Листи з Парижа. Листи з Китаю: Подорожні нариси, новели, оповідання, есеї, інтерв’ю

by Софія Яблонська

У новій книзі української письменниці Софії Яблонської «Листи з Парижа. Листи з Китаю» зібрані всі її публікації – подорожні нариси, оповідання, мініатюри, листи, інтерв’ю – у галицькій пресі 20–30-х років ХХ ст., а також рецензії та відгуки про її творчість. Це видання дозволяє відчути тогочасний літературний контекст і побувати у творчій лабораторії митця: оповіді про далекі краї, що увійшли згодом до її книг, вміщені у первісних варіантах. Світ, що його зберегла у слові письменниця-мандрівниця, давно вже зруйнований, тож її твори є своєрідним пам’ятником первісній природі.

Genres: Ukrainian Literature

368 pages, Hardcover

Published January 1, 2018

About the author

українська та французька письменниця, журналістка, мандрівниця, фотографка.
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.

1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.

1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).

1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.

У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.

В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.

Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.

У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).

Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.

В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.

1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.

29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.

П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.

Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]

Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.

1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов

Reviews

[Khrystyna · Rating 5 out of 5]

Сприймаю цю пречудову збірку як особистий, мандрівний щоденник Софії. Уривки про те і про се. Оповідання та листи, її думки і відчуття. Поставила серденько біля "Балева Сукня" та "Чи це завтра Різдво". Оповідання про Голодомор було емоційно важко читати. І ще "Заклятий рік" про мандаринських манекенів, аж мурашки бігли від тих всіх злих китайських сил. Якось не вірилося, що було так насправді.

Особистість Софії захоплює та надихає. Те як вона малювала каїду мапу України, розпитувала його про роль арабської жінки, про ставлення до життя арабів ("турботи і журби вони заносять у мошеї та Аллахові їх залишають, щоб йому не нудно було безробітно жити"). Відчувається її чутливість до становища місцевого населення, колонізованих. Вона помічає руйнівний вплив європейців на древні автентичні культури.

В ті часи жінка могла потрапити в місця, де бувала Софія Яблонська, лише як сестра милосердя чи дружина якогось чиновника. Про те що жінка може сама вирушити в мандри пісками Сахари за власним інтересом та професійним покликом, а ще й молода і незаміжня, — навіть не йшлося. Я собі зрозуміла, що наше жіноцтво ще в 30-х роках було фантастично сучасним, що ми маємо звідки черпати мудрості та нести далі. 

[Olenka Dobosh · Rating 5 out of 5]

Amazing book. Definitely will re-read it from time to time for inspiration!

[Sofi · Rating 5 out of 5]

Про Софію Яблонську я побіжно дізналася минулого року, але ця книжка, яка попала мені в руки вже цього року - це краще, що могло трапитися.
Почну з того, що справді винятковий дизайн самого видання, за що окрема подяка видавництву. Її однозначно хочеться мати в своїй домашній бібліотеці.
Але це не єдине, що тут прекрасне. Особливість цієї книги в неймовірних репортажах з подорожей, які так потрібні в часи локдаунів.
Я себе неодноразово ловила на думці щодо часу описаних подій. Неймовірна відважність та цікавість попри всі норми та закони створювало відчуття, що події відбувалися десь протягом останніх десятиліть. Але ні. Це було майже 100 років тому. Це коли не було, що соц. мереж і необхідності check-in на кожній вулиці, але радше в необхідності емоцій від спостереження та проживання в самій країні.
Стиль письма, підбірка слів неодмінно переносять на вулиці сонячного Марока, (навіть якщо навколо за вікном все сіро). Відвертість та уважність до деталей авторки показують такий (не)ідеальний Китай.
І на останок замість висновку - подорожі, як емоційний порятунок. Можливо кожен_на читач_ка знайде свій висновок, але ось такий мій.

[Kvitoslava Svitlytska · Rating 4 out of 5]

Я захоплена постаттю Софії Яблонської. Ця молода та прогресивна жінка була і є чудовим прикладом мандрівниці, дослідниці, письменниці та авантюристки.

В Листах найцікавіше було читати про її мандри та життя в Марракеші і Китаї. Дуже розпалили в мені бажання прочитати «Чар Марроко», «З країни Рижу» та «Далекі обрії» авторства Софії.
Як на мене, в Листах багато всього і по трошки. Та забагато рецензій, відгуків про роботи Софії.

Але однозначно її творчість потрібно популяризувати та вводити в шкільну програму.