Книгу можна було б скоротити десь на 30%, багато повторювань, підсумововань. Мені сподобалось, що багато прикладів на підтвердження якихось рис англійськості, зокрема лінгвістичних, але не сподобалось, що мало докопувань першопричин тих чи інших рис, буквально в епілозі спроба розібратися, чому ж англійці такі помірковані, стримані, соціально недолугі і так далі.
Ще, чисто для мене, це був сеанс психотерапії, тому що з кожною викритою рисою або схемою поведінки я думала «бляха муха, та це ж про мене, жінко, перестань мене викривати».
Можу вам розказати про десять виділених рис, щоб ви не читали книгу, але знали по суті, про що в ній описано. Отже риси:
1. Соціальна недужість
“Нам бракує невимушеності, ми невмілі і незґрабні на ниві (чи то пак, на мінному полі) соціалізації. При перспективі соціального контакту нас охоплює збентеження, замкнутість, сором’язливість, відлюдкуватість, емоційний закреп, страх інтимності і тотальна неспроможність нормально та відкрито спілкуватися з іншими людськими істотами.”
2. Всюдисущий гумор
“Жарти — це, без сумніву, один із механізмів подолання стресу. Це наш улюблений спосіб зарадити в ситуаціях, які нас лякають, бентежать або тривожать.”
«усі розмови англійців та всі їхні соціальні контакти передбачають хоча б трохи кпин, піддражнювань, іронії, дотепу, висміювання, гри слів, сатири, знецінювання, гумористичного самовисміювання, сарказму, перекривлянь, висміювання помпезності або просто виглуплювань. Гумор не є окремим, особливим видом розмов, це — режим за замовчуванням”
3. Поміркованість в усьому
“Нелюбов до крайнощів, надміру, до будь-яких суперлятивів. Страх змін. Страх метушні. Неприйняття і намагання обмежуватися у бажаннях. Обережність та зосередженість на сфері приватного та безпечного. Амбівалентність, апатичність, м’якотілість, посередність, поведінка в стилі «моя хата скраю» і консерватизм, а також, до певної міри, толерантність, яка, принаймні частково, зумовлена покірною байдужістю. Помірковане працелюбство і поміркований гедонізм”
4. Лукавство
“Можна сказати, що вся наша ввічливість / скромність / справедливість — це лукавство, але також майже все наше лукавство — це форма ввічливості, спроба приховати справжні почуття та думки, щоб, “бува, кого не образити чи не засоромити.
«Лукавство англійців, здається, — відрух переважно несвідомий, такий собі колективний самообман, на який ми всі мовчки погодилися, а не навмисна, цинічна, прорахована спроба когось ошукати.”“ми неохоче кажемо те, що думаємо, і не завжди думаємо те, що кажемо, ми рятуємося ввічливими масками, а не напираємо прямотою. Лукавство також видобуває на світ наші цінності. Від природи ми не більш скромні, ґречні та чесні, аніж представники інших культур, однак маємо неписані правила, які велять нам демонструвати ці, вочевидь, важливі для нас риси.”
5. “Емпіризм» — це скорочене позначення нашої”“приземленості; любові до фактів; прагматизму; цинізму; нелюбові до філософування; непохитного реалізму; неприйняття усього штучного та претензійного”
6. Песимізм - безкінечні ниття і скигління (Боже, хоч щось не про мене)
7. Класова зацикленість (це теж не про мене, напевно тому що у нас ці класи стерті). Цікавинка про одного лорда, який хотів образити іншого сказавши, що той купив собі меблі (справжня аристократія ніколи не куплятиме меблі, вони їх успадковують)
8. «Чесна гра» “стояти в черзі — зводиться до чесної гри; взаємне вгощання, манери за столом, «впорядкований безлад», правила на дорозі; кодекс флірту; діловий етикет; ввічливий егалітаризм і т. д.” “Загострену потребу у справедливості часто плутають із взаємовиключними речами — це може бути і соціалізм, і консерватизм, та навіть християнське милосердя! Майже вся англійська мораль — це, по суті, про чесну гру.”
9. Ґречність, часом надмірна (казати перепрошую коли тобі стають на ногу)
10. Скромність, часом надмірна, і яка переходить в іронічне само зне��інення.
Загалом цікава книга, але деколи дуже вже розтягнута.