Ворохтаріум: Літературний тріалог з діалогом і монологами

by Yuri Andrukhovych, Юрій Андрухович, Олександр Бойченко

«Ворохтаріум» — це неквапливі розмови трьох давніх друзів. Розмови настільки відверті та влучні, що хочеться сидіти поряд, слухати і долучатися — коментарем, посмішкою, мовчазним розумінням. Бо цю бесіду ведуть Юрій Андрухович, Олександр Бойченко та Орест Друль.

Про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.

Підслухати ці бесіди — значить глибше пірнути у творчість митців, зазирнути у внутрішню кухню літературного процесу і, можливо, стати його учасником. Хай і дистанційно.

Genres: Nonfiction

240 pages, Hardcover

First published September 1, 2018

About the author

See also:
UKR Юрій Андрухович
BLG/RU Юрий Андрухович

Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).

Andrukhovych's biggest literary awards include:
* BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»

Reviews

[Kate Tolokolnikova · Rating 5 out of 5]

Люблю слухати розмови розумних людей, а про культуру й літературу —найбільше. Тож ця книжка — суцільне задоволення. Круто, що голоси Андруховича й Бойченка впізнаються, а питання Друля — слушні, важливі, небанальні. Прочитала "Ворохтаріум" за два дні й всім такий нон-фікшн раджу.

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

Одного пізнього вечора під час Форуму Видавців у Львові (а це були такі часи, коли здавалося, що все середмістя перетворюється на літературний фестиваль) коли під театром ім. Леся Курбаса ще працювала "Смачна плітка", я проходив повз її столики на вулиці і впізнав характерні тембри та інтонації двох легенд української літератури — Юрія Андруховича та Сергія Жадана (звісно, я міг би збрехати, що другим був Сашко Бойченко, щоби це файно заримувалося з книгою, але хіба ж так можу).

Десь у той самий час я почав обирати заходи, які хотів би відвідати під час Форуму, орієнтуючись виключно за складом учасників. Якщо там мав бути Юрій Андрухович, Сашко Бойченко, Тарас Прохасько, Сергій Жадан, Андрій Бондар, Софія Андрухович, то незалежно від того дискусія то має буть чи презентація, а треба йти. Ну хіба до Сергія Вікторовича не завжди можна було потрапити через щільні кордони з двадцяти тисяч дівчат.

Книга "Ворохтаріум" дещо подібна на спіритичний сеанс, бо хоч учасників в цій триденній розмові лише троє, але їм за цей час вдається згадати дуже багато своїх колег по літературно-культурному середовищу — не лише сучасників, але й багатьох класиків — від Гомера та Сократа до Мілана Кундери.

Ці пани з перших сторінок книги беруть читача попід білі рученьки і закидують його (мене) в океан світової культури, а вже там випливай, як собі знаєш. А якщо випливеш, то читати доведеться багацтко. Ну добре, що багатьох із тих, про кого вони говорили, я читав, тому не втонув, хіба трохи нахлебтався соленої води, а ти, читачко (читачику) що будете робили?

Говорили-балакали здебільшого Андрухович та Бойченко, а Друль запитував, вставляв коментарі і короткі репліки.

Про що говорили?

Про літературу здебільшого. Як писати, що писати, чому писати, кому то треба. Писати чи не писати — ось питання. Говорили про те, що написали самі і що писали інші, про те, що читали. Про музику. Про те, як кому пишеться. Про літературну славу. Трошки зачерпнули гівенця політики.

Не знаю чи потрібно це ще комусь, але цікаву розмову розумних людей завжди приємно і корисно послухати, навіть якщо її для цього доведеться прочитати.

[Олена Осіпова · Rating 5 out of 5]

Неймовірна річ, просто музика якась. Розмова розумних людей сама по собі вже задоволення, а коли ця розмова точиться навколо літератури, книжок і авторів - то це взагалі кайф. Зрозуміло, що перш ніж потрапити на сторінки книги, розмова була відредагована, структурована і відшліфована, але в процесі читання ця робота не відчувається. В тому сенсі, що розмова настільки органічна і природна, що віриш, ніби все саме так і говорилося, і ніякої додаткової роботи з текстом потім не велося.
Загалом, дуже потішилася процесом читання і буду вертатися.

[Маx Nestelieiev · Rating 4 out of 5]

типова розмова трьох типових небезталанних філологів. цікавого малувато, але є декілька важливих думок, які проговорює Андрухович, зокрема про музичність як домінанту для свого стилю.

[Bohdana Panasiuk · Rating 5 out of 5]

«Де у людини забирають право вибору, там зникає й поняття моралі. Не можна судити того, хто у своїх діях не має вибору»

«Якщо громадяни перестануть визнавати державні закони, то держава завалиться. А якщо люди відвернуться від внутрішнього морального закону, то завалиться світ.»

« - Бачиш, відносно легко триматися посередині, на однаковій відстані від крайнощів. Але так ти в прірви не зазирнеш. А Гессе йдеться про те, щоб не втікати від суперечностей, а синтезувати їх.»

«Не страшно, коли, припустимо, 10 % культурного продукту, який споживає укра-інець, іде з Росії. Страшно - коли 100 %. Бо в регіони, повністю по-криті російською книжкою, пресою і телебаченням, рано чи пізно приходять ще й російські танки. І по-своєму мають рацію: це ж їхній
культурний ареал.»

[Volodymyr Vorobey · Rating 2 out of 5]

Болтологіум. Буде цікавим лише літературознавцям, філологам та упосвідченим до укрсучліту. Річ-у-собі, в якій відверто йдеться про віддаленість сучасної української літератури до впливу на суспільство.

[Margarita Yelesina · Rating 5 out of 5]

Ворохта. Література. Розмови.
Така багата та книжка, насичена.
Для тебе, це ніби компанія без компанії, лекція без лекції, дискусія без дискусії. Тебе запросили, але так, щоб жодного звуку, жодного подиху.

Тут не тільки Друль, Андрухович та Бойченко, а й Франко, Жадан, Гессе, Шекспір і не тільки. І скільки тут здалеку рідного про текст, переклади, книжки. І так про те все любо було читати, так тепло, а деколи з домішкою гіркоти.

Були питання, які в мені самій збурили дискусію, бо я ніколи навіть не міркувала про це. Наприклад, до якої літератури належать російськомовні твори українських письменників?
І чи хотіла я колись взагалі більшість з того, що мені диктувала школа? Якою б мала бути освітня програма?
Чи варто нам перекладати російську літературу?

І моє улюблене - зв'язок музики з текстом. Теж ніколи особливо про це не думала, тільки знаю, що без першого друге мені важко йде - вони для мене завжди були природньо взаємопов'язані. А все тому, що текст - річ музична, вона пливе, має свою мелодію та композицію. Сакральний зв'язок.

"Друль: - Після концерту доброї музики, не обов'язково класичної, я часто відчуваю певний катарсис, натхнення творити. І коли в такий момент сідаєш писати, то речення легше формуються. Чи це тільки моє?
Андрухович: - Тоді й моє теж.
Бойченко: - Я люблю вмикати музику до роботи.
Андрухович: - Так, я теж це люблю, коли працюю.
Бойченко: - Бо вона сама структурує трохи, наводить лад..."

"Ворохтаріум" хочеться добре обміркувати. Запити приємним напоєм. Відчути подихом рідних Карпат. І просто любити ❤️.

[Barnes · Rating 3 out of 5]

Кілька місяців я ходила повз цю книжку на полиці бібліотеки, але все ж наважилася взяти навіть попри те, що з усіх трьох співрозмовників мені знайомим був лише Андрухович. Було цікаво спробувати почитати щось у такому форматі. Розмова трьох друзів, записана на диктофон й перетворена на книгу, такий собі текстовий варіант можливого подкасту.
Загалом це книжка не для того, аби відпочити й порівнювати її з подкастом, який можна просто включити на фоні й займатися своїми справами, не зовсім правильно. Тут доводилося вчитуватися, іноді ґуґлити, щоб краще зрозуміти контекст. Загалом, все як із нонфікшн літературою.
Структурно книжка розділена на три розділи, що відповідають трьом дням, у які велася бесіда. Якщо обирати, то найцікавішими для мене виявилися перший і третій день. Дізналася трохи фактів із біографій співрозмовників, круто було почитати про переклади, стилістику, редакторську роботу й ще багато дискусійних літературних та культурних питань. Звісно, не з усіма ��езами я б погодилася, але досвід був, безперечно, вартісний.

(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)

[Yaroslav Gorbushko]

Специфічна книжка. Діалог, тобто тріалог журналіста, критика і письменника на абсолютно різні навкололітературні теми. Часом було цікаво читати, часом не дуже. Книжка відносно коротка, тому, навіть з перервами на інші твори, прочитав її за декілька годин сукупно.

Але мені було цікаво загалом. Виніс для себе багато нових імен в літературі, які занотую і прочитаю у майбутньому.

Окремий бонус книги - алфавітний покажчик всіх авторів/імен, які згадувалися в книжці. Дуже помічна штука.

[Roman Serniuk · Rating 4 out of 5]

Мені здається, що найкращий опис цієї книги — друкований подкаст про літературу.
Читалась дуже легко і з задоволення. На зараз вона взагалі була медитацією. Виділив для себе багато цікавих думок.
Для тих кого цікавить тема книг, авторства, ця книжка буде гарно проведеним часом. Для тих кого це не сильно цікавить і сама книжка не зацікавить)))

[Yevtymii Pnivchuk · Rating 4 out of 5]

_ 7/10 _

_ Пізнавальний тріалог між письменниками, який занурює в різноманітні культурні, видавничі й письмові аспекти життя майстрів пера. Тут ще можна дізнатись багато цікавих історій із біографії Андруховича (для цього я й придбав книжку😅). А ще неймовірне почуття гумору від Бойченка, хоча й багато з чим в його тезах я не погоджуюсь...

[Oleksandr Baskov · Rating 4 out of 5]

Цікавенько було. Але не для всіх!
Така собі інтелектуальна маструбація думок. :)

[Pavlo Shchepan · Rating 4 out of 5]

душевна розмова трьох чудових чоловіків і з гумором, з літературою і минулим, яке часом стає надто нав'язливим і зацикленим.
вдала книга для того, щоб перепочити від великої прози.