What do you think?
Rate this book
Goddesses: Mysteries of the Feminine Divine
.Explore the mysteries of the feminine divineJoseph Campbell brought mythology to a mass audience. His bestselling books, including The Power of Myth and The Hero with a Thousand Faces, are the rare blockbusters that are also scholarly classics.
While Campbell’s work reached wide and deep as he covered the world’s great mythological traditions, he never wrote a book on goddesses in world mythology. He did, however, have much to say on the subject. Between 1972 and 1986 he gave over twenty lectures and workshops on goddesses, exploring the figures, functions, symbols, and themes of the feminine divine, following them through their transformations across cultures and epochs.
In this provocative volume, editor Safron Rossi—a goddess studies scholar, professor of mythology, and curator of collections at Opus Archives, which holds the Joseph Campbell archival manuscript collection and personal library—collects these lectures for the first time. In them, Campbell traces the evolution of the feminine divine from one Great Goddess to many, from Neolithic Old Europe to the Renaissance. He sheds new light on classical motifs and reveals how the feminine divine symbolizes the archetypal energies of transformation, initiation, and inspiration.
While Campbell’s work reached wide and deep as he covered the world’s great mythological traditions, he never wrote a book on goddesses in world mythology. He did, however, have much to say on the subject. Between 1972 and 1986 he gave over twenty lectures and workshops on goddesses, exploring the figures, functions, symbols, and themes of the feminine divine, following them through their transformations across cultures and epochs.
In this provocative volume, editor Safron Rossi—a goddess studies scholar, professor of mythology, and curator of collections at Opus Archives, which holds the Joseph Campbell archival manuscript collection and personal library—collects these lectures for the first time. In them, Campbell traces the evolution of the feminine divine from one Great Goddess to many, from Neolithic Old Europe to the Renaissance. He sheds new light on classical motifs and reveals how the feminine divine symbolizes the archetypal energies of transformation, initiation, and inspiration.
450 pages, Kindle Edition
First published December 10, 2013
About the author
Joseph Campbell
413 books6,495 followersJoseph Campbell was an American author and teacher best known for his work in the field of comparative mythology. He was born in New York City in 1904, and from early childhood he became interested in mythology. He loved to read books about American Indian cultures, and frequently visited the American Museum of Natural History in New York, where he was fascinated by the museum's collection of totem poles.
Campbell was educated at Columbia University, where he specialized in medieval literature, and continued his studies at universities in Paris and Munich. While abroad he was influenced by the art of Pablo Picasso and Henri Matisse, the novels of James Joyce and Thomas Mann, and the psychological studies of Sigmund Freud and Carl Jung. These encounters led to Campbell's theory that all myths and epics are linked in the human psyche, and that they are cultural manifestations of the universal need to explain social, cosmological, and spiritual realities.
After a period in California, where he encountered John Steinbeck and the biologist Ed Ricketts, he taught at the Canterbury School, and then, in 1934, joined the literature department at Sarah Lawrence College, a post he retained for many years. During the 40s and '50s, he helped Swami Nikhilananda to translate the Upanishads and The Gospel of Sri Ramakrishna. He also edited works by the German scholar Heinrich Zimmer on Indian art, myths, and philosophy. In 1944, with Henry Morton Robinson, Campbell published A Skeleton Key to Finnegans Wake. His first original work, The Hero with a Thousand Faces, came out in 1949 and was immediately well received; in time, it became acclaimed as a classic. In this study of the "myth of the hero," Campbell asserted that there is a single pattern of heroic journey and that all cultures share this essential pattern in their various heroic myths. In his book he also outlined the basic conditions, stages, and results of the archetypal hero's journey.
Throughout his life, he traveled extensively and wrote prolifically, authoring many books, including the four-volume series The Masks of God, Myths to Live By, The Inner Reaches of Outer Space and The Historical Atlas of World Mythology. Joseph Campbell died in 1987. In 1988, a series of television interviews with Bill Moyers, The Power of Myth, introduced Campbell's views to millions of people.
Campbell was educated at Columbia University, where he specialized in medieval literature, and continued his studies at universities in Paris and Munich. While abroad he was influenced by the art of Pablo Picasso and Henri Matisse, the novels of James Joyce and Thomas Mann, and the psychological studies of Sigmund Freud and Carl Jung. These encounters led to Campbell's theory that all myths and epics are linked in the human psyche, and that they are cultural manifestations of the universal need to explain social, cosmological, and spiritual realities.
After a period in California, where he encountered John Steinbeck and the biologist Ed Ricketts, he taught at the Canterbury School, and then, in 1934, joined the literature department at Sarah Lawrence College, a post he retained for many years. During the 40s and '50s, he helped Swami Nikhilananda to translate the Upanishads and The Gospel of Sri Ramakrishna. He also edited works by the German scholar Heinrich Zimmer on Indian art, myths, and philosophy. In 1944, with Henry Morton Robinson, Campbell published A Skeleton Key to Finnegans Wake. His first original work, The Hero with a Thousand Faces, came out in 1949 and was immediately well received; in time, it became acclaimed as a classic. In this study of the "myth of the hero," Campbell asserted that there is a single pattern of heroic journey and that all cultures share this essential pattern in their various heroic myths. In his book he also outlined the basic conditions, stages, and results of the archetypal hero's journey.
Throughout his life, he traveled extensively and wrote prolifically, authoring many books, including the four-volume series The Masks of God, Myths to Live By, The Inner Reaches of Outer Space and The Historical Atlas of World Mythology. Joseph Campbell died in 1987. In 1988, a series of television interviews with Bill Moyers, The Power of Myth, introduced Campbell's views to millions of people.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 163 reviews
November 6, 2013
Gender conflict has deep, historical roots.
Goddesses: Mysteries of the Divine Feminine, is a book based on lectures and notes by the late Joseph Campbell. It is produced by the Joseph Campbell Foundation and edited by Dr. Safron Rossi. The book traces the Goddess in history from ancient times and peoples to around the time of the European Renaissance (around the 15th century).
It is a fascinating work and an in-depth look into an aspect of mythology that is frequently overlooked. Many works feature entire pantheons and tribal deities but few are devoted to following the archetypal motif of the Goddess as she moves, evolves, diminishes, and rises transformed through the many arcs of history and mythologies. Goddesses is one of those few that I've encountered.
The story begins in the Old Stone Age (30,000 - 10,000 BC) where archaeological artifacts depict women as magical vessels which produces life and where men are depicted as task-performers. The book notes that today, women are more often than not, seen as objects seen primarily in terms of appearance and youth, while men are seen as task-performers -- not much has changed.
With the development of agricultural societies, authority transfers to the female and the Goddess is seen as the global forces and energies of nature and life. As some tribes become nomadic with hunting as their primary means of support, the Goddess decreases and the male hero-gods gain prominence. The mythologies depict these gods killing off their maternal ancestors. The male gains authority and dominance among these societies.
As history continues the two types of societies increasingly come into conflict with one another. Cultures are subsumed by conquering. The warring societies dominate. Cities develop and mythologies have to change and adapt to justify specialization of tasks and castes. For a period of time, from around 3000 BC (give or take several centuries) to around 700 BC, male-oriented mythologies dominate.
However, the Goddess cannot be silenced forever and begin their return into the Greek pantheon. Based on its themes, it is suggested that The Odyssey was composed by a woman to bring the feminine characteristics and power back into Greek thought. The book goes into great detail on an analysis and interpretation of the Iliad (which precedes) and The Odyssey to see the transformation in thought that takes place between these two works.
Goddesses shows that throughout history, the feminine mythologies focus on life and harmony, that she help unite people into community. On the other hand, the masculine kills and divides, and promotes mostly self-interest.
Because many readers have the Jewish and Christian texts as their primary religious and mythological background, comparison are made throughout Goddesses highlighting similarities between what is found in the Bible and what is found in surrounding cultures, often predating the biblical texts by hundreds and thousands of years.
The major monotheistic religions are patriarchal. According to Goddesses they have effectively conquered and killed the female character, even though vestiges can be found in their texts if one looks deeply. Attributes and characteristics that are typical of the female are assigned to the male deity. In so doing, these religions are able to keep the Goddess dead.
Goddesses ends in the time of the Renaissance with a return of the Goddess into mythology. The Arthurian legends, the Virgin Birth, and the veneration of Mary are interpreted as part of the return.
I really enjoyed Goddesses and found it quite informative. It shows how mythology and religion have been employed as weapons in gender and sex power struggles since the dawn of human civilization. It shows how people have tried to make sense of the world and the universe from the very beginning of consciousness. It shows how mythologies form, develop, change, are borrowed, and are transformed to fit the needs of people at any given time. It shows that mythologies themselves are not sacred, but they point to a transcendent reality that is believed to exist.
For some this book will be very uncomfortable. It will challenge and greatly refute the concept of divine special revelation (at least the way "special revelation" is typically understood) in certain religious traditions. It will challenge the foundational soundness of the idea that an exclusive "male deity" can be truly good. It will challenge the origins and purposes of religious thought and practice. I think this is a good thing. We need to be more aware of the use and misuse of the powers of mythology and religion. We need to be more cognizant of our commonalities across cultures and beliefs.
The rise of feminism in the modern era, I now see, is no accident. It is a natural process predicted by anthropology, history, and mythology. It is part of a working out of gender relationships in our time. Will the feminine be able to successfully establish herself a lasting presence as an equal power and authority in the still-patriarchal modern society? Will she be able to transform the mythologies and religions that inform us today into ones that welcome the full participation of the feminine?
(This review is based on an advance review copy supplied by the publisher through NetGalley.)
Goddesses: Mysteries of the Divine Feminine, is a book based on lectures and notes by the late Joseph Campbell. It is produced by the Joseph Campbell Foundation and edited by Dr. Safron Rossi. The book traces the Goddess in history from ancient times and peoples to around the time of the European Renaissance (around the 15th century).
It is a fascinating work and an in-depth look into an aspect of mythology that is frequently overlooked. Many works feature entire pantheons and tribal deities but few are devoted to following the archetypal motif of the Goddess as she moves, evolves, diminishes, and rises transformed through the many arcs of history and mythologies. Goddesses is one of those few that I've encountered.
The story begins in the Old Stone Age (30,000 - 10,000 BC) where archaeological artifacts depict women as magical vessels which produces life and where men are depicted as task-performers. The book notes that today, women are more often than not, seen as objects seen primarily in terms of appearance and youth, while men are seen as task-performers -- not much has changed.
With the development of agricultural societies, authority transfers to the female and the Goddess is seen as the global forces and energies of nature and life. As some tribes become nomadic with hunting as their primary means of support, the Goddess decreases and the male hero-gods gain prominence. The mythologies depict these gods killing off their maternal ancestors. The male gains authority and dominance among these societies.
As history continues the two types of societies increasingly come into conflict with one another. Cultures are subsumed by conquering. The warring societies dominate. Cities develop and mythologies have to change and adapt to justify specialization of tasks and castes. For a period of time, from around 3000 BC (give or take several centuries) to around 700 BC, male-oriented mythologies dominate.
However, the Goddess cannot be silenced forever and begin their return into the Greek pantheon. Based on its themes, it is suggested that The Odyssey was composed by a woman to bring the feminine characteristics and power back into Greek thought. The book goes into great detail on an analysis and interpretation of the Iliad (which precedes) and The Odyssey to see the transformation in thought that takes place between these two works.
Goddesses shows that throughout history, the feminine mythologies focus on life and harmony, that she help unite people into community. On the other hand, the masculine kills and divides, and promotes mostly self-interest.
Because many readers have the Jewish and Christian texts as their primary religious and mythological background, comparison are made throughout Goddesses highlighting similarities between what is found in the Bible and what is found in surrounding cultures, often predating the biblical texts by hundreds and thousands of years.
The major monotheistic religions are patriarchal. According to Goddesses they have effectively conquered and killed the female character, even though vestiges can be found in their texts if one looks deeply. Attributes and characteristics that are typical of the female are assigned to the male deity. In so doing, these religions are able to keep the Goddess dead.
Goddesses ends in the time of the Renaissance with a return of the Goddess into mythology. The Arthurian legends, the Virgin Birth, and the veneration of Mary are interpreted as part of the return.
I really enjoyed Goddesses and found it quite informative. It shows how mythology and religion have been employed as weapons in gender and sex power struggles since the dawn of human civilization. It shows how people have tried to make sense of the world and the universe from the very beginning of consciousness. It shows how mythologies form, develop, change, are borrowed, and are transformed to fit the needs of people at any given time. It shows that mythologies themselves are not sacred, but they point to a transcendent reality that is believed to exist.
For some this book will be very uncomfortable. It will challenge and greatly refute the concept of divine special revelation (at least the way "special revelation" is typically understood) in certain religious traditions. It will challenge the foundational soundness of the idea that an exclusive "male deity" can be truly good. It will challenge the origins and purposes of religious thought and practice. I think this is a good thing. We need to be more aware of the use and misuse of the powers of mythology and religion. We need to be more cognizant of our commonalities across cultures and beliefs.
The rise of feminism in the modern era, I now see, is no accident. It is a natural process predicted by anthropology, history, and mythology. It is part of a working out of gender relationships in our time. Will the feminine be able to successfully establish herself a lasting presence as an equal power and authority in the still-patriarchal modern society? Will she be able to transform the mythologies and religions that inform us today into ones that welcome the full participation of the feminine?
(This review is based on an advance review copy supplied by the publisher through NetGalley.)
May 23, 2025
kitap, campbell’in ölümünden sonra ders notlarından derlenmiş. içeriği oldukça güçlü, tanrıçalar hem mitlerin hem de insanlık tarihinin temel figürleri olarak ele alınıyor. campbell’in onlara gösterdiği özen, kitabın her satırına sinmiş durumda.
campbell, ilk toplumların tanrıça merkezli inanç sistemlerinden başlayarak hint, mısır, yunan-roma ve hristiyan geleneklerindeki dişil kutsallığın izini sürerken kadim tanrıçaların zamanla nasıl bastırıldığını, eril tek tanrılı dinlerin ortaya çıkışıyla nasıl geri plana itildiğini ve bunun insan psikolojisi üzerindeki etkilerini ele alıyor. tanrıçaların doğayla kurduğu bağı anlatırken eril-dişil dengesine odaklanarak modern dünyanın ruhsal sıkışmışlığını da açıklamaya çalışıyor. kibele ve isis gibi güçlü tanrıçaların hem dönüştürücü hem de yaratıcı yönlerini öne çıkarıyor, batı mitolojisindeyse dişil figürlerin zamanla nasıl yalnızca tamamlayıcı rollere indirgendiklerini gösteriyor.
campbell bize, bu tanrıçaların mitolojinin ötesinde bugün hâlâ iç dünyamızda var olduğunu, mitolojiden silinmelerininse bilinçaltımızdan bazı enerjilerin ve dengelerin de çıkarılması anlamına geldiğini hatırlatıyor. ayrıca eril-dişil kutuplaşmasını yalnızca kültürel değil, bireysel düzeyde de ele alırken kendi içimizdeki dişil enerjiyi nasıl bastırdığımızı ya da onunla nasıl barışabileceğimizi sorgulamamızı sağlıyor. doğaya olan yabancılaşmamız da tanrıçanın unutulmasıyla paralel ilerliyor çünkü dişil enerji kadınlarla ilgili değil, doğayla, sezgilerle, yaratımla ve yıkımla yani varoluşun tüm döngüsüyle yakından ilişkili.
kapanışı goethe'nin bir dizesiyle yapayım: ebedi dişidir bizi yukarı taşıyan..
campbell, ilk toplumların tanrıça merkezli inanç sistemlerinden başlayarak hint, mısır, yunan-roma ve hristiyan geleneklerindeki dişil kutsallığın izini sürerken kadim tanrıçaların zamanla nasıl bastırıldığını, eril tek tanrılı dinlerin ortaya çıkışıyla nasıl geri plana itildiğini ve bunun insan psikolojisi üzerindeki etkilerini ele alıyor. tanrıçaların doğayla kurduğu bağı anlatırken eril-dişil dengesine odaklanarak modern dünyanın ruhsal sıkışmışlığını da açıklamaya çalışıyor. kibele ve isis gibi güçlü tanrıçaların hem dönüştürücü hem de yaratıcı yönlerini öne çıkarıyor, batı mitolojisindeyse dişil figürlerin zamanla nasıl yalnızca tamamlayıcı rollere indirgendiklerini gösteriyor.
campbell bize, bu tanrıçaların mitolojinin ötesinde bugün hâlâ iç dünyamızda var olduğunu, mitolojiden silinmelerininse bilinçaltımızdan bazı enerjilerin ve dengelerin de çıkarılması anlamına geldiğini hatırlatıyor. ayrıca eril-dişil kutuplaşmasını yalnızca kültürel değil, bireysel düzeyde de ele alırken kendi içimizdeki dişil enerjiyi nasıl bastırdığımızı ya da onunla nasıl barışabileceğimizi sorgulamamızı sağlıyor. doğaya olan yabancılaşmamız da tanrıçanın unutulmasıyla paralel ilerliyor çünkü dişil enerji kadınlarla ilgili değil, doğayla, sezgilerle, yaratımla ve yıkımla yani varoluşun tüm döngüsüyle yakından ilişkili.
kapanışı goethe'nin bir dizesiyle yapayım: ebedi dişidir bizi yukarı taşıyan..
May 21, 2022
اگر عنوان کتاب و مهمتر از آن، زیر عنوان: اسرار الوهیت زنانه را در نظر نگیریم، کمبل مثل همیشه تو را به سفر جذابی بین اسطورهها میبرد و با تحلیل کردنشان معناهایی را یادآوری میکند که اسطورهها به آدمها دادهاند تا باورهایشان را بر آنها پایهگذاری کنند. اما با در نظر گرفتن زیر عنوان کتاب به نظر میآید همچنان همه اساطیر، خدایان و خدابانوان دارند به یک اندازه مورد توجه قرار میگیرند و کفه هیچکدام سنگینتر نیست. وقتی کمبل جزئیات داستان اودیسه را میشکافد دوباره روایت از همان زاویهدید همیشگی بررسی میشود. زنها در این داستان همانطور حضور دارند و مورد دقت قرار میگیرند که اگر عنوان کتاب خدایان اساطیری بود نه الههها. کمبل سعی میکند الههها را پیدا کند، سراغ اساطیر رم و یونان میرود، به ادیان هم سرک میکشد و تصاویر و مجسمه الهههایی که بین یافتههای باستانشناسی پیدا شدند را تحلیل میکند؛ اما مدل ارائه این محتویات اساطیری بر محور کشف اسرار الوهیت زنانه نیست.
یکی از معدود نکتههایی که کمبل در راستای هدف اصلی کتاب گفته مقایسهای است که بین باور کلی درباره ارتباط شخص و خدا در شیوه تفکر الهه مادر و ادیان وجود دارد. در اولی شخص خودش را با خدا یکی میداند و میگوید من و خدا یکی هستیم. در دومی اما شخص باید خدا را قدرتی برتر بداند و اعتراف به اینکه من و خدا یکی هستیم میتواند به داستان تصلیب مسیح یا منصور حلاج منجر شود. این تحول که در باورهای بنیادین آدمها اتفاق افتاده معمولا به تدریج اتفاق افتاده و شاید بشود گفت -همانطور که کمبل هم در جایی از کتاب گفته - روایتها شکل مردانهای به خود گرفتهاند.
یکی از معدود نکتههایی که کمبل در راستای هدف اصلی کتاب گفته مقایسهای است که بین باور کلی درباره ارتباط شخص و خدا در شیوه تفکر الهه مادر و ادیان وجود دارد. در اولی شخص خودش را با خدا یکی میداند و میگوید من و خدا یکی هستیم. در دومی اما شخص باید خدا را قدرتی برتر بداند و اعتراف به اینکه من و خدا یکی هستیم میتواند به داستان تصلیب مسیح یا منصور حلاج منجر شود. این تحول که در باورهای بنیادین آدمها اتفاق افتاده معمولا به تدریج اتفاق افتاده و شاید بشود گفت -همانطور که کمبل هم در جایی از کتاب گفته - روایتها شکل مردانهای به خود گرفتهاند.
November 19, 2020
Puanım 3/5 (%60/100)
Bazı kısımları çok güzel bazı kısımlarının çok karışık ve klişe olduğu bir kitap. Bildiğim kadarıyla Campbell'in makale, konuşma, mektup vs. gibi yazılarından toplanıp yapılan bir kitap. Yüksek lisans tezimde Campbell çalıştığım araştırmacılardan birisi olduğu için bu kitabın bazı kısımlarını okumuştum İngilizce olarak. Türkçe çevirisi Mayıs'ta çıkınca aldım fakat daha yeni okuyabildim.
Campbell'in ünlü teorisi monomit (veya kahramanın yolculuğu) birçok yönden eleştirildi ve hala da eleştirilmeye devam ediliyor. Bu eleştirilerin bir kısmı Campbell'in teorisinin tamamen erkek odaklı olmasından kaynaklanıyor hatta beyaz erkek bile diyebiliriz. Bu yüzden etnik kökeni, cinsiyeti ve cinsel eğilimi farklı olan kim varsa monomitin dışarısında kalıyor. Monomit günümüzde binlerce kitap, dizi veya filme uyarlanabilir. Fakat uyarlama yapmak için monomit üzerinde birtakım değişiklikler yapmak da gerekiyor. Bu yüzden bu kitap bana sanki eleştirileri biraz azaltmak için yapılmış gibi geldi.
Yine de genel olarak hoşuma giden bir kitap oldu fakat Kahramanın Yolculuğu veya Campbell'in diğer mitoloji kitapları kadar detaylı veya düzenli bulamadım. Tanrıça arketipi ve kültürü üzerinde mitoloji ile bağlantılar kurup böyle bir kitap ortaya çıkarmışlar. Güzel olan şey kitabın birçok farklı mitolojiden ve tanrıçadan bahsetmesi. Yine de bir mitoloji kitabından çok teorik hatta felsefi bir kitap olarak bile kabul edilebilir. Kahramanın Yolculuğu kitabından sonra okunmasını tavsiye ediyorum. Bu şekilde eleştirdiğim noktalar size de mantıklı gelecektir.
Bazı kısımları çok güzel bazı kısımlarının çok karışık ve klişe olduğu bir kitap. Bildiğim kadarıyla Campbell'in makale, konuşma, mektup vs. gibi yazılarından toplanıp yapılan bir kitap. Yüksek lisans tezimde Campbell çalıştığım araştırmacılardan birisi olduğu için bu kitabın bazı kısımlarını okumuştum İngilizce olarak. Türkçe çevirisi Mayıs'ta çıkınca aldım fakat daha yeni okuyabildim.
Campbell'in ünlü teorisi monomit (veya kahramanın yolculuğu) birçok yönden eleştirildi ve hala da eleştirilmeye devam ediliyor. Bu eleştirilerin bir kısmı Campbell'in teorisinin tamamen erkek odaklı olmasından kaynaklanıyor hatta beyaz erkek bile diyebiliriz. Bu yüzden etnik kökeni, cinsiyeti ve cinsel eğilimi farklı olan kim varsa monomitin dışarısında kalıyor. Monomit günümüzde binlerce kitap, dizi veya filme uyarlanabilir. Fakat uyarlama yapmak için monomit üzerinde birtakım değişiklikler yapmak da gerekiyor. Bu yüzden bu kitap bana sanki eleştirileri biraz azaltmak için yapılmış gibi geldi.
Yine de genel olarak hoşuma giden bir kitap oldu fakat Kahramanın Yolculuğu veya Campbell'in diğer mitoloji kitapları kadar detaylı veya düzenli bulamadım. Tanrıça arketipi ve kültürü üzerinde mitoloji ile bağlantılar kurup böyle bir kitap ortaya çıkarmışlar. Güzel olan şey kitabın birçok farklı mitolojiden ve tanrıçadan bahsetmesi. Yine de bir mitoloji kitabından çok teorik hatta felsefi bir kitap olarak bile kabul edilebilir. Kahramanın Yolculuğu kitabından sonra okunmasını tavsiye ediyorum. Bu şekilde eleştirdiğim noktalar size de mantıklı gelecektir.
January 9, 2020
I don't know how to put into words how great this book is.
January 18, 2015
Joseph Campbell is a well known scholar of mythology who has taught a number if years at the University level and has authored numerous books. His material is gold as far as I am concerned . AT the same time as being scholarly his style is also highly readable and enjoyable. Read this and you will get lots of information. Beware though because this book may well change your perspective on things.
Change it did. Many scholars such as Margaret Murray and Marija Gambutas have stated that in man kinds beginning there was a whorl wide religion that revered the Goddess. Now perhaps that was an overstatement but there were places that venerated the Goddess. Three such areas were identified South Eastern Europe plus Greece and Mesopatamia, South East Asia and part of Central AMerica. THese three areas had mastered agriculture and planting. THe societies tended to be settled into communities and there was at the time no threat of invasion or violence. THe Goddesses reign lasted from the Paleolithic to Neolithic times.
The Earth was seen as the mother. From her came all life and at the end all life returned to her. You did not have to be awesome to pick some fruit. Women were cultivators, admired for their beauty. Men were idolized based on how they performed their tasks. In the houses one would find figurines or Venus statues, These could be goddess statues or fertility votives. Men had their rituals in underground caves which were highly representative of the Goddesses womb. The sun was a feminine sign as was the lion and the cat and the snake. The sun radiated on the earth and represented freedom from time and space. Lions were royalty and serpents represented wisdom and life force.
For the male representation it was the bull. The bull was lunar. It's horns represented the crescent of the moon. The male figure was the child of the goddess who grew into her lover and then dies only tobe born again much like the moon.
During the Iron age when the feminine world was being invaded by Indo Europeans in the north and Bedouin tribes from the south things began to change. The Indo- Europeans were semit nomadic warrior who cultivated livestock mostly cows. THe Bedouin cultivated sheep and goats. As was tendency once these warrior tribes took over the feminine lands they did not eradicate the goddess but rather had there moveable gods move and and marry them. Of course this would change the whole mythology
Joseph Campbell covers these ideas and their evolution by going over Hindu Culture, heavy emphasis on Greco=Roman myth and Middle Eastern Mythology. Carefully showing how three once powerful Goddess was reduced to a subordinate undeeer the ancient paganism to how she was merely venerated under monotheism. But you cannot keep a good woman down. SHe rises up during the romantic period of courtly love and she is making her voice heard again. This book is a must read
Change it did. Many scholars such as Margaret Murray and Marija Gambutas have stated that in man kinds beginning there was a whorl wide religion that revered the Goddess. Now perhaps that was an overstatement but there were places that venerated the Goddess. Three such areas were identified South Eastern Europe plus Greece and Mesopatamia, South East Asia and part of Central AMerica. THese three areas had mastered agriculture and planting. THe societies tended to be settled into communities and there was at the time no threat of invasion or violence. THe Goddesses reign lasted from the Paleolithic to Neolithic times.
The Earth was seen as the mother. From her came all life and at the end all life returned to her. You did not have to be awesome to pick some fruit. Women were cultivators, admired for their beauty. Men were idolized based on how they performed their tasks. In the houses one would find figurines or Venus statues, These could be goddess statues or fertility votives. Men had their rituals in underground caves which were highly representative of the Goddesses womb. The sun was a feminine sign as was the lion and the cat and the snake. The sun radiated on the earth and represented freedom from time and space. Lions were royalty and serpents represented wisdom and life force.
For the male representation it was the bull. The bull was lunar. It's horns represented the crescent of the moon. The male figure was the child of the goddess who grew into her lover and then dies only tobe born again much like the moon.
During the Iron age when the feminine world was being invaded by Indo Europeans in the north and Bedouin tribes from the south things began to change. The Indo- Europeans were semit nomadic warrior who cultivated livestock mostly cows. THe Bedouin cultivated sheep and goats. As was tendency once these warrior tribes took over the feminine lands they did not eradicate the goddess but rather had there moveable gods move and and marry them. Of course this would change the whole mythology
Joseph Campbell covers these ideas and their evolution by going over Hindu Culture, heavy emphasis on Greco=Roman myth and Middle Eastern Mythology. Carefully showing how three once powerful Goddess was reduced to a subordinate undeeer the ancient paganism to how she was merely venerated under monotheism. But you cannot keep a good woman down. SHe rises up during the romantic period of courtly love and she is making her voice heard again. This book is a must read
October 16, 2024
„Žemė gimdo ir teikia peno, bet taip pat priima mus atgal į save. Ji taip pat yra mirties motina ir nakties miegas, į kurį nugrimztame“, – knygoje „Deivės. Dieviškojo moteriškumo paslaptys“ rašo mokslininkas Josephas Campbellas. O aš visa laiminga skaitau ir žaviuosi, kaip pagarbiai ir net didžiausiam glušiui suprantamai jis plėtoja dieviškojo moteriškumo archetipus, mitologiją bei simboliką 🥰.
Jeigu jūs, kaip ir aš, esate dėl graikų mitų pamišę feministai 🤓 – skaitydami šią knygą turėsite geriausią laiką savo gyvenime. Joje Cambellas pasakoja apie deivių svarbą pasaulio mitologijoje (nuo Graikijos iki Egipto dievybių). Atpasakojamas ir Motinos žemės mitas, vaizduojantis žemę kaip gyvą, moterišką dievybę, kuri yra gyvybės rato šaltinis. Motina žemė – galinga jėga, gebanti išlaikyti natūralų ciklą tarp gyvenimo ir mirties.
Didžiausias šios knygos netikėtumas man buvo pažintis su iš Lietuvos kilusia pasauline archeologijos žvaigžde – Marija Gimbutiene. Cambellas rėmėsi Marijos idėjomis apie neolito Europą, kurioje dominavo moteriškosios deivės garbinimas. Jis buvo grįstas harmonija ir gyvenimo ciklo šlovinimu, o ne agresyvumu ir karu, kurį vėliau atneš patriarchalinė indoeuropiečių įtaka. Tam brudui atėjus, šventas deivių statulėles pakeitė Dangaus dievo ir kitų piktų vyriškų dievybių garbinimas (labai nefeministiška iš jų pusės 👎). Cambello dėka įsimylėjau Gimbutienę ir tapau jos fane nr. 1 (Rasa Navickaitė parašė nuostabią knygą apie šią ikoną, kurią REKOMENDUOJU perskaityt 🫡).
Pasak mokslininko, moteriškos dievybės svarbios iki šiol. Jų tyrinėjimas padeda įvertinti moters vaidmenį ir galią šiuolaikinėje visuomenėje. Jis taip pat padeda mums, superboboms, suprasti save. Nors šlovė ir kiti ditirambai deivėms buvo sunaikinti ir uždrausti, šiuolaikinės moterys turi išskirtinę privilegiją iš savo žiūros taško nuspręsti, kokios yra mūsų ateities galimybės. Tik jos gali suteikti Deivėms galimybę kilti aukštyn.
„Kur ateina vyrai, randasi susiskaldymas, o kur ateina moterys, randasi vienybė“, – teigė Josephas Campbellas. Kokia aktuali mintis dabarties chaoso ir netikrumo laike!
Jeigu jūs, kaip ir aš, esate dėl graikų mitų pamišę feministai 🤓 – skaitydami šią knygą turėsite geriausią laiką savo gyvenime. Joje Cambellas pasakoja apie deivių svarbą pasaulio mitologijoje (nuo Graikijos iki Egipto dievybių). Atpasakojamas ir Motinos žemės mitas, vaizduojantis žemę kaip gyvą, moterišką dievybę, kuri yra gyvybės rato šaltinis. Motina žemė – galinga jėga, gebanti išlaikyti natūralų ciklą tarp gyvenimo ir mirties.
Didžiausias šios knygos netikėtumas man buvo pažintis su iš Lietuvos kilusia pasauline archeologijos žvaigžde – Marija Gimbutiene. Cambellas rėmėsi Marijos idėjomis apie neolito Europą, kurioje dominavo moteriškosios deivės garbinimas. Jis buvo grįstas harmonija ir gyvenimo ciklo šlovinimu, o ne agresyvumu ir karu, kurį vėliau atneš patriarchalinė indoeuropiečių įtaka. Tam brudui atėjus, šventas deivių statulėles pakeitė Dangaus dievo ir kitų piktų vyriškų dievybių garbinimas (labai nefeministiška iš jų pusės 👎). Cambello dėka įsimylėjau Gimbutienę ir tapau jos fane nr. 1 (Rasa Navickaitė parašė nuostabią knygą apie šią ikoną, kurią REKOMENDUOJU perskaityt 🫡).
Pasak mokslininko, moteriškos dievybės svarbios iki šiol. Jų tyrinėjimas padeda įvertinti moters vaidmenį ir galią šiuolaikinėje visuomenėje. Jis taip pat padeda mums, superboboms, suprasti save. Nors šlovė ir kiti ditirambai deivėms buvo sunaikinti ir uždrausti, šiuolaikinės moterys turi išskirtinę privilegiją iš savo žiūros taško nuspręsti, kokios yra mūsų ateities galimybės. Tik jos gali suteikti Deivėms galimybę kilti aukštyn.
„Kur ateina vyrai, randasi susiskaldymas, o kur ateina moterys, randasi vienybė“, – teigė Josephas Campbellas. Kokia aktuali mintis dabarties chaoso ir netikrumo laike!
February 15, 2026
for me this felt like an embellished version of the Legends of Olympus under Campbell's pen, which reminds me of the classic movie "Bell, Book and Candle" 😁
July 24, 2025
"Інтерпретуючи символ буквально, ми губимо суть. Символ, покликаний відкрити нам всю нашу глибину, розпадається; у нас не лишається інструменту зв'язку з власною сутністю. Саме тому слово «міф» часто наділяють значенням «вигадка», хоча міфи, в тому сенсі, про який мені йдеться, це глибока мудрість життя, істинна суть речей. Ось про це я й хочу поговорити: не про історію Богині, а про таємниці людського єства, до яких вона дає ключ."
Ця цитата грає ключову роль в розумінні та сприйнятті як даної роботи Кемпбелла так і чи не всього його письменницького доробку. Не інтерпретувати символ буквально, а виявити в нім таємниці людського єства, навіть якщо й інколи їх прийдеться винайти, створити. І відразу відповідь на критику тих, що звинувачують Кемпбелла в постійному вишукуванні подібностей - саме в цьому і є його метод, в шуканні аналогій. Є роботи іншого спрямування, які саме й концетруються на відмінностях, тут же йдеться - про універсалії, про архетипи, тому так, Кепбелл говорить, що нема нічого нового під цим старим небом.
Аналіз і критику методу Кемпбелла я покажу нижче.
Читаючи "Богинь", я натрапив на опис зображення із червонофігурного кубка-киліка з сюжетом, що зображає Фетіду та Пелея. Цей епізод особливо цікавий, адже аналізуючи його можна чітко зрозуміти доцільність і недоцільність деякої критики Кемпбелла.
Почнімо з головного - часто Кемпбеллу накидають перерахування міфів, але тут цього нема від слова зовсім, він лаконічно описує першоджерело. Але в свою чергу, відбувається те, що я можу назвати гіперінтерпретацією - Кемпбелл надає значення зображенню, яких воно напевно не несе. Тобто, міф збережено, а от бачення ілюстрації в автора вже своє.
Давайте спершу прочитаємо уривок:
"Цей сюжет у загальних рисах переповідається в старій маскулінній літературній традиції так: Фетіда була чарівною морською німфою, в яку закохався Зевс. Однак коли він почув пророцтво Прометея про те, що її син буде сильнішим і знаменитішим, ніж його батько, то подумав, що краще відмовитись від неї й видати заміж за смертного чоловіка. Далі говориться, що коли Пелей прийшов сватати Фетіду, вона спробувала вислизнути від нього за допомогою низки перетворень. Вона обернулась на змію, на левицю, потім стала водою і нарешті вогнем, але він підкорив її в усіх цих іпостасях. І все ж це не все, з чим ми тут стикаємось. Те, що сягає вглиб до давнішої традиції поклоніння Богині-Матері, лежить поза сферою політичного впливу Афін і чоловічою традицією. Ми зустрічаємо тут тих самих тварин, що й у богині Криту: у руках у Фетіди змії, а на голові пантера або левиця. Ми точно впізнаємо, ким вона є, і бачимо, що вона просвічує чоловіка.
Ось сенс містичної ініціації: суть у тому, що робить Богиня. Що ж відбувається з чоловіком? Змія праворуч відкриває внутрішнє око, око містичного внутрішнього бачення. Змія під його вухом відкриває його слух музиці сфер містичній мелодії всесвіту. Змія ж при його п'яті кусає ахіллове сухожилля це укус смерті, коли вмирає его і раціональна свідомість, а відкривається трансцендентне. І це відкриття дасть знання енергії та життя, що його символізує левиця.
Відчитане як цілість, це зображення символізує велике містичне осяяння."
Фрагмент про Фетіду і Пелея можна знайти в Овідія, "Метаморфози", Книга XI, рядки 221-265.
У цьому фрагменті Овідій розповідає про передумови шлюбу Фетіди та Пелея. Зокрема, йдеться про пророцтво морського бога Протея, який передрік, що син Фетіди буде величнішим за свого батька. Саме тому Юпітер (Зевс), який сам бажав Фетіду, відмовився від неї і вирішив віддати її в дружини смертному Пелею, щоб запобігти появі могутнішого за себе нащадка.
Далі Овідій описує саму сцену сватання і боротьби Пелея з Фетідою, яка, як морська німфа, могла змінювати свою форму (перетворювалася на птаха, дерево, тигра тощо), щоб уникнути його обіймів. Проте Пелей, за порадою кентавра Хірона, тримав її міцно, поки вона не повернулася до своєї справжньої форми.
221 Старець Протей провістив був Фетіді: «Володарко хвилі,
222 Матір'ю стань! Підросте в тебе син — і ділами своїми
223 Батька затьмарить, тому-то й назвуть його більшим від нього».
224 Так, — щоб на світ не з'явився могутніший хтось, ніж Юпітер,—
225 Батько богів, хоч його й небуденна жага розпікала,
226 Все-таки стримавсь якось, не торкнув голубої Фетіди.
227 Те, в чім одмовив собі, Еакідові, внуку своєму,
228 Він повелів: утішатись обіймами діви морської.
229 Тиха в краю Гемонійському є луковидна затока.
230 Вдаль рукави потяглись. Якби глибше — була б там, напевно,
231 Гавань. А так — по жовтавім піску тільки ковзає хвиля.
232 Берег — на диво твердий: на піску не лишається сліду;
233 Легко по ньому ступать, не буває там твані морської.
234 Близько є миртовий гай, на двоколірні ягоди щедрий.
235 В ньому — печера; природна чи створена — важко сказати,
236 Дуже подібна до твору митця. Загнуздавши дельфіна,
237 Голою ти в той куток запливати любила, Фетідо.
238 Поки лежала, поринувши в сон, у жагучі обійми
239 Взяв тебе, сонну, Пелей. Не домігшись благаннями ласки,
240 Силою він скориставсь: охопив тобі шию руками,
241 Й був би таки переміг, якби ти не вдалась до мистецтва,
242 Що притаманне тобі,— появлятися в постатях різних.
243 Птицею в небо зметнулася ти — він тримав уже птицю;
244 В землю сосною вросла — та Пелей ухопився за стовбур;
245 Потім тигрицею стала смугастою — й тут, ізлякавшись,
246 Руки свої розімкнув Еакід і звільнив тебе врешті.
247 Все ж він на хвилю вино ллє богам, що живуть у глибинах
248 Моря, тварин їм у жертву приносить і спалює ладан,
249 Поки, з-під хвилі піднявши чоло, не промовив до нього
250 Віщий Протей: «Еакіде, — сказав, — ти доможешся шлюбу!
251 Тільки, як діва, втомившись, засне в прохолодній печері,
252 Путами, поки триватиме сон, обв'яжи її міцно.
253 Не відступайся, хоч тілом вона сто разів би мінялась,—
254 Що б не було там — тримай, поки знову не стане собою!»
255 Мовив карпафський віщун — і в безодняві рідного моря
256 Зникло обличчя його, й відлунало промовлене слово.
257 Спадистим шляхом Тітан уже йшов і нахиленим дишлом
258 Вод гесперійських торкавсь. Ось тоді Нереїда прекрасна,
259 Вийшовши з моря, до милої їй подалася печери.
260 Тільки-но взявся Пелей полохливу красуню в'язати —
261 До перевтілень одразу вдалась. Та, почувши всім тілом
262 Пута, й руками, хоч як не пручалась, не в силах рухнути,
263 Врешті, зітхнула. «Ти верх, — каже, — взяв не без помочі бога!»
264 Й знову Фетіду побачив герой, і в жадані обійми
265 Взяв її, й велета стала носить вона в лоні — Ахілла.
Публій Овідій Назон "Метаморфози"
Переклад Андрія Содомори
Отже, в оригіналі не йдеться про якісь особливі укуси змій, їх там взагалі немає (що логічно, бо аналізується ілюстрація сюжету), тим не менш зауваження про укус в ахіллове сухожилля досить дотепне.
І загалом, подібне в Кемпбелла трапляється часто.
Чи це проблема? Для педантів і всіх, хто чекає від автора сухих переказів - стовідсотково. Але я читаю Кемпбелла, щоб почути його бачення, його інтерпретацію, навіть, якщо вона іноді аж надто екстраваґантна.
Для мене це не проблема, а один з поглядів.
Звісно, якщо хтось спробує зануритися в міфи отак з нуля, без першоджерел і сприймаючи всі слова Кемпбелла (чи будь-якого іншого автора) за чисту монету - мені такого читача буде просто шкода.
Не обійшлося і без інших помилок. Одна з найгрубіших: Кемпбелл каже, що в "Іліаді" Іфігенія приноситься в жертву, але це неправда, адже події твору мають місце в значно пізніший період.
Насправді жертвоприношення Іфігенії згадується в античній трагедії «Іфігенія в Авліді» давньогрецького драматурга Евріпіда. Ще одна груба помилка - автор відносить Самсона до філистимлян, хоча той був євреєм з коліна Дана.
В Кемпбелловому погляді на "Іліаду" та "Одіссею" є думки,які мені подобаються і здаються абсолютно логічними.
Наприклад про три ініціації:
"Перша ініціація відбувається, коли Одіссей одружується: він переходить у лігу реалізованих, сімейних чоловіків.
Друга - коли Телемах виростає, покидає матір і вирушає на пошуки батька.
Третя - ініціація Пенелопи: вона проявляє терпіння, витри-мує всі спокуси і зберігає вірність чоловікові. Дивовижне поєднання трьох ініціацій: ініціація юності, ініціація дорослого чоловіка, ініціація жінки."
Інші - сумнівні і надумані, хоча звучать досить цікаво та вигадливо. Наприклад погляд на стосунки Одіссея, як виправлення суду Паріса:
"Афродіта - втілення еротичного потягу, в «Одіссеї» ця роль належить Цирцеї. Дружина Зевса Гера — це матір не лише сім'ї, матір всесвіту; в епосі їй відповідає Каліпсо з нею Одіссей прожив сім років. Афіна богиня цноти, народжена з голови Зевса, донька свого Батька, вона надихає і захищає героїв; в «Одіссеї» це юна Навсікая. Ці персонажі символізують різні аспекти жіночої влади, різні аспекти енергії життя: шакті...
...Щоби потрапити у пункт призначення, Одіссей мусить перетнутися з трьома богинями і догодити їм. В образі трьох німф - Цирцеї, Каліпсо і Навсікаї перед ним постають Афродіта, Гера і Афіна.
Помоєму, дуже цікаво: три сили, що ними в гомерівські часи знехтували, постають у всій своїй величі. Отже, ми спостерігаємо метафоричну мандрівку-реінтеграцію - чоловіче й жіноче повертаються до нормального симбіозу, одне не домінує над іншим."
В цім фраґменті не тільки помилково названо всіх трьох німфами, хоча насправді Цирцея - відьма і напівбогиня, Каліпсо дійсно німфа, а Навсікая - смертна дівчина, а й досить натягнуто приписано їм атрибути трьох богинь.
Але, зустрічаються тут і надзвичайно цікаві спостереження Кемпбелла, які він почерпнув читаючи лекції. Ось наприклад цікаве і логічне пояснення того, чому Гера розсердилася на Тіресія:
"У Тіресія забавна історія: гуляв він якось по лісу й побачив, як злигаються змії; встромив між ними ціпок і перетворився на жінку. І прожив так вісім років. Якось вона гуляла по лісу, побачила, як злигаються змії, встромила між ними ціпок — і перетворилася назад на чоловіка.
Одного прекрасного дня на голій вершині Олімпу Гера і Зевс засперечалися, хто отримує більше задоволення від коїтусу чоловік чи жінка. «Ну, раз кожен наполягає на своєму, то спитаймо Тіресія він точно знає і розсудить».
Послали за Тіресієм, і той відповів: «Жінка. Однозначно. Удев'ятеро більше». Чомусь Гері відповідь дуже не сподобалась (тоді я не розумів чому) і вона Тіресія осліпила. Зевс почувався трохи винним за це і наділив Тіресія даром пророчити Тіресій не міг бачити зовнішнього виміру речей, але бачив і прорікав суть.
Як думаєте, що так розгнівало Геру? Якось після лекції на цю тему до мене підійшла жінка і сказала:
-Я можу пояснити.
-Буду вам вдячний, — кажу. -Ніколи не розумів.
-Річ у тому, що Гера більше не могла сказати Зевсу: «Я роблю це для тебе, любий».
Влучні думки про відмінності в релігійних світоглядах кочових та осілих культур:
"Коли перед вами землеробський народ, розселений на певній території, як-от носії культу Богині-Матері, то поклоніння може бути спрямоване на конкретні об'єкти: на це дерево, оцей ставок, той камінь, оте місце. Навпаки, у кочівників, як то було 3 семітськими войовниками та арійцями, спрямованість обожнювання простягається вшир і повсюди: безкрає небо, неозора земля, вітер, місяць, сонце. Вівтарі пересувні, зведені тут і там де завгодно, і сам жертовник набирає символічної форми, щоб передавати розташування сторін світу."
В "Богинях" Кемпбелл багато цитує. Найбільше цитат наводить з праць Марії Ґімбутас, Джейн Гаррісон (Пролегомена в розділі про епоси цитується чи не на кожній сторінці), Карла Кареньї, Патриції Монаґан і Лео Фробеніуса.
Про останнього нижче:
"Найбільш всеохопні припущення про міфологічний уклад історії людства я знайшов у працях Лео Фробеніуса. Кожен, хто хоче дізнатися щось про справжні прозріння в історії міфології, має звернутися до книг Фробеніуса «Пайдевма: Нарис культурного і духовного вчення» та «Monumenta terrarum: Дух над континентами».
Його велике осяяння у дослідженні цих двох великих культурних традицій (мисливської та землеробської) було про те, що головну педагогічну роль у житті мисливців відігравали звірі і тваринний світ загалом." А це ще один шах і мат усім, хто називає його егоїстом і автократом.
В підсумку, ця книга дала мені те, що й дає кожна добра книга - задоволення, насичення, роздуми і радість під час читання. І це не сліпа радість, не фанатство, бо в багато чому можна посперечатись із автором і він справді допускає помилки, але тут дійсно є пристрасть дослідника і практика. Тому рекомендую для вдумливого та критичного читання.
Ця цитата грає ключову роль в розумінні та сприйнятті як даної роботи Кемпбелла так і чи не всього його письменницького доробку. Не інтерпретувати символ буквально, а виявити в нім таємниці людського єства, навіть якщо й інколи їх прийдеться винайти, створити. І відразу відповідь на критику тих, що звинувачують Кемпбелла в постійному вишукуванні подібностей - саме в цьому і є його метод, в шуканні аналогій. Є роботи іншого спрямування, які саме й концетруються на відмінностях, тут же йдеться - про універсалії, про архетипи, тому так, Кепбелл говорить, що нема нічого нового під цим старим небом.
Аналіз і критику методу Кемпбелла я покажу нижче.
Читаючи "Богинь", я натрапив на опис зображення із червонофігурного кубка-киліка з сюжетом, що зображає Фетіду та Пелея. Цей епізод особливо цікавий, адже аналізуючи його можна чітко зрозуміти доцільність і недоцільність деякої критики Кемпбелла.
Почнімо з головного - часто Кемпбеллу накидають перерахування міфів, але тут цього нема від слова зовсім, він лаконічно описує першоджерело. Але в свою чергу, відбувається те, що я можу назвати гіперінтерпретацією - Кемпбелл надає значення зображенню, яких воно напевно не несе. Тобто, міф збережено, а от бачення ілюстрації в автора вже своє.
Давайте спершу прочитаємо уривок:
"Цей сюжет у загальних рисах переповідається в старій маскулінній літературній традиції так: Фетіда була чарівною морською німфою, в яку закохався Зевс. Однак коли він почув пророцтво Прометея про те, що її син буде сильнішим і знаменитішим, ніж його батько, то подумав, що краще відмовитись від неї й видати заміж за смертного чоловіка. Далі говориться, що коли Пелей прийшов сватати Фетіду, вона спробувала вислизнути від нього за допомогою низки перетворень. Вона обернулась на змію, на левицю, потім стала водою і нарешті вогнем, але він підкорив її в усіх цих іпостасях. І все ж це не все, з чим ми тут стикаємось. Те, що сягає вглиб до давнішої традиції поклоніння Богині-Матері, лежить поза сферою політичного впливу Афін і чоловічою традицією. Ми зустрічаємо тут тих самих тварин, що й у богині Криту: у руках у Фетіди змії, а на голові пантера або левиця. Ми точно впізнаємо, ким вона є, і бачимо, що вона просвічує чоловіка.
Ось сенс містичної ініціації: суть у тому, що робить Богиня. Що ж відбувається з чоловіком? Змія праворуч відкриває внутрішнє око, око містичного внутрішнього бачення. Змія під його вухом відкриває його слух музиці сфер містичній мелодії всесвіту. Змія ж при його п'яті кусає ахіллове сухожилля це укус смерті, коли вмирає его і раціональна свідомість, а відкривається трансцендентне. І це відкриття дасть знання енергії та життя, що його символізує левиця.
Відчитане як цілість, це зображення символізує велике містичне осяяння."
Фрагмент про Фетіду і Пелея можна знайти в Овідія, "Метаморфози", Книга XI, рядки 221-265.
У цьому фрагменті Овідій розповідає про передумови шлюбу Фетіди та Пелея. Зокрема, йдеться про пророцтво морського бога Протея, який передрік, що син Фетіди буде величнішим за свого батька. Саме тому Юпітер (Зевс), який сам бажав Фетіду, відмовився від неї і вирішив віддати її в дружини смертному Пелею, щоб запобігти появі могутнішого за себе нащадка.
Далі Овідій описує саму сцену сватання і боротьби Пелея з Фетідою, яка, як морська німфа, могла змінювати свою форму (перетворювалася на птаха, дерево, тигра тощо), щоб уникнути його обіймів. Проте Пелей, за порадою кентавра Хірона, тримав її міцно, поки вона не повернулася до своєї справжньої форми.
221 Старець Протей провістив був Фетіді: «Володарко хвилі,
222 Матір'ю стань! Підросте в тебе син — і ділами своїми
223 Батька затьмарить, тому-то й назвуть його більшим від нього».
224 Так, — щоб на світ не з'явився могутніший хтось, ніж Юпітер,—
225 Батько богів, хоч його й небуденна жага розпікала,
226 Все-таки стримавсь якось, не торкнув голубої Фетіди.
227 Те, в чім одмовив собі, Еакідові, внуку своєму,
228 Він повелів: утішатись обіймами діви морської.
229 Тиха в краю Гемонійському є луковидна затока.
230 Вдаль рукави потяглись. Якби глибше — була б там, напевно,
231 Гавань. А так — по жовтавім піску тільки ковзає хвиля.
232 Берег — на диво твердий: на піску не лишається сліду;
233 Легко по ньому ступать, не буває там твані морської.
234 Близько є миртовий гай, на двоколірні ягоди щедрий.
235 В ньому — печера; природна чи створена — важко сказати,
236 Дуже подібна до твору митця. Загнуздавши дельфіна,
237 Голою ти в той куток запливати любила, Фетідо.
238 Поки лежала, поринувши в сон, у жагучі обійми
239 Взяв тебе, сонну, Пелей. Не домігшись благаннями ласки,
240 Силою він скориставсь: охопив тобі шию руками,
241 Й був би таки переміг, якби ти не вдалась до мистецтва,
242 Що притаманне тобі,— появлятися в постатях різних.
243 Птицею в небо зметнулася ти — він тримав уже птицю;
244 В землю сосною вросла — та Пелей ухопився за стовбур;
245 Потім тигрицею стала смугастою — й тут, ізлякавшись,
246 Руки свої розімкнув Еакід і звільнив тебе врешті.
247 Все ж він на хвилю вино ллє богам, що живуть у глибинах
248 Моря, тварин їм у жертву приносить і спалює ладан,
249 Поки, з-під хвилі піднявши чоло, не промовив до нього
250 Віщий Протей: «Еакіде, — сказав, — ти доможешся шлюбу!
251 Тільки, як діва, втомившись, засне в прохолодній печері,
252 Путами, поки триватиме сон, обв'яжи її міцно.
253 Не відступайся, хоч тілом вона сто разів би мінялась,—
254 Що б не було там — тримай, поки знову не стане собою!»
255 Мовив карпафський віщун — і в безодняві рідного моря
256 Зникло обличчя його, й відлунало промовлене слово.
257 Спадистим шляхом Тітан уже йшов і нахиленим дишлом
258 Вод гесперійських торкавсь. Ось тоді Нереїда прекрасна,
259 Вийшовши з моря, до милої їй подалася печери.
260 Тільки-но взявся Пелей полохливу красуню в'язати —
261 До перевтілень одразу вдалась. Та, почувши всім тілом
262 Пута, й руками, хоч як не пручалась, не в силах рухнути,
263 Врешті, зітхнула. «Ти верх, — каже, — взяв не без помочі бога!»
264 Й знову Фетіду побачив герой, і в жадані обійми
265 Взяв її, й велета стала носить вона в лоні — Ахілла.
Публій Овідій Назон "Метаморфози"
Переклад Андрія Содомори
Отже, в оригіналі не йдеться про якісь особливі укуси змій, їх там взагалі немає (що логічно, бо аналізується ілюстрація сюжету), тим не менш зауваження про укус в ахіллове сухожилля досить дотепне.
І загалом, подібне в Кемпбелла трапляється часто.
Чи це проблема? Для педантів і всіх, хто чекає від автора сухих переказів - стовідсотково. Але я читаю Кемпбелла, щоб почути його бачення, його інтерпретацію, навіть, якщо вона іноді аж надто екстраваґантна.
Для мене це не проблема, а один з поглядів.
Звісно, якщо хтось спробує зануритися в міфи отак з нуля, без першоджерел і сприймаючи всі слова Кемпбелла (чи будь-якого іншого автора) за чисту монету - мені такого читача буде просто шкода.
Не обійшлося і без інших помилок. Одна з найгрубіших: Кемпбелл каже, що в "Іліаді" Іфігенія приноситься в жертву, але це неправда, адже події твору мають місце в значно пізніший період.
Насправді жертвоприношення Іфігенії згадується в античній трагедії «Іфігенія в Авліді» давньогрецького драматурга Евріпіда. Ще одна груба помилка - автор відносить Самсона до філистимлян, хоча той був євреєм з коліна Дана.
В Кемпбелловому погляді на "Іліаду" та "Одіссею" є думки,які мені подобаються і здаються абсолютно логічними.
Наприклад про три ініціації:
"Перша ініціація відбувається, коли Одіссей одружується: він переходить у лігу реалізованих, сімейних чоловіків.
Друга - коли Телемах виростає, покидає матір і вирушає на пошуки батька.
Третя - ініціація Пенелопи: вона проявляє терпіння, витри-мує всі спокуси і зберігає вірність чоловікові. Дивовижне поєднання трьох ініціацій: ініціація юності, ініціація дорослого чоловіка, ініціація жінки."
Інші - сумнівні і надумані, хоча звучать досить цікаво та вигадливо. Наприклад погляд на стосунки Одіссея, як виправлення суду Паріса:
"Афродіта - втілення еротичного потягу, в «Одіссеї» ця роль належить Цирцеї. Дружина Зевса Гера — це матір не лише сім'ї, матір всесвіту; в епосі їй відповідає Каліпсо з нею Одіссей прожив сім років. Афіна богиня цноти, народжена з голови Зевса, донька свого Батька, вона надихає і захищає героїв; в «Одіссеї» це юна Навсікая. Ці персонажі символізують різні аспекти жіночої влади, різні аспекти енергії життя: шакті...
...Щоби потрапити у пункт призначення, Одіссей мусить перетнутися з трьома богинями і догодити їм. В образі трьох німф - Цирцеї, Каліпсо і Навсікаї перед ним постають Афродіта, Гера і Афіна.
Помоєму, дуже цікаво: три сили, що ними в гомерівські часи знехтували, постають у всій своїй величі. Отже, ми спостерігаємо метафоричну мандрівку-реінтеграцію - чоловіче й жіноче повертаються до нормального симбіозу, одне не домінує над іншим."
В цім фраґменті не тільки помилково названо всіх трьох німфами, хоча насправді Цирцея - відьма і напівбогиня, Каліпсо дійсно німфа, а Навсікая - смертна дівчина, а й досить натягнуто приписано їм атрибути трьох богинь.
Але, зустрічаються тут і надзвичайно цікаві спостереження Кемпбелла, які він почерпнув читаючи лекції. Ось наприклад цікаве і логічне пояснення того, чому Гера розсердилася на Тіресія:
"У Тіресія забавна історія: гуляв він якось по лісу й побачив, як злигаються змії; встромив між ними ціпок і перетворився на жінку. І прожив так вісім років. Якось вона гуляла по лісу, побачила, як злигаються змії, встромила між ними ціпок — і перетворилася назад на чоловіка.
Одного прекрасного дня на голій вершині Олімпу Гера і Зевс засперечалися, хто отримує більше задоволення від коїтусу чоловік чи жінка. «Ну, раз кожен наполягає на своєму, то спитаймо Тіресія він точно знає і розсудить».
Послали за Тіресієм, і той відповів: «Жінка. Однозначно. Удев'ятеро більше». Чомусь Гері відповідь дуже не сподобалась (тоді я не розумів чому) і вона Тіресія осліпила. Зевс почувався трохи винним за це і наділив Тіресія даром пророчити Тіресій не міг бачити зовнішнього виміру речей, але бачив і прорікав суть.
Як думаєте, що так розгнівало Геру? Якось після лекції на цю тему до мене підійшла жінка і сказала:
-Я можу пояснити.
-Буду вам вдячний, — кажу. -Ніколи не розумів.
-Річ у тому, що Гера більше не могла сказати Зевсу: «Я роблю це для тебе, любий».
Влучні думки про відмінності в релігійних світоглядах кочових та осілих культур:
"Коли перед вами землеробський народ, розселений на певній території, як-от носії культу Богині-Матері, то поклоніння може бути спрямоване на конкретні об'єкти: на це дерево, оцей ставок, той камінь, оте місце. Навпаки, у кочівників, як то було 3 семітськими войовниками та арійцями, спрямованість обожнювання простягається вшир і повсюди: безкрає небо, неозора земля, вітер, місяць, сонце. Вівтарі пересувні, зведені тут і там де завгодно, і сам жертовник набирає символічної форми, щоб передавати розташування сторін світу."
В "Богинях" Кемпбелл багато цитує. Найбільше цитат наводить з праць Марії Ґімбутас, Джейн Гаррісон (Пролегомена в розділі про епоси цитується чи не на кожній сторінці), Карла Кареньї, Патриції Монаґан і Лео Фробеніуса.
Про останнього нижче:
"Найбільш всеохопні припущення про міфологічний уклад історії людства я знайшов у працях Лео Фробеніуса. Кожен, хто хоче дізнатися щось про справжні прозріння в історії міфології, має звернутися до книг Фробеніуса «Пайдевма: Нарис культурного і духовного вчення» та «Monumenta terrarum: Дух над континентами».
Його велике осяяння у дослідженні цих двох великих культурних традицій (мисливської та землеробської) було про те, що головну педагогічну роль у житті мисливців відігравали звірі і тваринний світ загалом." А це ще один шах і мат усім, хто називає його егоїстом і автократом.
В підсумку, ця книга дала мені те, що й дає кожна добра книга - задоволення, насичення, роздуми і радість під час читання. І це не сліпа радість, не фанатство, бо в багато чому можна посперечатись із автором і він справді допускає помилки, але тут дійсно є пристрасть дослідника і практика. Тому рекомендую для вдумливого та критичного читання.
July 3, 2025
Campbell, İnanna'dan Artemis'e, Demeter'den Amaterasu'ya kadar uzanan geniş bir yelpazede kadın figürlerinin sembolik anlamlarını ve insan deneyimlerindeki rollerini harmanlayarak dişil ilkenin evrensel tezahürlerini anlama çabası içinde. Mitolojinin hikaye yığını olmadığı, aynı zamanda kolektif bilinçaltımızın derinliklerinden gelen güçlü arketiplerin yansıması olduğu konusunda oldukça iddialı. Campbell'ın yer yer genelleyici eğilimler gösterebildiğini, yorumların kişisel bir perspektiften beslendiğini de belirtmekte fayda var.
June 19, 2025
Labai įdomi tema ir labai įdomiai parašyta, tačiau jaučiausi lyg ne savo konspektą skaityčiau ir bandyčiau suprasti, kas tikrai svarbu, o kas šiaip gal ir nėra taip svarbu, tačiau labai svarbu pasirodė konspektavusiam. Turbūt jei autorius būtų galėjęs pats sutvarkyti savo užrašus, knyga būtų trumpesnė, koncentruotesnė ir su aiškesne pagrindine mintimi.
January 5, 2019
The title is a little misleading, because there isn't as much about the Goddess as there is about the Goddesses' place in ancient myth telling. (Hint: It is often tangential to the main story.)
When reading Campbell, you can usually count on at least one instance where you get an insight into an old story you didn't have before, like Paris choosing between Aphrodite, Athena, and Hera, was a choice between three archetypal female characters, love/lust, wisdom/career, and home/hearth. The obvious representations of the Goddesses were more about Paris choosing a life path. I know that seems obvious, but the shift and viewing the myth as metaphor for life choices struck me.
Another story I enjoyed was Campbell's take on Chrétien's poem, Lancelot, the Knight of the Cart. . Here is Campbell's take on the Perilous Bed:
A number of knights had to experience the perilous bed before getting access to a lady, and it works like this; You come into a room that’s absolutely empty, except in the middle of it is a bed on rollers. You are to come in dressed in your full armour – sword, spear, shield, all that heavy stuff- and get into bed. Well, as the knight approaches the bed, it shears away to one side. So he comes again, and it goes the other way. The knight finally thinks, “I’ve got to jump.” So with his full gear, he jumps into the bed, and as soon as he hits the bed, it starts bucking like a bronco all over the room, banging against the walls and all of that kind of thing, and then it stops. Then he’s told, ‘It’s not finished yet. Keep your armour on and keep your shield over yourself. ” And then arrows and crossbow bolts pummel him- bang, bang, bang, bang. Then a lion appears and attacks the knight, but he cuts off the lion’s feet, and the two of them end up lying there in a pool of blood. Only then do the ladies of the castle come in and see their knight, their saviour, lying there looking dead. One of the ladies takes a bit of ‘fur’ from her garment and puts it in front of his nose and it moves ever so slightly – he’s breathing, he’s alive. So they nurse him back to health.” The knight is then off to his next adventure.
Per Campbell, the myth is the metaphor for the male experience of the female temperament. You have to love myths.
When reading Campbell, you can usually count on at least one instance where you get an insight into an old story you didn't have before, like Paris choosing between Aphrodite, Athena, and Hera, was a choice between three archetypal female characters, love/lust, wisdom/career, and home/hearth. The obvious representations of the Goddesses were more about Paris choosing a life path. I know that seems obvious, but the shift and viewing the myth as metaphor for life choices struck me.
Another story I enjoyed was Campbell's take on Chrétien's poem, Lancelot, the Knight of the Cart. . Here is Campbell's take on the Perilous Bed:
A number of knights had to experience the perilous bed before getting access to a lady, and it works like this; You come into a room that’s absolutely empty, except in the middle of it is a bed on rollers. You are to come in dressed in your full armour – sword, spear, shield, all that heavy stuff- and get into bed. Well, as the knight approaches the bed, it shears away to one side. So he comes again, and it goes the other way. The knight finally thinks, “I’ve got to jump.” So with his full gear, he jumps into the bed, and as soon as he hits the bed, it starts bucking like a bronco all over the room, banging against the walls and all of that kind of thing, and then it stops. Then he’s told, ‘It’s not finished yet. Keep your armour on and keep your shield over yourself. ” And then arrows and crossbow bolts pummel him- bang, bang, bang, bang. Then a lion appears and attacks the knight, but he cuts off the lion’s feet, and the two of them end up lying there in a pool of blood. Only then do the ladies of the castle come in and see their knight, their saviour, lying there looking dead. One of the ladies takes a bit of ‘fur’ from her garment and puts it in front of his nose and it moves ever so slightly – he’s breathing, he’s alive. So they nurse him back to health.” The knight is then off to his next adventure.
Per Campbell, the myth is the metaphor for the male experience of the female temperament. You have to love myths.
April 13, 2022
Audiobook pe scribd.
Cu mici excepții, miturile sunt asemanatoare in toate colturile lumii. De a lungul timpului , fiecare noua cultura a împrumutat si construit pe elementele predecesoarelor ei.
Nu cred ca exista altcineva care sa stie atat de multe povesti fascinante si sa le redea intr o maniera atat de atragatoare.
Aceasta carte este despre eternul feminin.
Mama pamant, mama natura , forta creatoare feminina de a lungul istoriei, din neolitic pana la trubaduri, imaginea femeii a fost inaltata sau dimpotriva doar o umbra a bărbatului.
Gaia, Ishtar, Isis, Hera, Demetra, Artemis, Fecioara Maria, Ioana D arc ,Isolda. Toate Sunt aici, si in diverse proportii, in fiecare femeie.
Bărbatului ii aparține forta fizica, dar femeii ii apartine magia transformatoare, a naturii si a baiatului in barbat.
Culturile agrare au avut drept zeitate principala femeia, in timp ce culturile razboinice si de vanatori, au avut drept zeitate principala barbatul.
Natura -puternica, misterioasa , cea care da viata a fost identificata cu femeia, pana cand oamenii au gasit metode de a cuceri mai mult pamant si au inceput sa iti imagineze ca isi pot depasi creatorul.
Transformarile prin care a trecut principiul feminin, sunt si ele foarte interesante - deitate principala in culturile neolitice, egalitate/dualitate in culturile babiloniana, mesopotamiana, indiana , greaca si romana, ajunge sa fie complet pedepsita, alungata si stearsa din panteon de religiile care au folosit forta si prigoana pentru a se impune -iudaism si ulterior cele construite pe aceasta-crestinism si islamism. Aici, femeia devine sursa tuturor relelor si anexa fortei, a barbatului. Natura inconjuratoare a fost spoliata de om de toate misterele si natura umana a trebuit si ea incorsetata si corectata. Ca reprezentat al ei, prin gratie, frumusete, putere creatoare a vietii si nu numai, femeia a trebuit invaluita, ascunsa vederii si asa cum barbatul a luat in stapanire natura, pamantul, asa a luat in stapanire si femeia.
"Reinvierea" principiului feminin , povesteste Campbell are loc o data cu aparitia trubadurilor si a conceptului "credo versus libido".
Poveștile de amor cu final tragic au facut deliciul multor generatii si oamenii au inteles ca "vindecarea ranilor " din dragoste poate fi obtinuta doar de la cel care a infipt sageata. Si, totodata inima cere ce ochilor le place.
" si amandoi, nu pricepeau de ce -oricat se straduiau sa-si stapaneasca inima -ea -i indemna unul spre altul, fara s-o poata infrana"
Cu mici excepții, miturile sunt asemanatoare in toate colturile lumii. De a lungul timpului , fiecare noua cultura a împrumutat si construit pe elementele predecesoarelor ei.
Nu cred ca exista altcineva care sa stie atat de multe povesti fascinante si sa le redea intr o maniera atat de atragatoare.
Aceasta carte este despre eternul feminin.
Mama pamant, mama natura , forta creatoare feminina de a lungul istoriei, din neolitic pana la trubaduri, imaginea femeii a fost inaltata sau dimpotriva doar o umbra a bărbatului.
Gaia, Ishtar, Isis, Hera, Demetra, Artemis, Fecioara Maria, Ioana D arc ,Isolda. Toate Sunt aici, si in diverse proportii, in fiecare femeie.
Bărbatului ii aparține forta fizica, dar femeii ii apartine magia transformatoare, a naturii si a baiatului in barbat.
Culturile agrare au avut drept zeitate principala femeia, in timp ce culturile razboinice si de vanatori, au avut drept zeitate principala barbatul.
Natura -puternica, misterioasa , cea care da viata a fost identificata cu femeia, pana cand oamenii au gasit metode de a cuceri mai mult pamant si au inceput sa iti imagineze ca isi pot depasi creatorul.
Transformarile prin care a trecut principiul feminin, sunt si ele foarte interesante - deitate principala in culturile neolitice, egalitate/dualitate in culturile babiloniana, mesopotamiana, indiana , greaca si romana, ajunge sa fie complet pedepsita, alungata si stearsa din panteon de religiile care au folosit forta si prigoana pentru a se impune -iudaism si ulterior cele construite pe aceasta-crestinism si islamism. Aici, femeia devine sursa tuturor relelor si anexa fortei, a barbatului. Natura inconjuratoare a fost spoliata de om de toate misterele si natura umana a trebuit si ea incorsetata si corectata. Ca reprezentat al ei, prin gratie, frumusete, putere creatoare a vietii si nu numai, femeia a trebuit invaluita, ascunsa vederii si asa cum barbatul a luat in stapanire natura, pamantul, asa a luat in stapanire si femeia.
"Reinvierea" principiului feminin , povesteste Campbell are loc o data cu aparitia trubadurilor si a conceptului "credo versus libido".
Poveștile de amor cu final tragic au facut deliciul multor generatii si oamenii au inteles ca "vindecarea ranilor " din dragoste poate fi obtinuta doar de la cel care a infipt sageata. Si, totodata inima cere ce ochilor le place.
" si amandoi, nu pricepeau de ce -oricat se straduiau sa-si stapaneasca inima -ea -i indemna unul spre altul, fara s-o poata infrana"
July 15, 2018
I came across Joseph Campbell's lectures on the goddesses at a time when I was in a faith crisis precipitated by the realization that my participation in a religious organization with an all-male priesthood had caused me to internalize misogyny that I had not previously been aware of. My journey to understand that led me, first, to ask why a benevolent god who regards me as having as much worth as any of his other children would ordain a social order that diminishes women (short answer: he wouldn't) and, second, if god were a goddess, what would that look like?
Joseph Campbell's lectures were very helpful to me in answering the second question. At first I was a little put off by the idea that the only thing that seems to be divine about women is their life-giving capacity, but then Campbell pointed out that the 'masculine' and 'feminine' constructs are man-made, and the gods and goddesses are ways that we make sense of powers that are in ourselves and in the world. Women are not meant to be wholly defined by our understanding of the goddess.
I very much appreciated Campbell's descriptions of the ways that our cultural myths, particularly the Judeo-Christian myths, were built upon prior myths. For example, he points out that the story of Cain and Abel is about the tension between the agricultural and herding societies, which were encountering each other in the historical era during which the bible was written. He says that Cain, a farmer, represents the agricultural society and Abel, a herder, represents the herding society. They each bring their offering to a male god, and that god prefers the meat to the grains. Cain then kills Abel out of jealousy. Campbell points out that there was an older myth in which the two offerings are presented to the goddess, and she chooses the grains over meat. Campbell points out that this biblical rewrite of the older myth is about setting supreme the male god of the herding society and erasing the goddess altogether. There are many more examples of the ways that the bible erases, demotes, or evilizes the goddess.
Joseph Campbell's lectures were very helpful to me in answering the second question. At first I was a little put off by the idea that the only thing that seems to be divine about women is their life-giving capacity, but then Campbell pointed out that the 'masculine' and 'feminine' constructs are man-made, and the gods and goddesses are ways that we make sense of powers that are in ourselves and in the world. Women are not meant to be wholly defined by our understanding of the goddess.
I very much appreciated Campbell's descriptions of the ways that our cultural myths, particularly the Judeo-Christian myths, were built upon prior myths. For example, he points out that the story of Cain and Abel is about the tension between the agricultural and herding societies, which were encountering each other in the historical era during which the bible was written. He says that Cain, a farmer, represents the agricultural society and Abel, a herder, represents the herding society. They each bring their offering to a male god, and that god prefers the meat to the grains. Cain then kills Abel out of jealousy. Campbell points out that there was an older myth in which the two offerings are presented to the goddess, and she chooses the grains over meat. Campbell points out that this biblical rewrite of the older myth is about setting supreme the male god of the herding society and erasing the goddess altogether. There are many more examples of the ways that the bible erases, demotes, or evilizes the goddess.
October 3, 2021
Kitap çok değerli bir misyona sahip ve bunu layıkıyla yerine getiriyor. Ancak öncelikle kitabın okunuşu ile ilgili benim deneyimimi paylaşmak istiyorum. Mitoloji, okurken beni mutlu eden bir tür. Ancak karakter isimleri ve olayların birbirine benzemesi her zaman kafamı karıştırır. Kitaplar bitince bir çok hikayeyi ve ismi unuturum. Bu kitap da biraz öyleydi. Madeline Miller ‘ın kitapları böyle değildir mesela. Onun kitaplarını okuduğum için de Yunan tanrıları ve tanrıçaları hakkında olan bölümleri anladım, dolayısıyla buralar çok akıcıydı. Ancak diğer kısımlardaki isim ve olayları gelecekte dönüp hatırlamak için çizmek ve sayfa işaretlemek zorunda kaldım. Buralar da oldukça sıkıcı ilerledi. Kitap biraz önce bitmesine rağmen bazı olayları unuttum bile diyebilirim. Ayrıca tam bir derleme kitabı edebi derinliği makale düzeyinde. Kurgusu da konu hakkında özel bilgisi olmayan okuyucular için kafa karıştırıcı olduğu için üç yıldız verdim .
Ancak kitabın misyonundan ve bunu nasıl yerine getirmesinden ayrıca bahsetmek isterim. Çünkü kitap bir mitolojiye başlangıç veya dünya mitolojisi özeti olmasından çok daha öte bir amaçla sahip. Dünya tarihi boyunca insanın kendini evrende nerede konumlandırdığı ve bu çıkarımın nelerden kaynaklandığının öyküsünü bize aktarıyor. Erişilebilen Arkeolojik ve paleontolojik bulguları nasıl yorumlanması gerektiği ile ilgili de ayrıca bilgilendirici bir özelliğe sahip. Ancak insanın evreni yorumlaması ve kendini konumlandırdığı yer ile ilgili anlattıkları çok daha önemli. Anayanlı toplumlardan, babayanlı toplumlara geçişi, sebepleriyle ve bulgularıyla ortaya koyması çok aydınlatıcı. Tarihi süreçlerin kurgusu da oldukça güzel tasarlanmış kitapta. Şu anda insanlığın neden feminizmi yarattığı, kadınların ve erkeklerin kendini yeniden neden evren içinde konumlandırmaya çalıştığını tarihin akışı içerisinde çok güzel anlatmış.
Kadınların toplum içindeki yerinin değişmesinin insanlığın tamamı tarafından talep edildiği bir dönemde yaşıyoruz. Kitapta da aslında bunun ne kadar doğal olduğunu anlıyoruz. Bu değişime karşı benliklerin ise aslında ne kadar ilkel olduğu vurgulanıyor . İnsanlığın ancak erkek ve kadın olarak bir bütün halinde var olabileceğini çok güzel anlatan ufuk açıcı bir kitap.
Tarih derslerinde dünya tarihi ve insanlığın kendini evrende tarih boyunca nasıl konumlandırdığını anlatmamız lazım . Böylece toplumsal ve bireysel egolarımızdan, sıyrılabiliriz . Çok değerli olduğunu sandığımız görüşlerimizin ne kadar sıradan , ilkel ve aslında insanlık tarihi içinde “yeni” olduğunu yani hiç de kadim olmadığını anlayabiliriz. Bu bilinç yayıldıkça dünya daha barışçıl bir yer olacaktır. Çünkü dişi gücü bastırmanın ne kadar kaotik ve kabus dolu bir dünya yarattığını yeterince gördük. Şimdi ebedi dişinin hepimizi yukarı taşımasına izin vermemiz gerek.
Bu kitabı saygıyla saklayacağım .
Ancak kitabın misyonundan ve bunu nasıl yerine getirmesinden ayrıca bahsetmek isterim. Çünkü kitap bir mitolojiye başlangıç veya dünya mitolojisi özeti olmasından çok daha öte bir amaçla sahip. Dünya tarihi boyunca insanın kendini evrende nerede konumlandırdığı ve bu çıkarımın nelerden kaynaklandığının öyküsünü bize aktarıyor. Erişilebilen Arkeolojik ve paleontolojik bulguları nasıl yorumlanması gerektiği ile ilgili de ayrıca bilgilendirici bir özelliğe sahip. Ancak insanın evreni yorumlaması ve kendini konumlandırdığı yer ile ilgili anlattıkları çok daha önemli. Anayanlı toplumlardan, babayanlı toplumlara geçişi, sebepleriyle ve bulgularıyla ortaya koyması çok aydınlatıcı. Tarihi süreçlerin kurgusu da oldukça güzel tasarlanmış kitapta. Şu anda insanlığın neden feminizmi yarattığı, kadınların ve erkeklerin kendini yeniden neden evren içinde konumlandırmaya çalıştığını tarihin akışı içerisinde çok güzel anlatmış.
Kadınların toplum içindeki yerinin değişmesinin insanlığın tamamı tarafından talep edildiği bir dönemde yaşıyoruz. Kitapta da aslında bunun ne kadar doğal olduğunu anlıyoruz. Bu değişime karşı benliklerin ise aslında ne kadar ilkel olduğu vurgulanıyor . İnsanlığın ancak erkek ve kadın olarak bir bütün halinde var olabileceğini çok güzel anlatan ufuk açıcı bir kitap.
Tarih derslerinde dünya tarihi ve insanlığın kendini evrende tarih boyunca nasıl konumlandırdığını anlatmamız lazım . Böylece toplumsal ve bireysel egolarımızdan, sıyrılabiliriz . Çok değerli olduğunu sandığımız görüşlerimizin ne kadar sıradan , ilkel ve aslında insanlık tarihi içinde “yeni” olduğunu yani hiç de kadim olmadığını anlayabiliriz. Bu bilinç yayıldıkça dünya daha barışçıl bir yer olacaktır. Çünkü dişi gücü bastırmanın ne kadar kaotik ve kabus dolu bir dünya yarattığını yeterince gördük. Şimdi ebedi dişinin hepimizi yukarı taşımasına izin vermemiz gerek.
Bu kitabı saygıyla saklayacağım .
March 4, 2015
Joseph Campbell worked off of outdated theories and lacked a detailed knowledge of many of the cultures about which he theorizes. For example, he says that Egypt's geographical location protects it from stronger cultures in every direction except the north. Meroe in general, and The 25th Dynasty in particular, would like a word.
He is still an acknowledged giant in the study of mythology and folklore. Many of his ideas are still worth digging into, despite his frequent casual racism and sexism.
He is still an acknowledged giant in the study of mythology and folklore. Many of his ideas are still worth digging into, despite his frequent casual racism and sexism.
January 29, 2017
A little dated and a little disjointed, and as ever I always want him to finish his thoughts. His mercurial mind jumps to the next thing before wrapping up a subject. But that aside the only other criticism is how short this was. I want more! Miraculously accessible for being presented in a flurry of connections and texts and stories. Always enlightening and edifying. A rare treat.
June 23, 2014
This book is a collection of Joseph Campbell's lectures and workshops on goddesses that explore the symbols and themes of the feminine divine. Edited by Safron Rossi, this book is a treasure chest and overview of Campbell's perspective on goddess mythology. A terrific read for anyone interested in the goddess tradition but as a writer and psychotherapist, I feel this book is an important source for writers, therapists, particularly Jungian and sandplay therapists, and adds an important piece to Joseph Campbell's body of work. Highly recommended.
April 9, 2014
This exceedingly well-edited collection of essays, lectures and notes by Joseph Campbell was useful in seeing his overall opinion of goddesses in mythology and the goddess as she appears in various mythologies.
June 30, 2020
Campbell'ın bazı savları çok spekülatif, hatta yer yer ezoterizme bile kaymış, ama üslubu tam bir hikaye anlatıcısı gibi, onu okumak hep zevkli.
December 5, 2024
Man tai buvo labai sunki knyga,bet kartu ir labai įdomi,suteikianti tiek informacijos kas kaip ir kodėl? Apie mitus ir kitas religijas ,kai susisieja galų gale viskas į vienį. Bet nuoširdžiai pasakysiu ties viduriu buvo jausmas,kad tos informacijos knygoje tiek daug, kad viskas pradėjo pintis galvoje. Taip pat knyga pilna sudėtingų tarptautinių žodžių. Tad nėra lengvas skaitalas, bet praturtinantis tai tikrai. Ir didžiulė pagarba autoriui, tokią knygą parašyti, čia viso gyvenimo darbas.
January 16, 2026
It has a rambling quality to it but the information within it is very compelling and a bit mind boggling. It relates many mythic systems together as one in creative and thought provoking ways. If you’ve read any of his other work you know what I mean. Aphrodite being Apollo’s Shakti—his divine female principle—through the Muses and the Graces. Truly wild and glorious stuff to apply.
September 10, 2016
For those of you who are unfamiliar with Joseph Campbell, know that he was a renowned mythologist endowed with the ability to make myth accessible and appealing to all. It is a true pleasure to read his works and to receive his knowledge of the spiritual principles ingrained in all legends.
This book is a compilation of lectures given by Joseph Campbell on the subject of the feminine divine. Campbell traces the evolution of the concept of the Great Goddess from Neolithic Old Europe to the Renaissance. I very much enjoyed reading it and I recommend the book to anyone who has an interest in the subject.
The following quote, at the very beginning of the volume, touched an inner sensitive cord. It is both surprising and amazing to me that he had such deep understanding of our feminine energies.
“Many of the difficulties that women face today follow from the fact that they are moving into a field of action in the world that was formerly reserved for the male and for which there are no female mythological models. The woman finds herself, consequently, in a competitive relationship with the male, and in this may lose the sense of her own nature. She is something in her own right, and traditionally (for some four million years) the relationship of that something to the male has been experienced and represented, not as directly competitive, but as cooperative in the shared ordeal of continuing and supporting life. Her biologically assigned role was to give birth to and to rear children. The male role was to support and protect. Both roles are biologically and psychologically archetypical. But what has happened now—as a result of the masculine invention of the vacuum cleaner—is that women have been relieved, in some measure, of their traditional bondage to the household. They are moving into the field and jungle of individual quest, achievement, and self-realization, for which there are no female models. Moreover, in pursuing their distinct careers they are emerging progressively as differentiated personalities, leaving behind the old archetypal accent on the biological role—to which, however, their psyches are still constitutionally bound. The grim prayer of Lady Macbeth before her deed, “unsex me here!” must be the unspoken, deeply felt cry of many a new contender in this masculine jungle.
There is no such need, however. The challenge of the moment—and there are many who are meeting it, accepting it, and responding to it, in the way not of men but of women—the challenge is to flower as individuals, neither as biological archetypes nor as personalities imitative of the male. And, to repeat, there are no models in our mythology for an individual woman’s quest. Nor is there any model for the male in marriage to an individuated female. We are in this thing together and have to work it out together, not with passion (which is always archetypal) but with compassion, in patient fostering of each other’s growth.”
If only he was still alive…. I would have loved to read his thoughts on “The Hunger Games” and “Fifty Shades of Gray”.
This book is a compilation of lectures given by Joseph Campbell on the subject of the feminine divine. Campbell traces the evolution of the concept of the Great Goddess from Neolithic Old Europe to the Renaissance. I very much enjoyed reading it and I recommend the book to anyone who has an interest in the subject.
The following quote, at the very beginning of the volume, touched an inner sensitive cord. It is both surprising and amazing to me that he had such deep understanding of our feminine energies.
“Many of the difficulties that women face today follow from the fact that they are moving into a field of action in the world that was formerly reserved for the male and for which there are no female mythological models. The woman finds herself, consequently, in a competitive relationship with the male, and in this may lose the sense of her own nature. She is something in her own right, and traditionally (for some four million years) the relationship of that something to the male has been experienced and represented, not as directly competitive, but as cooperative in the shared ordeal of continuing and supporting life. Her biologically assigned role was to give birth to and to rear children. The male role was to support and protect. Both roles are biologically and psychologically archetypical. But what has happened now—as a result of the masculine invention of the vacuum cleaner—is that women have been relieved, in some measure, of their traditional bondage to the household. They are moving into the field and jungle of individual quest, achievement, and self-realization, for which there are no female models. Moreover, in pursuing their distinct careers they are emerging progressively as differentiated personalities, leaving behind the old archetypal accent on the biological role—to which, however, their psyches are still constitutionally bound. The grim prayer of Lady Macbeth before her deed, “unsex me here!” must be the unspoken, deeply felt cry of many a new contender in this masculine jungle.
There is no such need, however. The challenge of the moment—and there are many who are meeting it, accepting it, and responding to it, in the way not of men but of women—the challenge is to flower as individuals, neither as biological archetypes nor as personalities imitative of the male. And, to repeat, there are no models in our mythology for an individual woman’s quest. Nor is there any model for the male in marriage to an individuated female. We are in this thing together and have to work it out together, not with passion (which is always archetypal) but with compassion, in patient fostering of each other’s growth.”
If only he was still alive…. I would have loved to read his thoughts on “The Hunger Games” and “Fifty Shades of Gray”.
May 2, 2022
This book gave me so many ‘aha’ moments. I’ve always wondered why some religions have a feminine focus of spirituality, while others are fully focused on the masculine version of the spiritual realm, with no feminine presence. Campbell looks back to the formation of earth’s earliest religions and how they evolved, why they integrated certain invading tribal spiritual concepts and dismissed others.
I thought he would delve deeply only into western anthropological/religious history, but it quickly became clear to me that his study of the Indo-European people included heavy material on the ‘Indo’ part of that as a comparison point - that being said, the balance of material was still western centric.
Overall, a wonderful read for anyone interested in major religions and why they differ.
I thought he would delve deeply only into western anthropological/religious history, but it quickly became clear to me that his study of the Indo-European people included heavy material on the ‘Indo’ part of that as a comparison point - that being said, the balance of material was still western centric.
Overall, a wonderful read for anyone interested in major religions and why they differ.
March 4, 2018
Es maravillosa la manera en que Joseph Campbell escribe, se nota el apasionamiento que siente hacia la historia en cada línea y logra transmitir esa pasión al lector. Diosas así en plural para hablar sobre las diosas que en realidad simbolizan a una sola, la Diosa Madre y que fue la deidad original madre de todos y que a través de los años sufrió cambios, fue reducida o por completo destruida con la invasión de tribus agricultoras por las tribus cazadoras y guerreras con dioses patriarcales . Pero la Diosa siempre resurge, como lo que es , el misterio de la vida, la dadora de vida , el agua, el fruto, el renacimiento.
July 17, 2017
Read the chapters I needed (up to the Gods and Goddess of Ancient Greece). Its been a while since I read anything even close to scholarly, and I really enjoyed Campbell's cross-cultural approach to understanding both the power of the Goddess and how that power was eventually stripped away as Creator Father figures took over. My only complaint is that the illustrations were small and in black and white. Some of the works he refers to as evidence for his theories are difficult to see, and you have to accept his interpretation of the artifacts since you can't make out details.
January 29, 2014
This is a wonderful editing job, of putting together in a very cohesive way, all of Campbell's writings on the Goddesses. I am already a big fan, but this is by far the best compilation that this publisher has done to date.
May 29, 2014
Campbell's estate is taking all his old lectures and editing/converting them into books, and this reads like that. But I still liked a lot of the material, some of it new and some of it from other works of Campbell.
January 13, 2026
Я читала «Тисячоликого героя» цього ж автора, і вони обидві дуже цікаві книжки, у яких поєднуються культорологія, міфологія, релігієзнавство, психологія, мистецтвознавство, філософія. Вони обидві розкрили нові ракурси на світ. Обидві читалися не дуже швидко, але лише тому, що я хотіла запам'ятати буквально кожен розділ, бо воно все мені здавалося важливим. Саме тому, читаючи «Богинь», я таки позаписувала якісь моменти 😅
October 1, 2025
Un 3,5 arrotondato.
Mi è piaciuto di più della Dea bianca di Robert Graves (ma non ci voleva molto). Interessante anche se un po' ripetitivo. La cosa migliore è che ha tante immagini (finalmente!) e alcune spiegazioni psicologiche dei miti sono molto attuali.
Assolutamente imperdonabile invece la scarsa conoscenza che dimostra sull'Iliade e l'Odissea. Ci sono scritte cose là sopra che non perdono nemmeno ai miei studenti. E poi parla di Dante e di un concetto (una parola?) che usa (abaras), ma io ho letto tutta la Commedia e non ho idea di cosa stia dicendo.
Insomma, come analisi psicologica del mito vale sicuramente la pena leggerlo, se arriviamo alla letteratura, insomma.
Mi è piaciuto di più della Dea bianca di Robert Graves (ma non ci voleva molto). Interessante anche se un po' ripetitivo. La cosa migliore è che ha tante immagini (finalmente!) e alcune spiegazioni psicologiche dei miti sono molto attuali.
Assolutamente imperdonabile invece la scarsa conoscenza che dimostra sull'Iliade e l'Odissea. Ci sono scritte cose là sopra che non perdono nemmeno ai miei studenti. E poi parla di Dante e di un concetto (una parola?) che usa (abaras), ma io ho letto tutta la Commedia e non ho idea di cosa stia dicendo.
Insomma, come analisi psicologica del mito vale sicuramente la pena leggerlo, se arriviamo alla letteratura, insomma.
Displaying 1 - 30 of 163 reviews