Магия книги

by Hermann Hesse

Крупнейший немецкий прозаик XX века, лауреат Нобелевской премии по литературе, Герман Гессе известен в России прежде всего как автор "Сиддхартхи", "Степного волка", "Игры в бисер", рассказов и сказок.
В этой книге собраны критические эссе классика о мировой литературе, о судьбах книг и духовных ценностей в XX веке. Они посвящены творчеству писателей и философов Германии, Австрии, Франции, Англии, России, а также Испании и Китая. Значительная часть текстов публикуется на русском языке впервые.

Genres: Nonfiction, Essays, Books About Books, Writing

336 pages, Hardcover

First published January 1, 2010

About the author

Many works, including Siddhartha (1922) and Steppenwolf (1927), of German-born Swiss writer Hermann Hesse concern the struggle of the individual to find wholeness and meaning in life; he won the Nobel Prize for literature in 1946.

Other best-known works of this poet, novelist, and painter include The Glass Bead Game , which, also known as Magister Ludi, explore a search of an individual for spirituality outside society.

In his time, Hesse was a popular and influential author in the German-speaking world; worldwide fame only came later. Young Germans desiring a different and more "natural" way of life at the time of great economic and technological progress in the country, received enthusiastically Peter Camenzind , first great novel of Hesse.

Throughout Germany, people named many schools. In 1964, people founded the Calwer Hermann-Hesse-Preis, awarded biennially, alternately to a German-language literary journal or to the translator of work of Hesse to a foreign language. The city of Karlsruhe, Germany, also associates a Hermann Hesse prize.

Reviews

[Natia Morbedadze · Rating 3 out of 5]

ჰერმან ჰესემ კიდევ ერთხელ შეგვახსენა რა მაგიურია ლიტერატურა და რამხელა სიამოვნება (სარგებელი) მოაქვს კითხვის პროცესს.

[Kirill · Rating 5 out of 5]

тот случай, когда небольшая книга таит в себе большую силу, магию :) всем любителям чтения, литературы и философии рекомендую с этим изданием познакомиться. особенно интересно мне было познакомиться с размышлениями Гессе и Достоевском и его «Карамазовых». составителям - благодарность!

[Абрахам Хосебр · Rating 4 out of 5]

Я люблю Гессе. Для мене це автор інтелектуального дорослішання. Його “Степового вовка” я прочитав зарано, “Деміана” запізно, а “Сідхартху” якраз тоді, коли треба було. “Гру в бісер” я починав читати три рази і три рази полишав, і не зважаючи на прочитаних “Улісса”, “Війну і мир”, “Ехопраксію”, “Сто років самотності”, “Місіс Деловей”, “Модель для збирання 32″ і ” Pale fire” , я все ще не наважуюсь взятись за “Бісер” вчетверте. І причина проста – ця книга, це герметичний роман, майже окультний манускрипт, який без знання Кабали, Алхімії і Західної магічної традиції нема сенсу читати. Але зараз говоримо про іншу працю Гессе – “Магію книги”, це зібрання рецензій, передмов і літературно-критичних ессе автора. За життя ця книга не була опублікована, більше того, автор заборонив її публікацію до своєї смерті. І тут аж ніяк не йдеться про метафізичні одкровення в стилі “Liber novus” Юнга, все значно приземленіше. Гессе не бажав публікації цих статей тому що більшість з них писалися для газет і були надто простими і однозначними. В цих статтях, Гессе неводнораз повторює, що він не є критиком, йому легше говорити символами ніж термінами, але супроти формату, час до часу в цих текстах вигулькують мальовничі експресійні пейзажі, меланхолія і ностальгія. Гессе ділиться іменами улюблених авторів, своїми поглядами на роль автора і читача. Наймайстерніше написані розділи присвячені чотирьом знаковим доя Гессе, та й для людства загалом авторам : Фройдові, Достоєвському, Кафці і Толстому. В цьому контексті найцікавіша структура розділів – у випадку з Фройдом, ми спершу читаємо ранні статті де Гессе з теплом ставится до “Введення до психоаналізу”, а потім пізніші роботм, де він нещадно критикує, психоаналітиків, котрі невдало застосовують свою методу для паплюження і девальвації художніх книг (Гессе тоді дісталось як нікому іншому). Тут же, автор говорить про духовнішого, живішого Юнґа і його переваги над Фройдом. Особливо цікаво пише Гессе про Кафку : він виступає своєрідним ламедвавником, шукачем бога і сенсу в безбожному й безсенсовому світі. Гессе згадав про незакінчений роман Кафки “Америка” і мені дуже захотілось його прочитати. Достоєвському і Толстому він відводить роль пророків. Абсолютно різних за характерами і стихіями, але пророків. Толстой класичний Відлюдник, а Достоєвський – Повішений. Докладний аналіз “Братів Карамазових” заслуговує найвищих похвал, Гессе порівнює росіянина з нестабільним навіженим, котрий спершу натхненно говорить про бога, а потім влаштовує раптову різанину серед білого дня, тут же йдеться про страх Європи перед Азійською Росією. Книга буде цікава не тільки шанувальникам Германа Гессе, але й всім, хто пише книжкові рецензії, хто ж як не Нобелівський Лауреат вміє це робити, навіть якщо й скромно відхрещується від свого таланту.

[Vitta · Rating 2 out of 5]

Тяжеловесный стиль и менторский тон убили всю магию этой книги. В процессе чтения складывается впечатление, что Гессе ставил себя выше либо считал себя умнее тех, для кого писал, а эссе напоминают пропагандистские статьи еще совсем недалекого советского прошлого.

[Dmytro Shyian · Rating 5 out of 5]

Зрозуміло, що ця книга не тільки і не стільки про літературу, хоча у ній безумовно вистачає цікавих думок та знахідок, скільки про погляд на світ знаменитого німецького письменника. Очевидно, що навіть найвіддаленіша від життя річ, якою може бути літературна рецензія або відгук, все одно несе на собі тягар часу і відбиток особистості її автора. Тому для мене було цікавішим навіть не те, про що пише Гессе, а те, що пише саме він. Інтонація, широта поглядів та глибоке розуміння прочитаного робить кожен його текст невеличкою подорожжю, де відкриваєш якісь вже знайомі для тебе літературні речі під новим, зазвичай неочікуваним кутом. Влучною ідеєю було також помістити під кожним відгуком рік його написання, адже так можна прослідкувати за еволюцією думок автора, побачити як мінялося його ставлення до одних і тих самих речей, а також дає важливе розуміння контексту. Читаючи те, що Гессе писав про твори російських класиків під час Першої світової війни (коли Німеччина воювала з Росією), розумієш якого масштабу був цей письменник і якими літературними пігмеями виглядають на цьому тлі його нащадки. Між патріотизмом і людиною він перш за все обирає людину. Проста і водночас неочевидна річ у часи великих потрясінь.

[Anya · Rating 4 out of 5]

Трудно читать о том, чего никогда не читал, но и среди таких эссе некоторые были удивительно интересны и приятны. Любопытно - про русскую литературу, конечно.