Сліди на дорозі

by Валерій Маркус, Дмитро Гордієнко (Translator)

Я б міг сказати, що ця книга правдива, але це будуть пусті слова. Правда в кожного своя, тому подібними словами можна жонглювати як завгодно. Інколи ми настільки заграємося, що самі починаємо вірити у те, що наша вигадка і є істина. Не хочу вам брехати. Ця книга не про правду. Вона про те, що боліло особисто мені й чим я мусив поділитися. Вона про мій біль, емоції та відчуття. Сюжет побудований на моєму баченні світу на різних етапах життя. Сюжет книги про емоції. Адже врешті-решт ми живемо емоціями, відчуттями та враженнями. Страх, задоволення, секс, моменти щастя… Ми живемо, колекціонуючи враження. Тому мені здається, що це достойна тема для книги.

Genres: War, Fiction, Ukrainian Literature, Ukraine, Audiobook, Military Fiction, Contemporary

376 pages, Hardcover

First published January 1, 2018

About the author

Валерій Маркус (до 2020 року був відомий під псевдо Валерій Ананьєв) - український письменник, військовик, блогер та мандрівник. Ветеран російсько-української війни.

Reviews

[Іван Синєпалов · Rating 4 out of 5]

Відоси, які Валєра Ананьєв публікував під час служби, я дивився ще тоді. Здоровий гумор у нездоровій ситуації - саме те, чого бракувало того страшного літа, коли в новинах був як не MH17, то Іловайськ.

Думав, що книга, яку Валєра написав уже після дембеля, буде сповнена тих самих зухвальства і їдкості. І на них там подекуди справді можна натрапити, та все ж не навколо них обертаються "Сліди на дорозі".

Книга набирає темп дуже повільно, ніби побита десятиліттями нехлюйства БМД. Замість того, щоб одразу кинути читача на війну або хоча б в армію, автор розмірено оповідає про своє дитинство, щоб показати, що саме привело його, власне, до десанту.

Вже безліч разів проговорено, що до війни наша армія була геть не готова. Як і те, що абсурд бюрократії та зловживання в армії був возведений в абсолют. А Валєра чудово творить мальовничі картини цієї неготовності і цього абсурду у своїй дотепній манері письма.

Як дивилися в армії на Майдан? Чи спілкуються зі зрадниками, що перейшли на бік росії (яка, до речі, у всьому тексті книги пишеться з малої літери, така собі приємна дрібничка)? Що для солдатів означали волонтери? Звісно, на ці питання учасники тих подій відповідали неодноразово, але жодна відповідь на чуже питання не зрівняється із щоденниковою відвертістю.

Буквально місяць тому я прочитав "Холодний яр" Горліса-Горського, і, з поправкою на епоху, "Сліди на дорозі" цілком можна сприйняти за його запізніле продовження - той самий художньо-документальний стиль і та сама здатність на кількох сторінках так прив'язати читача до співслужбовців автора (чи все-таки ліричного героя?), що кожна смерть стає і твоєю особистою маленькою втратою.

Книга читається легко, не думаю, що у когось виникнуть проблеми із тим, щоб дійти до кінця. Але якщо таке станеться, то все ж зробіть зусилля над собою, бо це саме той випадок, коли розв'язка варта подоланого шляху.

[Loskotka · Rating 5 out of 5]

З усіх книг про цю війну, прочитаних мною, саме ця чесна книга, написана хлопцем-десантником, виявилася наразі найбільш близькою мені. За час читання герой став немовби старим другом, якого давно знаєш і навіть розумієш. Він ріс, вчився, тренувався, пішов у армію, скнів у легендарній "Десні", служив, і врешті пішов на війну. І весь цей шлях ти поруч з ним, ти відчуваєш, як йому важко, поділяєш його емоції, чуєш його роздуми, бачиш ким він став і чому, а ким зміг не стати. Це ціле життя, мікрокосм і Всесвіт однієї людини, і Валерій дає нам долучитися до нього завдяки таланту оповідача. Щиро сподіваюся, що процес написання приніс полегшення і йому самому, давши вихід хоча б часточці пережитого на війні досвіду.

[Stepan Zhyryk · Rating 4 out of 5]

Отже, дочитав. Але почну з того, ще це була одна з тих книг, про які чуєш багато хороших відгуків, але не купуєш, відкладаєш на потім, та все ж в кінці листопада я їі купив, а в грудні почав читати.

Не буду розказувати багато, але якшо все описати в загальному то книга чудова. Звичайно, в ній є свої недоліки, трішки неприємні моменти, але мені сподобалась легкість з якою Валерій розказує всі історії, ніби розмова з другом якого ти знаєш давно. Особливо сподобалась чесність автора, це теж варто згадати.

Прочитайте її якшо матимете нагоду, або послухайте дану книгу в додатку АБУК.

[Nata Oleksandrivna · Rating 3 out of 5]

Давно збиралась, а точніше наважувалась сісти за цю книгу, - хотілось, щоб і книга сподобалась, розуміла, що і може бути боляче 🤧🤧. Проте, сміливо можу сказати : не відкладайте, читайте про події, які відбуваються тут і зараз ❤️, не бійтесь емоцій - вони будуть в будь-якому випадку, але це нікуди не дінеться.Проте, або я черства, або в принципі тут таких і подробиць не було, щоб можна було пустити сльозу))
Відразу скажу, що враження в мене неодначні : не шкодую, що прочитала, проте вибачте, але злукавлю, якщо скажу, що шуму було більше, аніж ця книга мене так вразила:)
Дуже тішусь, що таким чином пан Валерій можливо зміг подолати свої переживання, які були в його житті як до, так і після і під час конфлікту з рф. Це свого роду як терапія, щоденник, куди людина пише всі свої враження і емоції від тих чи інших подій. Як сказала одна знайома, яка читала книгу раніше : не чекай екшену, бо там його не буде 🙃. А я ще можу додати : не бійтесь читати, бо того, від чого ви розплачетесь, кривавих сцен і трагедій - там по-мінімуму : ваші нерви будуть в порядку, пан Валерій потурбувався 😁.
Цікаво було читати, бо я ще від 2014 року слідкувала за Валерієм на Facebook, тому в принципі більшість фото і відео, які стосуються подій в книзі бачила ще тоді.
В загальному оцінити важко, єдине, що читаючи цю книгу зараз в 2023-му році, після року повномасштабного вторгнення росії на території України, після ракет, шахедів, Маріуполя, Бучі і ще багатьох жахливих подій - події 2014-15 років здаються такими далекими і сприймаються як передвісник чогось лихого, що ми тоді не могли і подумати, що може бути ще страшніше 💔💔 і важко сприймати те, що може бути гірше, ніж було в 2014. Ну і помітно позитивні зрушення в нашій армії, навіть якщо поглянути лише на екіпірування - то це небо і земля, сподіваюсь що такі зрушення є і в інших аспектах побудови нашої армії, а тим більше хочеться вірити, що пан Валерій - той, хто пройшов цю всю кухню ( в тому числі Десну, контракт під командуванням пузатих алкашів, які за все вимагали хабарі, навіть за можливість стрибнути з парашутом), покаже всій країні, що таке нова українська армія - без прив'язки до віку, посади, без корупції і т.д.
І окреме дякую за список книг, авторами яких є наші воїни, які теж захищали нас на сході країни від 2014 року 🙌, декілька взяла на замітку 👌

[Tetiana Syniook · Rating 3 out of 5]

Пишучи про “Сліди на дорозі” Валерія Ананьєва, я не відгукуватимуся про текст. Тому що я досі не знаю, як писати читацькі відгуки на твори про війну. З якого фокусу варто аналізувати цю прозу - велике запитання. Бо можна, скажімо, так.
“Сліди на дорозі” - правдиве зображення війни з уст очевидця. Під правдивістю маю на увазі, звісно, суб’єктивний досвід, але оскільки він реальний, справді причетний до подій, цей досвід у моїх читацьких координатах на вагу золота, тому - вірю. Цінність книжки - у її документальності.
А можна і так.
“Сліди на дорозі” - це саморефлексія війни. Це щоденник. Спогад. Це письмо про себе. Тут нема письменницької роботи і навіть спроби наблизитися до художньої літератури. Тому говорити про “Сліди” як про художній твір не випадає. Це розмова буде цікавою для тих, хто іде услід за авторовою харизмою. Читачеві, що очікує від твору роботи над стилем, сюжетом, образами, тут нічого ловити.
Другий погляд (його сповідую я) трохи ніби неетичний. Це ж наші бійці чи волонтери, цінність їхнього письма саме в негайному фіксуванні подій. З громадянського погляду, це найцінніше. З іншого боку, література нічого нікому не винна, і це переконання вже з погляду читацького мені ближче.
Я дозволила собі узагальнення, тому що копус воєнної літератури розмаїтий, і тут є як художньо довершені, так і більш прості твори. Щоб мати право про це говорити, треба багато прочитати. Я не можу сказати, що добре знаюся на цій літературі. Але навіть мого досвіду достатньо, щоб стверджувати, що, наприклад, “Доця” - це література. А “Сліди на дорозі” - це щоденник. А далі все залежить від конкретних читацьких цінностей та уподобань.

[Микола · Rating 5 out of 5]

Сліди на дорозі називають книгою про війну, але, на мою думку, вона ширше і її цінність саме в цьому.
Коли війна тільки лише починалася було дуже багато чуток, пліток і дезінформації, тому найбільше віри було документальним відео – коли можна було почути щось з перших вуст. І з тих часів мені запам’ятався десантник 25 бригади Валера Ананьев. Сповнений оптимізму, з почуттям гумору, він був саме тим, кого ми всі потребували, щоб повірити, що все буде добр��.
Я намагався слідкувати за Валерою в Фейсбуці і тому побачив, що він дописує книгу і підтримав її на стадії передзамовлення. Мені було дійсно цікаво не стільки почитати про війну (вже чимало написано), а більше дізнатися саме про нього.
Я читав перед тим декілька книг про американських військових («Американський снайпер» та «Сталева воля») і вони містили повну біографію головного героя. Так і «Сліди на дорозі» починається з дитинства Валери і це більше ніж виправдано. Книга складається з 3 розділів.
Перший – про дитинство Валери і я не підозрював, що воно було, м’яко кажучи не райдужним, хоча автор і стверджує, що твір є художнім. Дитинство американських військових у їхніх книгах було мені мало цікавим, а ось дитинство Валери сприймалося, як спогади – тому, що, хоч у нас з автором різні долі, але я впізнавав хижі порядки тінейджерського віку в нашій країні.
Другий розділ, найважливіший з точки зору загального розуміння української армії, її стану і принципів. Цей розділ охоплює період перебування Валери у сумнозвісній «учебці» «Десна» і потім контрактну службу до початку війни. Цей розділ дав мені хоча б приблизне уявлення, що таке армія і які в ній порядки. Те, що раніше здавалося жартом «Той, хто в армії служив у цирку не сміється», Валера зміг на прикладах пояснити.
Третя частина – про війну. Там жерсть і ця частина була мені найбільш цікава, оскільки мені цікаво було знати як було Валері на війні в ті часи, коли я бачив його відео.
Наприкінці книги декілька сцен мені здалися занадто театралізованими і тут вже я запідозрив відвертий вимисел, але в цілому кожна частина книги знайшла в мені струни, які не давали відірватися.
Історії американських військових не були занадто щасливими (Шайло Гаррис зі «Сталевої волі» отримав жахливі поранення на війні, хоч і став згодом прикладом для інших ветеранів, а Кріса Кайла з «Американського снайпера» після написання книги застрелив інший ветеран), тому я особливо щасливий знати, що з Валерієм все добре, він розвивається, його приємно бачити і чути, його думки викликають повне порозуміння і захоплення. Я не знаю, чого йому це вартувало, але сподіваюся, що він так надалі і триматиме.
Книга була написана автором російською і з принципових міркувань її для видання було перекладено українською. Перші 20 сторінок мені заважало сприймати книгу повноцінно те, що я пам’ятав, як Валера говорив російською, але десь після 30 все пішло ок, чи то зміст став важливіший за форму, чи то я побачив відео, як Валера у Скрипіна у студії говорить виключно українською і шестерні стали на місце у мене в мозку – претензій щодо перекладу не маю (хіба що одруківка в англійському написанні – Alice Cooper 😊 )

[Antonina Maliei · Rating 5 out of 5]

Дочитала «Сліди на дорозі»
Сижу в своєму уютненькому диванчику в теплому плєдіку, закрила книжку.
І реву

Я купила всю цю стопку книжок про українсько-російську війну для того, щоб вислухати людей, які пройшли бої на сході Украіни.

Щоб ближче познайомитись з тими, кого збираюсь зараз оплакувати. Я відкриваю фотографіі воїнів і дивлюсь в їхні очі. Їх більше ніколи не буде. Вони померли за свою землю. Я хочу їх пам’ятати. Ця війна страшна, кривава і справжня. І це важливо, що можна читати про неї від безпосередніх учасників.

Коли я була мала, то бачила в діда цілу шафу книжок про війну. Товстих солідних видань. Читати їх було неможливо - пафос і брехня, несправжні слова, несправжні люди. Лише прочитавши «Критського зв’язкового» я зрозуміла, що книга про війну може бути іншою. І ось в нас з’являється величезна кількість своєі ветеранської прози. Я прочитала лише дві книги і мене вражає не лише про що вони, а і як чесно написано. Ще й з гумором.

Спочатку не розуміла нащо так довго розкачується Ананьєв в «Слідах на дорозі» - вже половина книжки позаду, а я ще досі в армії. Хоча насправді це яскрава картина тієї практично абсолютної дупи, якою була підготовка наших солдатів. Де культивувалось не дати основи ремесла, а «заєбать солдата» тупою, важкою і непотрібною роботою. Дуже хочеться вірити, що зараз в учєбках ситуація змінилась

Ця книжка однозначний мастрід, її треба читати, щоб усвідомлювати собі масштаб піздєца. Бо про гіркіних-стрєлкових-моторол я знаю. А от про те, що відбувалось в наших рядах - не дуже. А там якраз самісінький початок війни. Як командири віддавали сєпарам зброю і техніку,як посилали наших солдат за водярою в окуповане місто, де їх звісно брали в полон на підвал і згодом вимінювали на своїх полонених

І щоб розуміти, що, боже, яке ж це диво -тоді вистояли і почали матєрєть. Завдяки тим, хто загинув і тим, хто вижив. Навіть не уявляю, як останнім зараз живеться посеред людей, які «усталі от войни» ніколи не бравши в ній участь.

[Eugenia Podkuyko · Rating 3 out of 5]

На мою думку, увесь зміст книжки краще виглядав би у формі блоґу або колонки у періодичному виданні. Як літературний твір цей текст, на жаль, сильно програє.

«Сліди на дорозі» читаються як нередаговані уривки зі щоденника. Нам називають імена якихось людей, не пояснюючи, хто вони, і потім жодним чином про них не згадуючи. Історії починаються та несподівано обриваються. Через я швидко зрозуміла, що немає сенсу слідкувати за «сюжетом» та намагатися зрозуміти, хто є хто, і мені стало нудно.

Водночас ближче до кінця мені відгукнулися роздуми автора про плин історії і що з часом уся кров, яка проливаєтсья у цій війні, змиється дощами і заросте травою. І на її місці житимуть люди, і життя продовжуватиметься, з нами чи без нас. Ця думка мене чомусь заспокоює.

Моя здогадка така, що більше задоволення від цієї книжки отримають люди, які давно слідкують за Валерієм Маркусом у соцмережах, або знають його особисто.

[Olya Didyk · Rating 5 out of 5]

На жаль чи на щастя, це не художня книга, а суцільна правдива важка обурлива реальність. Неймовірно цікаво читати-проживати всі етапи дорослішання головного героя і водночас знати що це не вигаданий персонаж, а справжній хлопець, який живе поруч з нами і завдяки таким як він героям ми можемо спокійно працювати, виховувати дітей, але не завжди розуміти яку ціну платять захисники за наш спокій..
Дуже нервово і важко далось читання про армійські безголові порядки, про знущання над солдатами..а найваще про пиятику, корупційність і дурість у час війни...це дуже страшно..це ще гірше сєпарів..

[Софія Радіон · Rating 5 out of 5]

Складне читання.

[Ольга Савоцька · Rating 5 out of 5]

Книга настільки чудова, що хочеться дуже багато чого про неї розповісти і водночас не знаєш з чого почати і як...

Почнімо з простого.

Дана книга написана українським військовим і чудовою людиною - Валерієм Маркусом.

Це самвидав, тому її не завжди можна знайти, але на щастя її постійно стараються додруковувати (у мене 11-видання, а є вже й наступні). Сподіваюсь, що всі хто ще її не прочитав обов'язково придбають і прочитають і тим самим не дадуть зникнути цій важливій книзі з полиць книжкових.

Книга прекрасна за всіма параметрами:
- манера письма автора
- мова перекладача (Дмитро Гордієнко)
- побудова сюжету
- гумор, іронія
- підняті теми
- думки
- навіть якість паперу (якою не всі видавництва можуть похвалитись)
А як бонус є ще QR коди, щоб можна було візуально побачити і зрозуміти те про що читаєте - це фото і відео з життя в армії та на війні.

Це книга, яку обов'язково потрібно читати всім, навіть якщо у вас є сумніви що до того чи ваше це. Її просто необхідно читати!

Чому?

Це автобіографічний роман з художніми вкрапленнями про формування справжнього українського воїна. Шлях від маленького беззахисного хлопчика зі своїми турботами до дорослого чоловіка-бійця, який багато чого бачив і досі любить життя та максимально наблизився до розуміння сенсу чи безсенсовності людського світу.

Та водночас це книга і про всіх нас - українців, людей.

Тут оповідається про початок російсько-української війни у 2014 році. Про ��тан тодішньої армії. Про весь той абсурд, який творився тоді в головах багатьох людей.

Я пишу "тоді", бо думаю і сподіваюсь, що ми вже проминули точку повернення і тепер рухатимемось тільки вперед, у краще майбутнє. І ні кроку назад.

Тут також оповідається про еволюцію та формування наших безцінних, незамінних і сильним духом ЗСУ.
Наші думки завжди з вами,
все буде ЗСУ,
все буде Україна 🇺🇦

[Julia Hovzan · Rating 4 out of 5]

Цю книгу просто треба прочитати.. Без зайвих пояснень...

[Наталя Іліщук · Rating 4 out of 5]

[Коли десь бачу героїзацію війни, мене починає лихоманити від злості. Тому що це брехня. Війну потрібно показувати такою, якою вона є, з усіма жахами й мерзотами, що тут відбуваються.
Знаєш, у чому головна причина того, що політики так легко розв‘язують війни? У тому, що люди обдурені схибленим сприйняттям війни і хочуть воювати. Люди мають боятись війни і при цьому бути готововими відстоювати свободу у будь-який спосіб.]

[Микола Денисюк · Rating 5 out of 5]

Важлива книга нашого часу. Не зміг відірватись поки не прочитав

[Nazarii Gudzovatyi · Rating 5 out of 5]

Цю книгу варто внести у шкільну програму.

[Taya · Rating 3 out of 5]

Війна не може не боліти, війна не може не чіпляти, особливо коли живеш в цій війні прямо зараз. Звісно, мене зачепило.
Мене так само емоційно чіпляють щоденні новини з фронту і дописи в соцмережах про жах, який відбувається, про людське горе і втрати. Війна вдерлася в життя кожного українця.

«Сліди на дорозі» - це свідчення одного з очевидців, учасників цієї війни, хлопця, якого затягло в її вир ще у 2014-му. Свідчення без прикрас. В цьому відчувається справжність, цінність.

Однак, оскільки пишу відгук саме на книгу, дозволю собі трохи розповісти і попередити майбутніх читачів:
Тема війни не є в цьому творі провідною.

Поясню. До сумнозвісних подій нам треба продертися крізь 2/3 тексту, де йдеться про дитинство, юність автора та контрактну службу в армії.
Через це мені складно оцінити цей твір саме як книгу, бо не покидало відчуття, що я читаю чужий хлоп’ячий щоденник, який призначений не для мене, а для близьких друзів. Написаний просто, «в лоб», про життя-буття звичайної дитини, а згодом підлітка 90-х в провінційному містечку України. Автор виливає подробиці особистих юнацьких переживань, розмірковує над етапами дорослішання, присмачує все описами рядових проблем, сімейними бійками-розборками, згадує випадкові сутички з однолітками, мимолітні відносини з дівчатами - словом, все як у всіх.
Чи має це для читача якусь художню цінність? - навряд. Хіба що Ви близько знайомі з автором або настільки в ньому зацікавлені, що готові сприймати постійні «ліричні відступи» з роздумами і особистими рефлексіями.

В такому ж стилі щоденник описує враження від служби в армії, показує абсурдність і зіпсутість армійської системи (за яку стає гірко й соромно як автору, так і читачу). Думаю, на меті тут було показати реальний (дуже плачевний) стан українського війська напередодні російського вторгнення у 2014-му. Які були наслідки цього для України, ми вже знаємо.

Ну і фінал щоденника - уривки війни. Уривки, які вихопив особисто автор з загального виру подій на Сході.
Сюжету тут, як такого, немає, є випадкові люди, випадкові імена, випадкові спогади. Перестрілка тут, операція там, утримання позиції іще десь. Сумбур і суб‘єктивне сприйняття реальності. Припускаю, саме це й хотів донести автор - буденну війну. Коли ти просто деталь великого механізму і робиш в моменті те, що мусиш.
А потім пишеш про це - бо маєш потребу виговоритись.

Виходить автобіографічна книга, але фінал мене здивував. Бо він, зненацька, художній. Чи доречно це тут? Не сказала б.

Мій висновок: такі книги потрібні, як свідчення, що стануть документом епохи. Бо війна болить і болітиме ще довго.

Війна триває і про це треба говорити. Саме з цим завданням автор впорався.

[Тимощук В'ячеслав · Rating 4 out of 5]

У багатьох відгуках на книгу "Сліди на дорозі" я чув, що це книга про війну. Так справді можна було б подумати, якщо не дуже уважно читати її, або не мати бажання копнути трохи глибше. Насправді, це книга про свободу, про те, як бути вільним, як перемагати себе, своїх власних демонів, ця книга про те як стати Людиною. Саме тому Валера Ананьєв в кінці книги вбиває свого головного персонажа. Персонажа, який безперечно був автобіографічним. Протягом всієї книги читач не сумнівається про те, що цей головний герой - це сам Валера. Аж тут раптом вибух, кров, біль, смерть... Спочатку я не зрозумів чому в автобіографічній книзі автор, який вижив на цій війні, все-таки вбиває головного героя. Але трохи поміркувавши, усвідомив, що зробив він це через скромність. Герой книги осягнув важливі життєві істини, пройшов довгий і тернистий шлях від маленького хлопчика, який не розуміє як працює цей великий і незрозумілий світ, до чоловіка, який уже точно не пропаде в житті, бо пізнав його суть.
Я впевнений: війна, що в цій книзі виступає як фон, історичне тло, на якому розгортаються події, дозволила Валері Ананьєву, як і персонажу його книги, усвідомити хто він є і ким хоче бути. Проте автор не хотів хвалитися цим досягненням, тому на останніх сторінках він вистрілив по своєму герою з гранатомета, розірвавши цей зв'язок між ними на тисячу фрагментів. І це правильно, так і має бути. Бо "Сліди на дорозі" це не весь шлях, це лише один відрізок. Його потрібно пройти, зафіксувати в книзі й... забути. Забути заради можливості рухатися далі, заради можливості жити. Книга не повинна тягнути автора на дно. Вона і не буде.
Весь той травматичний досвід, про який автор розказує в книзі, не зміг його зламати. Тому якоюсь мірою "Сліди на дорозі" можна вважати книгою психологічною. Це ніби розповідь, яку розказує воїн на прийомі у психоаналітика, це посттравматичний синдром зафіксований в папері, аби він не отруював голову і серце. Думаю саме такий спосіб є найкращим для усіх хто страждає ПТСР. Виписуватися, виливати на папір усі думки такими як вони є, бути чесним з собою і читачем, не прикидатися, не приховувати нічого: ні хорошого, ні поганого.
Сам Валерій Ананьєв неймовірна людина, він сам пройшов відомий паломницький шлях, який звуть "Дорогою святого Якова". Зробив він це не з релігійних мотивів, а заради усвідомлення себе. Слідкувати за його подорожжю можна було онлайн, що я з великим задоволенням і робив. Зараз, наскільки мені відомо, Валерій планує ще одну мандрівку, сподіваюся після неї вийде його нова книга.

[Bogdan Skaskiv · Rating 3 out of 5]

Оцінка 3 на Goodreads підписана як "liked it". З точки зору історії та оригінального підходу до її викладення з використанням QR-кодів міг би її рекомендувати для прочитання іншим, але сам би не перечитував.

[Kseniia Nosulenko · Rating 4 out of 5]

Книга “Сліди на дорозі” - досить унікальне явище, бо по суті це самвидав з рекордними накладамиї. Я обрала для себе електронну версію, і це було трохи незвично, бо я не отримувла файл, який завантажила б в читалку, як робила це зазвичай, а довелося скачувати окремий застосунок. Але це дало певні переваги, про які нижче.

Книга починається з опису дитинства автора в 90-х. Сам він каже, що родина в нього нормальна, але я б все ж охарактеризувала її як “неблагополучну”. Багато в чому перегукувалося з “Хто ти такий?” Чеха.

А потім починається таке, від чого я відчувала себе ніби Метью Макконагі в славнозвісних епізодах з цигарками, хоч я і не палю. Наступним етапом в цій автобіографії стало проходження навчання в “Десні” і подальша військова служба. Ці події відбувалися десь в 2011 році. В цілому не скажу, що мене прям здивувало описане в книзі армійське життя, але читати це було максимально огидно і неприємно. І не тому, що автор погано пише - просто на жаль такі були (а подекуди і залишаються) реалії. Маркус в деталях описує усю армійську міць, яка дісталася нам після совка: жахливе нелюдське ставлення до підлеглих, дідівщину, корупцію, алкоголізм, тощо.

І звісно, в якийсь момент починається Майдан, Крим, АТО. “Сліди на дорозі” - це одночасно роман дорослішання, але в першу чергу - комбатанська література. Одночасно з героєм ми проходимо шлях зневіри та поступового набуття надії. Якщо раптом хтось задавався питанням - чому ж ми тоді в 2014 не відбили перший наступ, в цій книзі можна пошукати відповіді. Бо до прикладу “Доця” та “За Перекопом є земля” дають нам більш позитивних і свідомих героїнь, які проходили через ті події, натомість Маркус показує все трохи з іншого боку.

Я б не сказала, що це шедевр з літературної точки зору. Перші відсотків 30% були більш стрункою оповіддю, далі почався ніби більш фрагментарний щоденник, я плуталася в другорядних персонажах. Але це більше документ епохи. Я згадувала вище про застосунок, створений спеціально для цієї книги, так ось він містить купу додаткових матеріалів, як-то фото та відео з архіву автора, а також тогочасні новинні епізоди з телеканалів про описані події. І це створює такий собі мультимедійний досвід проживання історії.

Це було важке, але потрібне читання.

Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads

[Тетяна · Rating 5 out of 5]

На папері викладений досвід військового від «учєбки» до «Війни». Все чесно й без цензури.

Кожному українцю треба прочитати та знати як і що було насправді. Особливо треба поколінню, яке в часи початку війни були підлітками й не могли ще тоді осягнути важливість всього. (Як я, наприклад)

***

«Ми живемо, радіємо, боремось, йдемо до своїх цілей, робимо все те, що здається важливим. Але ми вмираємо, наші могили заростають травою, надмогильні плити розсипаються, нас забувають разом із нашими вчинками, і навіть наслідки наших дій губляться в історії. Чи робить це наше життя порожнім?
Вигадали собі сенс життя, возвеличили його над усім іншим і прийшли лише до того, що нас не стало. Нас забули. То чи варто перейматися через таку дрібницю, як життя?»

[Viktor Malafey · Rating 5 out of 5]

Неслухняна дитина, двієчник учень, безперспективний спортсмен, поганий солдат перетворюється в хорошого чоловіка.

Це книга рефлексія, книга сповідь, книга шлях.

Не варто шукати в цьому творі якихось одкровень, підкилимних секретів, літературних вишуканостей, військових порад і воєнних злочинів.

Для мене це була розмова з другом, якого я уважно вислухав і якому опісля всього, просто захотілось сильно потиснути руку.
Якби у мене була відпустка, я б цю книгу прочитав би за півтора дня, настільки гарно простою мовою й по-живому все написано. Відірватись від читання реально важко, востаннє таке було у мене з Марсіянином. Буду рекомендувати прочитати "Сліди на дорозі" своєму найстаршому сину.

Плюси:
- проста зрозуміла мова
- все написано без води
- повага до батьків, до командирів, до цивільних не зважаючи ні на що, - це те чого б я хотів навчитись робити
- QR-коди, які дозволяють повністю поринути в середовище
- Ілюстрації! Їх аж три, але б я видав за них пуліцерівську премію

Мінуси:
- прості оповідання чергуються з монологами про бога і сутність людського єства
- кострубата російська мова сепаратистів написана українською

Мені дуже сподобалась ця книга. Вона про нашу армію, вона про суспільство, вона про людяність.
Щось мені здається, що таке буде в шкільній програмі.
9/10

[Віктор Максименко · Rating 5 out of 5]

5+++ Емоції після прочитання книги вирують так, що не піддаються формулюванню. - Просто бажаю кожному насолодитись цим твором !!!
https://slid.com.ua/

[Ігор Каминін · Rating 4 out of 5]

Відверта і щира книга про українську армію і про людину в ній. Особливої атмосфери додають медіафайли доступні за qr-кодом, що розкидані по всій книжці. Захопливими для мене були розповіді про дитинство і юнність. Заворожуючими для мене були розповіді про приниження і внутрішні метаморфози. Великий розпач викликає дрібна корупція і алкоголізм в армії, хоч про це мені і відомо дуже добре і давно. -1 зірочка для мене через надто сильне моралізаторство ліричного героя. Діалоги, де головний герой просвіщає співрозмовника, а той відповідає короткими репліками типу «ого», «нічого собі», «не знаю» для мене були аж надто patronizing. Проте загальна оцінка все одно висока. Читати цікаво, тема важлива і необхідна.

[Nastya Mota · Rating 5 out of 5]

Складно описати свої емоції, дуже болить від того, що я прочитала.
Читаючи книгу, постійно ловиш себе на думці, що це не просто художній твір, який хтось колись написав. Це про теперішнє, це про хлопця, молодшого за мене, досвід якого не вкладається в голову.

Книга про життя солдат, про нашу армію, про честь і зрадництво, про радість і невимовну біль. Книга - це можливість зазирнути в свідомість людини, яка свідомо вибрала для себе військову службу і попри всі поневіряння, корупцію і гнилість системи, зберегла свою гідність, особистість та принципи.

[V · Rating 5 out of 5]

Прочитав за один день. Книга написана добре і легко читається. З цієї книги можна побачити війну з точки зору солдата, без політики і з купою проблем, як з технікою так і з людьми.
Рекомендую прочитати.

[Yulia Kuzmina · Rating 5 out of 5]

Чесно, відверто, дещо наївно, життєво, місцями огидно.
Як для першої книги - дуже пристойний результат, що перевершив очікування.

[Olha · Rating 5 out of 5]

1. це краще ніж Хемінгуей
2. по стилю мені дуже нагадало "Третье открытие силы" Сідерського, по змісту звичайно сильно відрізняється
3.

[Bookvoyid Zyma · Rating 5 out of 5]

Важко оцінювати цю книгу, вкрай важко. Взагалі, чи можливо бути критичним до людей, які були там, в тому пеклі, яке ми брехливо називаємо АТО? І, наче, ти розумієш, що літературна критика вимагає безпристрасності, здогадуєшся, що й сам Валера хотів би почути щиру думку про свою роботу, але боїшся… Боїшся, а раптом прийдеться крити його творіння злим і зовсім нетихим словом. Потім наважуєшся, берешся за книгу і…вже не можеш зупинитися. Дійство засмоктує тебе усього, куди там ті жалюгідні перші спроби відшукати помилки, відсіяти суржик.
Це уміння писати захопливо, заворожуючи і є письменницьким даром. Я вірю в талант, хоча більше ціную наполегливу працю. Але, у випадку Ананьєва, праця буде, буде вдосконалення. Така вже це людина, принаймні, я таким його бачу.
«Сліди на дорозі» - про непросте і, водночас, таке типове для пострадянського покоління українців дитинство, про нашу зубожілу армію, про яку ми і так все знали, але воліли про це мовчати, про страшну війну, яку ми, чомусь, називаємо Антитерористичною операцією. Все прожите, продумане, прописане через Валеру, його особистість.
Мене завжди тягне говорити більше про автора, ніж про книгу. І, думаю, це правильно, бо любий витвір виходить із творця. Глибина там – в особистості.
Валера ж мені імпонує і як письменник, і як людина. Чесно, не знав про нього до книги. Щось звідкись чув про українського десантника, який веде блог, але особливо не заглиблювався. Після книги – понеслося. Виявляється, Валера пройшов Ель Каміно де Сантьяго – моя давня і ще поки нездійснена мрія. Його відеоролики на youtube щирі і безкомпромісні (як же нам не вистачає цієї безкомпромісності). На додаток, мені імпонує його підхід до спорту, його духовна і фізична цілісність.
Підсумовуючи, хотів би порадити не тільки придбати і прочитати «Сліди на дорозі», але й подивитися відео Валери та інтерв’ю з ним. Книгу раджу саме придбати. По-перше, ця книга варта повторного прочитання і переосмислення через роки. По-друге, в самій книзі вас чекатимуть сюрпризи у вигляді посилань на унікальні фото і відео.
Нам з вами бажаю миру, але лише шляхом перемоги!

[christty · Rating 5 out of 5]

Сильна історія. Потужна. Просто немає слів. В якому стані була українська армія перед війною? 2014 рік. Люди, які прийшли тільки заради грошей. Суцільне пияцтво і хабарі. Знищення будь-якого бажання стати справжнім воїном. І що ж буде відбуватися, коли почнеться справжня війна?

«Ось я інколи згадую, як сприймав війну, читаючи книжки і дивлячись кіно. І знаєш, тут немає нічого спільного з тим, що я уявляв, сидячи в теплій квартирі на дивані. Я коли десь бачу геро- їзацію війни, мене починає трясти від злості. Тому, що це брехня. Війну потрібно показувати такою, якою вона є, з усіма жахами й мерзотами, що тут відбуваються. Знаєш, у чому головна причина того, що політики настільки легко розв'язують війни? У тому, що люди обдурені схибленим сприйняттям війни і хочуть воювати. Люди мають боятись війни, і при цьому бути готовими відстоювати свободу будь-яким чином. Ці лицемірні виродки намагаються надати значущості чиїмсь вчинкам, показуючи їх на тлі великої кількості смертей. Ніби кількість трупів надає цьому важливості.»

«Хоча, знаєш, мабуть, щодо героїзму я не маю рації. Знав я пару людей. От тільки все не так, як багато хто собі уявляє. Справжніх героїв ніхто не знає. Про справжніх героїв не говорять. Але ті, кому все ж таки пощастило пізнати таких людей, дивляться на них і за- хоплюються рисами їх характеру, але поводити себе так само не можуть, тому що таким не можна стати за день, місяць чи рік. Таких мало, тих, хто не зіпсований гріхами суспільства.
Справжніх героїв цієї війни одиниці, і знають їх одиниці. Мало у кого з них є належні нагороди, позаяк для отримання нагород потрібний не лише подвиг, а ще язик проворний і вологий.»

«Армія - зло. Але сьогодні нас потрібне зло. Благополуччя всього світу будується на крові, і ми - ті виродки, які проливають кров заради цього світу.
Ми люди, що проливають кров заради миру, як би абсурдно це не звучало. Ми - витратний матеріал. Ресурс. А коли ми виконаємо завдання, самі добровільно вирушимо в утиль. Передумови до цього я вже бачу в своїй поведінці та думках. Напевно, після того, що ми тут робили і бачили, нам там і місце.»

[Valentyna Merzhyievska · Rating 4 out of 5]

Дуже цікаво було читати. Дозволяє трохи відчути, якою була армія у 2014. Згодом може зможемо почитати, як змінилась потім.
Особисто мені було цікаво сприйняття людини, яку Майдан обійшов стороною, але одразу прийшла війна.