Книга дивностей

by Назарій Заноз, Nazariy Zanoz

«Книга дивностей» — це майстерно виписана колекція різних звичних, банальних та повсякденних речей паралельного Всесвіту, зібрання ординарних подій та явищ, які на тлі нашого життя видаються дивними та ненормальними. Для нас це фонд чудасій, серпентарій ґанджів: з черева корови пробивається вишня, Мадонна перебирається до Теребовлі, а Біле братство розпродує французькі електрочайники. Насправді, нічого надзвичайного…

Genres: Fiction

172 pages, Paperback

First published January 1, 2018

Reviews

[Iryna Chernyshova · Rating 4 out of 5]

Чому я дізналася про цю книгу тільки зараз? Чому її досі можна купити за смішні гроші? В чому іронія? Це що - Дереш без піару?

Люблю коли пишуть носії мови і я дізнаюся різні прикольні місцеві вирази. Магічний реалізм не люблю, як і раніше. І в цьому місці стається перетинання двох підмножин.

Дивовижна медитативна химерна проза, з якоюсь незвичайною юнацькою щирістю (і щільністю).
Обчиталися Прохаськом, Шульцем і Петровичем? Welcome до Назарія.

Але. Але. Але.

Мені здається, що зараз це все морально застаріло (для мене), такого роду проза. Як юнацькі чернетки, розпис пера, хитромудрий декор. За живе не візьме, тільки дозволить милуватися. Чи треба зараз це, хто зна, особисто я вже звикла до важких наркотиків.

Почитала б крупну прозу цього автора, якщо буде спроможний.

[Тимощук В'ячеслав · Rating 3 out of 5]

Що таке дивне читання? Це коли в рядках тексту, в типографській фарбі, в папері й у самих словах схована спеціальна речовина, яка перетворює звичайну книгу на неймовірну пригоду. Кажуть, що секрет такого письма давно втрачений. Кажуть, що в нашому світі, де успішність міряється комерційним успіхом і рівнем продажів, більше немає письменників, котрі вміють писати дивні книги. Проте я точно знаю, що часом трапляються ще майстри цього старовинного жанру, умільці дивних текстів, ті, хто переховуючись від всевидячого ока мейнстріму, пише тексти особливі, дивні й цікаві.
Коли "Книгу дивностей" відкриває непідготовлена людина, яка не вміє читати серцем, а робить це тільки очима, текст перетворюється на незрозумілу мішанину зі слів, символів, розділових знаків. Зміст цієї книги втече від такого примітивного читача. Маленькі, на перший погляд не пов'язані між собою історії, з яких складається книга, читаються легко, текст наче тече між звивинами мозку, чи то пак стелиться наче туман. Взагалі, "Книга дивностей" - це досить туманне письмо: хтось у ньому заблукає, згубиться, але обрані в ньому, скоріше, знайдуть щось чи самі знайдуться, якщо до того були загублені.
Найбільше мені сподобалася стилістика письма. Написана книга красиво, дуже красиво. Інколи ловиш себе на думці: "біс його знає про що тут, але як же ж гарно написано!". Ці короткі розповіді треба не просто читати, в них треба пірнати, пробиратися крізь них, розгортаючи цей книжковий туман, такий собі liber incognita (по аналогії з терміном "terra incognita"). Знаєте це відчуття, коли намагаєшся йти в тумані по знайомій місцині? Ніби ти це вже бачив, знаєш що і де знаходиться, але йдеш обережно, обмацуєш руками кожне речення, щоб не гепнутися лобом об дієприслівниковий зворот. Але як би обережно читач не рухався книгою, він точно пропустить якесь подвійне дно і гепнеться з усього розмаху на п'яту точку, роззирнеться навколо й здивується, адже тут, в Подвійному Дні ще більше дивностей. Для того, щоб пройти-прочитати всі лабіринти цієї книги, не допоможе жодна карта. Бо я не впевнений, що навіть сам автор може це робити. Ходять чутки, що деякі читачі зустрічали в книзі самого Назарія Заноза. Одні казали, що він спостерігає за своїми персонажами, не полишає їх, опікується ними з батьківською турботою. Інші ж вважають, що автор сам загубився в книзі й тепер не може вийти з неї (а може і не хоче, я б от не хотів з такої книги виходити в наш світ). Думаю справжньої відповіді на це запитання ми уже не дізнаємося ніколи. Простим читачам лишається тільки мандрувати між історіями з "Книги дивностей", насолоджуватися красою слів, збирати ідеї й сподіватися, що колись ця книга відпустить їх додому з повними кишенями дивностей.

[Nazarii Zanoz]

По суті, перша книжка, яку прочитав цього року - моя книжка)ну, і не прочитав, а прослухав, що ще цікавіше, бо на слух і на читання все сприймається засадничо по-різному. Думав, що важко буде сприймати такі тексти, не знав, як вони там начитані, бо до цього чув лиш уривки, та й експеримент, коли одну книжку аж три людини начитує міг би привести до хаосу, але команда Underbooks (додатку, в якому можете знайти мою книжку в аудіо та електронному форматах) справилися чудове. Особливо класна начитка В'ячеслава Скорика, але і Даша Астав'єва, і Даніела Заюшкіна теж молодці, хоча всі три голоси дуже різні.
Тепер ж відносно змісту і вражень. Дуже незвично слухати своє, особливо, коли вже трохи не пам'ятаєш того, що писав багато років тому. Через те часом застановлювався і думав: "ого, ну, це дійсно класно", "а це смішно" чи просто насолоджувався красою текстів. Деякі вже встигнув забути, люблю ось цей відчуття трохи відчуження, бо можеш ніби новими очима, а в цьому випадку, ще й новими голосами, відчувати свій текст на инших рівнях.
Не ставитиму оцінки цій книжці, бо вважаю неправильним втручатися своїми лапищами в її рейтинг, бо я її ніжно люблю через роки, і ось це прослуховування лиш укріпило мене в тій любови. Звісно, в ній є тексти, котрі мені не дуже подобаються чи до яких я маю питання на кшталт: а що ж хотів цим сказати автор, але прекрасно відаю, що є люди, котрі щемко ставляться до тих текстів. Натомість так само є тексти, котрі можуть не розуміти инші, але я замиловуюся ними страшенно. Окремий показник мого сприйняття Книги дивностей - те, що в більшости оповідок (а їх аж 45) я би не змінював нічого, а часом, коли слухав, то казав собі подумки: "а далі би ось це зробити" і оп - там далі саме так і пише))Часом сам собі заздрю, що вмів так легко писати на відчутті, піддавшись легкому й леткому пориву враження, що переростало в красивий текст, як "Яблука ночі" чи "Ніч тактильна". Мимоволі починаєш пригадувати обставини, за яких писав ту чи иншу оповідку, і тоді думки трохи втікають від того, що слухаєш. Сподіваюся, що у вас так не буде. Але, як увага тікатиме, то поділіть на кілька підходів, аби насолодитися цими історіями довше, а не так, як я - за години півтори)

[Yuliia · Rating 5 out of 5]

Якщо здається, що будні витрясли з вас рештки уяви, чудуватися світом виходило тільки в дитинстві, а найбільше кров холоне від рахунків за опалення, прочитайте цю книгу. У сни налізуть райтузи-повстанці, врожай тролейбусів, домашнє родовище піску і ще багато чудасій.
Якщо ж здається, що фантазія у вас неабияка, а політ думки — хоч супутники на орбіту виводь, все одно прочитайте цю книгу. Автор запросто втре вам носа, ще й гріх гордині відпустить.

[Kate Dots · Rating 4 out of 5]

Ця збірка — щеплення від зачерствілості. Купа маленьких історій розквітає з людини, вкинутої в життя, і проростає всередину неї — цього фрактального міста, повного незвичностей, обгорнутих у діалектизми, неологізми, суржикізми та інверсії (і в утерту літературну мову теж). Не знаю, чи більшу роль зіграла мистецька чутливість редактора, чи його надмірне самоусунення, але такі особливості тексту не дратують, не роблять його тяжким чи надто сентиментальним; радше накладають на сприйняття фільтр, що відмежовує від середньостатистичної буденності. Попри розмаїття тем, є й самоповтори, які гуртуються під кінець, наче пасажири потяга, що збираються біля вікна, аби попрощатися перед тим, як він от-от рушить від перону, і щоб залишити по собі ностальгію, яка з’являється ледь не з перших сторінок.

Впустіть слова цієї книги, наче “табунці мурашок які кидаються врозтіч тілом, добираючись до найвіддаленіших регіонів, ніби місіонери”, дозвольте реченням дати вам кілька “небесних запотиличників”, або ж пожертвуйте абзаци “трьом безробітним місяцям, що шукають нове місце працевлаштування”, і надішліть лист на “а/с “порожнє таксі камінної зали із затхлим салоном і сумом у фарах”. А потім чекайте на відповідь — якою б дивністю вона не була.

[Olga · Rating 5 out of 5]

Ця книга - так красиво дивна і дивовижно прекрасна.
Із тих, які хочеться читати повільно, з насолодою, розсмаковуючи кожну детальку, в усій її туманній гарноті та опівнічній магічності.
Кілька десятків різних історій - коротших і довших, серйозніших та кумедних, таких, що прокручують у свідомості дуже артове кіно, і тих, що маЛЮють перед очима кольорові сюрові картини, ледь-ледь казкових, майже-реалістичних і навіть трошки сайфайних, інтригуючих і зовсім безсюжетних, зате яких же красивих! У цій мові хочеться купатися, губитися в метафорах, блукати між символами, пливти потоком свдомості та бавитися в слова без жодних правил. В якийсь момент ловиш себе на тому, що теж починаєш мислити, стрибаючи між словами та смислами, роздивлятися світ навколо ніби через магічне скельце, домальовуючи дійсності фантастичні деталі. Видивлятися в дощових сутінках чоловіка з патиками, помічати отих двох на мості, бачити карту ріки на долоні і особливі сузір'я над головою, вчувати запах живих квітів на власних сукнях і слухати місто всередині себе.
І от оце нове відчуття, подароване книгою, - найдивніше і найпрекрасніше.

[Віталій Роман · Rating 3 out of 5]

Це віршована проза, або проза яка дуже сильно вимагає абстрагуватися, відчувати текст, його ритм і зовсім забути (забити) за (на) сюжет. Бо 85 % оповідань, а їх у книзі аж 45 на 170 сторінок (!), написані без чіткої фабули: це просто потік слів-образів, гарний і деінде аж віршований. Але це не моє. Це було дуже болюче читання - я такого не очікував і зарікаюсь таке читати більше :) Але якщо хто хоче політати сторінками, разом із коровою, слонами і всюдисущим Різдвом - то вам до цього твору.

Перша зірочка: оформлення, дизайн книги, якість паперу і все отетово - 10/10.
Друга зірочка: за письмо автору і роботу редакторам - текст читається (там де цікаво) легко і атмосферно - 10/10.
Третя зірочка: за окремі оповідання які мали (нмсд) сюжет, а саме "Фелішберто", "Весняний врожай", "На Небі", "Одного зимового вечора", "Ти на даху", "Пакет патиків", "Втеча", "Тунель", "Войовничий матеріалізм" - усі ці оповідання отримують від мене 10/10. Жанр - містика, навіть деколи жахи, і трохи фантастики.

Рекомендую тільки для любителів поезії.

[Iryna Kupchynska · Rating 5 out of 5]

Стільки гри слів і метаморфоз, що точно не порожня читанка на ніч. Хоч мені і бракувало в окремих історіях сюжету, бо він крився у мікрозмінах, у химерності розвитків і мандрів елементів, як-от квітчастих візерунків, що сповзали зі спідниці, аби спробувати жити попідтинню. Я б не назвала цю книгу втечею від реальності, а швидше дивною, однак приємною вправою подивитися на реальність як живу, активну і агентну сутність. Бо чому б тролейбусам не проростати навесні із коконів на лініях електропередач?

[Yevtymii Pnivchuk · Rating 2 out of 5]

_ 4/10 _

_ Збірка досить різноманітних оповідань, які й справді об'єднує одна цікава риса - вони всі дивні😅. Є як надзвичайно смішні, дуже глибокі, містичні й загадкові, так і прохідні й не цікаві. Хоча, можливо, я багато чого не зміг зрозуміти...

_ "У тридев'ятому царстві" й "Історія сенсу життя" - то моя любоу"

_ 29.05.2023 _

[Iryna Paprotska · Rating 3 out of 5]

Я можу зрозуміти чому ця збірка подобається людям, але це не про мене.

Як на мене, то втілення ідей у творах мені не подобається. На відчуття як недоладне шиття, коли латки без жодного планування чи смаку розкидані по одягу.