What do you think?
Rate this book
Нотатки під час подорожі від турецького кордону через Буковину, вздовж Східної та Західної Галичини, Сілезії та Моравії до Відня
Йозеф Рорер – статистик і краєзнавець, професор львівського університету. Його книга вийшла 1804 року у Відні. Українською мовою книга виходить вперше.
Нотатки Йозефа Рорера описують його подорож до Відня від Молдови через Буковину (зосібна й Чернівці) та Галичину, що відбувалася упродовж листопада 1802 – квітня 1803 року. Описи місять цінні об’єктивні ретроспективні дані про життя на Буковині та Галичині на початку ХІХ століття. Ідеться про економіку згадуваних земель, про ресурси, про необхідність їх раціонального використання. Його спостереження високопрофесійні, висновки стратегічні, націлені на реалізацію. Йозеф Рорер не лише аналізує актуальний стан різних сфер життя, а міркує над перспективами. Спостерігаючи за переважно злиденним життям буковинців, він одразу бачить не лише причини, а й вирішення, зокрема говорячи про необхідність гідромеліорації, агро- й лісомеліорації, про важливість правильного підходу до ведення сільського господарства, садівництва, про необхідність і можливість виходу на ширший ринок з допомогою мосто- і шляхобудування (зокрема велику увагу приділяє можливості створення нових водних шляхів). Автор згадує-фіксує багато гідронімів, топонімів, розповідає про людей та їхні звичаї у різних місцевостях, подає демографічні дані, торкається історії виникнення перших німецьких колоній, описує своє перебування в Чернівцях та інших містах, а також селах.
Звісно, враховуючи історичні обставини, зрозуміло, що Йозеф Рорер збирає і вивчає інформацію про землі, які на той час відносно недавно належали Австрії. Але не може не вражати у цьому випадку державна політика, яку він представляє, спрямована не на спустошення, руйнування, а на покращення умов життя, праці; у кожному міркуванні – чітке усвідомлення того, що кожна земля держави є складовою не лише її території, а й загального благополуччя. Механізми, які очевидні у «Нотатках…» Йозефа Рорера, залишаються досі актуальними. Це підходи до організації, господарювання, самоорганізації, відповідальності, які і досі можуть слугувати прикладом забезпечення порядку на різних рівнях існування людини – від особистісного, приватного і до державного.
Оскільки нотатки Йозефа Рорера першопочатково замислювалися як листи до друга, то оповідь не просто інформаційно насичена, а й містить емоційну складову, яка надає тексту звучання, властивого есеїстичному репортажеві. Тому книга Рорера має ще й художню цінність. Оповідь звучить живо і, на диво, по-сучасному. Уся подана в ній інформація важлива не лише з погляду історичного, але й як неоціненний досвід.
Видання охопить досить широку цільову аудиторію, адже подає інформацію, що охоплює різні галузі. Книга буде цікавою, історикам, архівістам, краєзнавцям, економістам, управлінцям, культурологам, етнографам, усім, хто пов’язаний з господарською діяльністю, хто цікавиться історією і культурою та просто любить літературу реального життєвого досвіду.
Нотатки Йозефа Рорера описують його подорож до Відня від Молдови через Буковину (зосібна й Чернівці) та Галичину, що відбувалася упродовж листопада 1802 – квітня 1803 року. Описи місять цінні об’єктивні ретроспективні дані про життя на Буковині та Галичині на початку ХІХ століття. Ідеться про економіку згадуваних земель, про ресурси, про необхідність їх раціонального використання. Його спостереження високопрофесійні, висновки стратегічні, націлені на реалізацію. Йозеф Рорер не лише аналізує актуальний стан різних сфер життя, а міркує над перспективами. Спостерігаючи за переважно злиденним життям буковинців, він одразу бачить не лише причини, а й вирішення, зокрема говорячи про необхідність гідромеліорації, агро- й лісомеліорації, про важливість правильного підходу до ведення сільського господарства, садівництва, про необхідність і можливість виходу на ширший ринок з допомогою мосто- і шляхобудування (зокрема велику увагу приділяє можливості створення нових водних шляхів). Автор згадує-фіксує багато гідронімів, топонімів, розповідає про людей та їхні звичаї у різних місцевостях, подає демографічні дані, торкається історії виникнення перших німецьких колоній, описує своє перебування в Чернівцях та інших містах, а також селах.
Звісно, враховуючи історичні обставини, зрозуміло, що Йозеф Рорер збирає і вивчає інформацію про землі, які на той час відносно недавно належали Австрії. Але не може не вражати у цьому випадку державна політика, яку він представляє, спрямована не на спустошення, руйнування, а на покращення умов життя, праці; у кожному міркуванні – чітке усвідомлення того, що кожна земля держави є складовою не лише її території, а й загального благополуччя. Механізми, які очевидні у «Нотатках…» Йозефа Рорера, залишаються досі актуальними. Це підходи до організації, господарювання, самоорганізації, відповідальності, які і досі можуть слугувати прикладом забезпечення порядку на різних рівнях існування людини – від особистісного, приватного і до державного.
Оскільки нотатки Йозефа Рорера першопочатково замислювалися як листи до друга, то оповідь не просто інформаційно насичена, а й містить емоційну складову, яка надає тексту звучання, властивого есеїстичному репортажеві. Тому книга Рорера має ще й художню цінність. Оповідь звучить живо і, на диво, по-сучасному. Уся подана в ній інформація важлива не лише з погляду історичного, але й як неоціненний досвід.
Видання охопить досить широку цільову аудиторію, адже подає інформацію, що охоплює різні галузі. Книга буде цікавою, історикам, архівістам, краєзнавцям, економістам, управлінцям, культурологам, етнографам, усім, хто пов’язаний з господарською діяльністю, хто цікавиться історією і культурою та просто любить літературу реального життєвого досвіду.
- GenresHistory
256 pages, Hardcover
First published January 1, 1804
1 person is currently reading
28 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
March 14, 2021
Розкішна книга! Радий, що її переклали українською. Передісторія тексту наче дуже проста: австрійський чиновник мандрує свіжонабутою провінцією імперії Габсбургів. (Австрійською імперією вона стане щойно 1809 року). 1772 року Відень здобув Галичину після І Поділу Речі Посполитої, 1776 року - відібрав у Оттоманської Порти Буковину. І ось 1802/03 року Йозеф Рорер у формі листів до свого приятеля пояснює, чому ці нові землі корисні для Імперії.
Звісно, якщо ви читатимете текст крізь призму Винайдення Східної Европи. Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва, то все буде очевидно та зрозуміло: Рорер "винаходить" Галичину. (Підозрюю, що саме так і народилася книга того ж Вулфа The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture: у "Винайденні Східної Європи" він читав тільки англійців та французів, а коли почав читати німців, то виявив, що тут Східною Європою є... Галичина).
Але текст набагато цікавіший та складніший. По-перше, автор описує побут новонабутих земель. Можна скільки завгодно казати, що це все дискурсивне творення відсталого регіону, але "тверді факти" показують, що регіон таки був відсталим. А тому цікаво побачити, яким є повсякдення жителів цього регіону: звичаї, харчування, побут. Цього в тексті небагато, але уявлення певне таки формується.
По-друге, автор описує Львів. Коротко, але для львів'ян ця частина буде дуже цікавою. Адже топографія Львова 1802 року зовсім інша від тої, до якої звикли. Крім того, автор нарікає на звички львів'ян, проблеми з озелененням та водою - і наче читаєш про сучасний Львів ;)
По-третє, цікаво побачити спосіб мислення австрійця поч. ХІХ ст. Ось тут просто дивовижа.
1. Імперія має активно розвиватися, бо Ганновер нас обганяє. Саме так - Ганновер, Ганновер, а часом ще Пруссія, але перш за все - Ганновер. Дивовижа, що порівняння постійно з цим князівством.
2. Автор доволі проникливо показує, чому селяни Галичини відсталі. Ясна річ, що їм бракує сучасних знань із господарювання, але також... капіталу! Їм потрібна фінансова допомога! Як тобі таке, Ларрі Вулфе! Чиновник чітко бачить, в чому проблема. Це не "тупі селяни", а макро-структурні чинники: економіка, транспорт, владні інституції.
3. Автор просто "смалить". То він снідає горілкою (бо хліб глевкий, а посуд брудний), а далі відчуває "певну хворобливість", а тому хоче випити води, або знайти аптекаря, який дасть цитрини чи ще щось, що вгамує страшну спрагу. Такого завуальованого опису похмілля я ще не бачив. Крім того, деколи автор таки фантазує. Найкращий пасаж: селяни Карпат виробляють і продають дерев'яні дудки, а могли б виробляти і продавати фортепіано! Ага, хочеться додати, такі дурні селяни: сиділи б на полонинах та робили б фортепіано - і зробляли б мільйони грошей.
Поза тим текст цікавий, хоча в ньому під кінець починає домінувати статистика: кількості товару в ліктях, корцях і та далі, за які плалять гульледнами, дукатами та крейцерами. Окей, це все статистично гарно, але нецікаво для простих читачів і читачок.
П.С. І явно бракує наукового редактора. Як звести докупи гульдена, крейцери та дукати. Добре, що коли автор пише про східно-індійські хустки, я розумію, що на сучасну мову - це індійські хустки. Бо Ост-Індія 1802 року - це теперішня Індія (і Пакистан та Бангладеш), а Вест-Індія - це Карибські острови. Але хтось може і подумати, що це хустки зі східних регіонів сучасної Індії...
Звісно, якщо ви читатимете текст крізь призму Винайдення Східної Европи. Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва, то все буде очевидно та зрозуміло: Рорер "винаходить" Галичину. (Підозрюю, що саме так і народилася книга того ж Вулфа The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture: у "Винайденні Східної Європи" він читав тільки англійців та французів, а коли почав читати німців, то виявив, що тут Східною Європою є... Галичина).
Але текст набагато цікавіший та складніший. По-перше, автор описує побут новонабутих земель. Можна скільки завгодно казати, що це все дискурсивне творення відсталого регіону, але "тверді факти" показують, що регіон таки був відсталим. А тому цікаво побачити, яким є повсякдення жителів цього регіону: звичаї, харчування, побут. Цього в тексті небагато, але уявлення певне таки формується.
По-друге, автор описує Львів. Коротко, але для львів'ян ця частина буде дуже цікавою. Адже топографія Львова 1802 року зовсім інша від тої, до якої звикли. Крім того, автор нарікає на звички львів'ян, проблеми з озелененням та водою - і наче читаєш про сучасний Львів ;)
По-третє, цікаво побачити спосіб мислення австрійця поч. ХІХ ст. Ось тут просто дивовижа.
1. Імперія має активно розвиватися, бо Ганновер нас обганяє. Саме так - Ганновер, Ганновер, а часом ще Пруссія, але перш за все - Ганновер. Дивовижа, що порівняння постійно з цим князівством.
2. Автор доволі проникливо показує, чому селяни Галичини відсталі. Ясна річ, що їм бракує сучасних знань із господарювання, але також... капіталу! Їм потрібна фінансова допомога! Як тобі таке, Ларрі Вулфе! Чиновник чітко бачить, в чому проблема. Це не "тупі селяни", а макро-структурні чинники: економіка, транспорт, владні інституції.
3. Автор просто "смалить". То він снідає горілкою (бо хліб глевкий, а посуд брудний), а далі відчуває "певну хворобливість", а тому хоче випити води, або знайти аптекаря, який дасть цитрини чи ще щось, що вгамує страшну спрагу. Такого завуальованого опису похмілля я ще не бачив. Крім того, деколи автор таки фантазує. Найкращий пасаж: селяни Карпат виробляють і продають дерев'яні дудки, а могли б виробляти і продавати фортепіано! Ага, хочеться додати, такі дурні селяни: сиділи б на полонинах та робили б фортепіано - і зробляли б мільйони грошей.
Поза тим текст цікавий, хоча в ньому під кінець починає домінувати статистика: кількості товару в ліктях, корцях і та далі, за які плалять гульледнами, дукатами та крейцерами. Окей, це все статистично гарно, але нецікаво для простих читачів і читачок.
П.С. І явно бракує наукового редактора. Як звести докупи гульдена, крейцери та дукати. Добре, що коли автор пише про східно-індійські хустки, я розумію, що на сучасну мову - це індійські хустки. Бо Ост-Індія 1802 року - це теперішня Індія (і Пакистан та Бангладеш), а Вест-Індія - це Карибські острови. Але хтось може і подумати, що це хустки зі східних регіонів сучасної Індії...
December 29, 2019
Рорер - це таке чудове читання, що не знаєш, що з ним робити - обійняти й розцілувати чи придушити нафіг, щоб не мучився.
Якщо коротенько, "Нотатки" - це тревелог у листах, в яких Йозеф Рорер - економіст, статистик, цісарський чиновник і співробітник (частину життєвого шляху) Львівського університету - розповідає, як він за кілька місяців проїхав від, на наші гроші, Молдови до, на наші гроші, Австрії, і що дорогою бачив. І в тому, що він бачив, є три цікаві моменти.
Перший: значна частина шляху пролягає через Буковину та Галичину (плюс пан статистик зупинявся на кілька тижнів на львівській квартирі), тож "Нотатки" - це безцінний документ, в якому докладно розповідається, як на тих землях радше господарювали, аніж просто жили на початку ХІХ сторіччя. Там такі історії між рядків виринають - куди там сучасним костюмованим драмам!
Другий: Рорер - таки пан економіст та пан статистик, найбільше його цікавить розвиток народного господарства во славу цісаря та задля багатства нашої великої держави. Він звертає увагу на традиційні промисли (дуже детальну увагу: розповісти, скільки селян в певних околицях на скількох верстатах тчуть стільки-то ліктів певного ґатунку парусини - це одна з його основних цілей, тому готуйтеся, такого в тексті дуже багато), ділиться найсвіжішими теоріями та гіпотезами, робить на колінці аналіз, яку галузь і з яким успіхом можна було в розвивати в цій місцевості, якби лишень з людцями пощастило. Така собі картина "Що передувало промисловому перевороту і як його до нього підступалися на Австро-угорських землях".
Третій: і все це листи, які відбивають точку зору конкретної людини. Освіченої, прогресивної, патріотичної - от видно, як серце палає при думці про долю Батьківщини. А ще людини дошкульної, мізантропічної, пихатої і... Пам'ятаєте анекдот про сову та мишок, котрий "Моя справа - стратегія"? Оце Рорер. Практично всі 250 сторінок епістолярного тревелогу ця прекрасна людина ниє і нудить, ниє і нудить, ниє і нудить - переважно на тему "Народ неправильний завезли". Українці - ледарі й ретрогради. Євреї - брудні спекулянти, що обирають чесних ледарів та ретроградів. Польська шляхта - пихаті упертюхи, які до Франції за модами їздять, а треба - во славу цісаря, як же інакше! - нові ткацькі технології привозити. Сілезці... Ці вже нічого, але кращі, коли протестанти, а не католики, австрійські німці вже на когось схожі, а ідеальний ідеал - то прогресивні світочі прусські німці, а ще, може, англійці, але це не точно. Власне, основний сюжет спостережень Рорера за реальністю будується за такою схемою: така-то місцина багата отим, але тамтешнім панам чи селянам пофігу, або не пофігу, але новітніми технологіями для кращого виробництва селяни не володіють, пани не забезпечують, а злі спекулянти євреї за копійки скуповують ті крихти, що таки виробляються - і продають до підросійської України, тоді як сонцеподібні прусські німці вміють за таких обставин робити отак, отак, отак - і торгують з усім світом, от які молодці. Причому в багатьох випадках Рорер справді правий і видно, що людині болить, але він не враховує... приблизно нічого - ані передумов, ані обставин, ані особливостей культур, менталітетів та звичаїв. Пан теоретик. Стратег. Але настільки впевнений в своїй правоті, що це викликає збочене замилування.
А, і бонус. Трішки рецептів формату "Мишки станьте їжачками":
* треба якось так зробити, щоб тупі селяни не ставили вулики на тамтому березі Пруту, бо бджоли втомлюються, топляться і меду вже не дають;
* треба якось так зробити, щоб поляки у Львові взимку менше топили, або хоча б робили біля того вогню щось корисне - читали, наприклад;
* треба якось так зробити, щоб урядовим наказом заборонити євреям мати стільки релігійних вихідних, а то чого це вони;
* треба якось так зробити, що школярі під час науки ("або навіть під час занять з релігії") хоча б пряли, якщо не тчуть - так, диви, і навчаться чомусь корисному;
* треба якось так зробити, щоб селяни взимку не відпочивали, а робили щось корисне - он у Саксонії дроворуби в несезон мереживо плетуть, а ви чому нє?
І справді, чому це ми нє?
Якщо коротенько, "Нотатки" - це тревелог у листах, в яких Йозеф Рорер - економіст, статистик, цісарський чиновник і співробітник (частину життєвого шляху) Львівського університету - розповідає, як він за кілька місяців проїхав від, на наші гроші, Молдови до, на наші гроші, Австрії, і що дорогою бачив. І в тому, що він бачив, є три цікаві моменти.
Перший: значна частина шляху пролягає через Буковину та Галичину (плюс пан статистик зупинявся на кілька тижнів на львівській квартирі), тож "Нотатки" - це безцінний документ, в якому докладно розповідається, як на тих землях радше господарювали, аніж просто жили на початку ХІХ сторіччя. Там такі історії між рядків виринають - куди там сучасним костюмованим драмам!
Другий: Рорер - таки пан економіст та пан статистик, найбільше його цікавить розвиток народного господарства во славу цісаря та задля багатства нашої великої держави. Він звертає увагу на традиційні промисли (дуже детальну увагу: розповісти, скільки селян в певних околицях на скількох верстатах тчуть стільки-то ліктів певного ґатунку парусини - це одна з його основних цілей, тому готуйтеся, такого в тексті дуже багато), ділиться найсвіжішими теоріями та гіпотезами, робить на колінці аналіз, яку галузь і з яким успіхом можна було в розвивати в цій місцевості, якби лишень з людцями пощастило. Така собі картина "Що передувало промисловому перевороту і як його до нього підступалися на Австро-угорських землях".
Третій: і все це листи, які відбивають точку зору конкретної людини. Освіченої, прогресивної, патріотичної - от видно, як серце палає при думці про долю Батьківщини. А ще людини дошкульної, мізантропічної, пихатої і... Пам'ятаєте анекдот про сову та мишок, котрий "Моя справа - стратегія"? Оце Рорер. Практично всі 250 сторінок епістолярного тревелогу ця прекрасна людина ниє і нудить, ниє і нудить, ниє і нудить - переважно на тему "Народ неправильний завезли". Українці - ледарі й ретрогради. Євреї - брудні спекулянти, що обирають чесних ледарів та ретроградів. Польська шляхта - пихаті упертюхи, які до Франції за модами їздять, а треба - во славу цісаря, як же інакше! - нові ткацькі технології привозити. Сілезці... Ці вже нічого, але кращі, коли протестанти, а не католики, австрійські німці вже на когось схожі, а ідеальний ідеал - то прогресивні світочі прусські німці, а ще, може, англійці, але це не точно. Власне, основний сюжет спостережень Рорера за реальністю будується за такою схемою: така-то місцина багата отим, але тамтешнім панам чи селянам пофігу, або не пофігу, але новітніми технологіями для кращого виробництва селяни не володіють, пани не забезпечують, а злі спекулянти євреї за копійки скуповують ті крихти, що таки виробляються - і продають до підросійської України, тоді як сонцеподібні прусські німці вміють за таких обставин робити отак, отак, отак - і торгують з усім світом, от які молодці. Причому в багатьох випадках Рорер справді правий і видно, що людині болить, але він не враховує... приблизно нічого - ані передумов, ані обставин, ані особливостей культур, менталітетів та звичаїв. Пан теоретик. Стратег. Але настільки впевнений в своїй правоті, що це викликає збочене замилування.
А, і бонус. Трішки рецептів формату "Мишки станьте їжачками":
* треба якось так зробити, щоб тупі селяни не ставили вулики на тамтому березі Пруту, бо бджоли втомлюються, топляться і меду вже не дають;
* треба якось так зробити, щоб поляки у Львові взимку менше топили, або хоча б робили біля того вогню щось корисне - читали, наприклад;
* треба якось так зробити, щоб урядовим наказом заборонити євреям мати стільки релігійних вихідних, а то чого це вони;
* треба якось так зробити, що школярі під час науки ("або навіть під час занять з релігії") хоча б пряли, якщо не тчуть - так, диви, і навчаться чомусь корисному;
* треба якось так зробити, щоб селяни взимку не відпочивали, а робили щось корисне - он у Саксонії дроворуби в несезон мереживо плетуть, а ви чому нє?
І справді, чому це ми нє?
January 21, 2020
Досить цікава і пізнавальна книга про Західну Україну початку 19 ст. Добре описано якими ми були відсталими від світу, як євреї наживалися на нас і це все порівнюється з життям селян Німеччини, Італії та Австрії.
October 26, 2019
Доволі цікава книга, яка прекрасно описує життя людей на території сьогоднішньої Західної України, також Польщі, Чехії, Австрії. Автор реально дуже прискіпливо ставиться до всіх деталей та фактів. Подає надзвичайно точно інформацію. Іноді ця інформація може навіть здатись нудною. Також хочу відзначити те, що автор описуючи проблеми тієї чи іншої території завжди пише можливі шляхи вирішення проблеми. Він постійно висловлює своє бачення майбутнього і тих можливостей, які мають люди на територіях через які мандрує письменник. Однозначно рекомендую прочитати дану книгу, особливо мешканцям Західної України. Вона суттєво відкриває очі на стан справ, який був на наших територіях на початку 19 століття.
April 9, 2020
Книга містить добрий опис ситуації на Галичині початку 19 століття. Інколи розумінню заважала застаріла метрична система, однак загалом наведена інформація та метод викладу автора майстерний. Раджу до прочитання.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews