Нова повість для підлітків відомого українського письменника Андрія Бачинського оповідає про пригоди трьох друзів, яких називають Ватагою Веселих Волоцюг. Віт, Влад і їхня подружка Васька вирушають у небезпечну вилазку підземеллями Львова, аби на власні очі побачити підземну річку, але навіть собі не уявляють, до яких карколомних наслідків це призведе. Чи зможуть друзі відшукати містичну угоду з дияволом та допомогти таємничому незнайомцю з підземелля? Про це і не тільки читачі довідаються, прочитавши цю захопливу книжку.
Дуже посередня книга, яка намгається бути усим відразу, а спроможується на мінімальний набір. Від він'єтки до він'єтки, герої ходять по Львову, слухають дуже нереалістичні монологи та кумедні історії дорослих (історям би краще жилося у збірці, власне, історій, а не цій тоненькій книжці). Про монологи в мене взагалі ціла тирада, вони усі написані одним "голосом" і здається враження, що усі дорослі тут це один чолов'яга, який між сценами перевдягається та вуса наліплює. Історія начебто обіцяє містицизм, але швидко вирулює на невиразну кінцівку, де вся магія зникає відразу. Начебто читати легко, а все ж приємних вражень залишається мало, окрім чудової обкладинки та справді захоплюючих/кумедних флешбеків.
Васька, Віт і Влад — це саме ті «три Ве», ватага веселих волоцюг. Відважні, кмітливі зірвиголові, справжні друзяки, які охоче кидаються одне за одним у будь-яку пригоду — чи то весь клас у поході ще на добу затримати, чи то вчительку біології мишкою налякати… Так одразу і не скажеш, що їхня дружба почалася із… закоханості. Бо Васька — Василина, коли прийшла у їхній клас, одразу зацікавила і тишка-комп’ютерника Влада, і першого хлопця на селі найпопулярнішого однокласника, руфера Віта. Але дівчина рішуче відшила романтичні очікування обох юнаків. Тому замість усіх цих романтичних дурниць вони утрьох зайнялися тим, що й належить у їхньому віці — пригодами.
Про сюжет. Якось прагнення Васьки прогулятися біля річки примушує Віта спуститися з піднебесся під землю і з руфера перекваліфікуватися на дигера. Ватага веселих волоцюг вирушає на променад набережною Полтви, дізнається більше про підземні ходи і ймовірно заховані там скарби, прокладають шлях до бажаного тунелю, але замість золота й діамантів знаходять там дивного бомжа, який зізнається, що оселився у цих підземеллях, аби відшукати певний артефакт і зняти родове прокляття…
Ну а далі друзі не можуть не допомогти реальному волоцюзі Сему — кожен зі своїх мотивів, та все ж. Пригоди на них чекають доволі ризиковані, але, на щастя, у ВВВ є кілька дорослих, здатних підтримати і підстрахувати — наприклад, Васьчин дядько, який дає чимало слушних порад і зводить із потрібними людьми, або класний керівник, який відмазує друзяк не тільки від директора, але й від поліції.
Про враження. Мене захоплює вміння письменників у невеликому обсязі тексту вмістити стільки цікавих тем і важливих тригерів! От і в Андрія Бачинського, крім доволі динамічного сюжету — пригоди, історичний детектив, дрібка містики — є ще, наприклад, про:
— цікавинки з історії і топографії Львова;
— упереджене ставлення окремих героїв до буцімто «пропащих» соціальних категорій (безхатьків, юних правопорушників) і приклади того, наскільки уявлення про них далеке від істини. Бо навіть авторитетного вченого можуть сприйняти за бомжа, коли він в чужій країні ночує біля фонтану, бо на готель не має грошей (печаль, але правда). У цьому контексті згадується «Оселя — Емаус» у Винниках — і я дуже люблю, коли про цю волонтерську організацію говорять у художніх текстах 🙂
— роздуми на тему, чия робота престижніша й елітніша — вченого-науковця, який займається теоретичними проблемами, чи людини, яка працює руками, з любов’ю до своєї справи, і досконало знає своє ремесло;
— соціальне (або реальне) сирітство: усі троє юних героїв з різних причин ростуть без батьків.
«Ватага веселих волоцюг» — це повість, яка читається легко, але й лишає по собі вагомий післясмак. Дещо таке, про що можна поміркувати, коли усі пригоди героїв закінчуються.
Троє 15-річних львів'ян весь час влаштовують якісь витівки, тож їм уже загрожує відрахування зі школи, якщо так триватиме далі. Але далі триватиме, бо тепер вони зацікавилися підземними ходами і закритою в колектори Полтвою, а також дивним безхатьком, над яким висить багатосотлітнє сімейне прокляття.
Цікавий черговий роздум з приводу того, чи наш найбільший скарб, який можна відшукати у пригодницько-детективному сюжеті, - це історична пам'ять. Бачинський уже не вперше з новими тейками береться до цієї теми.
Троп not like other girls можна було б і не педалювати (в детективах з Артеку структурно та сама ідея з точки зору складу групи протагоністів, але ідейно це не так педалюється)