Чи думала я, що хочу написати книжку? Так, можливо. Зауважте, це "так, можливо" цілком підійшло б як відповідь на запитання чи хотіла б я злітати в космос чи покататися на страусах. Утім, навіть якби дійшло напряму до писання, навряд чи книга Таіс Золотковської "ПИШИ Легкий шлях від ідеї до книжки" стала б мені у пригоді. Зараз розкажу чому.
Почнемо з того, що мої враження можуть бути трохи спотворені тим, що я загалом скептично ставлюсь до ідеї книжок про те як писати книжки. Присягаюся, я дуже старалася бути неупередженою до "ПИШИ...", але, здається, трохи провалила це завдання.
Перше, на що звертаєш увагу, це розмір шрифту. І міжрядковий інтервали. І відступи з боків. Всі вони здоровенні. У книжці 288 сторінок, і з них:
- 21 чиста сторінка
- 2 сторінки присвят
- 3 сторінки рецензії від Слави Світової
- 3 сторінки змісту
- 4 сторінки "Друзі "Mоноліт-Bizz"" зі списком блогерів і бізнес-тренерів
- 2 сторінки "Запрошуємо товаришувати"
- 2 сторінки "Де придбати книжки видавництва"
- 2 сторінки з рекламою інших книг видавництва
- 9 сторінок-ілюстрацій (до речі, дуже симпатичних).
Скільки місця при цьому лишається на реальний текст, можете порахувати самі.
Основну частину книги займають дуже очевидні поради на кшталт: пишіть про те, що вам подобається; пишіть про те, на чому ви розумієтеся; використовуйте в роботі свої особисті враження; шукайте необхідне у вікіпедії; зберігайте файли в хмарних сховищах. Трохи курйозною видається подана думка, що читання книжок з креативного письма - імітація письма, дії, які виглядають як робота над книжкою, але насправді є її уникненням. Також мене потішила порада, що, коли вам незручно писати вдома, - винайміть собі офіс чи майстерню. Let them eat cake!
Окремим блоком можна виділити регулярні згадки Гамлета (ні, не шекспірівського) і Клубу Анонімних Авторів. Більше того, у книжку включені замальовки і коротенькі історії від, як я розумію, членів та членкинь цього клубу. Навіщо? Та біс його зна. Крім того, тут є певна хроніка подорожей Таіс, вона живе, то у Нью-Йорку, то в Португалії, то в Харкові, то їде в Ізраїль. Ні, подорожі це круто, але як саме їхня постійна згадка має допомогти людям, що придбали цю книгу створити власну?
Не зрозумійте мене хибно, певне зерно раціональності тут безумовно присутнє, от тільки воно могло б утиснутися в три фейсбук-пости чи, якщо хочете паперову версію, буклет сторінок на п'ять-десять.
Пора вже визнати, що я просто заздрю Таіс, адже, як каже вона сама у своєму творі "люди критикують через заздрість". Хто знає, можливо, причина в цьому. Можливо, я просто не читала художніх книг пані Золотковської і саме тому не можу сприймати її як авторитетне джерело. А, можливо, ця книга - спосіб прорекламувати бренд самої Таіс, Гамлета та Клубу Анонімних Авторів, отримавши гроші з довірливих мрійників від писання.