Лазарус

by Світлана Тараторіна, Володимир Аренєв (Передмова)

1913 рік. У Києві вільно сусідять люди й нечисть — упирі, чорти, перевертні, лісовики, польовики й водяники. Століттями підтримується відносний лад. Люди керують Імперією, нечисть чекає на повернення свого легендарного царя — Змія. Але одного дня все змінюється. В очереті біля Труханового острова, де здавна мешкають людиноподібні, знаходять приймака водяників з розпоротим животом. Доктор-змієголовець непохитний: загиблий — людина. Щоб розкрити таємницю і завадити новій війні між людьми й нечистю, залучають досвідченого слідчого Олександра Петровича Тюрина, який опинився у Києві проїздом. Але чи зможе він побороти власних демонів і побачити те, у що довгі роки відмовлявся вірити?..

Genres: Fantasy, Detective, Ukrainian Literature, Fiction, Urban Fantasy, Ukraine, Mystery

416 pages, Hardcover

First published January 1, 2018

About the author

Авторка урбан-фенетезі «Лазарус» та постапокаліптичного фантастичного роману «Дім солі».

Роман «Лазарус» здобув премію «ЛітАкцент року — 2018», увійшов до довгого списку «Книги року ВВС», нагороджений спеціальною відзнаку Українського інституту книги на BookForum Best Book у Львові. Роман був названий книгою року за версією фензіну «Світ Фентезі».

Світлана Тараторіна отримала нагороду від Європейського товариства наукової фантастики The CHRYSALIS AWARDS — за найкращий дебют.

Світлана Тараторіна є переможницею конкурсів фантастичних оповідань — від літературного об'єднання «Зоряна фортеця», журналу «Стос», отримала спеціальну відзнаку на фестивалі фантастичних оповідань «Брама».

Є авторкою низки оповідань, художньої біографії Марії Примаченко для дітей — «Оця Марія звірів малювала», мальопису "Звуки миру".

Reviews

[Victoria Unizhona · Rating 2 out of 5]

Я справді хотіла, щоб мені зайшов цей роман - українська авторка, події в Києві минулого, наша міфологія. Та на жаль сталося не так як бажалося. У творі було багато що мені не зайшло, і я закинула книгу десь на 60%.

Персонажі були пластилінові - дуже подібні і часто зливалися в одну кучу. І найголовніше - їх було забагато. Кожен новий розділ добавляв ще більше людей і ще більше нечисті. І до кожного якусь коротку довідку або екскурс в історію. Це все нагадувало швидкий курс історії України - коли вже губишся хто є хто і з ким боровся. Відповідно я не встигала ні співпереживати, ні вболівати за когось.

Детективні лінії були відверто слабенькі. Часто - герої щось собі робили і кудись ходили, і потім бах на останній сторінці нам все відкрили. Відкрили карти яких ми і не бачили. Не було відчуття, що я як читачка можу сама розгадувати разом з героєм. Також, мені здавалося, що ці детективи не зовсім пасували самій історії і краще була б одна цільна детективна лінія на весь твір - де ми б розкривали історію батька, Змія і головну загадку нечисті. А так - це постійне розпорошення.

Що мені ще не сподобалося і я згідна з іншим коментатором на гудрідс - представлення українців і інших меншин як нечисті і мразоти - було огидним. Всі люди ж - москалі, або москальського походження. Сам наратив жахливий. Нечисть зображена як стереотип і то найгірший - мавки-повії, водяники-злодії і тд. Навіть Межа меншовартісна порівняно з Імперією - і весь часто описується як гірша, менша і не така хороша.

Це все утворило таку суміш - крізь яку я пробиралася борячись з нудьгою і закочуючи очі. Вирішила далі не мучити себе - від того враження не зміняться.

[verbava · Rating 4 out of 5]

фентезі в декораціях києва 1913 року, який виявляється не просто часопростором, а повноцінним персонажем. люблю таке*.

структурно це збірка детективних історій, які поступово складаються в один сюжет — тому тут багато начебто дрібниць, які зненацька набувають ваги через сотню сторінок (і якщо ви, як я, покидаєте цю книжку на півдорозі, щоб повернутися до неї через кілька місяців, на останніх розділах вам може бути непросто розібратися в іменах, взаєминах і локаціях; не будьте, як я).

філософськи це дослідження того, як ми співіснуємо з іншим: київ лежить на межі (осілості) нелюдей, чиї права майже рівні людським, але, знаєте, «майже» — це дуже підступна частка. тут можна багато думати про ідентичність і соціальні конструкти, про рідину історії, форма якої залежить від посудини, куди її налили, про суспільну напругу і монстрів, що оживають, коли ця напруга починає аж занадто іскрити. ну, чи просто тішитися з упізнаваних імен, місць і ситуацій, теж буде добре.

*серйозно, попри враження, яке могло скластися з кількох моїх попередніх відгуків, я не ненавиджу українську літературу, мене просто дуже засмучують погані книжки. а ця — хороша.

[Sofiia · Rating 3 out of 5]

У мене не сталося коннекту з цією книгою. Прочиталось швидко, але вона взагалі не відгукнулась мені в сердечку.

Детективні лінії були дуже швидкими і їх вирішення часто приходило як "бог з машини", то отримане вчасно повідомлення, то вдале знайомство, то просто видіння. Ясно, що Тюрин не Пуаро, та і ніхто не Пуаро, крім Пуаро, але ж роман позиціонується як детектив.

Другорядних героїв забагато і плюс я майже до кінця плутала Тюрина і Топчія просто через схожі прізвища.

Події відбуваються в Києві, але окрім назв вулиць я взагалі не відчула, що це про українців, хоча про імперію, царя і сталіцу згадується постійно. Так, я знаю, що це наша історія, але чомусь я сприймала тут українцями людиноподібних, а не людей. І то через те, що їх вважають нижчими і майже безправними (тобто знову оця тема про меншовартісність).

Загалом задумка роману цікава. Я люблю альтернативну історію, детективні лінії і український фольклор, але саме цей роман для мене не спрацював.

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4☆

Цікаво було одразу з перших сторінок, хоча під кінець трохи історія втомила і тотальна ейфорія пригасла. Скоріш трішки все затягнуто, і ці всі шість різних справ Гг майже як шість різних історій. Ретро-детиктивне фентезі, та ще й у столиці України, чому б і ні. Як на мене то сюжет тримається купи і то все легко в уяві малювалось, а це головне, бо буває таке що... Але це не тут. Дім солі ще чекає свій день Х. Тому можете починати знайомство з Тараторіною з Лазаруса сміло. А ще краще читайте українських авторів/авторок.

[Rosava Doshchyk · Rating 5 out of 5]

Не впевнена щодо детективної складової, але як міське фентезі - це шикарна книжка! Я знала, що мені сподобається, адже:
1) альтернативна Україна
2) початок ХХ століття та гра з історичними фактами
3) повнокровне місто Київ з усім можливим різноманіттям персонажів, прошарків, місць, побуту і т.д.
4) використання української міфології та формування власного міфопростору, особливо класно про Змія
5) динамічна розповідь, від якої неможливо відірватися (одного разу читала в тролейбусі, ледь свою зупинку не проїхала)
6) стилізація мови
Віру в укрфентезі відновлено!

[Ksenia (vaenn) · Rating 4 out of 5]

О! Отепер нарешті повновісне урбан-фентези класу "місто як дійова особа" без знижок на "ми самі мєсні, у нас все тільки розвивається". Днями обов'язково докладніше напишу, треба деякі міжжанрові умовності перетравити.

Написала:

"Натуральне урбан-фентезі. Історичне. З пристойним детективним сюжетом. З яскравими героями. З чітко проговореною соціальною складовою. З тоннами літературних, історичних, культурологічних “пасхалок”. Про Київ. У цьому місці вже хочеться зупинитися, глибоко вдихнути і спитати тоном екзальтованої п’ятирічки: “А що, це НАПРАВДУ все-все-все мені?” Так, Ксеню, це все правда, воно існує, видихай. Он вона, книжечка, ніхто не забере. Хоча іноді страшно вночі спати лягати – мені отакі книжки, щоб “все й одразу”, раніше хіба снилися.

“Усе й одразу” – це гідне мотто для “Лазаруса” Світлани Тараторіної. Тут є щільний сюжет, при тому що “Лазарус” є рідкісним випадком абсолютно чесного роману в новелах з характерною для жанру невід’ємністю складових, а не як то часто бува “Зліпили кілька оповідань і зробили вигляд, що воно так і було”. Тут перетинаються кілька жанрів. Тут багато героїв, які рухаються своїми траєкторіями, час від часу перетинаючись у реперних точках. Тут є фантастичний Київ, неймовірна кількість фантастичних істот і кілька цікавих фантастико-конспірологічних припущень. А ще – широкий асортимент історичних жартів, злегка замаскованих під потребу фабули. Аж таке багатство формату “Сьогодні я вдягну все найкраще”, взагалі-то, характерна особливість дебютних романів. Багато текстів в подібних морях тоне. Але “Лазарус” непогано тримається на воді – переважно завдяки чіткості внутрішньої структури кожної новели. З наскрізним сюжетом там трохи гірше, він, як водиться, завершується на такій високій ноті, що після такого тільки одруж писати продовження, бо лишається замало місця для катарсису. Але… Але час вже докладніше по кожному пункту".

Далі - у блозі

[Grandma · Rating 5 out of 5]

Ця книга відразу ж потрапила в мою кров
Здавалося, що незнайомий сюжет все ж має знайомі обриси, відгукується на рівні моєї підсвідомості і бентежить мої столітні спогади
Я, замість того, щоб просто насолоджуватися таким щастям, почала докопуватися до істини- чим же мене так сильно зачепила ця книжка, що я з чистою совістю можу поставити її на окремий пʼєдестал
Вона однозначно не може бути серед інших книг, бо МОЯ книга зустрічається вкрай рідко. У моєму читацькому досвіді це вперше
.
Якби кожній книзі треба було присвоїти якесь одне слово, то для Лазаруса я обрала б слово - органічно
Авторка настільки органічно заміксувала стародавній Києв з легендарними локаціями, історичні події набули містичного забарвлення, реальні персони обзавелися іклами, ратичками та хвостиками, а міфологія перекочувала з книжок в садиби, монастирі, біологічні станції та державні служби
Людиноподібних з легкістю можна було сплутати з котроюсь з національних меншин, з характерними рисами зовнішності та найбільш послуговуваним родом занять.
Ну і неприйняттям факту їх існування стандартною людиною
Старе чи нове, а ворожість і нетерпимість до інакшого, схоже- вічні
.
Можна було б написати, що в цій книзі є і пошук власної ідентичності і намагання зрозуміти, змиритися і прийняти себе. Тут є заклик до толерантності до інших (хай би яким заїждженим не стало це слово) і до розуміння власних дітей.
.
Хай це буде урбаністичне фентезі, як скажете, але для мене це щось глибше і то все на якомусь тваринному) а може навпаки- духовному, рівні)
.

[Ірина Грабовська · Rating 4 out of 5]

Дочитала "Лазаруса" Світлани Тараторіної від Видавнича група KM-Букс.
Оскільки читаю я повільно, як бронепотяг "Святий Володимир", то ви, мабуть, вже бачили багато хороших відгуків про цю книжку і я намагатимуся не повторюватися.
По-перше, ура, нарешті книга молодого українського письменника, яку я можу сміливо рекомендувати! Ви не розчаруєтеся, якщо її купите (до речі, купуйте книги українських видавництв, бо хто не годує свої видавництва, буде змушений годувати чужі).
По-друге, я не знала, про що взагалі книга, і почала її читати як таку собі казочку в гоголівському антуражі із чортами (кількох видів (!)), мавками, нявками, але коли побачила ім'я Андрія Ющинського, реального хлопчика, вбитого у Києві 1913 року, у мене очі полізли на лоба. Я читала стенограму справи Бейліса, бо хотіла колись писати про київського сищика Миколу Красовського. Книжка одразу заграла для мене іншими барвами. "Боже, невже вона це зробить", подумала я, і авторка таки це зробила: це реальний Київ, з реальними людьми, реальними злочинами і дуже переконливою історичністю. За виключенням, звісно, наявності в вовкулак, перелесників, мавок і чортів кількох видів (!) у ролі дійових осіб.
По-третє, це справді некропанк, як писали в одній з рецензій. Мені здається, я через текст відчула кіпучу непосидючість Світлани, і, хоч я і не знаю її, мені здалося, що "ніщо панкове їй не чуждо". Дивовижно, що у творі нема елементів стім- чи дізельпанку, але це, мабуть, на краще, щоб не відволікати від фентезійної складової.
Загалом, найкраще в цій книжці - саме атмосфера, особливо історія стає захопливою, коли в Києві з'являється нездоланна сила і атмосфера спустошеного, потойбічно тихого лихого місця у вогні, що очікує на вирішальну битву, виписана вище всіляких похвал.
Тепер до мінусів. Мені шкода, що так вийшло з помічником Тюрина (головний герой) Топчієм. Цей персонаж здавався світлою плямкою і, як на мене, не заслуговував зіграти таку роль, яку він зіграв. Після першої справи я взагалі розлютилася і хотіла кинути, але добре, що так не зробила.
Ще мені не завжди були зрозумілими детективні пошуки і висновки, особливо мені не сподобалася друга справа.
Ну, і любовна лінія мені здалася дещо непереконливою, бо я все чекала, коли Василина зізнається, що в неї вроджені проблеми з нюхом (if you know what I mean).
Все, більше не буду спойлерити, твір хороший, "надо брать" (с)

[Inna · Rating 4 out of 5]

Здається, як кожен книголюб обожнює читати книги про книги, так кожен читач радіє, коли натрапляє в текстах згадки про рідні місця. Принаймні я завжди рада зустріти на сторінках згадки про Київ, навіть зразка 1913-го року і навіть якщо його населяють водяники, упирі, мавки, чорти і перелесники (і т.д і т.п, друзі, списочок ще довгенький). У тексті стільки відомих киян і “пасхалок” до багатьох історичних подій (навіть не намагалася розгадувати всі), - очі розбігаються!
Ціную, коли світ об'ємний і коли автор бачить цілісну картинку. Відтак у нас наче і сукупність окремих епізодів-розлідувань слідчого Олександра Петровича Тюрина, які є лише пазлами до великого полотна - Легенди про Змія.
Перебільшувати цікавості детективних сюжетів книги я не буду, бо авторка доволі швидко, а іноді дивними методами, вкладає правильні висновки в голову нашого головного героя, але це не зменшує бажання йти за сюжетом роману. Наприкінці тут домінує саме фентезі-складова. Кульмінація хороша, закінчення - ще краще. А от розгадки є не всі. Чи є це натяком на продовження?)

п.с. Ця історія ще й подарувала нам свій зомбі-апокаліпсис, або скоріше кощі-апокаліпсис. Хоча я досі не розумію, що цікавого американці в цьому знаходять.

[Юлія Крюкова · Rating 5 out of 5]

Чудовий приклад якісного фентезі. Книга наповнена деталями, які розкривають своє значення протягом прочитання історії. Цікаво, заплутано, атмосферно.

[Daria Piskozub · Rating 5 out of 5]

Aaaaaand the Best Su4UkrLit Debut Award gooooooes tooooooooooooooooooooo Svitlana Taratorina!
Щоб описати цю книжку, в мене є тільки одне слово: АГОНЬ.
Ця книжка буквально порвала на британський прапор усі мої сподівання. Тут шикарнєйші діалоги, тут міфологія, від якої я кричала: "Чьйорт побьєрі!", як Миронов у "Діамантовій руці". Тут тема інакшості і свій-чужий розкрита так, що наступного разу, коли інший сучукрлітний писака печальність/латентність сюжету заклеймить як "спроба соціальної прози", я кину в нього "Лазарусом".

У цій книжці прекрасно все.
P.S Svitlana Taratorina, видать, це ще й перший фідбек на Goodreads))

[Olena · Rating 5 out of 5]

Сподобалося. Це доволі легке читання, і в той же час - захоплююче і дуже своє. Не хочу проводити паралелі з детективами про імперського радника, але жаль, що їх позбутися не просто (хоча б через час і частково місце дії - Київ був частиною імперії). Все інше - просто кайф. Я би прочитала ще кілька томів про розслідування Олександра Петровича Тюрина, особливо після того, ким він став. Дещо відчувається, що книга у авторки перша - іноді в тексті є деякі плутанки. І редактору треба ще трохи вичитати. Але не хочу і не буду прибирати зірочку через це. 5 авансом!

[Євген Лір · Rating 4 out of 5]

...і постане Лазар

Якщо відкинути канонічні біблійні конотації, можна впевнено сказати, що в сучасній культурі Лазар асоціюється в першу чергу з лебединою піснею Девіда Бові «Lazarus», що вийшла за два дні до того, як сам музикант покинув цей світ. Те, що Бові перетворив власну смерть на свій останній перфоманс, не тільки завершує історію його персонажів, але й створює нового – того самого Лазаруса, що переходить на вищий рівень буття. «Лазарус» Світлани Тараторіної, що вийшов друком восени цього року у видавництві «КМ-Букс», розповідає схожу історію: головному персонажу також доводиться відправитись у подорож на інший бік існування, проте на цьому схожість з образом Бові завершується.

Аби впорядкувати враження від роману, пропоную скористатися улюбленим прийомом Кровлі та Лінча, а саме – розбити територію думок на дві ложі, Чорну та Білу. У Чорній живуть злі духи, що намагаються зігнати читача на манівці чи зовсім відлякати від книжки, а у Білій – порядні помічники, що вказують шлях і допомагають долати перешкоди. Але перед тим, як заведено...

Червона завіса

У Києві застрягнув столичний потяг – «здригнувся, проїхав ще кілька ярдів, протяжно свиснув і зупинився». Місцева «укрзалізниця» обіцяє, що все налагодять до наступного ранку, та всім, хто хоч раз подорожував українським потягом, зрозуміло, що навряд. Знайомо? А тепер уявіть, що все це відбувається у 1913 році, а серед пасажирів нещасливого рейсу числиться Олександр Петрович Тюрин, сищик у чині підполковника, що прибув зі столиці Російської імперії та дуже хоче повернутися додому. Там на нього чекає коханка – повія Тамара, – спокій та... люди. Звичайні гомо сапієнси, майже як ми з вами (вибач, бабайко). А тут, у Києві, розташована Межа, і тому серед місцевих можна зустріти водяників, чортів усіх рівнів, русалок, нявок, вовкулак і решту нечистого зброду. Вони живуть на рівних правах із людьми, оскільки держава видала їм офіційні «вольності», і тому місто виглядає як маленький акваріум, куди заселили ящірок, жаб, равликів та підлітка-крокодила водночас. Зрозуміло, що в Раді є представники як від людей, так і від інших створінь, певні райони міста належать тільки «видам» або виключно дітям Адама, а вплив на спільноту ділять між собою радикали-раси��ти (організація «Двоголовий Орел») на чолі з Вальдемаром Голубєвим та націоналісти від нечисті під керівництвом алконоста Дмитра Донцова. І саме у той час, коли Тюрин застрягає у Києві, місто зворушує гучне вбивство людського хлопчика Андрія Ющинського...

Біла ложа

Перший добрий дух зустрічає нас ще поза межами книжки, і звати його піяр. «Лазарус» викликав настільки потужний розголос, що людині, яка стежить за сучукрлітом, оминути його увагою буде важко. Майже із першого дня продажів рецензії, відгуки, розіграші та акції рясним дощем пролилися на фейсбук та тематичні фестивалі, і це чудово, бо багато цікавих книжок лишаються поза увагою саме через нестачу промоції. У цьому випадку до активного просування роману долучилося чимало людей, та провідну роль відіграє сама авторка, Світлана Тараторіна. Всі охочі отримати автограф приносили додому не звичайний підпис на титульній сторінці книжки, але справжню червону печатку з тематичним знаком, зображеним на обкладинці. До речі, оформлення палітурки також активно сприяло планам Лазаря із захоплення світу: стильна кольорова палітра, криваві плями, стилізована під 1913-й світлина авторки – все це, зведене докупи Ігорем Дунцем, справляє необхідне враження. Відповідно, коли читач береться за «Лазарус», то вже має непогане уявлення про книжку.


Наступний провідник з Білої ложі – це світ роману. По-перше, тут нема ельфів, орків і дворфів, що вже відрізняє книжку від третини українського фентезі. По-друге, змальовується не забуте село у Карпатах, де живе всемогутній мольфар, чугайстер з мавками не складають весь бестіарій твору, а любов не є рушійною силою всього на світі, якій підкоряється навіть сюжетна логіка – тобто «Лазарус» відособлюється від ще однієї третини сучукрфентезі. Так, іноді бракує логічних зв’язків (скажімо, чому історія світу, що так відрізняється від нашого, зрештою склалася майже ідентично?), проте основним засадам розбудови «лору» це не заважає. Ви швидко навчитеся відрізняти персонажів-нелюдей від гомосапієнсів за поведінкою та мовою, зрозумієте причини напруги у місцевому суспільстві, а також задумаєтесь над проблемою расизму як у книжковому, так і в реальному світі – це, за словами авторки, було однією з провідних думок при написанні книжки. Приємно вражає розмаїття створінь, а також невеличкі особливості кожного з них: вовкулаки схильні до кумівства, водяники надають перевагу всамітненню своєї спільноти, а перелесники влаштовують клуби, де обговорюють свої романтичні пригоди.

Третя представниця світлої сторони книжки – це структура. Роман поділений на кілька «справ» сищика Тюрина, і це неабияк полегшує сприйняття багаторівневої історії – персонаж не просто розслідує злочини, пов’язані з нелюдями, але й намагається вирішити внутрішній фройдівський конфлікт зі сприйняттям батька (той покинув родину, коли Тюрину було дванадцять), зачитується книжкою «Лазарус» і намагається зрозуміти, наскільки правдива історія про мати нечистих Ліліт та великого Змія Обадію-бека, розмислює над тим, людина він чи тварюка тремтяча, активно трипує під дією місцевого наркотика, а також намагається уникнути гарбуза від привабливої психіатрині. Усе це – на тлі глобального протистояння між різними соціальними групами, а також несподіваної появи [спойлеру]. За таких обставин поділ сюжету на окремі детективні епізоди, що мають чіткий початок та (майже) чіткий фінал, допомагає не загубитися і сприймати нові відомості дозовано, невеличкими порціями. А відчутний вплив захоплення Світлани містично-детективними серіалами на кшталт «Справжнього детектива» та «Твін Пікс» лише підсилює задану атмосферу.

Скромний, але дуже важливий дух, що ховається за спиною у другого, відповідає за історичну достовірність. Зрозуміло, що «Лазарус» – не історія про «попаданців» (і слава Змієві), проте авторка провела окреме дослідження та населила свій твір альтернативними версіями реальних історичних постатей. Серед них зустрінуться як відомі діячі на кшталт Михайла Булгакова, Ігоря Сікорського чи згаданого Дмитра Донцова, так і менш знані громадяни Києва почату ХХ ст – Репойто-Дубяго, князь Басараб та інші. Хоч це і не впливає на сюжет, все одно приємно знати про таку увагу до деталей.

Аж тут у небі спалахує блискавка, просто під ногами з’являється гармонбозія, а порив божевільного вітру заносить нас до Чорної ложі...

Чорна ложа

Стати новим взірцем українського фентезі книжці заважає нечестива трійця. Ці духи слабші за мешканців Білої ложі, проте мають достатньо впливу та хитрощів, аби збентежити читачів роману.

Для мене першим недоліком книжки стала авторська мова – або специфіка роботи літературного редактора. І, ні, мова не про специфічний правопис, притаманний 1913 – його у «Лазарусі» якраз немає, а про надмірну пристрасть до безособових речень і асиндетонів. Наприклад, «Топчій розвернувся. Вже кілька секунд тривожно вдивлявся у височінь». Чи «[…] проказав Тюрин. Був собою задоволений». Рубаний стиль проявляється насамперед там, де вчасне втручання коми і займенника врятувало би ритміку тексту та сприйняття абзацу загалом. Зізнаюся чесно, це дуже відволікає від занурення у світ та атмосферу – місцями образ рерайтера, що розбиває одне речення на два, вимальовується ясніше, ніж постать самого головного персонажа. Найсумніше у цій ситуації – те, що вона технічна, а значить – все можна було виправити на стадії редагування.

Наступний темний дух – це зграя роялів у хащах, готова вистрибнути за першої нагоди. Детективна складова сюжету затягує та інтриґує рівно до моменту розв’язки, коли рояль, здійснивши вишуканий пірует, приземляється просто на голову таємниці або антагоніста. Скажімо, Тюрин може несподівано (і дуже вчасно) згадати/прочитати/отримати звістку про інформацію, що рятує всю справу, або взагалі знайти відповідь у маренні під «сухим варенням» – так називається місцевий наркотик, – навіть якщо в попередньому реченні сказано, що «це так не працює, видіння приходять самовільно». Ясна річ, що події відбуваються у фантастичному світі, проте будь-який вимір має діяти за певними законами, навіть якщо читачеві вони достеменно невідомі. Вводити певне правило, аби одразу ж його зруйнувати – не дуже вдала ідея. І хоч далеко не всі справи Олександр Петрович розв’язує викликом струнних ударно-клавішних інструментів, удар мечем по одному вузлу помітно впливає на бажання розв’язувати інші.

Нарешті, третя і остання істота, що постала проти «Лазаруса» – це мотивація персонажів. Сам Олександр Тюрин прописаний чудово: ми дізнаємося про його дитинство, про стосунки з батьками, про кохану дівчину, про особистий зв’язок із Києвом – тут все, як треба. Проте інші дійові особи часом сходять на декорації, що допомагають підкреслити певні риси Тюрина або вплинути на його роздуми. Вони спрямовані не на себе, а на нашого ГГ, причому якщо у випадку з харизматичним околодочним Парфентієм Кіндратовичем Топчієм це зрозуміло – його приставили у відділку до Олександра Петровича помічником, – то інші «високопоставлені чини» опираються йому, аби показати його характер, коряться, аби продемонструвати мужність і впевненість, поважають, аби підкреслити вагу у суспільстві. Якби все це диктувалося особистими інтересами персонажів, якби вони переслідували власні цілі, а не просто жили сірим життям, що до нього раптом увірвався Тюрин, то книжка виглядала б живішою, а прихильники вже почали б писати фанфіки та пейріти Топчія з Василиною Айс.

Звісно, окремо на кожного з духів трійці можна заплющити очі, проте разом вони здатні помітно вплинути як на сприйняття певних елементів світу, так і на текст загалом.

Дзеркало

Зрештою, будь-яка рецензія має зводитися до висновку: чи радить рецензент читати книжку, чи ні. У випадку з «Лазарусом» маю чітку однозначно відповідь: так. Попри всі згадані негаразди, роман вже став подією і досі набирає обертів, а значить, прямо впливає на становлення нового українського фентезі. «Лазарус» самобутній і в чомусь схожий на свого головного персонажа – неідеальний, в чомусь різкий, але харизматичний та унікальний. Тим паче, що ця книжка – письменницький дебют Світлани Тараторіної у великій формі. Сподіваюся, робота над сіквелом уникне зайвого поспіху, аби відповісти на всі питання, що ставляться наприкінці роману, а також довести Олександра Тюрина до кінцевої мети його довгої подорожі.

[Anastasia Terendii (livie's version) · Rating 2 out of 5]

я так не люблю писати негативні відгуки на книжки українських авторів, бо мені хочеться їх (авторів) підтримувати, і мені хочеться, щоб в нас було більше різного сучукрліту (особливо фентезі! особливо в Україні!), а не лише якісь там сільські драми (ноу шейд, але протягом моїх підліткових років мені здавалось, що вони займали 90% всього нашого сучукрліту, зет'с сед)

так от, не хочу якось сварити книжки українських авторів, але мені ну зовсім не сподобалось (вибачте). я люблю фентезі, але урбан фентезі мені рідко заходить, можливо, в цьому моя проблема з цією книжкою. а ще я взагалі не знаю (та й не дуже люблю) історію, тому я не захоплювалась тим, що "о, вау, паралелі з реальною історією Києва та реальними особистостями", тому що я банально їх не знала

але, крім оцих моментів, мені просто... було... дуже... нудно... (вибачте [2]). спойлер: книжка не те щоб погана, вона просто не зайшла мені, тому це моя суб'єктивна оцінка на гудрідз

атмосфери того Києва, який я так сильно люблю, у цій історії я зовсім, на жаль, не відчула. так, були згадки реальних місць Києва, але якби ця книжка мала б екранізацією, то, у мене складається таке враження, що картинка була б постійно сіра (як в першому фільмі "Сутінок", але не зелено-синя, а темно-сіра):

коли або нічого не видно на екрані, навіть якщо збільшуєш яскравість на максимум (пам'ятаєте ту серію з битвою в "Грі престолів"?), або все просто постійно настільки сіре, бліде, що очам навіть немає за що зачепитись (вибачте, в мене adhd, дайте мені кольорів, як у Тайки Вайтіті або Уеса Андерсона! :D)

персонажі мені теж здались абсолютно ніякими. я постійно плуталась хто є хто, незважаючи на те, що спочатку книжки є перелік персонажів (за це велика дяка, обожнюю, коли автори так роблять), тому що для мене більшість з них нічим не відрізнялись. якщо б прибрати їхні імена, то я б взагалі не розуміла, про кого зараз йде мова, бо вони всі, як манекени, сіра маса, яка робить те, що задумала авторка

про сюжет говорити не буду. збірка детективних історій. якщо любите історичний/фентезійний детектив, то спробуйте почитати. і стиль написання теж не хочу обговорювати, бо мені складно щось про нього сказати. проблема в тому, що мені було нудно, тому я навіть і не звертала увагу на сам стиль написання. але, напевно, щось є в авторці, бо я все одно досі хочу прочитати її новинку, на яку зараз діє передзамовлення, "Дім солі" с:

до речі, якщо проводити паралелі з фільмами/серіалами (як я вже трошки згадувала раніше), то загальною атмосферою "Лазарус" нагадала мені серіал "Карнівал Роу" (який мені теж, на жаль, не сподобався, i'm beginning to see a pattern here), але якщо раптом вам він подобається, то гуд фо ю! щиро раджу вам прочитати цю книжку, і нехай вам вона сподобається <3

[Roman · Rating 5 out of 5]

Крутезна книжка. 5 зірочок, не вагаючись. Тут про книгу багато чого написано, скажу лише, що Лазарус ну дуууже нагадує серіал Carnival Row, така сама епоха, та й атмосфера така сама. Звісно, є особливості, але в цілому вони дуже схожі. Тішить те, що авторка написала книгу за рік до того, як з'явився перший трейлер серіалу. Отже, якщо ви дивились серіал, то можете уявити собі атмосферу книги.
П.С. Тут закидують, що це колоніальний роман. Як на мене, то той розподіл ролей, який є в книзі, цілком логічний, і жодних внутрішніх суперечностей не викликає. Незрозуміло було би навпаки, коли наші видатні українці були би на іншому боці, тому задумка авторки цілком правильна.

[Iryna K · Rating 2 out of 5]

Прикольний сеттінг, хоч і не сказати що оригінальний - вже майже класичне для міського фентезі виписування фольклорних персонажів у історичну канву. І детективний сюжет затягує, принаймні, не хочеться кинути на середині.
Але написано відверто слабенько і стилістично, і з точки зору розкриття та розвитку персонажів.
Тому загальне враження - шкода хороший ідей, які не надто вдало реалізували( але сподіваюся, авторка наб'є руку, і наступні книжки будуть кращими.

[Yana Hudz · Rating 5 out of 5]

ЦЕ БУЛО НЕЙМОВІРНО !!!!!!!
Як же я кайфувала від читання цієї книги - від її атмосфери, описів Києва, містицизму та міфології, згадок реальних персоналій та подій!!!

Так, детективна складова тут не найкраща.
Фінал теж мені здався трохи змазаним на фоні усіх попередніх насичених подій.
Але я готова пробачити авторці це!
Книга прекрасна!!!
Я ХОЧУ ПРОДОВЖЕННЯ !!!!!!!!

[Oleksandr Zholud · Rating 5 out of 5]

This is an urban fantasy novel that consists of six linked short stories. The English title is Lazarus as the revived person in the New Testament. This is a debut novel, published in 2018 and so far the only SFF novel by the author, who was born in Crimea but currently lives in Kyiv. It is considered one of the earliest examples of Ukrainian alt-history urban fantasy.

The first story starts in Kyiv in 1913, with the Investigator for particularly important cases Oleksandr Petrovych Tyurin from Petersburg temporarily stranded in the city on the Brink. The Brink/Margin/Border/Frontier/Fringe divides the ‘normal’ world where humans live and territories, where non-humans are allowed, a definite allusion to the Pale of Settlement that limited where Jews (and several other ethnicities) were allowed to settle in the Russian empire. Another allusion is to the fact that one of (but not the only) etymologies of Ukraine is ‘borderland’. the lands behind the Brink are the only source of magic sugar (at the end of 19th century Ukrainian lands produced beet sugar to feed the empire) that can be transformed into a magic jam: The magical delicacy opened the third eye, cured infertility, extended life, temporarily restored youth, but most importantly, eased the torments of the heir to the Empire.

Tyurin is in his thirties, he was born in Kyiv, his father was a professor at the university with a keen interest in history, which in this reality means the great struggle between humans and non-humans (roughly in the 10th-12th centuries AD) and even took part in an archeological dig of a supposed burial place of the non-humans leader. Later, in the 1890s there was a great plague of undead and Oleksandr’s mother took him away from the city, to which he returned only now.

Kyiv is full of non-humans – mostly taken from Slavic and Crimean Tatar mythologies – witches, mavkas (nayads), chorts (minor devils), vodyanois (water spirits), etc., who are mostly second-class citizens, but due to emergent capitalism, some are quite well-off and are even represented at the municipal parliament.

Because Tyurin is stuck in Kyiv, he is asked by the local police chief to help investigate a gruesome murder of a boy. It is rumored that non-humans killed him for their mysterious rituals, and pogroms are a real possibility. This is a direct allusion to Beilis affair, after disappearance of 13-year-old Andriy Yushchinskyi, whose mutilated body was later discovered. He was seen by anti-Semites as martyred by Jews, so soon one Menahem Mendel Beilis from a Hasidic family was arrested as the main suspect. In this case the same named boy was murdered and a colony of vodyanois (water spirits) was suspected.

After the first case an accident happens, which leaves Tyurin no other choice but to remain in Kyiv and work with the police on a number of unnatural cases, ranging from children's faces appearing in church paintings, the disappearance of holy relics, the appearance of nonsense documents in the municipal parliament proceedings and so on, while he slowly gathers information about his own father and his work and leads a collection of non-human myths gathered by someone under the pen name Lazarus…

The book is solidly written, well-paced, and imaginative. The knowledge of Kyiv in the 1910s is evident, as well as notions of several buildings that still remained from the old city, some of which are less than 5 min walk from me right now. I guess this book unlike some other Ukrainian fiction doesn’t require a lot of contexts and can be translated and published in English one day.

[Yaroslav · Rating 5 out of 5]

Мені здається тут навіть немає що додавати.
Це настільки київський текст. Початок ХХ ст. , передчуття світової війни.
Досить цікава філософія.
Стиль, що захоплює з перших рядків.
Базується на автохтонних київських міфах.
Звісно я можу здогадуватися про впливи і приклади для наслідування, але це перероблено дуже самобутньо і зі зміненою оптикою.
Якщо ви хочете зрозуміти це Місто, читати обов'язково.
Якщо ви тут виросли - також, бо отримаєте задоволення від пригод на рідних вулицях.
А ще в мене народилась гіпотеза про історичні відсилки типів людей і людиноподібних.
Та й явище Межі теж дуже "говоряще".
Крім того, на мою думку, книга має величезний потенціал стати серією.

[Мирослава · Rating 4 out of 5]

Світлана Тараторіна "Лазарус"
⠀
Київ, 1913 рік. У місті, поряд з людьми, живуть людиноподібні : упирі, водяники, мавки, русалки, відьми і вовкулаки, чорти і перелесники. Живуть по-різному, як і люди: хтось у нетрях, хтось - в особняках. І хоч зараз здебільшого панує мир, ще не забулися війни. І недовіри, зневаги та приниження вистачає. А ще нечисть чекає легендарного Змія.
⠀
Головний герой - поліцейський Тюрин, який випадково потрапляє у місто свого дитинства.
⠀
Книга складається з кількох епізодів-розслідувань, які у фіналі поєднуються в одне ціле.
⠀
Харизматичні герої, ретро атмосфера, містичність і пригоди, за якими так цікаво спостерігати - ця книга може стати вам прекрасним компаньйоном.

[Anna Ivanova · Rating 5 out of 5]

Цей твір в моїх мріях може стати серіалом не гірше за Penny dreadful, і вже точно краще за Carnival row, головне не відступати від оригіналу. Чудово збалансовані детективний та містичний елементи, поступовий розвиток персонажів, колорит передвоєнного Києва та звісно унікальна міфологія, така наша, і така ще мало де так добре розкрита, дуже органічно сплелись в цій книзі. 🖤 🐍

[Serhiy]

«Лазаруса» цікаво читати попри певні недоліки й очевидні слабкі місця, сучасна українська література мене до такого не готувала.

[Maryna · Rating 5 out of 5]

Давно не писала рецензій, а тут... ну дуже захотілося. Чому?

1) мені сподобалася книжка
2) в мене трішки випали очі від висновку в одній популярній тут рецензії, що "Лазарус" - це колоніальний роман.

Отже, почнемо. Мені книжка дуже сподобалася, але треба підкреслити, що вона далеко не ідеальна. Що ж у книжці гарного? Світ! Світ, який створений на межі (о, зараз буде каламбур! "на Межі") різних жанрів, стилів та напрямків. Тут ми маємо і класичну детективну історію, і дослідження української міфології, і якийсь вайб від стимпанку, і неповторний стиль початку 20 століття в усьому - від капелюшків до бурління революційних ідей. А я маю глибоке переконання, що ось ця м(М)ежа - це місце, де найвищі шанси на народження чогось нового та прекрасного.
І ось тут ми підходимо до наступної причини, чому книжка варта уваги. Весь цей неповторний і бурхливий світ прив'язаний саме до тебе. Ти ж був / живеш у Києві? Ти ж знаєш, де Труханів острів? Ти ж маєш якесь уявлення про історію України початку 20 століття? І ось тому цей роман постійно сіпає тебе за мотузочки, які тягнуться до чогось рідного у твоїй душі, до якихось спогадів або мрій. І приготуйся! Якщо ти добре знаєш історію своєї країни, то то взагалі буде передзвін, як на свята. Бо книжка неймовірно насичена натяками на реальні події. У багатьох випадках автор зберегла призвіща реальних людей, як-то Андрій Ющинський (справа Бейліса) або Дмитро Богров, який вбив Столипіна. І це неймовірно цікаво бачити всі ці реальні події у світі, де працюють жаби-гадалки або алконости-перевізники.

Але... ну нашо тобі це читати, якщо це "колоніальний" роман? Тобі шо, колоніалізму не вистачило? Ось тут дуже хочу поділитися своєю особистою думкою. Твердження про те, що "Лазарус" побудований на колоніальній ідеології базується на біологічному поділі на раси. Пояснюю. У романі є люди та нечисть. У більшості (підкреслюю, що у більшості, але не завжди) випадків нечисть - це персонажі, які побудовані на реальних людях єврейської, польської, чеської етнічної приналежності тощо. Тобто автор типу каже, що імперія та "імперські" люди - то люди, а поляки, наприклад, то нечисть. Але я маю "але". Ну, по-перше, пропоную взяти до уваги, що поділ на біологічно різні раси - знакова особливість фентезі. Ну от, наприклад, "Володар перснів". Багато рас, певні раси погані, певні працюють разом та рятують людство. Це канон. Ви ж нічого не маєте проти того, що вушки ельфів не такі, як у гномів? Але ж посилання у "володарі" на події другої світової досить явні, хоя Толкін це і заперечував. Наступне "але" (і головне). Розповідь у романі ведеться від 3ї особи, але ми все бачимо через призму думок головного героя, який спочатку був "імперською людиною", а потім... ну це звісно спойлер, але не дуже. І весь розподіл на людей та нечисть відображає, як його світогляд, так і панівний світогляд того періоду. Однак ми чітко бачимо, що з цим світоглядом щось не так. По-перше, власне головний герой постійно знаходиться у пошуках своєї ідентичності, по-друге, ми бачимо, що така класифікація не працює і вона взагалі не дає світу шансу на нормальне існування. Автор нам постійно показує, що класифікація "збоїть" як при розподілі на людей-нечисть, так і при визначенні видів нечисті. Чи це колоніалізм? Чи це зовсім навпаки спроба показати, як ламався імперський світ?

Пропоную не вірити нікому, а прочитати книжку і дати відповідь самостійно. Ось тут нове видання буде, здається.

[Tanya Fabrychenko · Rating 4 out of 5]

Було атмосферно, вайб київських вуличок відчула. Але трохи зловила для себе мінусів:

1) формат коротких справ на 70-80 сторінок. Так, потім пазл поєднався однією лінією, але як окремі детективні епізоди мені вони були занадто зжатими і сумбурними, все вирішувалось в один твіст. Можливо, це просто ще й моє суб'єктивне, бо я не сильно полюбляю формат оповідань і коротких розповідей.

2) вставка реальних прізвищ та персоналій. У мене був постійний дисонанс в голові, коли з'являлись в тексті Донцов, Антонович чи Сікорський у ролі напівлюдей чи нечисті з оновленими історіями. Голова трохи рвалась, бо "ну я ж знаю, ким насправді вони були". І ладно б ще були якісь хоча б близькі історії до життєвих біографій, а так нічого спільного, тільки ім'я. (знаю, знаю, що про це попереджали на першій сторінці, але все рівно мені було дивно і сюжетно ніяк не виправдано такі вставки персоналій).

В іншому досить якісна книга української авторки, лайк.

[Ярослава]

Іде 1913 рік, у повітрі вже пахне грозою, але це — далеко не найбільша проблема петербурзького сищика Олександра Тюрина, який через прикрий збіг обставин опиняється в Києві, куди з цілої низки причин сподівався ніколи більше не повернутися. А в Києві тим часом неспокійно: подейкують, що водяники почали вбивати людей із ритуальними цілями (очевидна репліка на справу Бейліса), упирям іще не пробачили повстання 1863 року (у нашій, не фантастичній реальності на цей рік припадає польське повстання), а містом ходять чутки про давні міленарні культи.

Далі у журівських відгуках на ЛітАкценті.

[Альбіна Саженюк · Rating 5 out of 5]

Дуже сподобалося. Слухала весь час. Харизматичні герої. Шикарна мова. Цікаві легенди. Однозначне так.

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

Міське фентезі "Лазарус" Світлани Тараторіної починає інтригувати вже з передмови, де авторка наголошує, що майже всі люди, які будуть згадані у романі, – колись існували насправді і жили в Києві. Та і частину місць, описаних у книзі, – вулиці, сквери, церкви, цілі райони і навіть окремі будинки – можна побачити й зараз. 

У Києві Світлани Тараторіної 1913 року поруч з людьми живе і працює нечисть – в сучасному нам світі це були б національні меншини: упирі, водяники, вовкулаки, людомедведі, злидні, гмури, чорти, відьми, мавки, нявки, русалки та ще ціла купа інших людиноподібних або зооморфних істот. Всі вони доволі стерпно уживаються поруч з людьми, але тільки до того часу, доки не трапиться якась халепа або трагедія, в якій люди – бо це ж так звично та зручно – звинувачують когось із народів нечисті, а то й і всіх разом.

Відтак, коли через Київ проїжджає потягом слідчий з особливо важливих справ Олександр Петрович Тюрин, а на Трухановому острові знаходять тіло хлопчика, то столичного чиновника змушують розслідувати цей випадок, є навіть вже  версія про убивство дитини місцевим водяником. У альтернативному Києві "Лазаруса" Труханів острів є місцем компактного проживання та ведення бізнесу нечистю, напруга між видами у місті наростає, а столичний слідчий гине та невдовзі повертається на вулиці Києва, але вже представником окремого і рідкісного виду нечисті – відживленим.

Упродовж шести справ, над якими працює Олександр Петрович, йому доведеться не лише розплутувати детективні історії, але й протистояти воєнізованій імперській організації "Двоголовий орел" (вона, до речі, існувала і в нашій з вами версії реальності), дізнатися більше про життя і таємничу смерть свого батька, закохатися і шукати шляхи прийняття своєї нової видової ідентичності, а зрештою – навіть рятувати світ під час зомбі-апокаліпсису.

Попри дещо змазанмй фінал, "Лазарус" залишає після себе чарівний післясмак добре написаного фентезі, яке заслуговує на продовження. 

[Nataliia Osadcha · Rating 5 out of 5]

Кілька років тому я обирала на подарунок книгу. ��е мало бути щось про відьмаків, нечисть і всяке таке. Тема в якій взагалі не орієнтусь, ну крім Гаррі Поттера і то не точно 😅🤭

Мій вибір впав на Лазарус, сучасної української письменниці.

Досі не розумію як це трапилось, рука наче сама потянулась і взяла з полиці саме цю книгу. Обкладинка цікава, але для мене завжди важливіша суть. Відгуків особливо не було, тому довірилась інтуїції.

Взяла книгу..

Ну ви ж ще пам'ятаєте, що я якби подарунок обирала..
Але не втрималась і почала читати.
Не можу ж подарувати, не знаючи який всередині контент (так було тільки разок чесно) 🙈

Такий жанр мені не близький, тому з холодною відстороненістю, думала полистаю і перегляну кілька сторінок. Що там.. наївна🤣

Скажу відверто, спочатку я була в шоці. Не розуміла, що відбувається. Внутрішній дискомфорт і протиріччя, потрібно розібратись в цих видах нечисті і якогось хаосу, ще й детектив якийсь...Жахи

І не помітила як мене втягнуло в тенета паралельної реальності. Як разом з головним героєм ганяю по місту і намагаюсь відкрити таємниці убивств, сімейних інтриг і пророцтв.. 🙊

І під кінець інтуїтивно уже розуміла до чого йде, але всерівно завершення було зворушливо вражаючим.

В саму глибину мого серця..
На одному дихані..

Тож хто хоче погуляти добре відомими вуличками Києва та ще й 1913року, та ще й з невідомими раніше істотами, то вам в 👉 Лазарус

А я в захваті, що в Україні з'являється така класна література.
І сюжет заслуговує крутезної екранізації, майбутній блокбастер🎞 ❤

[Tasia · Rating 5 out of 5]

Міське фентезі з елементами горору, що складається з кількох детективних історій, крізь які йде основний сюжет.

Оформлення нового перевидання надзвичайно гарне: кольоровий зріз, обкладинка, що блищить у місці, де намальований змій, — на мою думку, цій книзі підходить таке дизайнерське рішення і немає відчуття несмаку.

Колись я жила у тій місцевості Києва, на вулицях якої відбувається більшість подій книги, можливо, тому мені було ще цікавіше читати.

Загалом для мене у цієї історії був вайб fever dream з дрібкою чорного гумору та трохи ґором, і все це у хорошому сенсі.

Авторка взяла реальних людей, що жили на початку 20 століття, помістила їх в альтернативну Україну і з декого зробивши нечисть. Про кожну постать є історична довідка в кінці книги. Там же знаходиться і словник нечисті.

Читаючи, я прям бачила як це все можна було би екранізувати.

Я би хотіла, щоб в українській літературі було більше подібних творів. Чула, що наче буде продовження. Чекатиму і читатиму!

Більше відгуків можна прочитати на моєму книжковому каналі: https://t.me/yizdoonkareads

[Volpe Nera · Rating 4 out of 5]

Було доволі цікаво, але нуднувато йшло. Під кінець взагалі біполярочка - цікаво знати, чим закінчиться, але дуже втомлювала книга.

Ще важкувато було тим, що багато наших словʼянських міфічних істот, які треба гуглити, бо я не знавець міфології. Постійно відволікатися доводилось.

Але ідея класна, цікавий фентезі-детектив.