До книги вибраного Анатолія Кичинського (4.04.1950) — одного з найвідоміших сучасних українських поетів ліриків, уродженця херсонського краю — увійшли найкращі його вірші з усіх попередніх збірок, а також найновіші поезії.
Більшість збірки складається з рефлексії, з віршів про кохання, про розставання і втрати. Є вірші про блукання, про Батьківщину, вірші на зимову тематику та відродження після зими з різною символікою.
Оформлення в цикли немає, збірка є монолітною і не хронологічною.
Не найкращий взірець поезії, більшість легко та приємно читається, але є досить невдалі. Є й такі рядки, що закарбовуються в пам'яті.
Важко буде полюбити поезію, якщо починати знайомство з нею саме з цієї книги.
Мені знадобилося близько 8 місяців, щоб прочитати збірку. Деколи банальні, деколи незрозумілі і тільки іноді влучні цитати і ще рідше влучні вірші.
Автор, Анатолій Кичинський, не просто мій земляк, а ще, як виявилося, навчався в тому ж університеті, що й я (ХДУ), та ще й на тому самому факультеті. Власне, саме там я його вперше й побачила.
«Я лечу. Я горю. Я на попіл згорю. Я хотів би комусь нагадати зорю.»