Уже в передмові авторка зізнається, що анонсованого в заголовку списку книжок, необхідних для образу культурної людини, не існує й існувати не може, адже «людського життя просто не вистачить, щоб прочитати все, що слід (!) прочитати одній освіченій людині». Тому в кожного такий список зрештою свій, та ще й продиктований випадковістю: кожен вважає вартою прочитання не всю добру літературу, а тільки ту добру літературу, яку вже встиг прочитати сам на час укладання списку. Отже, «365» насправді не про те, що потрібно прочитати, аби справляти враження культурної людини, а про те, як варто читати і на що звертати увагу, аби видобути з тексту максимум значень і задоволення. Саме так книжку і варто сприймати: не як прескриптивний маршрут літературними лісами, поза яким водяться чудовиська, а як демонстрацію певного набору лайфгаків і читацьких стратегій виживання, які дадуть змогу самостійно прокладати нові маршрути нескінченними обширами літературної спадщини. Ось лише три з багатьох стратегій, які раз у раз застосовано до розглянутих у книжці творів (а «365» пропонує широкий набір читацького інструментарію, у якому напевно знайдеться щось корисне під потреби майже будь-якого твору, внесеного до списку чи ні). Вони не лише помагають — лишімо іронічні лапки — «справляти враження культурної людини», а й примножують кількість читацьких пригод, які ми можемо отримати на матеріалі однієї книжки:
1) Читачам постійно нагадують, що значення книжки продиктоване не лише послідовністю змальованих у ній подій. Від тієї оптики, з якою ми до неї підступаємося, залежить анітрохи не менше. Скажімо, наші жанрові очікування диктують коло запитань, які ми ставимо до тексту, а те, кого з героїв книжки ми вважаємо центральним, визначає її тему. Авторка пропонує кілька спокусливих читацьких експериментів із накладанням на один текст вимог різних жанрів: наприклад, що буде, якщо читати «Антігону» не як розповідь про «конфлікт між родовими звичаями й законами держави», а як «п’єсу про нещасливе взаємне кохання», предтечу «Ромео і Джульєтти»? Чи «Венеру в хутрі» — як твір про жіночу емансипацію?
2) Українські читачі вже звикли до того, що письменники шукають нової мови, аби описати травматичні досвіди, які розбивають культурну тяглість (скажімо, щоб говорити про війну). Насправді пошукам і/чи втраті мови певною мірою присвячено кожен твір, чи бодай кожен твір сильного автора, який створює дуже індивідуальний стилістичний конструкт, найоптимальніше пристосований до поставлених у тексті завдань. Відповідно, багато літературних творів можна аналізувати як спробу болісного намацування своєї мови і стратегій порозуміння — чи конфлікту зі способами говорити, успадкованими від суспільства і біографічних чи літературних попередників. Наприклад, у «365» «Галас і шаленство» Вільяма Фолкнера пропонують розглядати зокрема як роман, де дуже різні герої переказують родинну історію, щось втрачаючи, «щоб наприкінці втратити свою унікальність (мовну, зокрема). І саме так вони стають родиною». Чи «Гамлета» — як епістемологічну катастрофу: «Раптом забракло понять і слів, щоб зрозуміти один одного. Це і є безум: коли твої слова не отримують адекватного відгуку».
3) Жоден літературний твір, перефразовуючи Джона Донна, не є островом, тобто не існує ізольовано, а між різними текстами й літературними формами точаться діалоги завдовжки в десятиліття. Уважність до літературних перегуків дає змогу побачити, скажімо, панораму того, як мінялися із плином часу способи надати досвіду значення, оформивши його в літературну розповідь із різними законами. (Погляньмо, наприклад, як елеґантно «365» фіксує новітнє повернення до традиційніших форм письма, що підводить риску під експериментальним модерністським романом: «Той день, який свавільно закінчив Ішіґуро [у «Залишку дня»] — це один день місіс Делловей і один день Леопольда Блума»). Здавалося б, структура «365» ускладнює прокладання таких мостів між текстами. Врешті, що може бути еклектичніше і фрагментарніше, ніж алфавітний порядок, де простий акт перекладу перетасував би тексти в геть інші комбінації? Але цей ефект випадковості, смію припустити, оманливий: авторка добирає книжки, які, опинившись поруч, складаються у більші й менші підсюжети. Наприклад, на сусідні сторінки потрапляють твори, які ставлять питання про межу і визначення людського, в епоху пост-гуманізму в одному випадку й пост-Голокосту в іншому: «Чи мріють андроїди про електричних овець?» Філіпа Діка і «Чи це людина?» Прімо Леві відповідно. В обох критерієм людської природи позірно задекларовано здатність до емпатії, але з сюжету висновується дещо похмуріше функціональне визначення: людина — це та істота, яка здатна відмовити собі подібним у праві називатися людиною (а отже, обґрунтувати, хто не вартий емпатії чи навіть життя).
(Простою абетковою випадковістю не можна пояснити й того факту, що «365» завершується взірцевим постмодерним твором про читання «Якщо подорожній одної зимової ночі» Італо Кальвіно. Безіменний головний герой цього роману, написаного від другої особи — «ти, читачу» — проводить цілу книжку за постійно фрустрованими спробами знайти й дочитати-таки бажаний твір. Чим не метафора подальшої літературної подорожі нас усіх?)
У «365» раз у раз лунає рефрен «Понімаєте», мовби ми підслуховуємо живий діалог великої читацької спільноти. Я не певна, чи припадає на численні «Понімаєте» хоч одне «розумієте», що й логічно: перше питання риторичне й націлене на окреслення певного колективу; друге ж максимально індивідуальне. А важку роботу розуміння кожен робить сам.
Книжка про книжки, які я вже прочитала; ще не прочитала, але точно треба; вже ніколи не прочитаю; слава богу, що не збираюся читати; шкода, що не прочитаю, бо вже заспойлерила собі все на ніц))) Стиль авторки есеїв чарує. Власна обізнаність лишає відчуття легкого сорому (але ненадовго)
Однозначні плюси: * Можна почитати про багато книг і авторів, про які ти раніше не чув. * Дізнатися погляд авторки на вже прочитані книги. * Поповнити нескінченний список книг для прочитання. * Навіть прочитати кілька пунктів із цього списку. * Божественне оформлення і якість.
Неоднозначні плюси: * Стислість викладу. Можна за дві хвилини скласти уявлення про книгу, але деколи тієї сторіночки мало. * Стиль авторки. Подекуди іронічний, який часто трощить видатні романи на кавалки, або ж підносить їх до небес. Сюди ж можна зарахувати і суб'єктивність. Часом це цікаво читати, часом це вже втомлює. * Вибір книг. Деяки книги авторка якось так подає, що я взагалі не розумію навіщо вони там. Напевно на все є свої причини. Зрештою, про не дуже вдалі але знакові книги теж треба говорити.
Було цікаво дізнатися про деякі невідомі раніше книги, сюжети і цікавинки про них. Також непогано позирнути на книги, які читала, з нової точки зору. Але книга массивна, читала її кілька місяців, і не те щоб всі рецензії-оповідки-враження сприймалися із захопленням. Раджу мати як настільну книгу, яку можна іноді підчитувати на дозвіллі, а не як занурення читаю-тільки-це, бо тоді у вас вибухне голова. Найбільша проблема напевно була з таким різноманітним відбором книг - тут точно всім не вгодиш.
У видавництва ArtHuss немає книг електронного формату. Але файлом цієї книги вони поділились безкоштовно, щоб трохи порадувати читачів. Так вона у мене і з'явилась. І на початку цього року придумала собі челендж: читати цю книгу рік, по одній книзі (1-2 сторінки) кожен день. Все вийшло чудово і ні разу не виникло бажання закинути цю ідею!) Одразу попередження, це не список анотацій чи перших глав 365 книг. Це враження, іноді доволі суб'єктивні та емоційні (з спойлерами), літературознавиці Ганни Улюри, яка всі ці книги прочитала. За всіма розрахунками я мала дочитати цю книгу 31.12, але вийшло раніше. По-перше, книги авторів з ворожої країни-сусіда я з очевидних причин пропустила. Найкраще про це написав Ростислав Семків і додати тут нічого. По-друге, вкінці я трохи пришвидшилась, бо не хотілося вже розтягувати) Головне питання, це для чого читати книгу про книги) Для того, щоб дізнатися більше, розширити список бажанок чи порозглядати ілюстрації. Приємно читати про книги, які ти вже читав, і порівнювати враження. Цікаво читати про книги, які і так в бажанках, і ще більше їх хотіти. Пізнавально прочитати про класику для загального розуміння, бо повністю книгу навряд-чи прочитаєш. Корисно впевнитись, що якась книга тобі точно непотрібна. Цей список причин можна доповнювати до безкінечності, головне, щоб читання було в радість, і неважливо скільки ти книгу читав, 1 день чи 1 рік) П.С.: Планую спробувати річний челендж і наступного року з іншою книгою!)
Мені було дуже цікаво читати огляд на книги, які я вже читала. Перечитувати геть всі рецензії насправді якось не дуже хотілося, проте декілька книг додала до свого списку to-read
Щось типу літературного Watch Mojo — суб‘єктивний список важливих для авторки творів, де кожен тайтл супроводжує стислий переказ та експрес-аналіз, а інколи навіть знаходиться місце культурному або історичному контексту. І найголовніше — все це якимось магічним чином вміщюється в одну сторінку, не більше. Якщо ви читали деякі з перелічених книжок 5-10-15 років тому і все нафіг позабували, то ось чудова нагода освіжити пам‘ять.
Ганна Улюра має ємний, лаконічний стиль, чудово декодує початковий матеріал, та ще й влучно додає дрібку гумору. Баланс витримано, ставлю лайк.
Книга, яку можна читати зовсім із різними цілями. І ось декілька причин (не 365, спокійно), чому вона може зацікавити саме вас:
-враження культурної людини після читання ви 100% справите. Авторка пише про такі факти, про які не здогадається більшість людей, які прочитали книги із підбірки. Наприклад, чи знали ви, що у «Прощавай, зброє» Геменґвея було 47 варіантів різних фіналів і жодного щасливого? Ні? А тепер можете хизуватись знанням цього факту на здибанках із друзями
-наступна причина прочитати цю книгу — найбанальніша: щоб поповнити свій список to read. І з цим вона справляється чудово, я обрала для себе 13 книжок
-ще один варіант — читати рецензії на книги, які ви щойно закінчили. Унікальна можливість побачити інший погляд на твір чи підтвердити свої враження, дізнатись історію написання, вплив на літературу, інформацію про автора
-якщо хочете навчитись писати рецензії на книги, то тут для вас зібрано 365 прикладів як це потрібно робити
-last but not least ілюстрації — це окремий естетичний захват. Усі колажи неймовірно красиві і влучні. Неможливо втриматись та не фотографувати кожну сторінку
Зараз цю книгу в електронному форматі можна завантажити безкоштовна на сайті ArtHuss
Хочу застерегти усіх, хто має намір це читати. Ідея збірки непогана. Вибір книг теж годиться більшою мірою. Але автор зовсім не вміє писати. Відразу ригати тягне від цього слогу і тих речень. Жахливо! Нікудишній письменник з цієї Ганни.
I’ve long wanted to read some kind of nonfiction about literature, and my choice fell on Hanna Uliura’s book “365. A book for every day to give the impression of a cultured person”.
The author is a Ukrainian literary critic, and she shares her reviews in 1 page for 365 books in this work. The selection is from the classics of Homer to modern literature, many Nobel laureates and poetry collections, little fantasy. The geography is also broad: there are works from Europe, Asia, Africa, and both Americas.
H.Uliura’s style is rather peculiar and caustic. I like that sometimes, but definitely, not in such concentrations. Perhaps my mistake was that I read the book page by page and not in forays. It's frankly too much – since such an influx of information doesn’t want to fit sedately into the head, and it turns out to be a mess. I really just got tired of actively reading this nonfiction. :(
Also, misprints were a little distracting (the words are printed in one piece), a couple of times, there were non-identical spellings of the name of the main character (the reason is different transliteration), some inaccuracies of the plot events in book reviews.
Всеохоплюючий список у 365 книжок ,з яких я читала 69. Гострий погляд на ці книги, подекуди саркастичний, точний аналіз, додаткові відомості про автора і його творіння--перед цією кропіткою роботою авторки знімаю капелюха. Але рецензії на деякі книжки просто вводили в ступор. Читаючи "Робінзона Крузо" в підлітковому віці, ніхто б і не подумав пов'язувати цей роман із бравіссімо британському колоніалізму. І думка Улюри щодо всіх цих книжок видалася якоюсь відстороненою, неупередженою, а хотілося заохочувальної. Собі відмітила для прочитання 10 книжок.
Гарна нагода розширити власний кругозір, пригадати прочитане, занотувати бажане. Дещо напружує стиль авторки, ну і довелось прийняти той факт, що більшість описів я не здатна буду пригадати згодом, книга необхідно мати у себе щоб зазирати за підказками.
Якщо б я і хотіла бути чимось у цьому світі, то я хотіла би бути текстом написаним Ганною Улюрою. Чудові книжкові рекомендації і чудові приклади того, як варто писати рецензії
Я хотіла прочитати цю книжку, щоб знайти нові цікаві книги, але стиль рецензій був незрозумілий. Навіть ті книги, які я вже читала, не могла співставити із рецензією від автора.
В процесі читання: Взялася з метою знайти для себе приховані скарби літератури та впевнитись, що хочу читати деякі твори, про які щось вже та знаю. Але ну млинець, якщо авторка продовжить відпускати дивні жартики та докопуватись до читача та/або твору, то це буде важко. Люблю іронічні рецензії з вогником, але тут все звучить зверхньо та обурює більше, ніж змушує посміхатись. Крім того деякі твори ніби нормально подані, проте деякі бігом-бігом, ні про "як", ні про "чому" книги вагомі не сказано. Деякі рецензії просто переказують сюжет не надто цільно до того ж. (І це я тільки на двадцять четвертій рецензії, може просто передивитись зміст та обрати собі щось почитати з нього?)
Прочитане: Та ясно, красно дякую за спойлери суто в площині банального переказування сюжету. Мені б не про хто куди пішов і що сказав, хто помер чи кого вбив. З рецензій на ті книги, що читала, можу уявити, що ця добірка - особистий блог людини із не дуже вдалим й одноманітним почуттям гумору.