Просто ковток свіжого повітря. Чув дуже багато відгуків про цей комікс, але ніяк руки й очі не доходили. Історія така: Плутоніум, найсильніший супергерой усіх часів, сходить із розуму й починає (як і кожен божевільний) робити непередбачувані речі. Наприклад, нищить цілий Сінгапур. Або інших героїв. Зрозуміло, що із цим треба щось робити. Однак як зупинити такого собі супермена, у якого зовсім злетіли гальма? Правильно, треба знайти колишнього суперзлодія, суперника. Ворог мого ворога - мій друг.
Корені цієї історії ростуть із Алана Мура, далі Гранта Моррісона й власне фантазії Марка Вейда, який розігрався тут добряче. Хоча найбільш помітними є «Хлопаки» Гарта Енніса та «Здібності» Бендіса, де також обігрується тема злих чи нещасних героїв. Чим же комікс Вейда кращий або цікавіший? Що мене вразило в цій історії. Перше - це неймовірний людський вимір. Перед нами живі характери, але із суперздібностями, тому це додає драматургії. Ми завжди приймаємо здібності як даність, а якщо це нестримна річ? Щось таке, що може вийти з-під контролю? Як невдалий науковий експеримент. Як цунамі. Що тоді робити із жертвами, особливо дітьми? Ми ж бо не знаємо про темний, драматичний бік супергероіки. Розгортання природи зла у фокусі супергероя у Вейда не подається як даність, а як комплексна, суперечлива етична дилема. Особливо в кінці релятивізм зла підсилюється тим, що один із «добрих» перемикається у протилежний бік, тому зло - не константа, і не навіть не вибір, а часто сукупність обставин, у які ми потрапляємо. Тоді хто винен і кого судити (та ще й до того ж як, зважаючи невмирущість окремих персонажів)?
Друге - стильна супергероіка. Тут нема крутих костюмів чи авто, але є гарна кооперація, незвичні локації та комбінації здібностей. Тобто тим, хто хоче свіжого погляду на мейнстрім, буде дуже цікаво. Не скажу, що малюнок є особливим. Навіть більше, композиція і розбиття панелей бажає кращого, бо інколи не бачу логіки робити три панелі на сторінку із мінімальним візуальним і наративним рядом. Проте тут малюнок лише допоміжний засіб, він працює як обгортка, часто оманлива, транспортуючи складні, часто небезпечні, але нестримно актуальні сюжети.
Нарешті - блискуче цитування класики й інших міфів масової та елітарної культур. Уейд не такий надуманий, закручений як Моррісон, і в цьому його перевага. Тут добре відчитуються ключові референси, а більш складні (як-от відсилання на міфологію буддизму чи квантову фізику) можна відчитати завдяки базовим гуманітарним знанням.
Але основне тут те, що все це читається швидко й цікаво, проте не поверхнево. Як і кожна хороша історія, тут більше при нас: нашу слабкість і силу, ціну наших помилок, неможливість впоратись із собою, несподівану силу й ціну людського життя.