Трохи запізніла в часі деконструкція сенсів. Багато ригачки, наркотиків, бухла, все, що я люблю в українській прозі. Трохи менше міста, але воно відчутне, болісне в своїй вбогості, дуже однобоке, але все ж прекрасне. Під кінець текст стає майже медитативним і від того - більш сносним. Я вже говорила про ригачку?