Alabama song

by Gilles Leroy, Botto M. (Translator)

Montgomery, Alabama, 1918. Quando Zelda, la "Bella del Sud", incontra il sottotenente Scott Fitzgerald, la sua vita subisce una svolta decisiva. Lui ha giurato a se stesso di diventare scrittore, e in effetti il suo primo romanzo è un successo strepitoso. La coppia diventa un'icona dei ruggenti anni Venti, ma Scott e Zelda sono poco più che dei bambini: gettati nel falò della vita mondana, non tardano a bruciarsi le ali. Costruito come un diario dove si miscelano in modo brillante elementi biografici e fantastici, e inframmezzato da immaginari colloqui della protagonista con gli psichiatri che l'ebbero in cura, "Alabama Song" è la cronaca di una corsa a perdifiato incontro alla follia, il grido doloroso, sensuale, talvolta erotico, di una donna eccezionale, un "genio della vita", che rivendica la propria autonomia dal marito senza mai sminuirne la grandezza. Una donna che, forse, ha avuto la sola colpa di essere nata con quarant'anni di anticipo.

Genres: France, Fiction, Historical Fiction, French Literature, Historical, Contemporary, Novels

213 pages, Paperback

First published August 23, 2007

About the author

Gilles Leroy (born in Bagneux, Hauts-de-Seine) is a French writer.[1] He studied at the Lycée Lakanal in Sceaux, which appears in his 1996 novel, Les Maîtres du monde, as the "Lycée Ducasse". His novel Alabama song, won the Prix Goncourt in 2007.

Reviews

[Denis · Rating 1 out of 5]

I have written it a few times - as a rule, I dislike writing here, on Goodreads, about books that have disappointed, bored, or annoyed me. There are too many of them - and most of the time, I don't even bother finishing them. But this novel has actually infuriated me a great deal, it deserves to be trashed, and I'll happily do it. Maybe what has me so angry is that this book won the most prestigious literary prize in France, when, really, all it deserves is to end up in a trashcan. The concept in itself had me interested, though: the heroine is Zelda Fitzgerald, and the whole book is narrated by her. Interesting idea, right? It is a novel, not a biography, and I actually like the idea of taking an almost contemporary character and tell his, or her, story, through fiction. Many writers do it with ancient historical figures, after all. And Zelda is a fascinating and complex woman, whose life, at the same time glorious, brilliant, pathetic, and heartbreaking, is worth a great novel. The problem is, Leroy is a not only a bad writer (his style is horrendous, botched, if not simply ugly at some points), but his approach to the story and the character is completely misgiving, when not stupid. Anyone who knows about the life of the Fitzgeralds can only be, bluntly, very pissed by this book. Really. The psychology is off, huge and major parts of Zelda's life disappear, all the characters are reduced to caricatures, the environment (so important to who those people were and how they lived) is non-existent (all the chapters that take place in Alabama, for example, could take place in some dreary little French suburb: you'd be hard-pressed to see a difference), reality is distorted in a way that gives a bad name to fiction, the dialogues are often ridicule, and some scenes, such as the supposedly erotic ones, are just risible. I was so shocked by how bad this novel is, and by how well it seems to have been received by, at least, some part of the French literary establishment, that it left me speechless for a while. I'll applaud any writer who dares write a novel about a real character as long as his work allows us to understand in a better way who he's writing about: McCann has done that brilliantly with Dancer, about Nureiev, or Echenoz with his Ravel : those are truly wonderful books. Leroy's sad underachievement is an insult not only to Zelda Fitzgerald, but also to the reader. A decent writing style could at least have saved his enterprise. But it isn't to be found here.

[Patricija || book.duo · Rating 4 out of 5]

„Ar įžeidinėjimas ir panieka yra gydymo dalis?“

4/5

Norint tikro siaubo, nereikia ieškoti toli. Nereikia ieškoti pas Kingą. Ar net dairytis link visų dykumų gėlių, sudegintų gyvų ir panašių istorijų – ten dar kito lygio siaubas. Bet norint tokio visiškai kasdienio, paprastojo istorinio, pakanka tik apsidairyti aplink. Perversti istorijos vadovėlį. Pažvelgti į akis visiems didiesiems vyrams. Įsiklausyti į jų balsus. Ką jie užgožia, kam nebepalieka vietos? Rašytojų, menininkų, kūrėjų mūzos ir įkvėpėjos, meilės romanų ir glamūriškų filmų ašys, saldžių istorijų sielos. Kaip dažnai tiesiog nutildytosios? Kaip dažnai tiesiog tos, kurių žodžiai buvo pavogti? Kurių teisės buvo pavogtos? Taip taip, dar ir autorinės, ne tik paprastosios žmogiškosios. O kartu pavogti ir sveiki protai. Aštrūs. Įkvepiantys. Kuriantys. Čirškinami elektrošokais, užnuodijami vaistais, užspaudžiami baime ir gerokai aplamdomi per lobotomiją.

„Jei būčiau tikrai jį mylėjusi, ar būčiau taip elgusis? Jei jis būtų tikrai mane mylėjęs, ar būtų prašęs?“

Knyga veikiau Škėmiškas Zeldos Fitzgerald pasąmonės srautas, nei kad nuoseklus pasakojimas. Bet tokia trumputė, kad neprailgsta, o ir sekti mintį nesudėtinga, net jei jos pateikimo būdas ir ne mano mėgstamiausias. Nors tikriausiai sekame veikiau ne mintį, kiek kad kelią į beprotybę. Įsitikiname, kad 20-ojo amžiaus viduryje visuomenė nebuvo pažengusi baisiai toli nuo Viduramžių. Per daug nenutolo nei nuo raganų teismų, nei nuo inkvizicijos. Kankinimai tie patys, net įrankiai panašūs. Tik kad drabužiai blizgesni, liejasi šampano upės, o aplinkui sukiojasi meninė ir kultūrinė grietinėlė. Bet ir toji grietinėlė čia pagižusi. Skotas nė akimirkai neatrodo idealizuotas, o ir tipinio Fitzgeraldus visuomet sekančio glamūro čia, ačiū Dievui, PAGALIAU, nedaug – ne suknelėse, ne šokiuose, ne naktiniame gyvenime čia esmė. Knygoje, nors ir mažutėje, telpa baisiai daug skausmo: netekties, ilgesio, liūdesio, vienatvės, skausmingų aplinkos lūkesčių, neišnaudoto, o dažniau tiesiog užgniaužto, išrauto potencialo. Knyga drąsiai gula šalia jau klasika tapusio „Stiklo gaubto“ ir kitų siaubo ir tylos istorijų, o apie Zeldą pasakojama taip paprastai ir kasdieniškai, kad net kvapą gniaužia. Todėl skaitant vis reikia sau priminti kvėpuoti.

„Jie mane gerbė taip, kad pamiršo.“

[Ahmed · Rating 3 out of 5]

دى صورة زيلدا فتزجيرالد الحقيقية : وهى الشخصية المستوحى منها العمل :



هذا العمل هو العمل الفائز بجائزة الجونكور (أعرق جوائز فرنسا الأدبية ) لعام 2007 , وولحق فإنى قد أحسست أنه عمل عظيم ولكن لم تصلنى عظمته كاملة , لم أستطع تذوقه بالكامل ولا أعرف لماذا ,
المهم أن فكرة العمل مبدعة : وهى تَخيّل سيرة ذاتية لشخصية ما عاشت فى أزمان غابرة (فى هذا العمل الشخصية المُختارة كانت زيلدا فتزجيرالد زوجة الروائى الأمريكى سكوت فيتزجيرالد صاحب جاتسبى العظيم ) وقد قال المؤلف فى ختام روايته أن الرواية خيالية تماماً ولا يُعتمد على نَصها كمرجع للتاريخ , فهو استلهم النَص من حياة الشخصيات , فقط.
إذا فهى سيرة ذاتية (خيالية) نسج الكاتب كل أدواته باستخدام مهارته الذاتية البحتة مستعيناَ فقط بأسماء الشخصيات .
ولمن لا يعرف فإن حياة صاحب جاتسبى العظيم (وخاصة الزوجية) جديرة بالتخليد وكانت من الإثارة الحياتيه ما يلفت لها الاهتمام , فكانت حياة غريبة لكاتب مشهور وزوجة خلبت لب المجتمع الغربى كله .
المهم أن الكاتب استغل كل ذلك ليكون موضوع لروايته ومحاولة ابداعية منه ,
تصوير مبدع لعصر الجاز (الذى كان فيتزجيرالد صاحب تسميته بهذا الإسم ) وتقديم جيد لشخصيات هذا العصر وظروفه المختلفة .وتقمص بديع لشخصيات الرواية.
الكاتب قدّم لك حياة كاملة فى صورة سيرة ذاتيه مصطنعة (وإن كان ركّز على ضرورة تناولها كعمل روائى بحت )
هل استطاع الكاتب أن يضعك فى زمن الرواية والعصر المقصود منها . ؟ أعتقد أنه نجح فى ذلك فقدّم لنا العصر بصورة معبرة كاملة من خلال شخصة العمل الرئيسة (الغريبة) .
الترجمة جيدة . وفى المجمل عمل جيد .
لا أدرى ما هو سبب احساسى بالعجز تجاه الأعمال المترجمة عندما انتهيت من هذا العمل , فقد أحسست بصورة كبيرة أنى لن أقرأ أى عمل إلا فى لغته الأصلية,

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 4 out of 5]

“Alabama Song”
Novel by Gilles Leroy, 2007
Awards: Prix Goncourt
⠀
“Пісня Алабами”
Жіль Леруа
@fabulabook 2017
⠀
Навіщо одружуватися з розкутою жінкою, а потім кпинити її тим, за що обрав?
⠀
Навіщо красти її тексти, а потім запроторювати до психлікарні за те, що вона хоче бути авторкою?
⠀
Навіщо тримати біля себе жінку, яка тебе не кохає?
⠀
Дуже суперечлива книжка.
⠀
Ані герой, ні героїня, не викликали в мене повного розуміння.
⠀
А чому би й ні? Теж люди.
⠀
Я зрозуміла, чому Зельда обрала Френсіса, але я не зрозуміла шаленства з яким вони мучили один одного. І себе.
⠀
Чому він не дав їй спокою, коли вона хотіла піти?
⠀
Чому вона не пішла, коли ще мала можливість? Але чи мала вона її?
⠀
Книжка не розкриває всіх секретів.
Вона не біографічна.
⠀
Мова дуже своєрідна.
⠀
Мені цікаво, чи завдячує вона цим авторові чи перекладачеві?
⠀
Цитати:
⠀
«Скот кохав свою шляхетну мандрьоху, що голінна була до всяких витівок, свою головну союзницю, яка з‘являлася вкупі з ним на обкладинках ілюстрованих часописів. Він кохав і бажав свою Прегарну Південку. А не якусь трансвеститку, що мавпувала його.»
⠀
«Я забула багато слів, бо геть отупіла.
Одне таке слово, якого найдужче мені бракувало ось уже понад півтора десятиліття, якось повернулося до мене вночі вві сні, і слово те було - Насолода.
Я так полюбляла приймати ванни, ніжитись у пінні й ароматичних пахощах, а кати в білих халатах занурювали мене у ванни з товченою кригою і тримали за ноги й за плечі, аж доки я втрачала свідомість. Зараз від самісінького вигляду ванни в мене кров холоне в жилах.
І хто перепросить за це?»
⠀
Анотація:
⠀
«Роман Жіля Леруа «Пісня Алабами» написаний від особи Зельди Фітцджеральд, дружини Френсіса Скотта Фітцджеральда. У 20-х роках ці двоє були найталановитішою і найвідомішою парою в США, що існувала «поза межами». Він — видатний письменник, вона — його доля, суперниця, муза, а також і «злий геній», як вважали деякі. Але Жіль Леруа у своїй книзі переконливо довів, що саме Зельда була жертвою, а Френсіс Скотт — її багаторічним нещадним катом. У 2007 році ця книга принесла авторові Гонкурівську премію — найвищу літературну нагороду Франції.»
⠀
#примхливачитака

[Λίνα Θωμάρεη · Rating 3 out of 5]

Μια μυθηστοριματική βιογραφία για την Ζέλντα Φίτζεραλντ....

Το βιβλίο μας περιγράφει την Ζέλντα ως μια νεαρά κοπέλα με όνειρα και ελπίδες για την ζωή, ως μια νεαρή γυναίκα τρελή από έρωτα για τον Φίντζεραλντ και με τρελή επιθυμία να φύγει από το οικογενειακό της κλοιό, ως μια γυναίκα σύζυγος, μητέρα, ερωμένη, ως μια γυναίκα δυστυχισμένη, μπερδεμένη, απογοητευμένη που μπαινοβγαίνει σε κλινικές και νοσοκομεία και ως μια ασθενής πια, που χάνει την ζωή της με το πιο σκληρό τρόπο.

[Armin · Rating 1 out of 5]

One mans Poison is another mans meat

Als Psychogramm einer schwer gestörten Frau sicherlich ein Fünf-Sterne-Kandidat, leider ist die Lektüre so angenehm wie das eingesperrt sein mit einer Irren auf engstem Raum, die einen unausgesetzt zulabert und betatscht und begrapscht und manchmal auch ein bisschen gewalttätig wird. Von daher gebe ich einen Stern für das Lesevergnügen bei dieser mit allerlei Ekelpotenzialen aufgeladenen Fan-Fiction. Dabei kann ich die Motive einer Jury, die dem Roman einen Preis umhängen musste, durchaus nachvollziehen, zumal der Roman das feministische Narrativ, dass Frauen gerade in vermeintlichen Männer-Domänen alles besser können, absolut preiswürdig bedient. Zelda Fitzgeralds Roman kommt demnächst auf meinen persönlichen Prüfstand.
Für Hemingway-Hasser sind die Partien ��ber den falschen Freund Lewis O'Connor, der auch als Liebhaber von Scott eine Rolle spielt, sicher eine Art Leibspeise. Aber selbst Leute mit entsprechenden Neigungen müssen sich durch ganze Geröllberge für ein paar Murmeln wühlen.
Es gibt über jeden Aspekt dieser seltsamen Künstler-Beziehung zuverlässigere und besser geschriebene Bücher, die Fitzgerald-Kapitel in Paris, ein Fest fürs Leben sind im Vergleich dazu zum Einrahmen schön.

[Rocio Voncina · Rating 5 out of 5]

Titulo: Alabama song
Autor: Gilles Leroy
Motivo de lectura: #RetoPremios2024
Lectura / Relectura: Lectura
Fisico / Electronico: Electronico
Mi edicion: -
Puntuacion: 5/5

Es un libro que me cautivo de principio a fin, de esas lecturas adictivas que es muy difícil cerrar el libro.
Es la primera vez que leo a Gilles Leroy y definitivamente quiero seguir leyendo sus libros.

Este libro es conocido como una autobiografia ficcionada de Zelda Fitzgerald (la esposa de F. Scott Fitzgerald), quienes mantuvieron una relacion tumultuosa, tóxica y dañina.
Una dinamica familiar tortuosa, que llevó a Zelda a un hospital psiquiátrico, donde Zelda encontrará la muerte siendo una mujer joven.

La pluma de Leroy es exquisita, la lectura nunca decae, pagina tras pagina es una experiencia literaria adictiva, una montaña rusa de emociones y sensaciones.

Zelda es retratada como una mujer a la cual jamas se le otorgo una identidad propia, pasando de ser "la hija de" a "la esposa de".



Una mujer de un enorme talento, Scott a menudo le robaba frases e ideas para sus escritos (por supuesto nunca dándole crédito).

La vida de Zelda es un descenso al infierno, a estar en carne viva donde ni la piel, ni la mente, ni el alma tendrán descanso.

[Леся Кухарчук · Rating 3 out of 5]

Зельда Фітцджеральд, особа, яка змусила мене перечитати "Ніч лагідна"(прототип головної героїні), гуглити безліч статей та спогадів очевидців, але попри все так і залишилася нерозгаданою ...⠀
⠀
"Пісня Алабами" - біографічний роман, в якому Жіль Леруа намагався зобразити стосунки видатного та епатажного подружжя з погляду Зельди, як жертви. У ньому потік свідомості перемішаний з калейдоскопом подробиць особистого життя, приправлений брудними подробицями та світськими витівками "покоління джазу".⠀
⠀
"Мені ледь виповнилось тільки 20 років, коли я потрапила під вплив — під владу — чоловіка дещо старшого за мене, який волів розпоряджатися моїм життям і робив це вкрай погано та невміло»⠀
⠀
Романтична історія кохання заможньої дівчинки та невідомого лейтенанта а також епатажні вчинки Фіцджеральдів зробили їх однією із найпопулярніших пар Америки. Однак за лаштунками яскравого подружжя насправді приховувалися ревнощі, суїцидальні настрої, алкоголізм і божевілля. ⠀
⠀
З усього артистичного середовища Фіцджеральд найкраще здружився з американським письменником Ернес­том Хемінгуеєм, який якраз засуджував поведінку Зельди та всю провину перекладав на її плечі.⠀
⠀
Останні роки життя Зельда провела у психіатричній клініці.⠀
⠀
У 1948 році у лікарні сталася пожежа. Зельда разом з іншими пацієнтами була замкнена на останньому поверсі та згоріла заживо, серед дев’ятьох загиблих її опізнали лише за взуттям. ⠀
⠀
Думки біо­графів стосовно ролі Зельди в житті письменника не є однозначними: хтось вважав її музою, натхненницею, інші —звинувачували у всіх творчих невдачах Скотта.⠀
Втім, незважаючи на складні та дивні стосунки, десять років подружнього життя, Фіцджеральди завжди залишалися нерозривно прив’язаними одне до одного.⠀

[Cititoare Calatoare · Rating 5 out of 5]

Desi cartea il cam pune intr-o lumina proasta pe Scott, este foarte interesanta de urmarit povestea spusa de extravaganta Zelda. Pentru vremea respectiva ea epata prin atitudinea ei.

[الزهراء الصلاحي · Rating 3 out of 5]

سيرة متخيلة لعلاقة "زيلدا" و "سكوت فيتزيجرالد" صاحب رواية "جاتسبي العظيم".

بالرغم من أن الرواية تكشف مأساة زيلدا، ومعاناتها مع المرض، إلا أنها -وكما يقول الكاتب- جاءت انتقاماً لها من زوجها.

تمت
٢٧ أغسطس ٢٠٢٢

[Morgana · Rating 4 out of 5]

Questo libro è affascinante: è come tuffarsi al centro di un ciclone, e ovviamente ciò comporta l'esserne inevitabilmente risucchiati. Anche perché non si tratta di un ciclone qualsiasi, ma il vortice di pensieri di una mente speciale, quella della tormentata Zelda Fitzgerald.

Qualche raccomandazione è d'obbligo: soprattutto all'inizio la lettura non è agevole. In primis il libro oscilla tra la voce della giovanissima Zelda (1919/1924) e le considerazioni - nonché i dialoghi con i medici - della Zelda più matura, nel 1940. Oltre a questa continua altalena temporale, la narrazione è interrotta, poco coerente, perennemente in bilico tra il ricordo e la percezione personale del ricordo. Tuttavia, se vi "settate" sul mood corretto, ovvero se cominciate a vedere il testo come lo "stream of consciousness" di una mente sconvolta, provata dagli eventi privati che l'hanno colpita, da una vita che forse - a conti fatti - non è quella sognata, forzatamente modellata dalla pressione dei media e dello Star System (in maniera non molto diversa a quello che accade al giorno d'oggi alle star) e da un matrimonio che "ha la stessa passione di due nibbi reali" (per tirare in ballo lo splendido Hopkins di Meet Joe Black), allora tutto assume un senso. Anzi, questa narrazione interrotta e incoerente vi apparirà come l'unica possibile (e sincera) modalità per dare voce all'anima di Zelda.

Alabama Song è una storia d'amore. In primo luogo è l'amore disperato per la vita, tanto più disperatamente agognata quanto più la si vede sfuggire di mano. È una storia d'amore malato all'interno di un matrimonio disturbato, in cui la personalità esuberante di Zelda si scontra con l'altrettanto imponente ed egocentrica figura del marito Scott (ed è inutile fare le femministe dell'ultima ora... Zelda ha vissuto un secolo fa, in un'epoca che non è assolutamente paragonabile alla nostra per quel che riguarda la definizione del "giusto posto" o del "giusto ruolo" di una donna. Zelda ha provato a "emergere" in un epoca in cui ogni suo tentativo di affermazione era visto - nel migliore dei casi, e solo perché si trattava di personaggi di spicco - come un capriccio; e questa frustrazione è senza dubbio uno degli elementi che più l'ha schiacciata). Infine, è anche una vera e struggente storia d'amore, quell'amore perfetto che vive nel ricordo di un attimo, per Edouard Jozan.

Perché 4 stelle, allora? Punctum dolens finale: la Nota dell'Autore, dove Leroy spiega la natura "romanzata" del suo lavoro (e fin qui tutto ok, non è certo il primo a fare questa operazione su un personaggio realmente vissuto) ed elenca gli eventi totalmente inventati all'interno del libro. Ecco, qui un po' l'ho odiato, perché ha inserito degli elementi cruciali, ancorché mai avvenuti (e quindi, dobbiamo supporre, usati solo per aggiungere dramma alla vicenda). Ma la splendida, tormentata creatura che è stata Zelda Fitzgerald non aveva certo bisogno di queste invenzioni. La sua vita già può parlare da sé, senza inutili contorni.

[AiK · Rating 3 out of 5]

Немного непонятное чувство, как можно писать вымышленную биографию? Либо это биография, либо вымысел, но тогда лучше уж и выдуманные имена героям давать, тем более, что столько пикантных подробностей личной жизни приводится. В Википедии есть подтверждение многим фактам, описанным в романе – плагиату со стороны Скотта, эксцентричным выходкам обоих супругов, одержимостью Зельды балетом и танцами, написания ею романа и картин, проблемам с психикой, лечением в психиатрических клиниках и смерти в результате пожара. Скотт в высшей степени по-скотски обошелся с Зельдой, использовав ее, выжав ее досуха и закрыв в психушке, и ее очень жаль. Она была одарена разносторонне, она была рождена блистать, а закончилось дело даже не только деградацией, но и полным разрушением жизни и личности. Но почему так вышло?

[Elene Baramidze · Rating 4 out of 5]

გაგიკვირდებათ,სხვა წიგნის ყიდვისას სრულიად შემთხვევით აღმოვაჩინე. გამოდის, ALABAMA SONG ხელს გამოვაყოლე. იცით, ზოგჯერ ასეთი"ხელს გამოყოლებული" წიგნები ჩვენთის უფრო განსაკუთრებული ხდება, ვიდრე ისინი, რომლებზეც ბევრი ვიფიქრეთ,ვიწუწუნეთ და საბოლოოდ ვიყიდეთ.

მოკლედ რომ მიმოვიხილო,ეს არის ნაწარმოები ალაბამას ცაზე - ზელდაზე, რომელიც შესაძლოა დილით ბრწყინნავდეს, კაშკაშებდეს, შემდეგ უეცრად იცვლებოდეს, გრგვინავდეს, აპოკალიფსს გვაუწყებდეს, ხოლო მეორე დღეს ისევ ელვისებურ,ბრჭყვიალა დილას გვპირდებოდეს. აქედან გამომდინარე, ვხვდებით, ზუსტად ასეთი აქტიური, მჩქეფარე და სწრაფცვალებადი ცხორება ჰქონდა ზელდასა და სკოტს. ერთმანეთზე უფრო ბრჭყვიალებმა თავი არ დაზოგეს და საბოლოოდ ჩაქრნენ, კუნაპეტ ღამის შვილებად იქცნენ, ჯერ სკოტი, ხოლო შემდეგ-ზელდა-ალაბამას ცა.

ვერ ვიტყვით, რომ ნაწარმოები ს���ულად ბიოგრაფიულია, გარკვეული დეტალები ავტორის წარმოსახვის ნაწილს წარმოადგენს. დასასრულს თავადაც დასძენს: "ALABAMA SONG უნდა აღვიქავათ, როგორც რომანი და არა ზელდა ფიცჯერალდის, როგორც რეალური ისტორიული პირის ბიოგრაფია".

მოკლედ, მარტივად გაგებად ტექსტს, რეფრენად ზელდას ცრემლები გასდევს და ეს ცრემლები, დიდი ტკივილის, შინაგანი ბორგვის მაუწყებელი ,მკითხველსაც არ აძლევს მშვიდად, აუღელვებლად ყოფნის საშუალებას, შესაძლოა ვივარაუდოთ,რომ ამიტომაცაა “ALABAMA SONG”ასე განსაკუთრებული.

ამონარიდები:

💥ზედმეტად სიმპათიური მამაკაცები ქალების უბედურებაა...ძალიან მალე ეცლებათ ხელიდან...მოკლედ, სრული კრახი გარანტირებული აქვთ.
💥ოჰ...სინამდვილეში უკვე აღარ მიყვარს ისე, როგორც დასაწყისში...როგორც თუნდაც შარშან. ხშირად თავს ვეკითხები, ვიყავი კი ოდესმე მის მიმართ იმ გრძნობით ანთებული, რომელსაც უმეტესობა სიტყვა "სიყვარულით" ნათლავს?
💥სიყვარულმა ჩემთვის მხოლოდ ერთ თვეს გასტანა, მაგრამ ამ ერთმა თვემ მთელი ჩემი ცხოვრება აავსო.
💥მგონი, ისევ მასხრად გიგდებ, მაგრამ ამ სურვილს ვერ ვერევი! ვერც წარმოიდგენ როგორ მიყვარხარ ორ სარკაზმს, ორ შემოტევას შორის პაუზისას.
💥მომეჩვენა, რომ შერიგების ნაცვლად ქმარი განახლებულ წამებას მთავაზობდა, ამიტომაც იმწუთასვე დავთანხმდი.
💥სად ხართ, დედა. ნუთუ ისეთი საძაგელი ვიყავი, რომ ჩემი მეხსიერებიდან ამოშლა გადაწყვიტეთ? დამივიწყეთ, იმისთვის, რომ მომავალში არავის ვეყვარებოდი?
💥ჩემი საშველი არ იყო. წვეულებიდან შინ გაათკეცებული სევდით ვბრუნდებოდი.
💥რომ გაუგო,უნდა გიყვარდეს.
💥სხვების თვალში შეყვარებულები ყოველთვის ურცხვად გამოიყურებიან. იმისთვის, ვინც სიყვარული დაკარგა, მიჯნურთა მზერა ნამდვილი წამებაა, და ცდილობს, გაშორდეს მათ, თვალი აარიდოს, ლანძღოს და აგინოს ისინი, აფურთხოს და დასცინოს.
💥აქამდე ხომ მის ჩრდილში მიწევდა ცხოვრება, ახლა სრულ სიმარტოვეში მომიწევს დარჩენილი ცხოვრბის გავლა, უკუნეთში ჩაძირვა და გაქრობა,საშინელებაა!
💥ამბობენ, რომ ჩემმა სიგიჟემ დაგვაშორა. მე კი ვიცი, რომ ყველაფერი პირიქით მოხდა - ჩემმა შეშლილობამ დაგვაახლოვა. ეს - დიდებამ დაგვაშორა, ჩადგა ჩვენ შორის.

[Huy · Rating 4 out of 5]

26/01/2016: Lúc dọn dẹp kệ sách, tình cờ thấy cuốn này năm gần cuốn Người tình, đều đoạt giải Goncourt, đều kể chuyện tình của những người phụ nữ có thật và đều được mình đọc cách đây hơn 5 năm, vì vậy sau khi đọc xong "Người tình" tôi quyết định đọc lại cuốn sách này. "Alabama Song" chủ yếu là độc thoại nội tâm của Zelda - nàng thơ của F. Scott Fitzgerald - từ khi nàng gặp nhà văn của "The Great Gatsby" đến khi nàng qua đời. Cuốn sách là những dằn vặt trùng điệp không dứt khi tình yêu cuốn hai người vào nhau để trở thành một cặp đôi vàng trong thời đại Jazz, và cũng chính tình yêu đó đã hủy hoại cả hai.
Dù biết, câu chuyện trong "Alabama Song" là hư cấu, thế nhưng tôi vẫn cảm thấy rất thật, như thể mình đã đột nhập vào suy nghĩ của Zelda để hiểu những bấn loạn, đau đớn của nàng. Nhưng dù thế nào đi nữa, tôi vẫn tin tưởng vào tình yêu của cặp đôi nổi tiếng này, đặc biệt là Scott khi trong bất kỳ cuốn sách nào ông đều đề tặng: "Once again to Zelda"

[Agris Fakingsons · Rating 3 out of 5]

..es nezinu, ko stāstīt par tām epizodēm, kas mani ļoti kaitināja, bet kopumā grāmata ir ļoti laba un pilna ar labām (skarbās) dzīves atziņām.

3,5*

[جلجامش Nabeel · Rating 3 out of 5]

Alabama Song أنشودة ألاباما
Gilles Leroy جيل لوروا
France فرنسا
firt published in 2007
I finished it in 28th July 2012 - 8:30 am

في الحقيقة لم أكن لأتخيل نهاية هذه الرواية التي أشعرتني بالملل في أوّل الأمر، كانت قصّة حب مراهقة وساذجة دافعها الشهرة، بين زيلدا إبنة القاضي و حفيدة السيناتور وحاكم الولاية وملكة جمال ألاباما وبين الشاب الطموح سكوت فيتزجيرالد. لم يوافق أهلها على زواجها منه بإعتباره من عائلة بسيطة من الشمال إلاّ إنّها تزوّجته رغما عنهم. كانت زيلدا مغرورة ونظر إليها الناس على أنّها مثال للشر عندما قتل طياران شابان وهما يستعرضان مهاراتهما في الجو قرب بيتها ممّا أدّى إلى إنفجار طائرتيهما ومقتلهما. كانت مغرورة بجمالها وطائشة تجوب المدينة مع صديقتها الممثلة تالولا وهما تشتمان الناس وتزوران المواخير والحانات التي لا يسمح فيها للقاصرين بدخولها فتكتفيان بإستراق النظر من بعيد. الرواية عبارة عن سيرة ذاتية لهذين الزوجين الذين إكتسبا شهرة كبيرة ككتاب في مقتبل عمريهما وأصبحا مغمورين في الثلاثينيّات من عمريهما أيضا. القصة تروي معاناة زيلدا مع زوجها الأناني النرجسي الذي لم يهوى سوى ذاته وحاول تجريدها من كل موهبة و سرق أعمالها لأنه الزواج عنده "أن يتقاسم الحبيبان كل شيء" والحب هو الإندماج والحياة في إكتفاء ذاتي. تتوالى الأحداث لتكشف لنا عن إهمال سكوت لزيلدا فيما بعد ولجوءها لطيار لتعيش معه الحب لأول مرة في حياتها ولكن الأمر لم يطل إذ يكتشف سكوت ذلك ويدخلها إلى مصحّة نفسية ويواصل سطوه على مذكراتها ويحرمها من رؤية إبنتها باتي. الرواية تربكك قليلا فلا تعرف عدد المرات التي دخلت فيها زيلدا المصحّات النفسية التي تصفها بأن العديد من مشاهير العالم قد زاروها وكانت تقابل بعضهم هناك. أجبرها زوجها على الإجهاض وقتل طفل الطيار ولكن هذه الحادثة يكشف الكاتب بأنها من بنات أفكاره إذ أنّ السيرة الذاتية هنا بتصرّف. أعجبني وصف الطبيب النفسي لزواجها بأنه كان بمثابة توقيع عقد إعلاني، بعد أن رفضت فكرة كونها تشعر بالغيرة من نجاحه بعد أن دخلت المصحّة كسج عقب إكتشافها أمر علاقة زوجها بصديقه لويس أوكونور ورؤيتهما معا في غرفة في فندق بأمّ عينيها، لكن الأخير قرر إتهامها بأمور مشابهة و حبسها في مصحّة وكذّبها بسبب تاريخها المرضي والعائلي حيث إنتحر أخوها وجدّتها وشقيقة جدّتها. كانت الشهرة وليس الحب سبب زواجهما، جنونهما ما جمعهما والوعي المدرك هو ما أدّى إلى فراقهما. الرواية جميلة وتكشف لنا عن شخصيّة طفلة ساذجة مغرورة حطّمها غرورها وطيشها. ممّا إستوقفني هو تغيّرها في أواخر عمرها وقيامها بوهب لوحاتها لصغار الفنّانين ليرسموا عليها! في نظري هذه تضحية ودليل على تغيّر شخصيّتها عقب وفاة سكوت، فقد ضحّت بما يجلب لها الشهرة التي طالما كانت همّها في الحياة. حزنها على سكوت وكرهها له لدى تلقيها نبأ رحيله ورحيل مربيتها السوداء آنتي في اليوم ذاته كان تعبيرا حقيقيا عن جوهر الحياة المتناقض. لم تحضر زيلدا حفل زفاف إبنتها التي تزوجت من ملازم في الجيش ولكن أي مجال للمقارنة بينهما لم تكن لتكون صحيحة فهي تصف إبنتها بالرزينة والنقية وزوجها بالجاد والذي يمكن الإعتماد عليه. وصفها نفسها "إنّني مثل المدفأة أحتضن النيران دون أن أحترق." يذكرنا بطريقة محزنة بنهايتها فقد ماتت عن عمر 47 عاما في حريق لمستشفى للطب النفسي بعد أن كانت غرفتها مغلقة وكذلك النافذة. كانت قد عادت إلى المصحّة أخيرا بإرادتها إثر سماعها لفتاتين من الجيران تقولان عنها هذه هي مجنونة الحي التي تحدثنا أمّي عنها." كانت زيارة الكاتب لبيتهما في مونتجمري جميلة. هي رواية جميلة يمكن وصفها بأنّها حب ما بين حربين "العالمية الأولى والثانية"، فقد وقعت زيلدا في حب الملازم سكوت عندما توافدت حشود من العساكر على بلدتها الصغيرة أبان الحرب العالمية الأولى، فيما كان الحب قد إنتهى وذوى جمال زيلدا عندما عادت حشود العساكر الشبّان إلى بلدتها مرة أخرى في الحرب العالمية الثانية، فربما أعاد الزمن قصّتها من خلال شخصيّتين أخريين.

ممّا أعجبني قراءة إبنة سكوت فيتزجيرالد لمقطع من خطاب لوالدها في جنازته يقول فيه:

أشياء يجب أن تقلقي منها:
أن تكوني جريئة
أن تكوني نقيّة
أن تكوني فعّالة
أن تتعلّمي ركوب الخيل
اشياء لا يجب أن تقلقي منها:
لا يجب أن تقلقي من القيل والقال
لا يجب أن تقلقي من الدمى
لا يجب أن تقلقي من الماضي
لا يجب أن تقلقي من المستقبل
لا يجب أن تقلقي من أن تكبري
لا يجب أن تقلقي من أن تكوني الأولى
لا يجب أن تقلقي من الإنتصار

أتمنّى لكم وقتا ممتعا مع الرواية

[Claudia · Rating 3 out of 5]

Rezension folgt.

[Viktoriia Bobryk · Rating 4 out of 5]

Є в мене слабкість до історій непересічних жінок. Як би їх не оцінювало суспільство, як би їх не оцінювала я сама, всі вони, ці оспівані на кожному кроці героїні - від ремарківської Жоан Маду і аж до легковажної Голлі Голайтлі - вони викликають в мене якийсь трепет і непомірний інтерес.
Про чоловічий усп��х читати надто звично, іноді обурливо, а іноді - відверто нудно, а от жінки... Особливо такі, як Зельда Сейр, відома світу як Фіцджеральд, це вже абсолютно інша історія. І хоча в мене особисто ані вона, ані особи, для яких вона стала прототипом - Дейзі Бьюкенен чи Ніколь Дайвер, анітрохи симпатії не викликають, зате цікавість пробуджують неабияку. Щодо "Пісні Алабами" як такої, то, кажуть, це художня вигадка, але я їй настільки повірила, вона так мене зачепила, що я кинулась перечитувати твори Френсіса Скотта Фіцджеральда, аби там спробувати знайти істину в дуже суперечливій історії цих дивних стосунків. І не цікаві мені тут ані така тривіальна соціальна нерівність, ані грошові проблеми, ані фатальна пристрасть, яка довела її в божевільню, а його - до повного краху всіх сподівань і самотньої смерті в алкогольному забутті... Та ненависть, що була між ними, заздрість, безвідповідальність, екстаравагантність, сміливість і слабкість, що як і у 20-х роках, так і зараз, викликають водночас і захоплення, і осуд - все це мене не цікавить. Те, що справді мене зачепило в цьому романі можна описати однією цитатою звідти ж : "Писати - це для чоловіків, таке їхнє божисте право. А для жінок? Тільки бути вагітними, народжувати, глядіти дітей, якщо творчості недостатньо, аби зберегти своє ім'я". І так легко повірити їй, Зельді, яка звинувачувала свого чоловіка в тому, що той користується її ідеями, краде її щоденники і використовує цілі фрагменти з них у своїх творах, що видає її, Зельдині, твори під своїм іменем, пояснюючи це тим, що це принесе більший прибуток, а насправді задовольняючи власні амбіції і прикриваючи від світу власну неспроможність писати, воювати, забезпечувати родину, тобто не вміння робити всього того, чого очікує світ від словосполучення "справжній чоловік". Легко ж їй повірити, правда? Цій жінці, що півжиття провела у психіатричних лікарнях, хоч з її походженням, вродою і розумом могла мати весь світ у себе під ногами. Та чи це справедливо до Фіцджеральда? Знаючи їхні біографії, можна зрозуміти лише, що вони таки були варті одне одного! То хто ж правий? Я не знаю. Але постараюсь розібратись для себе впродовж цього року. І вже перечитавши "Великого Гетсбі", зрозуміла, що хочу більше читати ото їхнє "втрачене покоління", не вистачало мені цього впродовж останніх двох років. І насамкінець скажу, що вкотре впевнилась, що Ґонкурівську премію так просто не дають, і "Пісня Алабами" - прекрасна історія, історія кохання і смерті, безумства і "епохи джазу", історія злету і занераду, та головне - це історія непересічних людей, двох, які могли б разом стільки всього стоврити, та натомість - знищили... знищили одне одного.

[Natalie · Rating 4 out of 5]

Pridružih se i ja čitanju ove zanimljive knjige. Nisam uopće imala predodžbu kakva je bila Zeldina sudbina i kako je završila, doslovno me iznenadila, dirnula i nakon pročitanih stranica sam razmišljala o samom životu. Ime njenog supruga F. Scott Fitzgeralda sam znala po njegovom djelu ''Veliki Gatsby'' i to je sve. Ova knjiga otkriva puno intimnih dijelova pa dobivam dojam da je autor sam sebe umiješao u lik samog Gatsbya, i živio životom svog junaka.
U romanu upoznajemo Zeldu koja traži sreću, koja čezne za ljubavlju, ali jednako snažno i za slobodom. Brak koji još nije ni počeo, ustvari je već srljao u propast. Zelda je to osjetila i na svom vjenčanju:
''Gledala sam kako ispija burbon poluzatvorenih očiju, njegov nasmijan profil između dva gutljaja. Put neće biti posut ružama...".

Scott se vrlo brzo odaje alkoholu, neuredan je, tašt i zbrkan, žena ga seksualno niti malo ne zanima. Doslovno ju je srušio kad ga je uhvatila u seksualnom odnosu sa osobom naslovljenom u romanu kao Lewis O'Connor (a navodno je to bio sam Hemingway). No, da se sve to zataška napravljeno je kao njena halucinacija i dio bolesti.

Pisac miješa fikciju i dokumentarnu građu (zbog izbjegavanja tužbi, on najčešće naglašava da je roman literarna fikcija, a u stvari je poprilično biografski). Iz istog razloga su izmijenjena i neka imena. Knjiga vrlo poetična, lako se čita i toliko detalja otkriva.

[Janet · Rating 3 out of 5]

This book is about Zelda and Scott Fitzgerald. A lot has been written about this famous couple. One could make a thorough study into both of them and still be amazed and shocked. So what did the French author Leroy do? Did he come up with new insights? Does he show a new light on all the facts that are known today?
Well, he decided to write a novel about the Fitzgeralds, written from Zelda's point of view, based on 'some' facts but for the main part fictionalised. Does that make sense? Yes and no. Yes, of course one can write a juicy book about them but why not stick to the facts? Why would one make up a story about Zelda's many retreats in mental hospitals when it is known that entire conversations with her psychiatrist are in print?
So, although the story is heartrending enough as it is, the novel left me dissatisfied to some extent. If you really want to get a thorough picture of their life together (or apart) I guess you'd better stick to 'real' biographies. Also when you don't have any knowledge about the Fitzgeralds, this is not the best introduction to them.

[Adélaïde Monteiro · Rating 2 out of 5]

Le Goncourt 2007 est un Goncourt mineur. Avec Alabama Song, Gilles Leroy signe l'autobiographie fictive de Zelda Fitzgerald. On devine le travail de recherche préalable mené par l'écrivain, la narration est crédible, bien que l'on devine par endroits la plume masculine cachée derrière le point de vue interne féminin. Le récit n'est pas dénué d'intérêt, on y apprend notamment que F. Scott Fitzgerald empruntait volontiers les écrits de sa compagne pour les publier à son nom lorsque l'inspiration manquait...

[Caroline F. · Rating 2 out of 5]

2.5
Je n'ai pas réussi à comprendre Zelda car j'ai trouvé la narration chaotique. C'est dommage car j'étais intéressée par l'histoire de ce couple, et notamment celle de Zelda.

[Nina Draganova · Rating 2 out of 5]

Не харесвам този начин на писане. Нямам идея защо съм си купила книгата. Не съм фен на Фицджералд , още по-малко на жена му. Гледах "Великият Гетсби" само заради Робърт Редфорд.

[Dina Batista · Rating 3 out of 5]

Uma história ficcional da vida de Zelda Fitzgerald, a esposa do escritor F. Scott Fitzgerald, baseada nos rumores que Zelda escreveu alguns dos contos publicado com o nome do marido.
Econtramos Zelda, nos anos 40, num hospital psiquiátrico a contar a sua vida ao seu psiquiatra do momento. Uma vida feita de festas loucas que nunca acabavam, uma vida de celebridade e glamour em aparência, mas a festa não dura para sempre e o acordar é bastante difícil. O casamento dos Fitzgerald é retratado como uma parceria em vez de um casamento de amor, cada um a tirar do outro o que precisa para ser famoso, um casamento alimentado a alcool, onde todos os excessos são permitidos, mas assim eram os anos 20. Zelda apaixona-se por um aviador mas Scott não permite que ela o deixe e assim começa os internamentos em clínicas psiquiátricas, a ruína financeira de um casal em que o escritor mais famoso da américa já não escrve e já não é lido, até que tudo acaba sem o glamour no qual eles viveram.
Uma história com um tom nostálgico mas também triste, fogo que arde magestosamente mas que se apaga rapidamente.

[Julay · Rating 4 out of 5]

A condition de tenir compte de la note de l'auteur - ce que la plupart des lecteurs n'ont visiblement pas faits, à la lecture des commentaires -, Alabama Song est un très bon roman.
La construction du récit, qui surprend apparemment beaucoup de personnes ici, me paraît totalement sensée au regard de l'ensemble de l'œuvre. Scott a toujours dépeint Zelda comme une tarée schizophrène. Zelda a toujours traité Scott d'alcoolique ignare. L'accusation - au demeurant avérée - du vol des récits de Zelda par Scott est également bien connue.
Alabama Song exacèrbe les ressentis de Zelda à l'égard de Scott, dépeint comme un tyran. La construction anachronique du récit met pourtant également en avant sa propre folie, qui semble parfois latente sans jamais être affirmée. La forme du récit est ici au service du fond. Cet entre-deux d'incertitude est plutôt intéressant, dans la mesure où la frontière entre la culpabilité des agissements de chacun restera toujours floue.

[Lacivard Mammadova · Rating 3 out of 5]

Bioqrafiyaları çox sevirəm, lakin bu əsər bədii ədəbiyyat-romandır. Müəyyən reallılıq payı var. Məsələn, Fitsceraldın bəzi əsərlərində xanımının əlyazmalarından istifadə etməsi doğrudur. Bir müddət əvvəl Kristina Riccinin Zeldanı oynadığı, məhz münasibətlərinin bu dövrünün təsvir edildiyi serial da yayımlanırdı (cəmi 1 mövsüm, yəqin uğurlu olmadı). Ümumən hamı ayrı cür bədbəxtdir motivi, "Zelda, sən özün də az aşın duzu deyilsən" deyən bir kitab. Hər dövrün öz əxlaqı, öz qaydaları, öz mədəniyyət və mentaliteti var, olub və olacaq. Çox sevdim, deyir, 20-ci illər onlar idi- Fitsceraldlar. Hə, bir də kitab 16+ olmalıdır.

[Natia Morbedadze · Rating 4 out of 5]

https://kejeradze.wordpress.com/2020/...

[Yula Radchenko · Rating 3 out of 5]

Добре передає настрій стосунків Зельди та Скотта Фіцджеральдів.

[Anastasia Tsalikidou · Rating 4 out of 5]

Ξεκίνησα να το διαβάζω όντας αρνητικά προκατειλημμένη, καθώς είχα διαβάσει μια κριτική που το κατηγορούσε ως κακογραμμένο και κυρίως ως παραπλανητικό και γεμάτο λάθη και ανακρίβειες σχετικά με τη ζωή της Ζέλντα και του Σκοτ Φιτζέραλντ.
Ωστόσο είναι ξεκάθαρο πως πρόκειται για μυθιστόρημα, προϊόν μυθοπλασίας βασισμένο ίσως σε ορισμένα πραγματικά στοιχεία, γι' αυτό δεν πιστεύω οτι θα έπρεπε να κατηγορηθεί για αναλήθειες.
Η Ζέλντα ήταν αναμφισβήτητα γυναίκα με συναρπαστική προσωπικότητα, γι' αυτό άλλωστε τόσοι και τόσοι ερεύνησαν τη ζωή της ή/και προσπάθησαν να γράψουν για αυτήν μετά το θάνατό της. Διαβάζοντας το βιβλίο βίωσα τα στάδια της ζωής της από το απόγειο ως την παρακμή και δυςτυχώς τον "πάτο". Μου κινήθηκε το ενδιαφέρον να ψάξω για τη ζωή της, οπότε και ανακάλυψα οτι πρόκειται για μια προσωπικότητα αντιφατική, αμφιλεγόμενη, ίσως και παρεξηγημένη, αφού πολλοί ειναι αυτοί που πιστεύουν οτι στην πραγματικότητα δεν είχε ψυχολογικές διαταραχές (στοιχείο στο οποίο στηρίζεται και το βιβλίο).
Αν και σε ορισμένα σημεία με μπέρδευαν τα χρονολογικά "πέρα δώθε" του συγγραφέα, μου άρεσε ο τρόπος γραφής, η σκοπιά της ίδιας της ηρωίδας, δική της "αλήθεια" (την οποία μαθαίνουμε μέσω συζητήσεών της με τον γιατρό της).
Εν κατακλείδι, ανεξάρτητα από το τι είναι αλήθεια και τι όχι σχετικά με τη ζωή της Ζέλντα, αυτό το βιβλίο μου δημιούργησε πολλά συναισθήματα, με προβλημάτισε (για ζητήματα όπως η μάταιη δόξα, η παθολογική αγάπη και ζήλεια κλπ), με συγκίνησε και με "κράτησε" από την αρχή ως το τέλος.

[أحمد أبازيد Ahmad Abazeid · Rating 3 out of 5]

ربما عربتها - زيلدا - طويلا في حياتك يا سكوت فيتزجيرالد ... و كان عريها شهيّا بهيّا نقيّا
أمّا هي فقد عرّتك بعد موتك و بقلم الغريب ... و كان عريك بشعاً
علينا أن نستفظعك حضرة الكاتب .. فهذا ما يكلّفنا به الكتاب , إذ لم يتح لك أن تكتب رواية ما بعد الموت .. و تبقى الحقيقة لما كان بين الجدران .. لك الحقيقة و لنا ما هو هنا
رغم اعترافها بهلوسات كثيرة - حيث تستحيل الحياة مزيجا من الوهم و الحقيقة - لكنّ زيلدا ساير كانت عميقة و دقيقة و حكيمة جدّا حين أشاروا لجنونها كسبب للفراق بينهما فقالت :
الجنون هو ما جمعنا ... الوعي الكامل وحده الذي يفرّق !
هذه الطائشة التي لا تبالي بأستار الأنوثة (يا صديقي إن كانت القبلة ما تريد فلنفعلها الآن ! ) , و التي تخترع المفاجأة للفضوليّين بتهتّكها وحدها أو مع العشّاق ... و بـبذخها المعلن مع الزوج الكاتب فتنة أضواء نيويورك .
سيرة متخيّلة - ركّز على متخيّلة - لزيلدا ساير الكتابة و الرسّامة ابنة ألاباما التي ماتت محترقة في مشفى للأمراض العقليّة بعد ثماني سنوات من وفاة زوجها الكاتب الأمريكي الشهير سكوت فيتزجيرالد , و اللذين كانا من أشهر الثنائيّات في الوسط الثقافي الأمريكي ..
____

3\5
و أعني ما أقيّم