлопчик з Авдіївки, і ще добрий десяток сюжетних ліній. Все це разом місцями читалося, як мікс із серіалів та новин, і я ловила себе на думці: «щось забагато всього»
По героям — теж цікаво. Інколи було важко повірити, що стільки абсолютно різних людей так легко й без жодних сумнівів допомагають чужинці. Як на мене занадто ідеалізовано, трохи відірвано від реальності. Але водночас саме завдяки цим персонажам текст виглядав одним цілим, а не десятком сюжетних ліній під однією обкладинкою.
А ще, чесно кажучи, мене підкупили маленькі деталі: зіткнення наших уявлень і американських (той самий "кабінет" — ну смішно ж 😂), чи жарти про "молоко з-під корови" — вони виглядали дуже влучно і справді мені сподобались.
Загалом — книжка вийшла атмосферною, з нотками гумору, легкістю й драмою водночас. Хоча іноді й хотілося сказати: «стоп, занадто, розберімось з одним перед тим як додати ще п’ять нових сюжетів». #сучукрліто
Мила пригодницька історія в київському антуражі. Героїня приїжджає вивчати історію жінок, які були в УПА, але на неї майже одразу валиться купа неприємностей. Потім вона знайомиться з ніби дивними дівчатами і хлопцями, постійно відчиняються двері, волонтерам приносять ліки і бинти, а хлопчик з окупованих територій відчайдушно чіпляється за собаку - єдиного друга уже довгий час. Книга невелика, тому пригоди подаються якось трохи побіжно, але ритм мені сподобався. І гарно, що тоді ще АТО вписане як звичайна (тобто існуюча) частина повсякденного життя. Власне, і сюжет теж стосується проблем, які виникають не на полі бою, а от уже після нього.
Стрімка, дещо занадто пришвидшена історія, яка затиснута у хронологічні межі канікул (і я, як читач, поринув у пригоди під час канікул)). Авторка побіжно звертає нашу увагу на київські краєвиди та топоніміку, що оновлює власні туристичні враження. Історія є чудернацьким coctail, від якого трохи паморочиться голова і назавтра деталі вже забуті...