Переклад книжки Богдана Небесьо є чи не першою спробою познайомити українського читача з сучасною західною академічною розвідкою, присвяченою "німій трилогії" Олександра Довженка. Саме стрічки "німої трилогії" — "Звенигора" (1928), "Арсенал" (1929), і "Земля" (1930) — принесли Довженку статус визнаного світого кінорежисера. Богдан Небесьо намагається визначити той унікальний контекст, у якому створювалися, демонструвалися та критикувалися фільми Довженка.
а це історія, як я намагалася розібратися з терміном «кіноповість», а в результаті долізла до глибокого дослідження творчості Довженка. цікаво читати погляд західного кінодослідника на український контекст. канадський вчений намагається відсіяти міфи в біографії режисера, водночас супер докладно проаналізувати культову трилогію. чуві буквально рахує кількість/тривалість кадрів, титрів тощо. приклад, як припущення щодо стилю можуть підкріплюватися фактажем.
Дві важливі особливості книжки: вона писалась в розрахунку на західного читача; вона аналізує трилогію Довженка ігноруючи сучасні теорії, озброївшись джерелам 1920-х років. Перше відбилось у висвітленні українського контексту біографії Довженка, який, за словами автора, досі часто ігнорується на заході. Зокрема він зупиняється на його службі в армії УНР, членстві у партії боротьбістів, червоному ренесансу української культури у 1920-х. Мета очевидна — винести Довженко з «загальнорадянського» контексту трохи подалі від Пудовкіна, Ейзенштейна та інших. Друга має на меті показати фільми Довженка такими, якими їх бачили сучасники. Зокрема автор активно використовує працю Леоніда Скрипника «Нариси з теорії мистецтва кіно» (1928), але не обмежується нею. Три з чотирьох розділів присвячені відповідно фотографічним образам, інтертитрам та монтажу. Гадки не маю, яке місце посідає ця книжка в довженкознавстві, бо не читав жодної іншої книжки про Довженка, й приблизно з тої ж причини не знаюсь на теорії кіно, тому не ставлю оцінки, але читати дуже цікаво.