What do you think?
Rate this book
Жорстоке небо
В паризькому аеропорту сталася жахлива катастрофа. Літак, що впав, був розроблений і зібраний в Україні. Дочка авіаконструктора намагається розібратися в причинах аварії. Вона будь-що намагається дізнатися правду, незважаючи на те, до яких наслідків це може призвести.
608 pages, Hardcover
First published January 1, 2014
29 people are currently reading
551 people want to read
About the author
Max Kidruk
29 books2,662 followersMax Kidruk (Ukranian: Макс Кідрук; born April 1, 1984 in Volodymyrets, Rivne region, Ukraine) - popular Ukrainian writer and science popularizer, holds a master’s degree in Energy Engineering. Studied at the National University of Water Management and Nature Resources Use (Rivne, Ukraine), and then was getting a postgraduate education at Kyiv Polytechnic University and Stockholm Royal Institute of Technology. He left both graduate schools in 2009, having decided to become a professional writer.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 89 reviews
January 31, 2024
Як для знайомства з автором - дуже вдало вибрана книга, певно так мало бути ❤️
Приємно здивована : цікавий сюжет, затягує, не зважаючи на велику кількість детальних описів літаків і самого пілотування. В принципі, як і в будь-якій книзі, з часом ти звикаєш і перестаєш відволікатись від цих всіх абревіатур, а тут ще й так лихо закручений сюжет 🤩
Сюжет повністю розписувати не буду, постараюсь стисло викласти свої враження:)
Цікаво було разом з героями розслідувати цю катастрофу до кінця 🥳
Найцікавіше мені було якраз читати вже з тих розділів, де Діана полетіла в Париж для розслідування причин аварії і захисту самого літака. Дуже круто все закрутилось, я такого не очікувала : думала все-таки вина була на французах, - працівниках аеропорту, і наче головний пілот теж трішки пізно зреагував, проте як виявилось все набагато серйозніше і причому, причини давно були відомі, хоча й невеликому колу людей 🥴
Гарно прописані основні герої :
💫 Діана, яка з домогосподарки перетворилась на нехай і не зовсім знаючу, проте людину, яка хотіла дійсно дізнатись правду, і тим самим врятувати можливих майбутніх пасажирів всіх наявних літаків Аарон - 44
💫 Авер'янов - який дедалі більше розкрив свою псячу натуру, і навіть задля грошей і контрактів пішов на вбивства і викрадення людей
💫 Гена - нехай і був показаний алкоголіком - писакою, який за все своє життя практично не мав ніяких успіхів у своїй письменницькій діяльності, не був ні гарним батьком, ані чоловіком, проте до кінця автор трошки його реабілітує - він навіть почав читати книги, занотовувати власні враження 🥳🥳Приємно здивована його зміною по відношенню до дітей, а в кінці - як він взагалі рятував обох малих - чесно, я думала Діана в нього нового закохається, але вже як є 🤧🤧
💫 Був в кінці момент з Карим, який мене розчулив, і я таки пустила сльозу 🤧🤧 Чомусь я очікувала цього, що він згадає власну трагедію з сином і схаменеться, що в принципі і відбулось, і добре, що це було вчасно і всі залишились цілі та неушкоджені 🙌
Решту героїв і подій не буду описувати, якщо любите реалістичні романи-катастрофи, то цей саме для вас ❤️
P.S : додам ще, що мимохіть, але автор таки показав, як нелегко жінці робити кар'єру саме через упереджене ставлення чоловіків, бо це ж жінка, що вона там знає і розуміє)) Нажаль є таке в нас і зараз в сучасній Україні, навіть в армії дівчатам нелегко будувати свою кар'єру, та і не тільки там 😬😬
І друге, чомусь описані події про українську авіакомпанію нагадали мені лютий минулого року, 24.02, втрачена Мрія 🥺🥺 І наскільки я пам'ятаю, там теж керівництво було попереджено вчасно, проте не зробило нічого, аби врятувати літаки з Гостомеля, а зараз, якщо не помиляюсь, здається керівництву АНТК ім. Антонова висунуті звинувачення у не наданні доступу до об'єктів, через що не були створені захисні будівлі для літаків і потім були знищені і самі літаки, і аеропорт 🥺
Можна сказати, що прочитавши
" Жорстоке небо ", привідкрилась трошки завіса подій, які відбуваються на таких великих державних підприємствах, оці всі закулісні ігрища директорів і бажання набити свої кишені 😏, не думаю, що в реальному часі воно аж дуже відрізняється все, та певно там ще все жорсткіше відбувається.
Та і Беркута тут теж описані у всій красі, як там кажуть : колишніх мєнтів не буває:( Вони просто стають тими, кого б по суті вони мали ловити і арештовувати 😡
Приємно здивована : цікавий сюжет, затягує, не зважаючи на велику кількість детальних описів літаків і самого пілотування. В принципі, як і в будь-якій книзі, з часом ти звикаєш і перестаєш відволікатись від цих всіх абревіатур, а тут ще й так лихо закручений сюжет 🤩
Сюжет повністю розписувати не буду, постараюсь стисло викласти свої враження:)
Цікаво було разом з героями розслідувати цю катастрофу до кінця 🥳
Найцікавіше мені було якраз читати вже з тих розділів, де Діана полетіла в Париж для розслідування причин аварії і захисту самого літака. Дуже круто все закрутилось, я такого не очікувала : думала все-таки вина була на французах, - працівниках аеропорту, і наче головний пілот теж трішки пізно зреагував, проте як виявилось все набагато серйозніше і причому, причини давно були відомі, хоча й невеликому колу людей 🥴
Гарно прописані основні герої :
💫 Діана, яка з домогосподарки перетворилась на нехай і не зовсім знаючу, проте людину, яка хотіла дійсно дізнатись правду, і тим самим врятувати можливих майбутніх пасажирів всіх наявних літаків Аарон - 44
💫 Авер'янов - який дедалі більше розкрив свою псячу натуру, і навіть задля грошей і контрактів пішов на вбивства і викрадення людей
💫 Гена - нехай і був показаний алкоголіком - писакою, який за все своє життя практично не мав ніяких успіхів у своїй письменницькій діяльності, не був ні гарним батьком, ані чоловіком, проте до кінця автор трошки його реабілітує - він навіть почав читати книги, занотовувати власні враження 🥳🥳Приємно здивована його зміною по відношенню до дітей, а в кінці - як він взагалі рятував обох малих - чесно, я думала Діана в нього нового закохається, але вже як є 🤧🤧
💫 Був в кінці момент з Карим, який мене розчулив, і я таки пустила сльозу 🤧🤧 Чомусь я очікувала цього, що він згадає власну трагедію з сином і схаменеться, що в принципі і відбулось, і добре, що це було вчасно і всі залишились цілі та неушкоджені 🙌
Решту героїв і подій не буду описувати, якщо любите реалістичні романи-катастрофи, то цей саме для вас ❤️
P.S : додам ще, що мимохіть, але автор таки показав, як нелегко жінці робити кар'єру саме через упереджене ставлення чоловіків, бо це ж жінка, що вона там знає і розуміє)) Нажаль є таке в нас і зараз в сучасній Україні, навіть в армії дівчатам нелегко будувати свою кар'єру, та і не тільки там 😬😬
І друге, чомусь описані події про українську авіакомпанію нагадали мені лютий минулого року, 24.02, втрачена Мрія 🥺🥺 І наскільки я пам'ятаю, там теж керівництво було попереджено вчасно, проте не зробило нічого, аби врятувати літаки з Гостомеля, а зараз, якщо не помиляюсь, здається керівництву АНТК ім. Антонова висунуті звинувачення у не наданні доступу до об'єктів, через що не були створені захисні будівлі для літаків і потім були знищені і самі літаки, і аеропорт 🥺
Можна сказати, що прочитавши
" Жорстоке небо ", привідкрилась трошки завіса подій, які відбуваються на таких великих державних підприємствах, оці всі закулісні ігрища директорів і бажання набити свої кишені 😏, не думаю, що в реальному часі воно аж дуже відрізняється все, та певно там ще все жорсткіше відбувається.
Та і Беркута тут теж описані у всій красі, як там кажуть : колишніх мєнтів не буває:( Вони просто стають тими, кого б по суті вони мали ловити і арештовувати 😡
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 19, 2016
Ой скільки цікавого й гарного я читала про цю книгу, про її презентації в різних містах України, про зусилля, докладені Кідруком до її реалістичності! Тож й очікувала, як часто буває, більше, ніж отримала. Так мені, втім, і треба: нічого вимагати від книги того, чого автор і не збирався давати.
Але додам до свого розчарування трохи конструктиву. По-перше, у цьому романі, на відміну від "Бота", немає нічого нового, такого, що захопило б. Звісно, у книзі купа технічних подробиць літакобудування, але то – не нашестя клонів-роботів, погодьтеся))) Один із головних висновків роману про те, що бюрократія й халатність призводять до невинних жертв, то, на жаль, не новина.
По-друге, сюжет книги не змушував дочитувати її ночами, як це було з "Твердинею". Детективна історія мене не дуже захопила, сподівання на якийсь незвичайний розв’язок не виправдалися. Винних, звичайно, знайшли й навіть покарали, але де госторота? де екшн? де тремтіння рук і стримування дихання на останніх сторінках? Не було...
По-третє, часом знову дратувала Максова прискіпливість до деталей. Ні, я-то розумію, що такий маневр додає живості образам та сторінок книзі, але розмазування по голові й стінах свого гімна молодшим сином головної героїні ну ніяк не дотичне до сюжету. На мою, звісно, скромну думку)) І ще жіночу, звісно, бо ця ж головна героїня змальована такою мамою-клушею-домогосподаркою, що страшно було б іти в декрет, якби вже у ньому не побувала))
Й наостанок: заголовок. Отут проситиму допомоги у залу, бо до чого жорстокість небесної тверді, якщо вся справа – у земних створіннях, в людях?
Що потішило: 1) самоіронія – після перших сторінок так і хочеться вигукнути: та ж списано у Гейлі! Аж раптом автор сам згадує роман "Аеропорт" і майже повну ідентичність ситуацій, описаних на початку обох книг; 2) образотворення – ох і вдалі чоловічі постаті у книзі, реалістичні до останньої волосинки в носі й налитої кров’ю судинки в оці; 3) оптимістичність – світ, у тому числі і Європа, закуповує літаки українського виробництва, бо вони класні! Тільки за обома руками! Тільки ж щоб вони не падали...
Але додам до свого розчарування трохи конструктиву. По-перше, у цьому романі, на відміну від "Бота", немає нічого нового, такого, що захопило б. Звісно, у книзі купа технічних подробиць літакобудування, але то – не нашестя клонів-роботів, погодьтеся))) Один із головних висновків роману про те, що бюрократія й халатність призводять до невинних жертв, то, на жаль, не новина.
По-друге, сюжет книги не змушував дочитувати її ночами, як це було з "Твердинею". Детективна історія мене не дуже захопила, сподівання на якийсь незвичайний розв’язок не виправдалися. Винних, звичайно, знайшли й навіть покарали, але де госторота? де екшн? де тремтіння рук і стримування дихання на останніх сторінках? Не було...
По-третє, часом знову дратувала Максова прискіпливість до деталей. Ні, я-то розумію, що такий маневр додає живості образам та сторінок книзі, але розмазування по голові й стінах свого гімна молодшим сином головної героїні ну ніяк не дотичне до сюжету. На мою, звісно, скромну думку)) І ще жіночу, звісно, бо ця ж головна героїня змальована такою мамою-клушею-домогосподаркою, що страшно було б іти в декрет, якби вже у ньому не побувала))
Й наостанок: заголовок. Отут проситиму допомоги у залу, бо до чого жорстокість небесної тверді, якщо вся справа – у земних створіннях, в людях?
Що потішило: 1) самоіронія – після перших сторінок так і хочеться вигукнути: та ж списано у Гейлі! Аж раптом автор сам згадує роман "Аеропорт" і майже повну ідентичність ситуацій, описаних на початку обох книг; 2) образотворення – ох і вдалі чоловічі постаті у книзі, реалістичні до останньої волосинки в носі й налитої кров’ю судинки в оці; 3) оптимістичність – світ, у тому числі і Європа, закуповує літаки українського виробництва, бо вони класні! Тільки за обома руками! Тільки ж щоб вони не падали...
October 31, 2014
З усіх прочитаних книжок Кідрука - ця книжка є найслабшою.
Як завжди - багато піару - трейлери, поїздки, а книжка (ІМХО) виявилась пшиком. На трилер не тягне, детективом і не пахне - який це детектив, коли вже на початку зрозуміло, хто "поганий", а хто "добрий".
Плюс сюди ще додати опуси на десять сторінок про те, як малюк "какає і пісяє", як Рева блює - то і буде зрозуміла повна картина книги. Також (це прослідокувається в останніх його книгах) багато помилок. Чого варто тільки таке слово як "вуглуватість".
Як на мене - весь вагомий матеріал можна було вмістити в 100-150 сторінок, але автор захотів написати ще 400-500 сторінок води і видати нагора 130 000 слів (як він сам написав).
Як сказав мій знайомий Кідрук перетворюється на Марініну.
Як завжди - багато піару - трейлери, поїздки, а книжка (ІМХО) виявилась пшиком. На трилер не тягне, детективом і не пахне - який це детектив, коли вже на початку зрозуміло, хто "поганий", а хто "добрий".
Плюс сюди ще додати опуси на десять сторінок про те, як малюк "какає і пісяє", як Рева блює - то і буде зрозуміла повна картина книги. Також (це прослідокувається в останніх його книгах) багато помилок. Чого варто тільки таке слово як "вуглуватість".
Як на мене - весь вагомий матеріал можна було вмістити в 100-150 сторінок, але автор захотів написати ще 400-500 сторінок води і видати нагора 130 000 слів (як він сам написав).
Як сказав мій знайомий Кідрук перетворюється на Марініну.
April 10, 2023
Досить цікавий, кіноматографічний сюжет. Цікавою мені ця книга була ще й тим, що в ній описується місце моєї роботи (я не про аеропорт в Парижі, а про ДП Антонов ☺️). Але ГГ мені здалася якоюсь... тупенькою, хоча автор і хотів, мабуть, показати зворотнє.
January 3, 2026
Мені не сподобалась головна героїня і її родина загалом. Оці моменти було іноді навіть О_о читати...
Доки все закручувалось і не було ГГ було дуже круто та і взагалі книга цікава коли події не стосуються родини ГГ.
Опис авіатрощі - просто немає слів, аж моторошно і наче ти знаходишся там.
Доки все закручувалось і не було ГГ було дуже круто та і взагалі книга цікава коли події не стосуються родини ГГ.
Опис авіатрощі - просто немає слів, аж моторошно і наче ти знаходишся там.
October 25, 2020
Найслабший твір Кідрука з прочитаних. Спроба в суто реалізм похвальна, та роман радше нагадує епізод якогось російського серіалу про мєнтов. З обов'язковим викраденням дитини та мораллю "багаті теж плачуть".
Книгу витягують тільки традиційні кідруківські науково-популярні вставки, інакше не дотягнув би й до половини. Плюс також за те, що на всі питання сповна дано відповіді. Та в підсумку це єдиний твір автора, який я не раджу читати. Бо інші романи на голову вищі.
Книгу витягують тільки традиційні кідруківські науково-популярні вставки, інакше не дотягнув би й до половини. Плюс також за те, що на всі питання сповна дано відповіді. Та в підсумку це єдиний твір автора, який я не раджу читати. Бо інші романи на голову вищі.
March 17, 2023
ця книжка стала першим знайомством з автором, тому все тут для мене було як в новинку.
уже з анотації видно, що вона буде важкою, в плані того, що це авіакатастрофа, не всім легко дається, когось навіть трігерить. але мені було нормально, і взагалі на першому розділі було цікавіше читати про саму аварію, ніж про інших героїв книжки.
по сюжету Діаночка Столяр, дочка головного конструктора літака, відправляється у Францію на розслідування, і уже там об неї витирають ноги, хто як може. її було реально шкода. вона розумна, але вочевидь у чоловіків спрацював стереотип – вона жінка, нічого не тямить, значить, нам ідеально підходить. бо їм потрібна була недосвідчена людина та трішки промахнулися))
по загальних враженнях: спочатку було туговато читати і розібратися у цій термінології. але далі пішло краще, автор розписує все чітко, багато опису деталей, навіть веселих моментів, з яких можна посміятися, або просто тяжко видихнути зі словами: «що, в біса, відбувається?» (це про кота, про її синів, чоловіка). жінку хтось зурочив, їй-богу. я б з такою сімейкою довго не протягнула.
кінцівка очікувана, дай Бог їм здоров'я. та чи трилери не зовсім мій жанр, чи з книжки не тієї почала, але якби я її читала відразу, то затягла б в нечитун, а так за 7 днів та розбавивши романами й детективами – зайшло. без вау ефекта і неймовірного захоплення, але годиться.
3/5 ⭐
уже з анотації видно, що вона буде важкою, в плані того, що це авіакатастрофа, не всім легко дається, когось навіть трігерить. але мені було нормально, і взагалі на першому розділі було цікавіше читати про саму аварію, ніж про інших героїв книжки.
по сюжету Діаночка Столяр, дочка головного конструктора літака, відправляється у Францію на розслідування, і уже там об неї витирають ноги, хто як може. її було реально шкода. вона розумна, але вочевидь у чоловіків спрацював стереотип – вона жінка, нічого не тямить, значить, нам ідеально підходить. бо їм потрібна була недосвідчена людина та трішки промахнулися))
по загальних враженнях: спочатку було туговато читати і розібратися у цій термінології. але далі пішло краще, автор розписує все чітко, багато опису деталей, навіть веселих моментів, з яких можна посміятися, або просто тяжко видихнути зі словами: «що, в біса, відбувається?» (це про кота, про її синів, чоловіка). жінку хтось зурочив, їй-богу. я б з такою сімейкою довго не протягнула.
кінцівка очікувана, дай Бог їм здоров'я. та чи трилери не зовсім мій жанр, чи з книжки не тієї почала, але якби я її читала відразу, то затягла б в нечитун, а так за 7 днів та розбавивши романами й детективами – зайшло. без вау ефекта і неймовірного захоплення, але годиться.
3/5 ⭐
August 6, 2015
Макс Кідрук — це автор, що постійне росте як професійний письменник у жанрі технотрилерів. Вважаю цю книгу кращою за попередні, і, наскільки я знаю, нема поки в українській літературі автора подібного жанру, кращого за Кідрука. Тож читати треба обов’язково, але, звісно, прискіпливий читач знайде декілька привидів до претензій.
Подивитися мій відеоогляд на YouTube (без спойлерів!)
Подивитися мій відеоогляд на YouTube (без спойлерів!)
June 28, 2025
памʼятаю, як молилась, щоб тут не було купу різних технічних пояснень щодо роботи літаків та їхнього конструювання, бо мені цього цілком вистачило у «Де немає бога»
на жаль, мої молитви не були почуті і я продиралась крізь це протягом всього роману
у післямові автор зізнається, що йому подобається вивчати літаки і він дуже скрупульозно підходив до їхнього опису
як на мене, цього було забагато
в результаті, для мене той літак був живішим і реалістичнішим, ніж герої, які власне рухали сюжет
Діана (наша гг) мені не надто сподобалась, якщо чесно
як і її чоловік
симпатію викликали лише їхні сини
хочу зазначити, що якось надто легко виходило в дівчини, яка поняття зеленого не має у таких розслідуваннях, все розуміти і до всього докопуватись
і це вона помітила, і тут вона така уважна, і тут побачила те, чого не змогли побачити люди, які давно працюють в цій сфері
вибачте, але я в це не повірила
стиль автора простий, але діалоги прям нереалістичні і досить часто ні про що, надто багато зайвих деталей і повторень
кінцівка якась максимально ламана і стиснута виявилась
автор просто на початку показав нам персонажа, який втратив дитину і просто в кінці скористався цим моментом
максимально зручно і просто
приємно вразила наявність плей-листа, який треба слухати під час читання
я досить рідко таке зустрічаю в книгах
+ треки реально круті
отож, не раджу починати своє знайомство з автором з цього роману
для мене все ще найкращим залишається «Зазирни у мої сни»
цю книгу можете сміло брати в руки, рекомендую
мені ще залишилось прочитати у автора «Твердиню», «Доки світло не згасне назавжди» та дилогію про Бота
за «Колонію» поки навіть не думаю, я морально не готова до такого обʼєму 🌝
на жаль, мої молитви не були почуті і я продиралась крізь це протягом всього роману
у післямові автор зізнається, що йому подобається вивчати літаки і він дуже скрупульозно підходив до їхнього опису
як на мене, цього було забагато
в результаті, для мене той літак був живішим і реалістичнішим, ніж герої, які власне рухали сюжет
Діана (наша гг) мені не надто сподобалась, якщо чесно
як і її чоловік
симпатію викликали лише їхні сини
хочу зазначити, що якось надто легко виходило в дівчини, яка поняття зеленого не має у таких розслідуваннях, все розуміти і до всього докопуватись
і це вона помітила, і тут вона така уважна, і тут побачила те, чого не змогли побачити люди, які давно працюють в цій сфері
вибачте, але я в це не повірила
стиль автора простий, але діалоги прям нереалістичні і досить часто ні про що, надто багато зайвих деталей і повторень
кінцівка якась максимально ламана і стиснута виявилась
автор просто на початку показав нам персонажа, який втратив дитину і просто в кінці скористався цим моментом
максимально зручно і просто
приємно вразила наявність плей-листа, який треба слухати під час читання
я досить рідко таке зустрічаю в книгах
+ треки реально круті
отож, не раджу починати своє знайомство з автором з цього роману
для мене все ще найкращим залишається «Зазирни у мої сни»
цю книгу можете сміло брати в руки, рекомендую
мені ще залишилось прочитати у автора «Твердиню», «Доки світло не згасне назавжди» та дилогію про Бота
за «Колонію» поки навіть не думаю, я морально не готова до такого обʼєму 🌝
April 14, 2023
У всьому винні жінки:
"Свєта, Свєта, Світлана"
Сам твір можна було б назвати 04л22р
Мій відгук: гарна подача при поганому сценарії. Моя перша книга від Макса Кідрука.
Приємно було перебувати в тому середовищі: телеканал Мега, перекус в маку, київська Борщагівка, файли запущені в плеєрі Winamp, електронна пошта ukr.net та таке інше.
Автора заносить у третьорядні гілки сюжету з надмірним описом деталей. От би хтось йому приносив класні сценарії, виходили б шедеври.
А так це десь 3,5 з 5.
"Свєта, Свєта, Світлана"
Сам твір можна було б назвати 04л22р
Мій відгук: гарна подача при поганому сценарії. Моя перша книга від Макса Кідрука.
Приємно було перебувати в тому середовищі: телеканал Мега, перекус в маку, київська Борщагівка, файли запущені в плеєрі Winamp, електронна пошта ukr.net та таке інше.
Автора заносить у третьорядні гілки сюжету з надмірним описом деталей. От би хтось йому приносив класні сценарії, виходили б шедеври.
А так це десь 3,5 з 5.
September 5, 2018
Очікувала значно більшого. Нудна зав‘язка, кульмінаційна частина сюжету взагалі не затягнула. Перші 250 сторінок вона їхала в Париж, 50 сторінок вона побула в Парижі і повернулась в Київ, а потім 300 сторінок із пустого в порожнє.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 28, 2024
Дуже люблю літати. Завжди сідаю у літак з думкою: Якщо раптом щось, то так має бути. Певна, що спокійно могла б читати її в літаку, не зрозуміла попередження на початку книги, адже про саму авіакатастрофу в книзі геть трішечки. Уся ж історія розвивається навколо розслідування. Звісно дуже багацько тут технічної мови, бо це ж Кідрук і так має бути.
Як детектив - трохи мені затягнутий видався. Кінцівка навпаки - стрімкий триллер, але знову ж таки якийсь малоймовірний. Якщо свідків прибирають один за одним, чого вже не усіх убити? Дивна зміна злочинної логіки...
Персонажі усі добре зображені, легко візуалізуються в голові.
Перечитувати не буду.
Як детектив - трохи мені затягнутий видався. Кінцівка навпаки - стрімкий триллер, але знову ж таки якийсь малоймовірний. Якщо свідків прибирають один за одним, чого вже не усіх убити? Дивна зміна злочинної логіки...
Персонажі усі добре зображені, легко візуалізуються в голові.
Перечитувати не буду.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 18, 2023
Ковпачки the best!
January 31, 2024
Хороша книга, динамічна. Подобається, як Кідрук зрозуміло вплітає науку у художню літературу.
September 25, 2014
Однозначно максимальний бал з можливих — п’ять зірочок. Однозначно найкраща з чотирьох наразі прочитаних Максових речей. У післямові автор каже про новий підхід до написання книги — і він вочевидь вдалий, бо я відчуваю однозначну якість художнього тексту. Дякую, авторе!
Під час дочитування у мене виникали спогади про фільми чи серіали, що описують побутове життя. Може тому, що це є саме ті речі, які передають події в умовах, максимально близьких глядачеві. (Саме тому ті бісові мильні серіали і гіпнотизують десятки тисяч людей щовечора, хочеться казати «ррр», але це логічно.) Прочитані мною досі книги книги такого ефекту пригадування кіно не викликали, навіть якщо мова йшла про звичайних людей і звичайне життя. Не те, щоб це мене хвилювало тоді — аж ніяк. Не бентежить і зараз — не змушує вважати, що прочитане раніше є суцільною бездарністю або якось там іще, — просто такий цікавий ефект несподіванки: ух ти. До речі, деякі з перших читацьких коментарів до цього роману слізно просили фільму — і це тільки зайвий доказ ...та не знаю чого. А взагалі, це нормально, коли книгу хочеться побачити на екрані? Бо’йо’зна’.
І так, мені закортіло переглянути якийсь фільм на схожу тему прямо вже. Щось таке неголівудське і життєве — радянський «Екіпаж» якраз підійде. «Нііі, ну ти порівняааала...» — не кажіть так, я не порівнюю.
Читацька дяка за плавність сюжету і його розкриття, за відсутність кутастості. Посеред кожного наступного розділу до мене доходило, що я натхненно обмірковую саме того персонажа і ті умови, про які йдеться на цій сторінці, а не попередній розділ, хоча ще трохи часу тому я точно так само не могла ні про що думати, крім того, що було саме на читаній у той момент сторінці — +/- кілька. І мерсі автору, звісно ж, за смачні деталі — як технічні, так і психологічні, — за ��’яку реалістичність без погоні за wow-ефектом. Наскільки я можу судити, впевненість у власних силах, не дозволяє писаці гнатися за примарою, натомість вкладаючи зусилля у планомірне досягнення цілі. Так, щоб їй ні́де було дітись :)
і що вже зовсім мене втішило — коректори КСД цього разу менше спали над текстом :) Дякую — і, плз, без образ.
Під час дочитування у мене виникали спогади про фільми чи серіали, що описують побутове життя. Може тому, що це є саме ті речі, які передають події в умовах, максимально близьких глядачеві. (Саме тому ті бісові мильні серіали і гіпнотизують десятки тисяч людей щовечора, хочеться казати «ррр», але це логічно.) Прочитані мною досі книги книги такого ефекту пригадування кіно не викликали, навіть якщо мова йшла про звичайних людей і звичайне життя. Не те, щоб це мене хвилювало тоді — аж ніяк. Не бентежить і зараз — не змушує вважати, що прочитане раніше є суцільною бездарністю або якось там іще, — просто такий цікавий ефект несподіванки: ух ти. До речі, деякі з перших читацьких коментарів до цього роману слізно просили фільму — і це тільки зайвий доказ ...та не знаю чого. А взагалі, це нормально, коли книгу хочеться побачити на екрані? Бо’йо’зна’.
І так, мені закортіло переглянути якийсь фільм на схожу тему прямо вже. Щось таке неголівудське і життєве — радянський «Екіпаж» якраз підійде. «Нііі, ну ти порівняааала...» — не кажіть так, я не порівнюю.
Читацька дяка за плавність сюжету і його розкриття, за відсутність кутастості. Посеред кожного наступного розділу до мене доходило, що я натхненно обмірковую саме того персонажа і ті умови, про які йдеться на цій сторінці, а не попередній розділ, хоча ще трохи часу тому я точно так само не могла ні про що думати, крім того, що було саме на читаній у той момент сторінці — +/- кілька. І мерсі автору, звісно ж, за смачні деталі — як технічні, так і психологічні, — за ��’яку реалістичність без погоні за wow-ефектом. Наскільки я можу судити, впевненість у власних силах, не дозволяє писаці гнатися за примарою, натомість вкладаючи зусилля у планомірне досягнення цілі. Так, щоб їй ні́де було дітись :)
і що вже зовсім мене втішило — коректори КСД цього разу менше спали над текстом :) Дякую — і, плз, без образ.
May 25, 2018
Поліз на GoodReads одразу після прочитання. Чуть не помилився і не зайшов на IMDB.
Справді, відчуття від книги - ніби як від переглянутого якісного екшну.
Всі 600 сторінок, не відриваючись, за кілька днів пройшов пліч-о-пліч з героями роману. Автор занурює у центр подій, максимально деталізує потрібними деталями, настроями, переживаннями. Серйозно, ніби сидів за одним столом в кафе з Марселем і Діаною, чи втікав з Геною та Данькою від Мажора. Все розслідування мимохіть збираєш по пазликах у своїй голові, ніби, допомагаючи Діані. Принаймні, хочеться, підказувати їй.
Захоплюючий сюжет, який тримає в напрузі через постійно нові деталі в розслідуванні, несподівані моменти коли прориває на сміх, були й моменти коли на очі наверталися сльози. Співчуваєш жертвам обставин, водночас радієш невдачам тих, кому все завжди сходило з рук.
Підсумок: досі не вірите що український роман-трилер може бути супер-якісним? Обов'язково прочитайте, і переконайтеся!
Справді, відчуття від книги - ніби як від переглянутого якісного екшну.
Всі 600 сторінок, не відриваючись, за кілька днів пройшов пліч-о-пліч з героями роману. Автор занурює у центр подій, максимально деталізує потрібними деталями, настроями, переживаннями. Серйозно, ніби сидів за одним столом в кафе з Марселем і Діаною, чи втікав з Геною та Данькою від Мажора. Все розслідування мимохіть збираєш по пазликах у своїй голові, ніби, допомагаючи Діані. Принаймні, хочеться, підказувати їй.
Захоплюючий сюжет, який тримає в напрузі через постійно нові деталі в розслідуванні, несподівані моменти коли прориває на сміх, були й моменти коли на очі наверталися сльози. Співчуваєш жертвам обставин, водночас радієш невдачам тих, кому все завжди сходило з рук.
Підсумок: досі не вірите що український роман-трилер може бути супер-якісним? Обов'язково прочитайте, і переконайтеся!
September 13, 2014
Ну що ж, після читання так щось і тягне мене написати відгук.
Книга цікава своїм захоплюючим сюжетом, яскравими героями та реалістичністю подій. Як завжди, з цим у Кідрука все бездоганно. Проте, як на мене, бракувало тут типової Кідрукової містики... Адже прочитавши "Бота" і "Твердиню", маю з чим порівнювати.
Розкриваючи разом з героями кожну деталь, яка стосувалася авіакатастрофи, я немов сама ставала слідчим-детективом. Дуже сподобалися комічні сцени з життя Діани та її оточення, вони, як то кажуть, "розряджали обстановку". Проте детальний опис блювання Анатолія Реви і тому подібні епізоди захвату не викликали...
Даю тверду 4 (четвірку). "Бот", на мою суб'єктивну думку, наразі залишається найкращим творінням Макса :)
Книга цікава своїм захоплюючим сюжетом, яскравими героями та реалістичністю подій. Як завжди, з цим у Кідрука все бездоганно. Проте, як на мене, бракувало тут типової Кідрукової містики... Адже прочитавши "Бота" і "Твердиню", маю з чим порівнювати.
Розкриваючи разом з героями кожну деталь, яка стосувалася авіакатастрофи, я немов сама ставала слідчим-детективом. Дуже сподобалися комічні сцени з життя Діани та її оточення, вони, як то кажуть, "розряджали обстановку". Проте детальний опис блювання Анатолія Реви і тому подібні епізоди захвату не викликали...
Даю тверду 4 (четвірку). "Бот", на мою суб'єктивну думку, наразі залишається найкращим творінням Макса :)
September 14, 2014
Був дещо скептично налаштований перед тим як прочести "Жорстоке небо", враховуючи пристрасть автора до зайвих спойлерів (Бот), але був приємно здивований. Відчувається, що Кідрук прокачався як письменник. Найкраще що я прочитав з української літератури цього року.
November 28, 2019
Досить непоганий детектив, розрахований на 28-річних дівчат, яким уже не смакує ваніль, але ще далеко до серйозної літератури. Особисто мені чогось бракнуло чи було в надлишку, але я точно читатиму автора і надалі
June 3, 2024
Загалом непогано, проте, як на мене, надто багато зайвих деталей з життя деяких персонажів
March 16, 2024
Прекрасна книга! Трохи швидкий і може малоймовірний кінець але загалом дуже сподобалося
March 8, 2016
Мене дуже сильно вразила ця книга... я чесно кажучі впреше стикаюсь із таким якісним текстом написаним українською мовою, тому я тохи в шоці... Все справжнє. Герої справжні, події справжні, сюжет моторошно правдивий, довгий але зовсім не нудний. Читала цю книжку "сидячі на краю стільця" так би мовити. Серце колотило, на руках і спині виступав холодний піт, і увесь час було присутнє легке відчуття стресу. Трилер удався, це однозначно. Останні 100 сторінок взагалі неможливо фізично покласти книжку. Це зі мною при читанні не вперше, але трапляється вкрай рідко. Рекомендую, однозначно.
Сподобалось:
- Книжка про літаки, із багатьма цікавими технічними деталями;
- Головний герой--сильна жінка;
- Усі герої реально дуже правдоподібні;
- Стиль написання дууууже сподобався: нічого зайвого, все розписано в достатніх деталях;
- Це не лише трилер: за цією книгою читач і посміється, і добре поплаче, і потішиться затишними моментами життя героїні.
Не сподобалось
- Нема дорікань.
Сподобалось:
- Книжка про літаки, із багатьма цікавими технічними деталями;
- Головний герой--сильна жінка;
- Усі герої реально дуже правдоподібні;
- Стиль написання дууууже сподобався: нічого зайвого, все розписано в достатніх деталях;
- Це не лише трилер: за цією книгою читач і посміється, і добре поплаче, і потішиться затишними моментами життя героїні.
Не сподобалось
- Нема дорікань.
March 31, 2016
Дуже реалістична історія про розслідування авіакатастрофи. У порівнянні з "Ботом" автор відчутно виріс. Оповідання більш рівне, менш відривчасте. Непогано пропрацьовані характери героїв.
December 16, 2017
Не вистачало екшена, Кідрука і драйву.
November 13, 2025
primitive writing style, primitive treatment of characters. no need to read any more by this author
October 9, 2020
Як на мене це найгірша книга Кідрука. Таке враження, що її взагалі не він писав.
September 29, 2020
Перший технотрилер, який я прочитала, став водночас першим прочитаним мною твором Макса Кідрука. Отже, для мене це були відразу два відкриття.
Перше, що мене здивувало, - це те, що автор є українцем, оскільки, читаючи роман, було враження, що в руках якісний переклад твору зарубіжного митця. Друге, що приємно вражало і водночас лякало, - це ті деталі, нюанси, котрими насичена книга. Авіакатастрофа, розшифрування метеорологічних даних... Усе до дрібниці прописано, пояснено, розібрано, схематично зображено... Вражає!
Усе в цьому романі обертається навколо розробленого в Україні літака "ААРОН 44" , який розбився у Франції. Що ж насправді стало причиною загибелі близько 50 людей? У цьому намагається розібратися дочка авіаконструктора Діана Столяр. Вона вже кілька років у декретній відпустці, у неї сімейні труднощі з чоловіком, деякі проблеми з дітьми. Залишається кілька днів до виходу на роботу, коли їй телефонують і терміново викликають. Дівчину вважали недосвідченою, і саме тому відправили на місце аварії для того, щоб вона насправді не шукала причини, а відволікала експертів, була гарним представником від України, а ще в АКБ Аронова були впевнені в тому, що навіть якщо щось піде не так, то Діана Столяр не заплямує честь батька і буде на їхньому боці. Але вони помилилися. Героїні вдавалося помітити ті деталі, на які не зважали інші, вона дошукувалася істини, знаходила варіанти, була наполегливою і змогла дізнатися правду. Однак чого їй коштувала ця інформація? Дуже дивує, коли у фіналі виявляється, що жінка відкрила салон візажу. Я б зрозуміла, якби вона стала директором компанії, експертом чи то пілотом, але ж не... Хоча у житті може все бути.
Тут йдеться про відносини чоловіка і дружини, материнство та батьківство, втрату близьких, про корупцію, безвідповідальність, страх, життєвий вибір, про олігархів та кров на їхніх руках тощо.
Текст роману зрозумілий, навіть попри далеку для мене тематику читати було легко. Особливо близькою була тема материнства головної героїні. Якби не знала, що автором є чоловік, то, читаючи деякі сторінки, була б упевненою, що написала цей роман жінка.
Книга розпочинається передмовою Андрія Любки "Людина в зоні турбулентності", далі йде переднє слово автора, 2 епіграфи та, власне, 7 розділів. Завершується книга епілогом та післямовою. Цікаво, що наприкінці подано "Перелік музичних творів, рекомендованих для прослуховування під час прочитання роману".
Цей твір - технотрилер, у якому ні краплі наукової фантастики. Він вражає своєю реалістичністю.
Мені ніколи не випадала нагода подорожувати кудись літаком, назвати себе мандрівницею теж не можу, але після цього твору навряд чи спокійно зможу ступити хоча б у стіни аеропорту. Хоча... Спогади після сюжетів у новинах та кадри фільмів поступово кудись віддаляються, можливо, із часом і зникне відчуття, яке виникло під час прочитання.
Ця книга дала зрозуміти, що, навіть не маючи досвіду, можна досягти мети, ніколи не варто погоджуватися на фальсифікації чи приховування інформації, бо все рано чи пізно стане відомим. І ще одне, попри цікавість, якою б вона не була, варто, перш за все, думати про наслідки.
Перше, що мене здивувало, - це те, що автор є українцем, оскільки, читаючи роман, було враження, що в руках якісний переклад твору зарубіжного митця. Друге, що приємно вражало і водночас лякало, - це ті деталі, нюанси, котрими насичена книга. Авіакатастрофа, розшифрування метеорологічних даних... Усе до дрібниці прописано, пояснено, розібрано, схематично зображено... Вражає!
Усе в цьому романі обертається навколо розробленого в Україні літака "ААРОН 44" , який розбився у Франції. Що ж насправді стало причиною загибелі близько 50 людей? У цьому намагається розібратися дочка авіаконструктора Діана Столяр. Вона вже кілька років у декретній відпустці, у неї сімейні труднощі з чоловіком, деякі проблеми з дітьми. Залишається кілька днів до виходу на роботу, коли їй телефонують і терміново викликають. Дівчину вважали недосвідченою, і саме тому відправили на місце аварії для того, щоб вона насправді не шукала причини, а відволікала експертів, була гарним представником від України, а ще в АКБ Аронова були впевнені в тому, що навіть якщо щось піде не так, то Діана Столяр не заплямує честь батька і буде на їхньому боці. Але вони помилилися. Героїні вдавалося помітити ті деталі, на які не зважали інші, вона дошукувалася істини, знаходила варіанти, була наполегливою і змогла дізнатися правду. Однак чого їй коштувала ця інформація? Дуже дивує, коли у фіналі виявляється, що жінка відкрила салон візажу. Я б зрозуміла, якби вона стала директором компанії, експертом чи то пілотом, але ж не... Хоча у житті може все бути.
Тут йдеться про відносини чоловіка і дружини, материнство та батьківство, втрату близьких, про корупцію, безвідповідальність, страх, життєвий вибір, про олігархів та кров на їхніх руках тощо.
Текст роману зрозумілий, навіть попри далеку для мене тематику читати було легко. Особливо близькою була тема материнства головної героїні. Якби не знала, що автором є чоловік, то, читаючи деякі сторінки, була б упевненою, що написала цей роман жінка.
Книга розпочинається передмовою Андрія Любки "Людина в зоні турбулентності", далі йде переднє слово автора, 2 епіграфи та, власне, 7 розділів. Завершується книга епілогом та післямовою. Цікаво, що наприкінці подано "Перелік музичних творів, рекомендованих для прослуховування під час прочитання роману".
Цей твір - технотрилер, у якому ні краплі наукової фантастики. Він вражає своєю реалістичністю.
Мені ніколи не випадала нагода подорожувати кудись літаком, назвати себе мандрівницею теж не можу, але після цього твору навряд чи спокійно зможу ступити хоча б у стіни аеропорту. Хоча... Спогади після сюжетів у новинах та кадри фільмів поступово кудись віддаляються, можливо, із часом і зникне відчуття, яке виникло під час прочитання.
Ця книга дала зрозуміти, що, навіть не маючи досвіду, можна досягти мети, ніколи не варто погоджуватися на фальсифікації чи приховування інформації, бо все рано чи пізно стане відомим. І ще одне, попри цікавість, якою б вона не була, варто, перш за все, думати про наслідки.
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 13, 2025
Хочеться відзначити, що автор проробив дуже ретельну та якісну роботу для створення реалістичного тла з технічної, технологічної, архітектурної точки зору. Але загалом роман, м'яко кажучи, не вирізняється на тлі загальної маси літератури, якщо не зважати на прискіпливість до технічних деталей.
Експозиція перенасичена деталями від історії продажів літаків до детального опису процесу кріплення буксиру. Очевидно, задумано було глибше погрузити читача в роман, але автор явно перестарався.
Світогляд автора теж не заслуговує на компліменти, принаймні, від мене: У хлопця немає дівчини [...] причина в тому, що він ріс без батька. Або виростає без таткового ременя і тому хлопець страшенно закомплексований. На початку 2-го розділу вже четверта людина, пов'язана з авіатрощею, "щось відчуває". Ще авгурів не вистачає, котрі по напрямку вітру визначили б, що там у літака зламається.
Періодично зустрічаються сумнівні художні прийоми, тропи, ляпи, як-от:
- тавтологія: двома паралельними одна другій смугами ліонського аеропорту
- гіперболи та алегорії: снігопад як танок, задум якого неможливо було осягнути людським мозком 🤨; серце стискалося все більше, немов зоря [...] колапсує — вкрай невдале порівняння з процесом колапсу, що не триває навіть секунди; ситуація [...] нечасто, але траплялася, тому новоприбулі чудово знали а якщо трапляється часто, знають пречудово? 🤔
- помилки рівня шкільної програми: нівелювати кінетичну енергію, спрямовану до землі перехвалив 🤭 енергія не має напрямку. п'ятизначне шостизначне число 350.000.
Розвиток дії екстремально повільний. Спостерігається все те ж зловживання надмірною деталізацією, до прикладу, майже сторінку описується здатність "пиячити по-чорному", наступні 2 сторінки — "порівняння сьогоднішньої та вчорашньої гулянки"; неспинні нагадування про "неспинні нагадування про інцидент майже сорокарічної давності".
Після втиснутого другорядного епізоду з проблемою 2-річної дитини сходити на горщик, що розтягнуто на 8 сторінок, бажання дочитувати почало невпинно зникати.
Біля 200-ї сторінки — розвиток дії відміняється — ми знайомимось з Геной, з котрим ми познайомились 80 сторінок назад. 🥴
dnf
Експозиція перенасичена деталями від історії продажів літаків до детального опису процесу кріплення буксиру. Очевидно, задумано було глибше погрузити читача в роман, але автор явно перестарався.
Світогляд автора теж не заслуговує на компліменти, принаймні, від мене: У хлопця немає дівчини [...] причина в тому, що він ріс без батька. Або виростає без таткового ременя і тому хлопець страшенно закомплексований. На початку 2-го розділу вже четверта людина, пов'язана з авіатрощею, "щось відчуває". Ще авгурів не вистачає, котрі по напрямку вітру визначили б, що там у літака зламається.
Періодично зустрічаються сумнівні художні прийоми, тропи, ляпи, як-от:
- тавтологія: двома паралельними одна другій смугами ліонського аеропорту
- гіперболи та алегорії: снігопад як танок, задум якого неможливо було осягнути людським мозком 🤨; серце стискалося все більше, немов зоря [...] колапсує — вкрай невдале порівняння з процесом колапсу, що не триває навіть секунди; ситуація [...] нечасто, але траплялася, тому новоприбулі чудово знали а якщо трапляється часто, знають пречудово? 🤔
- помилки рівня шкільної програми: нівелювати кінетичну енергію, спрямовану до землі перехвалив 🤭 енергія не має напрямку. п'ятизначне шостизначне число 350.000.
Розвиток дії екстремально повільний. Спостерігається все те ж зловживання надмірною деталізацією, до прикладу, майже сторінку описується здатність "пиячити по-чорному", наступні 2 сторінки — "порівняння сьогоднішньої та вчорашньої гулянки"; неспинні нагадування про "неспинні нагадування про інцидент майже сорокарічної давності".
Після втиснутого другорядного епізоду з проблемою 2-річної дитини сходити на горщик, що розтягнуто на 8 сторінок, бажання дочитувати почало невпинно зникати.
Біля 200-ї сторінки — розвиток дії відміняється — ми знайомимось з Геной, з котрим ми познайомились 80 сторінок назад. 🥴
dnf
February 15, 2025
Ця книжка зовсім не виправдала моїх очікувань. Після “Бота” мені здавалось, що Кідрук пише книги, які захоплюють, відірватися неможливо, що від них повно вражень і вони шокують.
А тут перші 100 сторінок йшли як Артур Гейлі (а він мені був дуже нудним, хоча і тематика цікава). Для мене сюжет був побудований нерівномірно. Було враження ніби бажання Кідрука писати про улюблені літаки стало на перший план, а сюжет лишився вторинним.
😐 Я розумію, що автору було цікаво пофантазувати при яких обставинах український літак взяли б до себе європейські авіакомпанії, але це все можна було описати значно коротше.
Спочатку ми дуже довго в’їжджали в обставини, історії компаній, потім нарешті було нагнітання перед катастрофою і коли нарешті почалася динаміка, все здулось і почалась історія про бюрократію 😳 Відчуття було таке, ніби заново починаєш книгу (після того як прочитав третину) і заново йдеш до зав’язки.
Я люблю літаки, мені цікаво про них дізнаватися, але тут місцями цих технічних моментів було забагато. Мені вони були не цікаві і вони не мали взагалі ніякого значення для сюжету. Так само як і не мали значення довгі біографії людей, які просто епізодично згадувались, але при цьому навіть жодного разу не постали перед читачем. Це дуже затягувало історію, і робило для мене книгу менш цікавою.
Своїм “Ботом” Кідрук задер для мене таку планку на жанр трилеру, що я вважаю, поки мені не жахливо страшно, волосся не шевелиться на голові і не сняться кошмари, ніякий то не трилер. Так що після “Бота” трилери (в моєму розумінні) мені не траплялись))) Хоча я вже прочитала декілька книг Кідрука. Було зовсім не страшно, єдине, що викликало емоції, це записи екіпажів перед реальними авіакатастрофами.
Ця книга виявилась зовсім не такою і не про те, що я очікувала, тому ймовірно і сприймалась мною не так як могла б. Я очікувала неймовірних вражень, а отримала звичайну майже спокійну книгу, де динаміка почалась після 400 сторінки.
А тут перші 100 сторінок йшли як Артур Гейлі (а він мені був дуже нудним, хоча і тематика цікава). Для мене сюжет був побудований нерівномірно. Було враження ніби бажання Кідрука писати про улюблені літаки стало на перший план, а сюжет лишився вторинним.
😐 Я розумію, що автору було цікаво пофантазувати при яких обставинах український літак взяли б до себе європейські авіакомпанії, але це все можна було описати значно коротше.
Спочатку ми дуже довго в’їжджали в обставини, історії компаній, потім нарешті було нагнітання перед катастрофою і коли нарешті почалася динаміка, все здулось і почалась історія про бюрократію 😳 Відчуття було таке, ніби заново починаєш книгу (після того як прочитав третину) і заново йдеш до зав’язки.
Я люблю літаки, мені цікаво про них дізнаватися, але тут місцями цих технічних моментів було забагато. Мені вони були не цікаві і вони не мали взагалі ніякого значення для сюжету. Так само як і не мали значення довгі біографії людей, які просто епізодично згадувались, але при цьому навіть жодного разу не постали перед читачем. Це дуже затягувало історію, і робило для мене книгу менш цікавою.
Своїм “Ботом” Кідрук задер для мене таку планку на жанр трилеру, що я вважаю, поки мені не жахливо страшно, волосся не шевелиться на голові і не сняться кошмари, ніякий то не трилер. Так що після “Бота” трилери (в моєму розумінні) мені не траплялись))) Хоча я вже прочитала декілька книг Кідрука. Було зовсім не страшно, єдине, що викликало емоції, це записи екіпажів перед реальними авіакатастрофами.
Ця книга виявилась зовсім не такою і не про те, що я очікувала, тому ймовірно і сприймалась мною не так як могла б. Я очікувала неймовірних вражень, а отримала звичайну майже спокійну книгу, де динаміка почалась після 400 сторінки.
June 14, 2025
Мені здалося що історія настільки справжня, що я навіть почала шукати збіги описаних обставин в реальному житті.
Як виявилось дещо дійсно взято за основу із реальних авіатрощ.
Однозначно скажу, що перед польотом не варто читати цю книгу.)
Історія розгортається навколо авіатрощі в Парижі.
Український виробник тільки но запустив і пройшов сертифікацію новихпасажирських літаків ААРОН-44, між Францією і Україною
відбувається угода по купівлі літака.
І в перший же рейс стається страшна авіакатастрофа.
Французські та Українські слідчі долучаються до розслідування деталей авіакатастрофи.
Від концерну ААРОН-44 надсилають Діану Столяр, батько якої, був розробником цієї моделі літака.
Амбітний Віце-Президент компанії Авер’янов розраховує, що вона докладе зусиль щоб відбілити ім’я батька і при розслідувані максимально сприятиме
потрібному йому ходу подій.
Та не так склалося як гадалося. Діана виявилась прискіпливою, з дуже
гарно розвиненою інтуіцією і логічним складом розуму. Яка поступово починає докопуватись до справжньої проблеми в несправності
літака.
Мені сподобались глибоко пропрацьовані образи, Діани Столяр, і цього рашиста Віце-Президента Авер’янова, настільки вони живі, що здається вони існують в реальності. Та й інші песонжі також доволі правдоподібні)
Захопливий справжній триллер, я дуже уважно вчитувалась в усі зноски автора, який пояснював шифри стосовно погоди для пілотів, та багато інших авіа термінів над якими взагалі не замислюєшся.
Тепер я розумію чому льотчики навчаються 6 років, я б сказала це мінімум)
Сама авіатроща настільки детально описана, що стає моторошно.
Автор взяв за основу дві авіатрощі, та від цього не легше.
Бо якщо дивишся фільм можна заплющити очі, а тут це неспрацює,
тому що коли читаєш не можна заплющити очі, а уява домалює все інше...
Тож якщо хочете поринути у світ авіа перельотів та інтриг навколо
концерну ААРОН-44 точно рекомендую цей роман.
Нудно не буде)
Displaying 1 - 30 of 89 reviews