В епідемічному бараці

by Valerian Pidmohylny

47 pages, Unknown Binding

About the author

Writer and translator. He graduated from high school in Katerynoslav in 1918 and then continued his studies at Kyiv University. In 1921 he began working with various publishing houses and joined the editorial board of Zhyttia i revoliutsiia. The first of his short stories to be published were ‘Vania’ and ‘Haidamaky’ (Haidamakas), which appeared in 1919 in Sich, a journal in Katerynoslav. He also contributed to the almanac Vyr revoliutsiï (1921). He was a member of the literary organization Lanka. His published collections of stories include Tvory (Works, vol 1, 1920), V epidemichnomu baratsi (In the Quarantine Ward, 1922), Povstantsi i ynshi opovidannia (The Insurgents and Other Stories, 1923), Viis’kovyi litun (Army Pilot, 1924), and Problema khliba (The Problem of Bread, 1927, 1930). He also wrote the novelette Ostap Shaptala (1922). Pidmohylny's early works focus on various pre- and postrevolutionary realities, such as the Famine of 1921–3. His most notable work is the novel Misto (The City, 1928), one theme of which captures the relationship between the city and the village against the backdrop of the New Economic Policy. His last published work was Nevelychka drama (A Little Drama), a novel about people in the ‘era of socialist reconstruction,’ which was serialized in Zhyttia i revoliutsiia in 1930 but first released separately in Paris in 1956. It appeared in translation as A Little Touch of Drama (trans by George Stephen Nestor Luckyj and M. Luckyj, 1972). Pidmohylny's translations, particularly those of the works of Honoré de Balzac, Denis Diderot, Anatole France, Guy de Maupassant, and Stendhal, significantly influenced the development of Ukrainian literature in the 1920s. Pidmohylny's early works were subjected to severe official criticism. Some were even attacked for ‘romanticizing Makhnovism’ (Andrii Khvylia). The novel Misto was also denounced. Pidmohylny was expelled from his editorial position in 1930 and was arrested in 1934. He was incarcerated in various prisons and concentration camps until he was shot, along with many other Ukrainian writers. He was rehabilitated in 1956. Misto and some other stories were republished in Ukraine in 1989. A selection of stories, including some previously never published, appeared in 1991 as Istoriia pani Ïvhy (The Story of Mrs Ivha).

Reviews

[Nataliia Firsova · Rating 3 out of 5]

У Підмогильного іноді трапляються такі красиві речення!

Нарис "В епідемічному бараці" - про Бога, в якого не вірять, про віру, недовіру і зневіру.
Але той дощ, який таки випав десь під кінець історії - він про надію чи про полегшення?

"...я не люблю підмальовувати життя. Слабодушність це."
"Пісні були сумні й глибокі, як прірви."
"...і так довго сиділи вони, мати й дитина, з єдиними почуттям своєї окремішности."
"Зорі спускалися на дно річки, як подарунки неба."
"Ніч, якої сестра Пріся віддалася начальникові станції, була скляна й нерухома. Здавалось, дерева застигли в камінь і, дихати було важко, мов повітря розвіялось пилом по вулицях."
"Досі я важко відчувала пружність грудей і не знала щастя мати їх розталими від пестощів."
"Або ще гірше - ми одружимося, як він намовляє, і будемо жити на маленькій станції, де добою проходить два потяги... там будуть мимо сунутись люде, а я на віки спинюся. А занепаде ж, урешті, кохання, а я все житиму, здатна лише варити борщ та ночувати з чужою мені людиною... О, який сором це шлюбне життя!"
"Дурниці. Пошесть завжди буде, як не на Вкраїні, то в Китаю, або ще десь..."

[Віталій Роман · Rating 4 out of 5]

Це прекрасно. Що в 1920 що в 2020 люди однакові. Сильно віруючим не читати.