What do you think?
Rate this book
Harvard Papers in Ukrainian Studies
Царі та козаки. Загадки української ікони
У розвідці «Царі та козаки», що вперше з’явилась англійською мовою 2002 року, а тепер приходить до українського читача з чималими текстуальними змінами й доповненнями, знаний американський науковець, очільник Harvard Ukrainian Research Institute, професор Гарвардського університету Сергій Плохій досліджує зміст, розвиток і динаміку візантійського за походженням покровського культу в Україні XVII–XVIII століть.
Автор вписує іконографію «козацької Покрови» в складний і контроверсійний контекст політичної, інтелектуальної, конфесійної та культурної історії Гетьманщини і Правобережної України й аналізує, в який спосіб риторика козацької ікони, добір і потрактування зображуваних на ній осіб – передусім монархів, ієрархів, гетьманів і старшини – відбивала постання, протиборство і взаємодію в свідомості та практиках тогочасної людини різних конкурентних мітів, ідеологій, ідентичностей (зокрема руської православної, унійної, малоросійської та ін.), змагання різноспрямованих лояльностей, конфлікти інтересів численних груп і прошарків ранньомодерного перехідного суспільства.
Особливу увагу автор приділяє виникненню, тимчасовому тріюмфу і дальшим трансформаціям малоросійської ідентичности та ідеології малоросійства, що її виплекало насамперед київське духівництво, а відтак засвоїли світські еліти Гетьманщини у спробі поєднати відданість новонабутій імперській вітчизні із захистом своїх станових прав й обстоюванням територіяльної, церковної та культурної окремішности новостворюваної модерної України.
Видання, розраховане як на фахівців – істориків, культурологів, мистецтвознавців, релігієзнавців, академічних дослідників, університетських викладачів і студентство, – так і на широкий загал поціновувачів української давнини, опоряджено розлогим науково-довідковим апаратом і щедро ілюстровано численними кольоровими та чорно-білими репродукціями козацьких і галицьких ікон, києво-печерської книжкової графіки, портретів чільних дієвців тієї епохи.
Автор вписує іконографію «козацької Покрови» в складний і контроверсійний контекст політичної, інтелектуальної, конфесійної та культурної історії Гетьманщини і Правобережної України й аналізує, в який спосіб риторика козацької ікони, добір і потрактування зображуваних на ній осіб – передусім монархів, ієрархів, гетьманів і старшини – відбивала постання, протиборство і взаємодію в свідомості та практиках тогочасної людини різних конкурентних мітів, ідеологій, ідентичностей (зокрема руської православної, унійної, малоросійської та ін.), змагання різноспрямованих лояльностей, конфлікти інтересів численних груп і прошарків ранньомодерного перехідного суспільства.
Особливу увагу автор приділяє виникненню, тимчасовому тріюмфу і дальшим трансформаціям малоросійської ідентичности та ідеології малоросійства, що її виплекало насамперед київське духівництво, а відтак засвоїли світські еліти Гетьманщини у спробі поєднати відданість новонабутій імперській вітчизні із захистом своїх станових прав й обстоюванням територіяльної, церковної та культурної окремішности новостворюваної модерної України.
Видання, розраховане як на фахівців – істориків, культурологів, мистецтвознавців, релігієзнавців, академічних дослідників, університетських викладачів і студентство, – так і на широкий загал поціновувачів української давнини, опоряджено розлогим науково-довідковим апаратом і щедро ілюстровано численними кольоровими та чорно-білими репродукціями козацьких і галицьких ікон, києво-печерської книжкової графіки, портретів чільних дієвців тієї епохи.
- GenresHistoryUkraineNonfiction
160 pages, Paperback
First published January 1, 2003
3 people are currently reading
85 people want to read
About the author
Serhii Plokhy
47 books943 followersSerhii Plokhy is a Ukrainian and American historian. Plokhy is currently the Mykhailo Hrushevsky Professor of Ukrainian History and Director of the Ukrainian Research Institute at Harvard University, where he was also named Walter Channing Cabot Fellow in 2013. A leading authority on Eastern Europe, he has lived and taught in Ukraine, Canada, and the United States. He has published extensively in English, Ukrainian, and Russian. For three successive years (2002-2005) his books won first prize of the American Association for Ukrainian Studies.
For his Ukrainian-language profile, please see: Сергій Плохій
For his Ukrainian-language profile, please see: Сергій Плохій
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
September 15, 2022
«царі та козаки» сергія плохія — коротке дослідження про політику в українських іконах покрови. коли автор нагадує, що це суто харч для роздумів, а не вичерпне дослідження (а робить він це не раз), ці фрази не варто сприймати як топос скромності: це таки чесна характеристика книжки.
те, що під покров богородиці на іконах потрапляли постаті, важливі для спільнот, у яких ці ікони виникали, — річ очевидна; те, що серед цих постатей могли бути не обов'язково позитивні, але занадто значні для владної ієрархії, щоб їх просто взяти й випустити, — не дуже несподіванка. якби до наших часів дійшло трошки більше покровських ікон (а їх же нищили не тільки совіти, а й — значно раніше — імперські борці з пам'яттю про івана мазепу), простежувати зміни персонажів на них було би цікавіше, але зараз висновки доводиться робити по окремих точках, то й у тексті, який намагається бути наративом про іконічність покров, залишається відчуття фрагментарності, смиканості.
для мене відкриттям було те, що в українській традиції насправді є два різні покровські типи: західний, на якому люд божий збирається під плащем марії, і східний, на якому люди стоять унизу, а марія з омофором у руках підноситься над ними. не те щоб я раніше не натрапляла на оцей другий тип, просто ніколи не асоціювала його саме з покровою. а он як, виявляється.
те, що під покров богородиці на іконах потрапляли постаті, важливі для спільнот, у яких ці ікони виникали, — річ очевидна; те, що серед цих постатей могли бути не обов'язково позитивні, але занадто значні для владної ієрархії, щоб їх просто взяти й випустити, — не дуже несподіванка. якби до наших часів дійшло трошки більше покровських ікон (а їх же нищили не тільки совіти, а й — значно раніше — імперські борці з пам'яттю про івана мазепу), простежувати зміни персонажів на них було би цікавіше, але зараз висновки доводиться робити по окремих точках, то й у тексті, який намагається бути наративом про іконічність покров, залишається відчуття фрагментарності, смиканості.
для мене відкриттям було те, що в українській традиції насправді є два різні покровські типи: західний, на якому люд божий збирається під плащем марії, і східний, на якому люди стоять унизу, а марія з омофором у руках підноситься над ними. не те щоб я раніше не натрапляла на оцей другий тип, просто ніколи не асоціювала його саме з покровою. а он як, виявляється.
March 13, 2021
"Класичний" Сергій Плохій is back! І я маю на увазі - історію козаччини. Адже сам з неї Плохій і починав свою наукову кар’єру. Українською перекладено дві його монографії - Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні та Козацький міф. (Є ще книга у співавторстві з Мициком, але вона є повністю науково-популярною Як козаки Україну боронили).
"Царі та козаки" найбільше нагадують "Козацький міф". Значна частина тексту - це розслідування, коли створено ту чи іншу ікону, а також хто на ній зображений. Технічний текст, який цікавий, але зовсім не відповідає очікуванню, що зараз дізнаєшся про історію ідентичностей в Гетьманщині. Тобто те саме, що й в "Козацькому міфі", про що я колись писав більш детально в огляді тієї книги.
Але "Царі та козак" є цікавою книгою - як з огляду на коротку розповідь історії іконописання в Україні XVII-XVIII ст., так з огляду на історію ідентичностей. Саме перші дві глави розповідають про а) два типи ідентичності (козацько-сарматійську, або ж хозарську, та малоросійську), б) культ Богдана Хмельницького - його злет, падіння та знову злет (і все це протягом XVII-XVIII ст.).
Тому книжка однозначно варта уваги. І шкода, що до українських читачів та читачок вона прийшла із запізненням на 16 років (оригінал вийшов 2002, а переклад - 2018). Бо в стилі письма відчувається україністика 2000-х: оптимістична, новаторська. Зараз стиль дещо інший, та й теми не такі ;)
"Царі та козаки" найбільше нагадують "Козацький міф". Значна частина тексту - це розслідування, коли створено ту чи іншу ікону, а також хто на ній зображений. Технічний текст, який цікавий, але зовсім не відповідає очікуванню, що зараз дізнаєшся про історію ідентичностей в Гетьманщині. Тобто те саме, що й в "Козацькому міфі", про що я колись писав більш детально в огляді тієї книги.
Але "Царі та козак" є цікавою книгою - як з огляду на коротку розповідь історії іконописання в Україні XVII-XVIII ст., так з огляду на історію ідентичностей. Саме перші дві глави розповідають про а) два типи ідентичності (козацько-сарматійську, або ж хозарську, та малоросійську), б) культ Богдана Хмельницького - його злет, падіння та знову злет (і все це протягом XVII-XVIII ст.).
Тому книжка однозначно варта уваги. І шкода, що до українських читачів та читачок вона прийшла із запізненням на 16 років (оригінал вийшов 2002, а переклад - 2018). Бо в стилі письма відчувається україністика 2000-х: оптимістична, новаторська. Зараз стиль дещо інший, та й теми не такі ;)
October 14, 2021
Коли ж іще дочитувати про козацькі ікони, як не 14 жовтня? Мабуть, найбільше запам'ятається спостереження дослідників про те, як на покровських іконах з земель Гетьманщини зображали російських царів/цариць і патріархів, щоб залишитися в царській милості. В Галичині намагалися довести відданість польському королю, малюючи його постать на православних іконах у першому ряду, навіть відтіснивши церковну верхівку у бекграунд зображення. І тільки незалежній Запорозькій Січі було байдуже до будь-яких політичних загравань, тож і на своїх іконах запорожці спілкувалися з Богородицею без жодних посередників
May 11, 2023
Випадково натрапив на книгу, коли шукав іноземні матеріяли українських студій.
Пізнавальна, хоча й невеличка, наукова праця. Дещо вражений, що видана Гарвардськими видавництвом ще у 2002 році, бо саме такі роботи є прикладом інтеграції українських студій у світову мозаїку науки. Кожен раз коли до рук потрапляє український англомовний науковий текст отримую подвійне інтелектуальне задоволення.
Що би розкрити характер праці, гадаю влучно буде процитувати декілька абзаців з книги Millennium of Christian Culture in Ukraine видавництва 1988 року, https://www.goodreads.com/book/show/9...
Icons have a special and distinct place among the arts which uniquely characterises their features. They are neither objects of folk art, nor are they specimens of fine art like the paintings that hang in museums. Much like Persian miniatures or Buddhist sculpture, icons belong to a class of their own and to a culture which stands for certain things. Separated from that culture, these objects can tell us something about the people, nations, religions which have produced them, but severed from their original context, they risk losing their meaning and function, and ultimately become merely rarefied museum pieces.
The history of Ukrainian icons is a story which is, sadly, in many instances connected with pillaged churches, devastated villages, foreign invasions and forced migrations of Ukrainians from their homeland. Many churches which once housed precious icons - long abandoned out of necessity - have been unnecessarily destroyed, their icons used for firewood. Under new ideologies such as communism, larger churches have been transformed into museums of atheism. Other, smaller, churches, outstanding examples of wooden architecture, have become relics of folk building. Without the sanctity of their sacred images, they have been stripped of their religious function.
Як на мене, професор Плохій досить влучно показує саме вище описані значення та функції ікони з історичної точки зору. Його розвідка є прикладом змістовного тлумачення мистецтва - огляд його форм у суспільно-політичному контексті. Так, це є історичній екскурс до 17-18 століть, але ідеї, що були рушійними силами друку та пензля, як на мене, і сьогодні залишаються незмінними - мистецтво є відображенням суспільно-політичних та економічних норм та течій у суспільстві, мистецтво не є поза політикою і не має бути, бо інакше воно просто стає більше схоже на змістовно стерильну розвагу, гру, котру назвати мистецтвом буде перебільшенням.
Новий епізод багатовікового російсько-українського протистояння є джерелом нових форм для сталих ідей. Такі роботи як «Блокпост» Катерини Косьяненко чи «Маріупольска Покрова» Максима Паленка є сучасним продовження життя тої традиції іконографії яка переплітається з сенсами, що описав Сергій Плохій.
Пізнавальна, хоча й невеличка, наукова праця. Дещо вражений, що видана Гарвардськими видавництвом ще у 2002 році, бо саме такі роботи є прикладом інтеграції українських студій у світову мозаїку науки. Кожен раз коли до рук потрапляє український англомовний науковий текст отримую подвійне інтелектуальне задоволення.
Що би розкрити характер праці, гадаю влучно буде процитувати декілька абзаців з книги Millennium of Christian Culture in Ukraine видавництва 1988 року, https://www.goodreads.com/book/show/9...
Icons have a special and distinct place among the arts which uniquely characterises their features. They are neither objects of folk art, nor are they specimens of fine art like the paintings that hang in museums. Much like Persian miniatures or Buddhist sculpture, icons belong to a class of their own and to a culture which stands for certain things. Separated from that culture, these objects can tell us something about the people, nations, religions which have produced them, but severed from their original context, they risk losing their meaning and function, and ultimately become merely rarefied museum pieces.
The history of Ukrainian icons is a story which is, sadly, in many instances connected with pillaged churches, devastated villages, foreign invasions and forced migrations of Ukrainians from their homeland. Many churches which once housed precious icons - long abandoned out of necessity - have been unnecessarily destroyed, their icons used for firewood. Under new ideologies such as communism, larger churches have been transformed into museums of atheism. Other, smaller, churches, outstanding examples of wooden architecture, have become relics of folk building. Without the sanctity of their sacred images, they have been stripped of their religious function.
Як на мене, професор Плохій досить влучно показує саме вище описані значення та функції ікони з історичної точки зору. Його розвідка є прикладом змістовного тлумачення мистецтва - огляд його форм у суспільно-політичному контексті. Так, це є історичній екскурс до 17-18 століть, але ідеї, що були рушійними силами друку та пензля, як на мене, і сьогодні залишаються незмінними - мистецтво є відображенням суспільно-політичних та економічних норм та течій у суспільстві, мистецтво не є поза політикою і не має бути, бо інакше воно просто стає більше схоже на змістовно стерильну розвагу, гру, котру назвати мистецтвом буде перебільшенням.
Новий епізод багатовікового російсько-українського протистояння є джерелом нових форм для сталих ідей. Такі роботи як «Блокпост» Катерини Косьяненко чи «Маріупольска Покрова» Максима Паленка є сучасним продовження життя тої традиції іконографії яка переплітається з сенсами, що описав Сергій Плохій.
August 29, 2019
Варто назвати цю книгу Сергія Плохія - розвідкою. Однак просто неймовірно цікавою. Нажаль в на краях інтердисциплінарні чи міждисциплінарні дослідження ще не вкрай поширеними. тому дослідження ікони від знаного історика є по меншій мірі цікавим, а загалом можна його назвати якоюсь мистецтвознавчою політологією.
Наскільки майстерно Плохій описує епоху та вписує ікону в більш глобальний контекст. Корнтекст в якому символічні жести важили настільки ж багато як і затверджені договори. Саме тому книга варта прочитання і зацікавлення. Після неї якось по іншому починаєш дивитись на ікони.
Наскільки майстерно Плохій описує епоху та вписує ікону в більш глобальний контекст. Корнтекст в якому символічні жести важили настільки ж багато як і затверджені договори. Саме тому книга варта прочитання і зацікавлення. Після неї якось по іншому починаєш дивитись на ікони.
January 18, 2019
Коротенькая книжечка о нескольких образцах иконописи семнадцатого-восемнадцатого веков на территории гетьманщины. Отличная первая глава с коротким экскурсом в историю этого времени.
June 5, 2023
Той факт, що я, людина не віруюча, останнім часом читаю все більше літератури дотичної до релігії, не може мене самого не дивувати. Проте виправданням мені в моїх же очах, може слугувати хіба те, що це дещо дотично до теми моїх досліджень, а тому читаючи про релігію, ікони і святих, я трохи наближаюся до виходу в світ моєї другої книжки, де буде в тому числі один з розділів присвячений історії церкви. Ну і власне не можна просто так взяти і оминути книгу Сергія Плохія, визначного історика сучасності. Хоча я б не назвав "Царі й козаки" його найкращим дослідженн��м, проте книга точно заслуговує на увагу читача. Мені здається, ця наукова розвідка виникла мало не випадково, в рамках якогось більшого дослідження. Автор просто не захотів, аби знайдена і опрацьована ним інформація пропала надарма, тому скомпонував те що знав у вигляді книги і видав. Вийшла невелика, але на диво цікава розповідь про старовинні козацькі покровські ікони та про те кого і чому на них зображали.
Це маленьке дослідження не є повним і всеохопним, прочитавши його ви точно не почнете розумітися на особливостях релігійних взаємин в Україні в 17 ст. як і не станете знавцем іконопису. Проте ця книга дає цікавий погляд на один із аспектів релігійного мистецтва, а тому заслуговує на увагу.
Я не є великим знавцем чи любителем ікон, проте мені історії викладені в цій книзі видалися досить цікавими. Я твердо переконаний, що розумна людина в наш час має мати якнайбільше знань в різних галузях, в тому числі в таких специфічних і дотичних до релігії. Я радий, що зі мною згоден і Сергій Плохій, бо не просто ж так, він раптом вирішив взятися за дослідження українського іконопису. Тому ми з паном Сергієм Плохієм однозначно рекомендуємо вам цю книгу!
Це маленьке дослідження не є повним і всеохопним, прочитавши його ви точно не почнете розумітися на особливостях релігійних взаємин в Україні в 17 ст. як і не станете знавцем іконопису. Проте ця книга дає цікавий погляд на один із аспектів релігійного мистецтва, а тому заслуговує на увагу.
Я не є великим знавцем чи любителем ікон, проте мені історії викладені в цій книзі видалися досить цікавими. Я твердо переконаний, що розумна людина в наш час має мати якнайбільше знань в різних галузях, в тому числі в таких специфічних і дотичних до релігії. Я радий, що зі мною згоден і Сергій Плохій, бо не просто ж так, він раптом вирішив взятися за дослідження українського іконопису. Тому ми з паном Сергієм Плохієм однозначно рекомендуємо вам цю книгу!
May 27, 2023
image: 
Displaying 1 - 8 of 8 reviews