Тарасик

by Гнат Хоткевич

Ви тримаєте в руках першу частину тетралогії Гната Хоткевича про життя і творчість Тараса Шевченка. Навіть ті, хто не кохається в белетризованих біографіях, прочитають книжку на одному подиху. Читацькі відчуття можна порівняти з враженням від роману Ірини Вільде "Сестри Річинські". Роман-епопея був уже готовий до друку, коли Гната Хоткевича арештували і стратили, а рукопис безслідно пропав в архівах НКВД... А може, й до архіву не потрапив, а був знищений... Роман "Тарасик" публікується за єдиним рукописом, що зберігся.

656 pages, Hardcover

Published January 1, 2017

About the author

Ukrainian writer, ethnographer, playwright, composer, musicologist, and bandurist.

Reviews

[Dina · Rating 5 out of 5]

Яким ти був, маленький Тарасику? Так хочеться заглянути в минуле і побачити тебе малого, і юного, і щасливого, і нещасного, як ти ходив, як співав, як бився, грався, про що мріяв, як ти бачив те саме сонце, що і я, той самий степ, що і я. Як біг гарячими п’ятами по холодному шпоришу? Ти знав те, чого ніколи не дізнаюся я. Я знаю те, чого тоді ще не знав ти.


Ось чим так приваблює белетризована (художня) біографія: можливістю побачити тисячі дрібниць, що лежать поза сухими фактами і ніколи не входять до історії, хай і чужими очима, хай вони й будуть вигадкою автора.


655 сторінок  “Тарасика” - лише третина величезної праці Хоткевича. Цей роман охоплює дитинство Тараса Шевченка. Дві інші частини трилогії  втрачені для нас, ймовірно, назавжди. У 1938 році Гната Хоткевича засуджено до смертної кари й страчено. Ворог і нині той самий.


Наративи з творчості Шевченка вписано в роман, тут Хоткевич іноді мало не дослівно цитує як Тарасик пасе ягнята за селом, як миттєво змінюється його творча уява з нейтральної на депресивну “не мої ягнята”, “нема в мене хати”, як цілує його подруга дитинства Оксана, і світ знов звучить в тональності мажор. Ну чом би й ні? Дійсно ж, у творчості Шевченка можна відчитати і його джерело сили - “Садок вишневий коло хати” - подароване любов’ю батька й матері, і тугу за славним минулим, передану його дідом-гайдамакою, і море болю, якого завдало сирітство.


Хоткевич-етнограф не відмовляє собі у задоволенні описати весілля старшої сестри Катрі на 130 сторінок. Думаєш, знов ці етнографи перебільшують. Це по скількох весіллях мають встигнути походити дівчата (ну старші жінки, зрозуміло), аби знати стільки пісень, примовок та співаночок, які вживаються так доречно саме для цього свята! Чи то вони імпровізують, на кшталт гуцульських коломийок? І як то все могло тривати тиждень чи бо зна скільки? А тоді собі згадаєш весілля зі свого дитинства у своєму селищі в кінці 80-х на три дні та на 300 з гаком людей - мо’ так воно й було у 19 столітті, як пише автор?


Що робить людину геніальною? В якій-такій спеціальній капусті її знаходять батько й мати? З яких дивовижних країв приносить її лелека? Може, є надскладний рецепт вирощування генія, людини, що стане натхненням усім наступним поколінням багатомільйонного народу? Чи той геній і сам черпав натхнення від свого красивого волелюбного народу? Але брав найкраще, зумів не розгубити тої краси, що надивився і начувся у степу, а біль переплавив на пекучу зброю - слово. Окей, про “волелюбний народ” це вже мною добрехано, бо за словами Хоткевича в Тарасові та його пращурах живе одвічний раб, всотаний з молоком матері - невеличка маячня, що не може не дратувати притомного читача.


Почуття гумору, гострий розум, висока чутливість до краси - таким є Тарасик. Нездоланне бажання малювати і нерозуміння рідних і односельців такого непрактичного захоплення відсилає до схожого мотиву в біографії Білокур. Ох, ця одвічна спроба “приземлити” того, хто “літає”, що зламала крила не одному юному серцю! І де береться оце бажання неосвіченості панувати над світлим розумом?


Історія “Тарасика” - Діккенсівська. І лише знання, ким стане наш український, справжній, а не вигаданий Олівер Твіст, допомагає пережити сторінки останнього розділу. Страшенно шкода, що дві частини трилогії Хоткевича про Тараса Шевченка втрачені, але ми знаємо, що історія хлопця, відтак чоловіка, що понад усе хотів малювати, - це історія успіху. Причому, успіху не лише однієї людини, а цілого нашого народу.

[Lilit · Rating 5 out of 5]

Така відверта, болюча, барвиста та щемлива книга й невимовно прикро, що маємо лише одну з трьох, бо Хоткевич писав чудовою, виразною мовою, яку навіть без сюжету дуже втішно читати, текст наче жива істота - дихає та змінюється, сміється та плаче й невимовно, всеосяжно викохує кожне слово, кожну літеру, кожен рядок пісні й промінчик сонця... й кожну сльозу.
Звісно, читачеві відомо, чим закінчується ця історія, але читати від того не менш цікаво, а подекуди це знання навпаки допомагає (особливо останні кілька сторінок, та й не лише їх). Направду неймовірна книга.