Це історичне за всіма атрибутами видання, яке у свій час було не тільки першою книжкою творів цього видатного англо-американського поета-модерніста у перекладі на слов’янські мови, але й найобширнішим вибором творів Павнда на будь-яку перекладну мову світу. ...Ігор Костецький устиг написати значну частину приміток до раніших віршів Павнда, які являють собою велику цінність не лише для дослідників спадщини обох творців, а й для української культури та інтелектуальної думки загалом. Деякі із цих приміток розмірами та детальністю аналізу скидаються радше на монографії. Листування дозволяє нам зануритись в історію видання «Вибраного Павнда», змальовує творчі пошуки І. Костецького, розкриває його багатогранний характер. Уже з перших листів Езра Павнд зрозумів, що має справу із талановитим перекладачем і поетом. Тому одразу ж порадив Костецького своїм численним друзям.
Ezra Weston Loomis Pound was an American expatriate poet, critic and intellectual who was a major figure of the Modernist movement in early-to-mid 20th century poetry.
Pound's The Cantos contains music and bears a title that could be translated as The Songs—although it never is. Pound's ear was tuned to the motz et sons of troubadour poetry where, as musicologist John Stevens has noted, "melody and poem existed in a state of the closest symbiosis, obeying the same laws and striving in their different media for the same sound-ideal - armonia."
In his essays, Pound wrote of rhythm as "the hardest quality of a man's style to counterfeit." He challenged young poets to train their ear with translation work to learn how the choice of words and the movement of the words combined. But having translated texts from 10 different languages into English, Pound found that translation did not always serve the poetry: "The grand bogies for young men who want really to learn strophe writing are Catullus and François Villon. I personally have been reduced to setting them to music as I cannot translate them." While he habitually wrote out verse rhythms as musical lines, Pound did not set his own poetry to music.
дещо дивно було читати переклади перекладів, твори самого ж автора просто непросто — без щедрих приміток я б точно не впоралася із віршами. а "кантос" не вивезла і з ними) як на латентного буддиста павнд аж надто полюбляє єбати мізки.
а от есеї на диво читаються найпростіше, залишаючись цінними й дотепер, деякі думки в них стали для мене ледь не осяяннями року, наприклад:
Коли Шекспір говорить про «ранок, мов у червоному плащі», то він 'зображує щось, що маляр не зображує. У цьому шекспірівському рядку нема нічого, що можна назвати змалюванням: він відтворює.
ну і ще щось, що відлунює в мені:
Я, саме я є той, хто знає дороги, Простягнені небом, і їхній вітер є мені плоттю.
***
Йдіть, мої пісні, шукайте собі слави в молодих і нетолерантних, Рухайтеся між любовниками досконалости самої. Шукайте місця під твердим софоклівським промінням І беріть від нього радо свої рани.
***
Увесь час, поки вони говорили про нову моральність, Її очі вивчали мене. І коли я підвівся, щоб іти, Були її пучки як тканина Японської паперової серветки.
***
Древо ввійшло в мої руки, їх сповнило соком по лікті, Древо зросло в моїх грудях — Наниз, Гілки ростуть з мене, мов лікті.
Древом єси, Мохом єси, Фіялками з вітром над ними. Дитинча — таке он високе — єси, І все це дурниці для світу.
***
Three spirits came to me And drew me apart To where the olive boughs Lay stripped upon the ground Pale carnage beneath bright mist.
***
Чого сьогодні ситий знавець, того буде взавтра сита публіка.
Перший том двотомника — переклади Ігоря Костецького, видані ним же 1960 року в Мюнхені, оригінальне видання є на Діаспоріані. П’ятсот екземплярів того накладу так ніколи й не були розпродані (думаю, це видання спіткає та ж доля), перший відгук на нього з’явився на початку 90-х вже у незалежній Україні. Досі це найбільша спроба перекласти Павнда українською.
Цей двотомник скоріше данина Костецькому, ніж актуальне видання Павнда. Кантос, що займають більшу частину тому, складний твір, який важко читати без фахового коментаря. Костецький планував його зробити, але відсутність реакцій на перший том відбила таке бажання. Другий том цього видання — чернетки, які збереглись від спроби коментаря, але повноцінним коментарем не є.
У самих перекладів неодностайна оцінка, Соломія Павличко писала що «вони належать до певної традиції жахливих перекладів, яку, наприклад, утілюють переклади Шекспіра Пантелеймона Куліша». Упорядник цього видання Марко Роберт Стех тримається протилежної оцінки. Моя думка нефахівця мало важить, але я бачу вдалі спроби, наприклад у «The Seafarer» майстерно передані майже всі чисельні алітерації оригіналу. Але відомий бездієслівний вірш «In a Station of the Metro» - The apparition of these faces in the crowd: // Petals on a wet, black bough - Костецький переклав з дієсловом і зробив другий рядок довшим: Споглядна з'ява оцих облич у людському натовпі; // Пелюстки, що квітчають ось вогку, чорну галузку. Здається, той випадок, коли навіть дослівний переклад пасував би краще. Оригінальні Cantos я не читав.
Власне, в мене досі не склалося й сталої оцінки самого Костецького, вона коливається між полюсами «найоригінальніший український автор XX століття» та «дилетант широкого профілю», хоча подвижницька діяльність його видавництва «На горі» заслуговує на безумовну повагу і має надихати всі сучасні безнадійні українські видавництва.