Місія третього покоління

by Ірина Рева

Книга Ірини Реви присвячена трансформаційним змінам у свідомості українців періоду Євромайдану та сучасної війни з Росією. Автор відштовхується від тези про те, що більшовицькій окупаційній владі завдяки Голодомору та репресіям вдалося нав’язати частині українців свої цінності та моделі поведінки. Євромайдан та війну авторка розглядає як етапи усвідомлення та подолання наслідків історичної травми. На підставі великої кількості інтерв’ю з бійцями, волонтерами, учасниками Майдану дослідниця розмірковує над мотивацією українців, які ішли на фронт під час перших хвиль мобілізації, фіксуючи зростання української національної свідомості та значні зміни в системі цінностей, рефлектує над проблемою повернення суб’єктності та особливостями властивого для української ментальності ставлення до «Іншого», розумінням справедливості тощо. У надрах колективного несвідомого культуролог намагається відшукати матрицю «органічного українця» – українця, який би він був, не зазнавши терору голодом та інших історичних травм.

564 pages, Hardcover

First published January 1, 2018

Reviews

[Halina Hetman · Rating 2 out of 5]

Побачивши на нижній полиці Книгарні Є новинку від Ірини Реви, я, згадуючи свій захват від масиву корисної, глибокої та творчо поданої інформації в її книзі По той бік себе: соціально-культурні наслідки Голодомору та сталінських репресій, автоматично купила і цю.

Нова книга значно відрізняється від попередньої, бо сконцентрована здебільшого на матеріалах інтерв'ю з військовослужбовцями і аналізу їх з точки зору загальних українських цінностей й ментальності. Ірина Рева зробила спробу створити перелік рис ідеального українця, спираючися на риси, притаманні воїнам та активістам. Це цікава ідея і я не побачила в ній умисної ідеалізації військових, учасників Євромайдану, тощо, бо-ж авторка ніде не вказує, що кожен воїн, з яким вона спілкувалася - ідеален, натомість просто використовує приклади висловлювань, думок, вчинків різних людей для ілюстрацій своїх тез.

Книга не розчарувала мене аж до передостаннього розділу ("Сприйняття Іншого"), який являє собою спробу авторки проаналізувати ментальність жителів Донбасу. На мою, як жительки Донбасу, думку, тут узагальнення зіграли з Іриною Ревою недобру роль. Цей розділ навіть відредагований не так уважно, як попередні (пунктуаційні помилки, одруківки; декілька невдалих рішень верстки; в книжці-дослідженні жанру нон-фікшн роми названі циганами; вживання некоректного терміну "Західна" Україна тощо).

Кажучи про злу роль узагальнень, я маю на увазі такі негативні висловлювання, як "жителі Донбасу не зрозуміли..." (чогось хорошого), "жителі Донбасу вважали..." (щось погане), де авторка не уточнює, яку саме групу жителів має на увазі. Після таких загальних речень вона сама ж приводить статистику, яка нівелює її узагальнення, бо за статистикою це вважали чи не розуміли, і взагалі сепаратизм підтримували 30% жителів Донбасу. Виходить смислова плутанина.

Також авторка звідкісь взяла інформацію, що "більшість жителів Донбасу - некорінні мешканці" (в був єдиний перепис населення, в 2001 році, то звідки статистика?). Посилання на джерела приводяться не наприкінці книги, а на кожній сторінці, що відволікає від читання, також вони не завжди відповідають тексту на сторінці.

Ще до когнітивного дисонансу. В одній главі читаємо про ОУН та УПА:

... східних областей, де українських повстанців не було взагалі ...

А в наступній вже:

...бандерівська мережа ОУН, про це також не всі знають, діяла не лише на західноукраїнських землях, але й на Сході та Півдні України.

Можливо, плутанина смислів виходить тому, що авторка, як і багато людей до неї, намагається спростити історію та ментальність Донбасу, щоб в кожній главі підігнати її під свої тези?

Але найбільше мене зачіпило, що, розповідаючи про кризову психологічну службу для перелесенців та учасників АТО, Ірина Рева робить висновок:

І якби таких свідомих, активних, мислячих і небайдужих людей в Україні було більше, було б іще краще. Бо... війни б не було.

Насправді, війна була би - бо її почали не ми. Свідомість, думки, активізм та небайдужість не гарантують, що насильник вирішить не вчиняти над вами насилля. Піти війною на сусідню країну - це вибір Росії, і якими би "класними" не були українці, вони не могли вплинути на цей вибір своєю "правильною поведінкою". Вважати інакше, на мою думку, є віктімблеймінгом.

Також читаємо про українсько-польські відносини: кожен конфлікт має винуватців як з одного, так і з іншого боку. На прикладі цього речення можна показати дві речі, які мені найбільше непокоять в цьому розділі:
- узагальнення там, де вони непотрібні: можливо, українсько-польський конфлікт, про який говорить в той момент авторка, і має винуватців як з одного, так і з іншого боку, але точно не можна так сказати про кожен конфлікт, тим більше не особистий, а військовий;
- натягування аналогій з міжособистісного спілкування на геополітичні відносини.

Останньому є чудова ілюстрація:

У сімбіотичних стосунках окремішність та межі відсутні, і навіть сприймаються як небезпечні та ворожі, пояснює психотерапевт Олександр Федорець. Він порівнює небажання Росії як колишньої метрополії визнавати за Україною право на самовизначення з типовою ситуацією в родинних стосунках, у яких авторитарна мати усвідомлює самостійність дорослої дитини як виявлену щодо себе неповагу та кривду.

Олександру Федорцю варто заглибитися в історію, бо за цією логікою тільки Україна може вважатися "матір'ю" як наступниця Київської Русі, але аж ніяк не Росія, блудна аб'юзивна дитина-наркоман. Проте у Федорця є й інші цікаві думки, висловлені в цій книзі:

Є два види націоналізму ... Є націоналізм нарцисичний, імперський. ... Але є інший націоналізм - захисний, який походить від страху поглинання або асиміляції. Представники захисного націоналізму думають так: "Я обороняю своє, і я не хочу, щоби мене зачіпали. Я атакую всіх несхожих на мене, бо я повинен зберегти своє, а все інше - вороже".

Націоналізм - це ж про цінність нації та її первинність в державотворчому процесі (Вікіпедія), чому ж це до українського націоналізму науковець (sic!) додає атаку на всіх несхожих і визнання всього несхожого ворожим?

Можемо списати це на 2018 рік виходу книги, туди ж цитування Гребенщикова як приклад внутрішньоросійської критики влади (це російський співак, наскільки я пам'ятаю).

Також тепер я дивлюся крізь нову призму з У чужому домі. Травма вимушеного переміщення: шлях до розуміння і одужання на подібні висловлювання:

Звичайно, вихідці з Донбасу - це дуже травмовані люди...

З цим треба бути обережними, щоб самим для себе не понастворювати епістемологічні пастки (тм).

А наприкінці, замість приведення всіх тез, які вона вивела протягом книги, в єдиний висновок, авторка перечисляє тільки деякі свої напрацювання, на ходу додаючи до них пункти, які раніше в тексті не виникали, наприклад "установка на справедливість світобудови" (в позитивному контексті, з яким тут можна посперечатися).

Також мені здалося дивним, що у висновку ті, хто не погодиться з підходом авторки та відкине її напрацювання, будуть обов'язково імперцями. Таке ставлення з боку науковця унеможливлює подальші дискусії.

Коротше кажучи, перша половина тексту, де авторка притримувалася висловлювань військових та говорила про те, в чому розбирається, була цікавою, але коли мова зайшла про щось інше (точніше про когось Іншого, говорячи мовою книги), мене розчарував підхід до вибраної теми. З цього і слідує невисока загальна оцінка, проте я знаю, що коли побачу на полицях книжкового наступну роботу Ірини Реви, то все одно куплю її.

[Anastasia Mykytenko · Rating 3 out of 5]

У книжці є часті повтори, іноді авторка підв'язує власні переконання і статистику, хоча насправді одне не підтверджує інше

У книжці вказано, що авторка намагалася створити ідеальний образ українця, проте я взагалі не впевнена, що можна визначати характер усієї нації, при цьому робити його ідеальним. Створюється враження, що серед воїнів виключно підприємці, освітяни, юристи тощо, хоча це взагалі не так.

Є цікаві моменти про наслідки СРСР, цікаво дізнатися історії воїнів. Та прочитання книжки має бути критичним, оскільки вона досить суб'єктивна