До цієї книжки увійшли твори відомого українського письменника, лауреата Шевченківської премії Євгена Гуцала (1937—1995), тонкого лірика, визнаного майстра психологічної прози. Герої його оповідань — діти, котрі відкривають для себе красу навколишнього світу, пізнають дивовижне багатство рідної природи й водночас вчаться захищати її. Адже саме в дитинстві формується світогляд людини, уміння приймати самостійні рішення та обстоювати власні переконання.
Український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.
8/10 🐢 Така приємна і тепла книга. На перший погляд нічого особливого — просто збірка оповідань і повість, але щось в ній торкає до глибини душі. Автор пише про дітей війни — тієї далекої і страшної. І хоч війна не є центральною темою, видно, як вона впливає на життя тих дітей. Для мене ця книга цінна і тому що, читаючи про головних героїв, я уявляв життя свого дідуся, він якраз теж був дитям коли скінчилася війна і я так мало знаю про його дитинство. Тому і радію, бо прочитавши книгу можу трохи більше відчути що він переживав, про що думав, що його тривожило.
Спочатку думаєш, що у лося посттравматичний синдром. Й може так воно і є, особливо, коли звук старого гілля нагадує йому тайгу. Але лось міг би з тим жити, й жив, поки не зʼявилося люди. Зазвичай це дорослі.
Й коли ти малий , це протистояння «твоє слово проти слова дорослого» нестерпне.