Те, що має статися — станеться. Навіть чистісінької води випадковості не такі вже й випадкові, а надто якщо в історії фігурують чорний кіт, кава з вельми небанальними смаками і міські диваки. Усе це змішалося у неперевершений коктейль з делікатним ароматом дитинства, спекотних літніх днів, втрачених та віднайдених спогадів, цікавих знайомств і ще чогось невловимого, яким щедро частує нас Марина Смагіна у своєму новому романі «Кімната».
Купив цю книгу ще років зо 2 тому, гортав періодично, але щось не хотілося тоді читати, і я відкладав. Нарешті добрався, і хочу сказати, що враження протирічиві - з одного боку, книга не чіпляє ані сюжетом, ані героями, ані інтригою, а з іншого.. атмосфера в ній така тепла, така м'яка, така затишна, спокійна, некваплива, лампова, що здається, що головне в ній саме ця манера оповіді, цей стиль, ця атмосфера. Тому хотілося читати й далі, а отже вона саме цим таки і зачепила. Тут нема дінаміки, нема закрученого сюжету, але є щось, що примушує читати із цікавістю. Подібних творів я дуже давно не читав. Саме цього і хотілося. І трішки містики таки є, геть небагато, але все в міру. Буду читати й надалі книги Марини Смагіної.
Перше, що хочеться відзначити, це прекрасна українська мова. Причарувала мене і затягнула в тенета історії.
Розповідь чарівна: десь на грані сну і реальності. Таємнича і несподівана. Особисто для мене важлива завершеність і причини подій, а тут все просто: сталось, бо сталось, бо так мало статись, бо це сон, чи то реальність, чи то придумай сама… тому відчуваю душевне незадоволення і відчуття незавершенності, хоча, можливо, таким і був задум авторки.
Тим не менше, читати було цікаво і деякі персонажі дуже відгукнулись. Буду і далі знайомитись з творчістю авторки.
Книга про таємниці. Про дівчину, яка приїхала перебрати у кімнаті старі речі, проте за кожною річчю ховається певна історія, з яких вимальовується ціле життя. Книжка, яка в мене завжди буде асоціюватись з англійським словом "peculiar". Про дещицю магії і несподівані співпадіння і давні дивності. Книга із блюзом і простою щирою музикою, яку я навіть зібрала у підбірку на ютюбі
Мені здається, що ця пригода на один день, для тих кому хочеться легкої історії про життя. Читається так швидко, що час проходить непомітно. Чомусь здається, що її варто читати за чашкою чаю чи кави десь у кафе, або на балкончику біля дерев. Такі от відчуття викликала ця історія.
Така легка і приємна книга, яка читається на одному диханні. Цікавий сюжет з відкритою кінцівкою. Було це насправді чи лише сон? Хто така головна героїня і ті, хто її оточує - все це якась магія💫
Мені книга сподобалась, магічна атмосфера, де не знаєш чи то реальність, чи сон. Сподобалися персонажі, вставки з радіо та незакінчені діалоги. Було би цікаво почитати ще щось у цієї авторки
Сподобалося те, що події відбуваються у колориті півдня України. Сподобався задум про повернення загублених речей. Сподобалося, що книжка мирна і спокійна. На жаль, більше нічого не сподобалося.
Одного літа на прохання дядька Яна приїхала в південне містечко Степове🌅
У дівочі плани на літо ніяк не входило розгрібання мотлоху в кімнаті в квартирі🗝, в якій раніше жила дивакувата стара, але хіба вона могла відмовити любому дядькові😉
Серед просто гір загублених кимось речей, що й мала прибрати Яна, виділялася коробка📦 Дивно, але її не торкнувся пил, що вкривав все навколо🤔
Не знати чому, але дівчині захотілося знайти власників речей із коробки, їй здалося, що ці предмети важливі для їх них🥹
Чи вдасться Яні все ж таки прибрати кімнату?🧐 Чи зможе дівчина знайти тих, хто загубив речі з коробки?🧐 Які дива чекають на Яну?🧐
🔷Про враження
Ідеальна книга для читання влітку! 😍
@cristin_books , дякую, що підказала відкласти її саме на літо☀️
Атмосфера південного містечка, спекотні й сонячні дні, наповнені приємною й омріяною прохолодою вечори та речі, що зберігають історії із життя їх власників - така затишна і трошки трепетна книга📖
Я вже вкотре переконуюся, що українська мова💙💛 - це чистий кайф🥰😅
Я смакувала кожну сторінку😍, адже авторка звичайними, буденними словами створила ТАКІІІІІ образи, що, здавалося, я не читала книгу, а дивилася фільм🎬 ✔️глибока, вогка, чорна, мов ніщо, смоляна темрява коридору ✔️надзвичайно щільна тиша, яка ніби заповзає під комір сорочки ✔️чорний товстий з яскравими бурштиновими, мов нічні ліхтарі, очима кіт на ім’я Кіт, що ходить сам по собі
Усім серцем я полюбила історіі, пов’язані з речами з коробки♥️ А особливо ту… про малюнок з відірваним краєчком…
А цей фінал😏
Завжди має бути той, хто збирає… береже речі… історії, той, хто вберігає їх від забуття!