Ван Гог. Іскріння

Manifiesto incierto #5

by Frédéric Pajak, Іван Рябчій (Translator)

У життєписі Вінсента Ван Гога автор переповідає самотній шлях видатного художника — з рідної Голландії до французького містечка Овер-сюр-Уаз. Ця писана і мальована біографія наголошує на маловідомих та хибно витлумачених епізодах з життя Ван Гога.

Genres: Nonfiction

270 pages, Hardcover

Published June 1, 2018

About the author

Frédéric Pajak is a Swiss-French writer and graphic artist born in Suresnes, France. He has written novels and film scripts, and he is a painter, as was his father, Jacques Pajak. He has edited and contributed to cultural and satirical periodicals and is the editor of the highly illustrated biannual journal Les Cahiers dessinés, devoted to graphic work ranging from cartooning to the drawings of old masters. But Pajak is best known for a long series of books of unique design which present his own full-page drawings accompanied by a biographical and autobiographical quasi-narrative. The first of these works, which made his reputation, was L’Immense solitude (1999), which won the Prix Michel Dentan in 2000. He followed this up with another similarly structured work, Le Chagrin d’amour (Broken Hearts), which dealt with Guillaume Apollinaire. Later subjects included Joyce, Luther, Freud, Nietzsche, Cesare Pavese, and Schopenhauer. In the same formal vein, Pajak’s ongoing Uncertain Manifesto, which began with the present work in 2012, reached its seventh volume in 2018. Volume III was awarded the Prix Médicis (Essai) in 2014.

Reviews

[Volpe Nera · Rating 5 out of 5]

Тепер люблю його картини ще більше 💔

[Hymerka · Rating 4 out of 5]

Досить незвичний життєпис усім відомого художника. Найперше привертають увагу авторські ілюстрації — тут їх так багато, що книгу можна назвати графічним романом. Ці графічні малюнки разюче контрастують з тим, що ми зазвичай собі уявляємо, згадуючи про Ван Гога (колір, рух, шал). Вони також часто геть неочевидні, не є простим зображенням того, про що оповідається в тексті, так, ніби розповідають свою власну, окрему історію.

Це не белетризована біографія, авторський виклад доволі сухий, але образ Вінсента у книзі постає яскравий і десь-якимись мимовільними натяками автор показує, що симпатизує своєму герою.

Ось дещо з того, що можна довідатися про Ван Гога з цієї книги:
— Перед народження Вінсента його батьки мали іншого сина, якого звали так само, і якого, на жаль, не стало майже одразу після народження.
— До малювання дітей залучала мама. Вочевидь їй подобалося, коли вони годинами тихенько щось собі квецяли замість того, щоб розносити хату чи лупцювати одне одного (дітей всього було шестеро).
— В 11 Вінсента відрядили до школи-інтернату, де йому страшенно не подобалося. І тоді і опісля Вінсент був відлюдьком.
— В молодості серйозно збирався стати проповідником (як батько). В той час Вінсент ходив у лахмітті і босий ("дуріє від святості", — казала одна з його сестер). Місцеві вважали його юродивим.
— Коли Вінсент подався до шахтарського регіону в Бельгії і зустрів там трудяг-шахтарів, які працювали в страшних умовах за копійки і заледве доживали до 45, це його приголомшило. Серед них було чимало дітей. Коли в одній з шахт стався страшний вибух, Вінсент працював волонтером і виходив одного з поранених.
— Ван Гог вчився малювати за підручниками! Також він часто копіював роботи, які йому подобалися, наприклад, "Сіяча" Мілле перемальовував щонайменше п'ять разів.
— У 27 років у Брюсселі прослухав курс "Малюнок за античною натурою". В той час він починає шукати моделей на вулиці і активно їх малює. Батьки за голову хапаються від такого марнотратства. У цей час Вінсент уже живе за рахунок свого брата Тео.
— Розчарувався в академізмі і знищив усі оті рисунки
— Закохався в кузину-вдову Корнелію "Кейт" Вос. Уже тоді був здатен на божевільні витівки: поклав долоню на вогонь, вимагаючи зустрічі з коханою.
— Навчається в майстерні Антона Мауве, але той, через "недобрий норов" Ван Гога, довго його не витримує.
— "Я переконаний, що ти не митець." — подібні слова на свою адресу Ван Гог чув від професіоналів і далеких від мистецтва людей мільйон разів.
— Вінсент знайомиться з чудернацькою повією на прізвисько "С'єн", яка стає його коханкою і супутницею. Це 32-річне створіння, яке виглядає значно старшим, пиячить, смалить, лається, плюється, не відзначається розумовими здібностями чи красою, раз за разом приводить дітей не відомо від кого і зрештою заражає Вінсента гонореєю. Любов зла.
— "Я, без сумніву, не майстер пейзажів; коли малюю краєвид, то всередині обов'язково приховується персонаж."
— Наполегливо переконує брата Тео, кинути роботу і приєднатися до нього, бо в того без сумніву є талант художника. На що вони житимуть? Що Бог пошле.
— Вінсент, переконаний у зв'язку між звуками і кольорами, вирішив брати уроки гри на піаніно у старого органіста в Ейндговені. Та почувши, як учень порівнює акорди з берлінською лазур'ю, темно-синім кольором, темною вохрою і блискучим кадмієм, учитель відмовився від уроків.
— Одна дівчина погодилася регулярно позувати для Вінсента. Невдовзі вона дізналася, що вагітна. У батьківстві запідозрили художника. Усі почали завзято, зверхньо і ворожо коментувати. Му і Дорус, (батьки Ван Гога) були приголомшені: син, як і раніше, соромив їх. Усеньке життя Вінсент ніс тягар "ганьби родини".
— В Антверпені відкрив для себе японські крепони, які привозили з собою моряки. Захоплювався їхньою простотою. Приблизно в той же час взявся до поліхромії.
— Тоді він їв самий хліб. Аби обманути голод, Вінсент курив усе, що потрапляло під руку, і пив багато кави. Зіпсував собі шлунок, довів організм до виснаження. Втрачав зуби. Шкіра вкрилась виразками. Захворів на сифіліс. Лікували його в той час ртуттю. Це тепер ми знаємо, як це небезпечно, і головне, зовсім не допомагає, а тоді вважалося ефективним лікуванням.
— 1886 року Вінсент приїжджає до Парижа — як сніг на голову своєму брату Тео. Відкриває для себе світ нового живопису. Знайомиться з деким з художників, але на них його роботи не справляють враження, мовляв, надто прості.
— Стосунки між Вінсентом і його молодшим братом Тео, який багато років його утримував були аж ніяк не безхмарні. Це була не так любов, як любов-ненависть.
Ось деякі цитати з Тео:
"У ньому наче дві людини оселилися: перша має дивовижний хист, тендітна і вишукана, а друга — егоїстична і жорсткосерда".
"Він не втрачає жодної нагоди, би показати, як ненавидить мене, яку огиду відчуває до мене."
"Ще недавно я дуже любив Вінсента. Він був моїм найкращим другом. Нині ж із цим покінчено".
— Наприкінці 1887 року — зважаючи на дивну поведінку і шалений норов Вінсента — поліція заборонила йому малювати на вулицях Парижа, буцімто він заважає перехожим. Посварившись з братом, Вінсент рушає на Південь. Тео почуває себе осиротілим.
— Сучасники згадують Ван Гога некрасивим, ба навіть потворним.
— У Арлі сприймають як чужинця і не надто прагнуть спілкування з цим диваком. Самотність і туга за паризькими друзями підштовхують Ван Гога до ідеї комуни художників, в яку він поринув з головою (що, схоже, характерно для нього) і яка з тріском провалилася.
— Коли художник освоїв малювання за допомогою загостреної очеретини, він не просто змінив інструмент: він змінив бачення, винайшовши в такий спосіб власний малюнок.
Його малюнок зазнав радикальних змін — і передував його живописові.
— Приїзд Ґоґена, якого фактично підкупив Тео, до Жовтого дому з самого початку був приречений на провал.
— Подарував відрізане вусьо "своїй" повії.
— "Раніше я знав, що можна зламати собі руку або ногу — і потім усе полагодиться, та я не підозрював, що коли зламається мозок, вчинити не можна нічого".
— Після випадку з вухом, Ван Гог потрапив до божевільні. Йому ставили різні діагнози: епілепсія з ускладненнями, манія, шизофренія, психоз. Він страждав він зорових і слухових галюцинацій.
— Після повернення до Арля місцеві підлітки починають переслідувати його, глузуючи, кидають в нього качанчиками.
— У нього й далі були серйозні напади, художник не пам'ятав, що тоді казав і робив.
— Ван Гог, ця фізично і психічно розбита людина, планував записатися до Іноземного легіону і стати солдатом! Я згодна з Тео, то були бздури.
— Якось під час потужного нападу намагався проковтнути вміст тюбиків і випив цілий флакон зі скипидаром.
— Рене, шістнадцятилітній молодший брат Вінсентового приятеля, був ватажком місцевої "банди" школярів на канікулах. Дивакуватий, чудернацько вбраний Ван Гог став ідеальною жертвою для їхніх знущань. Вони сипали сіль до його кави, намащували гірчицею кінчик люльки, глузували з бідаки. Кричали, що в нього "завороть" в голові. Обзивали "гороб'ячим страшилом". Підклали до коробки з фарбами мертвого вужа. Саме з револьвера Рене був застрелений Ван Гог. Офіційна версія — самогубство, але є й теорія, що художник був ненавмисне вбитим малим хуліганом (на цій теорії спекулює минулорічна стрічка "З любов'ю, Вінсент").

[Ira Bilyk · Rating 5 out of 5]

"Та переважно Вінсент ішов пішки. І спав просто неба."

"Ці прості японці живуть серед природи так, ніби й самі вони - квіти."

Вінсент захоплювався їхнім світоглядом: "Коли вивчаєш японське мистецтво, то бачиш безпречно мудрих, інтелігентних людей, філософів, які витрачають свій час на що? На обрахунок відстані від Землі до Місяця? На дослідження політики Бісмарка? Ні. Ці люди досліджують травинку. А одна травинка дає змогу малювати будь-які рослини, потім - пори року, неосяжні краєвиди, згодом - тварин і нарешті - людей. Так минає життя японського художника, а життя - швидкоплинне, на все не стане".

"Мистецтво довговічне, а життя - коротке", - писав він Тео. І підсумовував: "Аби виконати роботу як слід, треба добре харчуватися, комфортно жити, час від часу відпочивати, мирно курити люльку і пити каву". Дійсно. Хіба вигадаєш кращий рецепт? Іноді затерпав перед природою, відчував "нестерпну прозорість: себе більше не чув, тож картина творилася ніби вві сні. І боявся (холодним прозрінням) лише меланхолії, що обов'язково заступить цю ейфорію."

"Він усвідомив мізерію світу: досягнути насправді не можна нічого, будь-яка втіха невдовзі і невблаганно повертається до нас своїм сподом."

"Раніше я знав, що можна зламати собі руку чи ногу - і потім усе полагодиться, та я не підозрював, що коли зламається мозок, вчинити не можна нічого."

"Виживати треба, витрачаючи якомога менше і створюючи якомога більше".

[Anastasia Legenchuk · Rating 4 out of 5]

Подекуди автор занадто багато давав волю румінаціям, надаючи біографії радше фікційних відтінків. Загалом книга відтворила той хворобливий емоційний стан шаленого і несамовитого Вінсента, стиль котрого так впізнаваний публіці. Проте враховуючи, що книжка позиціонує себе як біографія, хотілось би менше риторичних питань, генералізацій, трюїзмів...і більше відривків з листів та загального контексту.
Незважаючи на це, книга читається дуже приємно, доволі швидко навіть, немов мрійний потік чи галюцинація, і не останнім фактором дл цього були відмінні ілюстрації (чи то радше гравюри), що ідеально вписувалися в колорит книжки, становлячись її невід'ємним естетичним елементом.