Три факти, які хочу сказати про цю книгу:
•Я малюю смайлики, коли мені смішно і тут сторінки густо помережані ними. Почуття гумору в авторки чудесне.
•Памела Дракермен прекрасно володіє методом індукції - бере свій особистий досвід і узагальнює його так, що ти впізнаєш себе. Навіть якщо тобі 30, а не 40.
•І, як наслідок - книга дуже вчасна. Я знайшла тут стільки думок, які резонують з власним станом роздоріжжя. "Мене завжди заспокоювала думка, що у світі є дорослі... Тепер, коли я думаю, що "хтось таки має щось з цим зробити", то з тривогою розумію, що цей "хтось" - я сама", - пише Памела. Важко насправді прийняти той факт, що ти вже давно в касті дорослих - всіх тих, хто обертає світ.
Слів, які хочеться цитувати й пам'ятати, тут багато. Але лишу дві цитати - як промо. Сподіваюся, вони спонукають прочитати цілу книгу, яка цього вартує.
"Зрештою, прокинутись у сорок нагадує сцену з фільмів жахів, коли героїня усвідомлює, що монстр перебуває всередині будинку... Я справляюся зі старінням так само, як з фільмами жахів - відводжу очі."
"Зазвичай я так занепокоєна думкою інших людей про мене, що моя товаришка на ланчі могла б стікати кров'ю, а я не помітила би." (Тут був вееееликий смайлик, хоча насправді є над чим подумати)