Після відносно вдалого знайомства з "Сіль для Моря" я поспішила прочитати іншу книгу авторки. Здавалося, нічого не віщувало біди: історія про небанальний спорт, урбаністичний Львів, група підлітків зі своїми проблемами, спокуслива анотація. Натхненна добрими відгуками у мережі, я відкрила книгу і приготувалася насолоджуватися, навіть не підозрюючи, що мене чекає.
Першим тривожним дзвіночком для мене стала передмова від Кідрука, де він обіцяє нам захопливий роман з реальними проблемами підлітків, а потім без жодних попереджень спойлерить ці проблеми, просто їх перераховуючи.
Наступний момент, що мене збентежив, це купа імен у головних героїв. Крім звичайних, у них є ще спеціальні трейсерські ніки, а ще авторка називає їх скороченними іменами, а ще за кольором волосся, тому виходить щось на кшталт Микита-Нікітос-Нік-Мажор або Давид-Дейв-білявий-капітан. І читач такий відгортує постійно книгу до початку, щоб зрозуміти, хто ж це такий врешті-решт.
Кумедними у "Зграї" вийшли зноски. Там, наприклад, нам пояснюють, що таке "yes", "bro" і "Льодовиковий період", що, по-моєму, дивно для книги, де цільовою аудиторією заявлені підлітки. Цікавий нюанс: практично всі англомовні вислови, наприклад, too much будуть писатися англійською і унизу перекладаються, а от "фак" чомусь ні.
Нам постійно описується в що одягнуті герої та яку музику вони слухають. Якщо з музикою я ще можу погодитися, бо, припускаю, є люди, які її гуглять, аби краще відчути атмосферу, то з одягом - чесно, астанавітєсь! Це не так, щоб суттєво, але кожні десять сторінок читати, якого кольору футболка була в кожного з персонажів трохи втомлює.
Найбільше мене засмутила відсутність хоч якогось сюжету. Серйозно, беручи до рук книгу про спортсменів, я, як читачка, очікую, що в них буде якась мета, можливо, перемога в змаганнях, можливо, постановка якогось номеру і популярність, але ні, тут цього чекати дарма. Вони просто ходять по місту і тренуються. Є епізод, де в спортивному залі вони зустрічають ще одну команду - і, здається, ось воно, зараз між ними буде батл чи щось таке, я затамовую дихання, проте вони лаються і розходяться.
У кожного персонажа, як влучно розказав нам Кідрук у передмові, є власна драма. Можна подумати, що ми будемо дізнаватися про ці драми через яскраві флешбеки: відчуття, спомини, але знову не склалося. Нас просто ставлять перед фактами: у нього був батько, він був мудак, він бив матір, він пішов із сім'ї. Таке враження, що я читаю не готову книгу, а чернетку-опис персонажа.
Десь посередині книги зустрічаються недопрацьовані епізоди, які протирічать один одному, інколи персонажі зникають і з'являються магічним чином, кличний відмінок (це було ще в "Солі для Моря") інколи губиться - слово "чувак" у кличному звучить як "чуваче" і ніяк інакше, герої поводяться як справжні драма квін.
Як і в попередній книзі, всі негаразди розв'язуються просто так, всі любляться один з одним, знаходять собі другу половинку, миряться з батьками тощо. Авторка завбачливо повідомляє у післямові, що в реалі пригоди не завжди закінчуються драмою, а бувають гострим екшеном і просто пригодами. Дружба, мир, жвачка. Ще у післямові є коментар психологині, яка обіцяє, що книжка допоможе інакше поглянути на власне "Я".
Мені хочеться відмітити і позитивні моменти: приємно було зустріти персонажів з "Солі для Моря"; цікаво порушене питання вразливості у соцмережах; майже сформулювана проблема залежності жертви від аб'юзера, яка не може просто взяти і піти; зачеплена культура серіалів, мультфільмів та відеоігор; легкий для читання текст.
Якщо узагальнити, то ні, мені не сподобалося. Більше за все, мені не сподобалося, що цю книгу видають за якісний янґ-едалт, хоча насправді все дуже наївно і ледь тримається купи. На мою скромну думку, книга для підлітків і про підлітків не означає, що туди можна напхати побільше драми - і схавають.