What do you think?
Rate this book
Підземні ріки течуть
На початку збірки «Підземні ріки течуть» автор запалює свічку у темному підвалі – і замикає читача у ньому, лишаючи сам-на-сам з безликими картонними фігурами з порцеляновими головами. У кожної з восьми фігур є своя історія, своя тінь на пожовклій від часу стіні. Навіщо літнє подружжя прямує у самісіньке серце небезпечної зони Темряви? Що ховається за личиною гротескного «ми»? Як утекти від потойбічного птаха, якщо він оселився у твоїй голові? Хто переможе у протистоянні між Китом, Островом і Темрявою? Чи можна знайти Бога? І, зрештою, де не ходить смерть?
Низка символів, що проходить крізь усі частини книжки, поступово перетворюється на тло для прихованої, дев’ятої історії, де поєднуються всі події, всі сенси та натяки. І тоді вам буде що сказати чорній істоті з зубастою пащею, яка чекає наприкінці шляху.
Ці тексти химерні. Приховані знаки – підступні. Силуети за поворотом – жаскі. Зазвичай автор проводить гостей манівцями, підготовленими заздалегідь, аби зрештою розповісти свою історію. Що ж, не цього разу. Євген Лір випускає з підвалів своєї свідомості темних псів, самогубців, шукачів метафізичних істин і навіть художницю-криміналістку, аби ті сплелися у потойбічному танці навколо мерехтливої свічки – уяви свого читача – і змусили його віднайти свій шлях самотужки. Подорож світом цієї збірки небезпечна, але від цього ще захопливіша. Вісім оповідань, що увійшли до книжки, тісно пов’язані між собою символами, подіями та натяками. І якщо вам стане снаги поєднати знаки під правильним кутом, ви отримаєте дев’яту історію, приховану під опалим листям, – бо найцікавіше завжди приховане від очей.
Прислухайтесь. Чуєте? Підземні ріки течуть.
Низка символів, що проходить крізь усі частини книжки, поступово перетворюється на тло для прихованої, дев’ятої історії, де поєднуються всі події, всі сенси та натяки. І тоді вам буде що сказати чорній істоті з зубастою пащею, яка чекає наприкінці шляху.
Ці тексти химерні. Приховані знаки – підступні. Силуети за поворотом – жаскі. Зазвичай автор проводить гостей манівцями, підготовленими заздалегідь, аби зрештою розповісти свою історію. Що ж, не цього разу. Євген Лір випускає з підвалів своєї свідомості темних псів, самогубців, шукачів метафізичних істин і навіть художницю-криміналістку, аби ті сплелися у потойбічному танці навколо мерехтливої свічки – уяви свого читача – і змусили його віднайти свій шлях самотужки. Подорож світом цієї збірки небезпечна, але від цього ще захопливіша. Вісім оповідань, що увійшли до книжки, тісно пов’язані між собою символами, подіями та натяками. І якщо вам стане снаги поєднати знаки під правильним кутом, ви отримаєте дев’яту історію, приховану під опалим листям, – бо найцікавіше завжди приховане від очей.
Прислухайтесь. Чуєте? Підземні ріки течуть.
- GenresContemporaryUkraine
160 pages, Hardcover
Published January 1, 2018
3 people are currently reading
74 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 16 of 16 reviews
July 30, 2019
"З тіні постала чорна істота людської подоби. Геть чорна, тільки очі й зубастий рот виділяються із суцільної чорноти.
Істота сіла на камінь і вишкірилась:
— Ну що, готовий поговорити?"
Поговорити про темряву, з якою тебе замкне наодинці ця книга. Про темряву, через яку автор веде тебе, затягуючи у химерну, моторошну атмосферу оповідань, де ти прислухаєшся до кожного слова, вчитуєшся у кожен звук, вдивляєшся у кожен силует, шукаєш підступні знаки. Тебе замкнено. Темний підвал сповнений жаскими тінями, які малює у мерехтливому світлі свічки твоя уява. І ти заворожено розглядаєш їх. Розглядаєш кожну деталь, намагаєшся розгледіти приховане. Тебе охоплюють неймовірні емоції, які, як потоки води, що починаються з німої темряви ґрунтів, заповнюючи підземні порожнини, вибиваються крізь землю (на нашій стороні?), течуть струмками, звучать. Течуть місцями, де ніхто не ходить, непролазними хащами зловісних лісів. Розтікаються у ріки, спокійні та тихі, бурхливі та голосні, жахають раптовими вирами (обережно, вибратися з них дуже складно), впадають у море символів, в загадковий океан натяків, де для тебе є лише один порятунок - невеликий тихий острів. Чи врятує він тебе? Хто переможе цього разу? Острів, Кит чи Темрява? Прислухайся. Тут кожне слово смикає струни твоїх емоцій. І ніби й досі музика, але вона гнітюча, дзвінка, скрипуча, захоплююча, і все це водночас, і ось тобі вже бракує дихання… Бо поміж рядків, можливо не відразу, але ти знайдеш ще одне оповідання. Оповідання про те, що абсолютного, вселенського зла не існує. У дзеркалі слів в ти побачиш набагато більше зло — примару, чорну істоту людської подоби. Людину. Себе.
Не бачиш? Не варто засмучуватися. Адже речі знаходяться ближче, ніж здаються у дзеркалі … То як, поговоримо про темряву? Тобі точно є що собі сказати, особливо коли тебе замкнуто наодинці з собою.
🖤 10/10
Давно не писала про книги (востаннє це було десь у лютому), бо часу на читання бракує, а для написання відгуку й поготів. Але ця книга варта уваги. Окрім вищеописаних емоцій, які викликала у мене ця збірка оповідань, додам, що це той випадок, коли ці химерні історії хочеться не тільки читати, а й дивитися. Вийшов би дуже атмосферний міні-серіял з короткометражними серіями. І що цікаво, що цю книгу, як і серіял, впевнена, зацінили б іноземні читачі та глядачі.
Істота сіла на камінь і вишкірилась:
— Ну що, готовий поговорити?"
Поговорити про темряву, з якою тебе замкне наодинці ця книга. Про темряву, через яку автор веде тебе, затягуючи у химерну, моторошну атмосферу оповідань, де ти прислухаєшся до кожного слова, вчитуєшся у кожен звук, вдивляєшся у кожен силует, шукаєш підступні знаки. Тебе замкнено. Темний підвал сповнений жаскими тінями, які малює у мерехтливому світлі свічки твоя уява. І ти заворожено розглядаєш їх. Розглядаєш кожну деталь, намагаєшся розгледіти приховане. Тебе охоплюють неймовірні емоції, які, як потоки води, що починаються з німої темряви ґрунтів, заповнюючи підземні порожнини, вибиваються крізь землю (на нашій стороні?), течуть струмками, звучать. Течуть місцями, де ніхто не ходить, непролазними хащами зловісних лісів. Розтікаються у ріки, спокійні та тихі, бурхливі та голосні, жахають раптовими вирами (обережно, вибратися з них дуже складно), впадають у море символів, в загадковий океан натяків, де для тебе є лише один порятунок - невеликий тихий острів. Чи врятує він тебе? Хто переможе цього разу? Острів, Кит чи Темрява? Прислухайся. Тут кожне слово смикає струни твоїх емоцій. І ніби й досі музика, але вона гнітюча, дзвінка, скрипуча, захоплююча, і все це водночас, і ось тобі вже бракує дихання… Бо поміж рядків, можливо не відразу, але ти знайдеш ще одне оповідання. Оповідання про те, що абсолютного, вселенського зла не існує. У дзеркалі слів в ти побачиш набагато більше зло — примару, чорну істоту людської подоби. Людину. Себе.
Не бачиш? Не варто засмучуватися. Адже речі знаходяться ближче, ніж здаються у дзеркалі … То як, поговоримо про темряву? Тобі точно є що собі сказати, особливо коли тебе замкнуто наодинці з собою.
🖤 10/10
Давно не писала про книги (востаннє це було десь у лютому), бо часу на читання бракує, а для написання відгуку й поготів. Але ця книга варта уваги. Окрім вищеописаних емоцій, які викликала у мене ця збірка оповідань, додам, що це той випадок, коли ці химерні історії хочеться не тільки читати, а й дивитися. Вийшов би дуже атмосферний міні-серіял з короткометражними серіями. І що цікаво, що цю книгу, як і серіял, впевнена, зацінили б іноземні читачі та глядачі.
October 15, 2018
Це дійсно химерні історії: атмосферно, інколи незрозуміло, химерно, темно, лячно, жаско і моторошно. Для любителів тягучих психологічних історій та жахів.
1. Гра зі світлом - 10/10.
2. Атер - 10+/10.
3. Ми - 8/10.
4. Хто на нашій стороні? - 5/10.
5. Де не ходить смерть - 3/10.
6. Хижа - 9/10.
7. Крок - 5/10.
8. "Я вирішив побачити Бога..." - 3/10.
9. Острів - 5/10.
10. Запитання - 10/10.
1. Гра зі світлом - 10/10.
2. Атер - 10+/10.
3. Ми - 8/10.
4. Хто на нашій стороні? - 5/10.
5. Де не ходить смерть - 3/10.
6. Хижа - 9/10.
7. Крок - 5/10.
8. "Я вирішив побачити Бога..." - 3/10.
9. Острів - 5/10.
10. Запитання - 10/10.
October 22, 2020
Шкода, коли тобі подобається «як», а не дуже заходить «про що». Спочатку наче і цікаво було, але ближче до кінця трохи знудилася. Самій прикро(
April 8, 2022
This is a collection of short stories, which mix gothic, SF and horror from one of the co-founders of Твоя Підпільна Гуманітарка Youtube channel that ranges from Ukrainian mythic beings to discussion how to read and understand texts like Beowulf or Bible. He is also a translator of many books, including The King in Yellow and Moonchild. Here I have to admit, I am not a fan of horrors, I grew in the USSR were such ‘degenerative bourgeois literature that satisfies lowest demands’ wasn’t published and I guess it works the best for teens, so I sadly missed the opportunity.
The book is rather small – I listened to in on audio made by public broadcast project СЛУХАЙ that tries to popularize Ukrainian poets and writers by making audio versions of their works, and it is just 5 hours on audio (average English novel is about 8 hours or more).
1. Гра зі світлом - Playing with light. An intro to the book, depicting a candle surrounded by flat figures that give strange dancing beings on walls around.
2. Атер – Ater. Maybe the most SF of the stories of what if type – a man and his wife decided to go to their daughter to take her and her kid back from a strange area (Ater means darkness in Greek) that slowly grows and people within are maybe gradually become less human
3. Ми – We. Stream of consciousness of some strange entity as it comes to our world and follows an old man.
4. Хто на нашій стороні? - Who is on our side? A narrator meets his old girl friend (not girlfriend) who hears a growl of an invisible dog, who she thinks stalks her. He also starts hearing an invisible bird above his apartment. They investigate what it can be
5. Де не ходить смерть - Where death doesn’t go. A kind of mystic experience in nowhere land
6. Хижа – Chalet. A man goes thru winter to bring a wooden heart to an oubliette in his rented chalet and dies. A woman artist, specialized in drawing dreams of criminals rents the same chalet…
7. Крок – Step. A series of blog entries about a 52-year man, who walked from his window on 9th floor, which give details to his life story
8. "Я вирішив побачити Бога..." - "I decided to see God ..." more poetic flow of consciousness than a story with a twist at the end
9. Острів – Island. Three kids, age about 8 live with their parents on a strange island that appeared out of nowhere in the 1910s, with one girl the only person, who was born here.
10. Запитання – Questions. An outro that like uroboros returns to the first piece
The book is rather small – I listened to in on audio made by public broadcast project СЛУХАЙ that tries to popularize Ukrainian poets and writers by making audio versions of their works, and it is just 5 hours on audio (average English novel is about 8 hours or more).
1. Гра зі світлом - Playing with light. An intro to the book, depicting a candle surrounded by flat figures that give strange dancing beings on walls around.
2. Атер – Ater. Maybe the most SF of the stories of what if type – a man and his wife decided to go to their daughter to take her and her kid back from a strange area (Ater means darkness in Greek) that slowly grows and people within are maybe gradually become less human
3. Ми – We. Stream of consciousness of some strange entity as it comes to our world and follows an old man.
4. Хто на нашій стороні? - Who is on our side? A narrator meets his old girl friend (not girlfriend) who hears a growl of an invisible dog, who she thinks stalks her. He also starts hearing an invisible bird above his apartment. They investigate what it can be
5. Де не ходить смерть - Where death doesn’t go. A kind of mystic experience in nowhere land
6. Хижа – Chalet. A man goes thru winter to bring a wooden heart to an oubliette in his rented chalet and dies. A woman artist, specialized in drawing dreams of criminals rents the same chalet…
7. Крок – Step. A series of blog entries about a 52-year man, who walked from his window on 9th floor, which give details to his life story
8. "Я вирішив побачити Бога..." - "I decided to see God ..." more poetic flow of consciousness than a story with a twist at the end
9. Острів – Island. Three kids, age about 8 live with their parents on a strange island that appeared out of nowhere in the 1910s, with one girl the only person, who was born here.
10. Запитання – Questions. An outro that like uroboros returns to the first piece
October 9, 2019
Підземні ріки підсвідомості течуть та утворюють вир образів, плинних і змінних. Mutabor. Кит жене темряву, німота накриває дім, звідти виринає кит і замикається коло.
Скажу зразу: за цією невеличкою книгою можна писати наукову, нескінченно розбирати згадані образи, занурюючись все глибше та стрибаючи між паралельними світами, або вирушати у тріпи. Це особливість «Підземних рік..» — ти можеш рухатись будь-якою дорогою, обрати притаманний тобі шлях відчитання, не відшукувати того, що “автор хотів сказати”, але знайти те, що хочеш собі сказати ти сам, аби переповісти це істоті наприкінці шляху.
Фактично, це унікальна збірка з ∞ історіями Ліра та дев’ятою, котру кожен творить сам для себе, шляхом синтезу прочитаних раніше образів та всім своїм досвідом.
Відзначу найкрутіші прийоми:
Паралелі/протиставлення: все у світі книги має свій відповідник, а потім приходить черга наґваля і він остаточно переконує. Одне протиставляється іншому, але з цього протистояння виходить третє, що мандрує історіями далі, творячи нові зв’язки та паралелі. Підземні ріки — це паралельні кола, і кіл цих — дев’ять. А ще — тут протистояння не світла і темряви, а існування і ніщо, nada.
Будь-яка гра зі світлом є грою з кольорами і навпаки. Кольори тут згадуються часто, творять атмосферу та набувають особливого значення розділяють світи та виступають замало не психопомпами.
Окрема подяка і шана за реверанси референсів, інтертекст і приховані культурні коди: бретонські легенди, Мерріт, Донеллі, відомі виконавці, не надто прихована відсилка до Бродського, міфологічні істоти, фантоми Твін Піксу, і ще одна графічна новела.
Звукопис: нарешті всі моторошні звуки набули дійсного звучання. Вперше на моїй пам'яті це настільки точне та довершене відтворення звуків. Айх!
А крім цього, є зв’язок оповідань, їх перетікання одне в одне, переосмилення повторюваностей та зациклення Острова на першому оповіданні Атері, перегукування імен та подій, міграція персонажів, три сторінки виписаних символів і це зовсім, зовсім не все, проте стане заговорити зуби істоті людської подоби.
«Підземні ріки» — магічний реалізм, екзистенційний горор, атмосфера безвиході (і ніколи не читайте, застрягнувши у провінційних містах опісля переїзду).
Скажу зразу: за цією невеличкою книгою можна писати наукову, нескінченно розбирати згадані образи, занурюючись все глибше та стрибаючи між паралельними світами, або вирушати у тріпи. Це особливість «Підземних рік..» — ти можеш рухатись будь-якою дорогою, обрати притаманний тобі шлях відчитання, не відшукувати того, що “автор хотів сказати”, але знайти те, що хочеш собі сказати ти сам, аби переповісти це істоті наприкінці шляху.
Фактично, це унікальна збірка з ∞ історіями Ліра та дев’ятою, котру кожен творить сам для себе, шляхом синтезу прочитаних раніше образів та всім своїм досвідом.
Відзначу найкрутіші прийоми:
Паралелі/протиставлення: все у світі книги має свій відповідник, а потім приходить черга наґваля і він остаточно переконує. Одне протиставляється іншому, але з цього протистояння виходить третє, що мандрує історіями далі, творячи нові зв’язки та паралелі. Підземні ріки — це паралельні кола, і кіл цих — дев’ять. А ще — тут протистояння не світла і темряви, а існування і ніщо, nada.
Будь-яка гра зі світлом є грою з кольорами і навпаки. Кольори тут згадуються часто, творять атмосферу та набувають особливого значення розділяють світи та виступають замало не психопомпами.
Окрема подяка і шана за реверанси референсів, інтертекст і приховані культурні коди: бретонські легенди, Мерріт, Донеллі, відомі виконавці, не надто прихована відсилка до Бродського, міфологічні істоти, фантоми Твін Піксу, і ще одна графічна новела.
Звукопис: нарешті всі моторошні звуки набули дійсного звучання. Вперше на моїй пам'яті це настільки точне та довершене відтворення звуків. Айх!
А крім цього, є зв’язок оповідань, їх перетікання одне в одне, переосмилення повторюваностей та зациклення Острова на першому оповіданні Атері, перегукування імен та подій, міграція персонажів, три сторінки виписаних символів і це зовсім, зовсім не все, проте стане заговорити зуби істоті людської подоби.
«Підземні ріки» — магічний реалізм, екзистенційний горор, атмосфера безвиході (і ніколи не читайте, застрягнувши у провінційних містах опісля переїзду).
November 13, 2018
Цікава химерна проза. За задумом автора, оповідання повинні скластися у певну картину, більшу від суми самих оповідань. Найбільше сподобалось "Де не ходить смерть" та "Хижа"
December 30, 2019
"Мені здалося, що в мене теж немає дому. Якщо дім - це місце, де ти почуваєшся в безпеці."
Перше, що впадає в очі - особливий стиль автора. Оце "ґ" таке миле внутрішньому слуху.
Текст буквально затягує в себе.
Ідеї, образи та атмосфера оповідань вражають. Це ґеніально. Прямо лайк лайк лайк. 🖤🖤🖤
Персонажі дуже живі. В багатьох впізнавала себе. Деколи дослівно.
Помітно градацію химерності оповідань. Хоч і не зовсім лінійну, але... є щось таке. Якийсь розвиток дивовижності. Чи то мене просто засмоктувало все сильніше і сильніше в цей містично-магічний світ.
Дякую! Уклін. Оплески. 🖤
.
А, ну і мінуси.
Чо так мало?)
Перше, що впадає в очі - особливий стиль автора. Оце "ґ" таке миле внутрішньому слуху.
Текст буквально затягує в себе.
Ідеї, образи та атмосфера оповідань вражають. Це ґеніально. Прямо лайк лайк лайк. 🖤🖤🖤
Персонажі дуже живі. В багатьох впізнавала себе. Деколи дослівно.
Помітно градацію химерності оповідань. Хоч і не зовсім лінійну, але... є щось таке. Якийсь розвиток дивовижності. Чи то мене просто засмоктувало все сильніше і сильніше в цей містично-магічний світ.
Дякую! Уклін. Оплески. 🖤
.
А, ну і мінуси.
Чо так мало?)
April 3, 2021
Гарна збірка оповідань від одного з авторів Підпільної Гуманітарки, яка створена під величезним впливом Лавкрафта
April 24, 2019
Євген Лір не лише добрий перекладач, але і пише талановито, як виявилося. Збірка цікава, - п'ять історій класні, інші три сподобалися менше, але теж мають свою моторошну чарівність.
November 7, 2025
Мало бути страшно і химерно, але читається чомусь дуже мило: є привіти майбутньому "Степовому богу", ціле оповідання по пісні Vivienne Morte, класний опис Полтави:
"Полтава дивне місто. Вистачить кількох неправильних поворотів, аби із сяючого рядами кафетеріїв і баpiв (мов ґалеони в морській баталії) центру переміститися до "прихованих" районів. Там звичайні житлові будинки та гуртожитки межують зі сплячою історією, з архітектурним втіленням епох та подій, з укритими пилом скарбницями непроказаних пригод". Ну кайф же!
Мені трошки перегукувались з "Пташиним цвинтарем" (хто ще ні - дуже рекомендую), дитячою книжкою "Куди відлітають риби" та зовсім трошки з "Серцем весни".
Атмосфера - як раз на похмуру осінь 🫶
"Полтава дивне місто. Вистачить кількох неправильних поворотів, аби із сяючого рядами кафетеріїв і баpiв (мов ґалеони в морській баталії) центру переміститися до "прихованих" районів. Там звичайні житлові будинки та гуртожитки межують зі сплячою історією, з архітектурним втіленням епох та подій, з укритими пилом скарбницями непроказаних пригод". Ну кайф же!
Мені трошки перегукувались з "Пташиним цвинтарем" (хто ще ні - дуже рекомендую), дитячою книжкою "Куди відлітають риби" та зовсім трошки з "Серцем весни".
Атмосфера - як раз на похмуру осінь 🫶
September 17, 2022
Може якби її читати в якійсь особливій атмосфері… в ній з‘явилась би якась атмосфера 🤷🏻♀️
Кілька оповідань були досить навіть непоганими.
Кілька оповідань були досить навіть непоганими.
January 7, 2024
Я чекав цієї книги ще з моменту релізу. Дуже сподобався переклад Чемберса, тому було цікаво побачити історії самого Євгена. Давайте поглянемо на кожну і проаналізуємо їх.
Атер
Містичний пост-апокаліпсис. Написано найважче і найкострубатіше, склалось враження, що писалось російською. Сцени і діалоги часом дуже ускладнені і ненатуральні, нічого складного в самій історії нема, але через важкий стиль написання читається повільно. Прочитав перше оповідання і подумав, що якщо далі буде так само, то книга не сподобається.Але , Errare humanum est.
Ми
Відчув! Сцена деконструкції людської істоти, мови і життя взагалі, це сильно! Написано значно краще за Атер, хоча по обсягу менше в рази. Це вже більш зрілий твір, признайся Євгене.
Хто на нашій стороні?
Історія про надприродних створінь, котрі переслідують людей. Сподобались натяки на міфологію і Кастанеду. Мовні ігри – це для мене, ще один плюс для твору. Objects in the mirror are closer than they appear.
Де не ходить смерть
Психоделічний вогонь розгорається. Тільки далека мелодія Анджело Бадаламенті дає зрозуміти – може Лір фанат Лінча?
Хижа
О, так ми були праві. Лір – шанувальник Лінча. Вогонь розгорівся і тепер прямує разом з нами. Дерев’яне серце і чорний олень. Картини зліплені з розумів убивць і маніяків. Голос, що шепоче глибоко в тобі. Вартісно.
Крок
Дуже побутово і сухо. Оповідання,яке найбільше вибивається зі збірки. Воно тут просто зайве. Якщо я помиляюсь, хай автор мене виправить.
*
Розповідь про подорож у потойбічний світ. Напевно найсильніша річ з цілої книги. Том Йорк, яблуко з чорним соком, автобус і біла порожнеча. Мені сподобалось все. Я вирішив побачити Бога. Аби Бог нарешті мене забув.
Острів
Розповідь про абсолютно чорний острів який виник сам собою і дитину, котра на нім живе. Що було б якби Маленького принца написав Франц Кафка. Кит жене темряву, темрява поглинає острів, острів витісняє кита.
Бонусне оповідання – Степ
Прочитати його можна безплатно на сайті журналу Стос і без цього оповідання якраз збірка і не буде цілісною. Можна викинути Крок, але не Степ.Сильний зв’язок в Степу і з Островом. Та й саме в цьому оповідання пролунало знаменуюче : Повисла тиша. Я майже фізично чув, як під нашими ногами, під підлогою течуть підземні струмки.
Загалом, якщо ви шукаєте класичного хоррору, то книгу Євгена Ліра не зрозумієте. Тут нема попсового розжовування і конкретизацій, ця книга саме максимально ефемерна і неконкретна. Але якщо ви любите Твін Пікс, хороший джаз і інколи бачите обличчя людини на тілі місяці, то ця річ для вас. Наче малі діти, котрі розглядають у візерунках дерева різних істот і монстрів ви зможете поєднати тонкі нитки між творами і почути як тихо, але впевнено течуть підземні ріки.
Атер
Містичний пост-апокаліпсис. Написано найважче і найкострубатіше, склалось враження, що писалось російською. Сцени і діалоги часом дуже ускладнені і ненатуральні, нічого складного в самій історії нема, але через важкий стиль написання читається повільно. Прочитав перше оповідання і подумав, що якщо далі буде так само, то книга не сподобається.Але , Errare humanum est.
Ми
Відчув! Сцена деконструкції людської істоти, мови і життя взагалі, це сильно! Написано значно краще за Атер, хоча по обсягу менше в рази. Це вже більш зрілий твір, признайся Євгене.
Хто на нашій стороні?
Історія про надприродних створінь, котрі переслідують людей. Сподобались натяки на міфологію і Кастанеду. Мовні ігри – це для мене, ще один плюс для твору. Objects in the mirror are closer than they appear.
Де не ходить смерть
Психоделічний вогонь розгорається. Тільки далека мелодія Анджело Бадаламенті дає зрозуміти – може Лір фанат Лінча?
Хижа
О, так ми були праві. Лір – шанувальник Лінча. Вогонь розгорівся і тепер прямує разом з нами. Дерев’яне серце і чорний олень. Картини зліплені з розумів убивць і маніяків. Голос, що шепоче глибоко в тобі. Вартісно.
Крок
Дуже побутово і сухо. Оповідання,яке найбільше вибивається зі збірки. Воно тут просто зайве. Якщо я помиляюсь, хай автор мене виправить.
*
Розповідь про подорож у потойбічний світ. Напевно найсильніша річ з цілої книги. Том Йорк, яблуко з чорним соком, автобус і біла порожнеча. Мені сподобалось все. Я вирішив побачити Бога. Аби Бог нарешті мене забув.
Острів
Розповідь про абсолютно чорний острів який виник сам собою і дитину, котра на нім живе. Що було б якби Маленького принца написав Франц Кафка. Кит жене темряву, темрява поглинає острів, острів витісняє кита.
Бонусне оповідання – Степ
Прочитати його можна безплатно на сайті журналу Стос і без цього оповідання якраз збірка і не буде цілісною. Можна викинути Крок, але не Степ.Сильний зв’язок в Степу і з Островом. Та й саме в цьому оповідання пролунало знаменуюче : Повисла тиша. Я майже фізично чув, як під нашими ногами, під підлогою течуть підземні струмки.
Загалом, якщо ви шукаєте класичного хоррору, то книгу Євгена Ліра не зрозумієте. Тут нема попсового розжовування і конкретизацій, ця книга саме максимально ефемерна і неконкретна. Але якщо ви любите Твін Пікс, хороший джаз і інколи бачите обличчя людини на тілі місяці, то ця річ для вас. Наче малі діти, котрі розглядають у візерунках дерева різних істот і монстрів ви зможете поєднати тонкі нитки між творами і почути як тихо, але впевнено течуть підземні ріки.
March 30, 2025
Цікаві містичні оповідання, але більшість історій нерозвинені, наче це задуми, чернетки, які колись мають перетворитися на повноцінні твори. Оповідання тематично схожі, але малопов'язані між собою, хоча у пролозі стверджується, що вони об'єднані певним чином. Єдина спільна ідея, що прослідковується — неспроможність людини чинити опір надприродним подіям, що насуваются.
Персонажі прямолійні та поверхневі, що прямо впливає на якість діалогів. Інтеграція паранормального в оповіданні порушує цілісність — воно то є невід'ємним атрибутом картини світу, то аномальним, то взагалі самосуперечливим (оціночне судження персонажу "я не знав, що й сказати. Ситуація повністю виходила за межі стандартних міркувань" за кілька подій перетворюється на "вона просто привернула увагу паранормального створіння").
Періодично зустрічаються дивні порівняння та недоречні терміни: наш столик в кафе — човен, а площа, на якій знаходиться кафе, — галеон; зміна навколишнього топосу; на кухонному столі з'явилось гніздо = я пережив пекло.
Персонажі прямолійні та поверхневі, що прямо впливає на якість діалогів. Інтеграція паранормального в оповіданні порушує цілісність — воно то є невід'ємним атрибутом картини світу, то аномальним, то взагалі самосуперечливим (оціночне судження персонажу "я не знав, що й сказати. Ситуація повністю виходила за межі стандартних міркувань" за кілька подій перетворюється на "вона просто привернула увагу паранормального створіння").
Періодично зустрічаються дивні порівняння та недоречні терміни: наш столик в кафе — човен, а площа, на якій знаходиться кафе, — галеон; зміна навколишнього топосу; на кухонному столі з'явилось гніздо = я пережив пекло.
October 8, 2020
Справжня українська готика, дуже захоплює
June 24, 2021
Деякі історії дійсно моторошні, і досить оригінальні, тож з нетерпінням чекаю наступних книжок автора
March 2, 2023
Для мене схожість з Муракамі те, чим приваблюють ті історії. Ходіння між рядків навпомацки так і не отримавши відповіді.
Displaying 1 - 16 of 16 reviews